2. Рух лісом та болотом

У лісі складним для руху є підлісок - густі зарості кущів, ялинника та інших порід дерев. Рухатись у лісових гущавинах необхідно у штормових костюмах. У таких хащах основну загрозу становлять гілки дерев та кущів, які турист обов'язково зачіпає своїм тілом. Тому під час подолання таких ділянок особливу увагу слід приділити інтервалам між учасниками групи (бажано 4-5 м). Гілки слід не відтягувати руками в горизонтальній площині свого руху, а підгинати під себе, під стегно. Якщо гілка коливається у верикальній площині, вона більш безпечна для того, хто йде позаду. Під час руху в колоні по одному категорично заборонено відтягувати гілки дерев та кущів і відпускати їх. А якщо на корявій тайговій стежці така відтягнута гілка допомагає втримувати рівновагу, то перед тим, як її відпустити, необхідно гучним криком попередити учасника, що рухається позаду.

Достатньо складно рухатись крізь лісові хащі, як і альпійськими луками, зранку, коли на кущах рясна роса, або одразу після дощу. Учасники, які ідуть попереду, будуть мокрими з голови до п'ят. На таких ділянках добре мати високі ґумові чоботи - бродні. Вони також захистять ноги учасника від переохолодження під час долання численних бродів.

Лінія руху в пішому поході визначається рельєфом, рослинністю та наявністю стежок.

Складними для подолання є схили гір, порослі жерепом - різновидом сосни та кедра, які проростають вище зони лісу. В основному ареал поширення жерепу - на горганах (кам'янистих розсипах схилів, на яких майже зовсім відсутній ґрунт). У Карпатах це, в першу чергу, - хребет Горгани, який і відрізняється від інших хребтів тим, що його схили майже повністю вкриті кам'янистими розсипами. Частково порослі хвойними чагарниками схили Чорногорського хребта. Коріння жерепу виходить з-поміж каміння і сходиться, утворюючи стовбур завтовшки 10-15 см, а то й більше. Утворений таким чином стовбур стелиться паралельно до ґрунту і стрімко, під кутом 90°, здіймається угору. Продиратися (а рух крізь зарості жерепу інакше важко назвати) надзвичайно тяжко: турист не дістає ногами до ґрунту чи каменю, а опирається на переплетіння коріння та горизонтальні частини стовбурів, які ще й до того ж хитаються. Причому стовбури треба постійно розводити руками, щоб між ними протягнути рюкзак. Такий рух дуже повільний і вимагає надмірних зусиль. На сьогоднішній день в Горганах, в основному, стежки через жереп прорубані та промарковані.

Долаючи лісові хащі, тайгові завали та хвойні чагарники (жереп), потрібно весь час проглядати напрямок руху якомога дальше вперед, щоб не опинитися в непрохідному місці.

Болота, які утворилися внаслідок затоплення або зволоження заплави, долають, перестрибуючи з купини на купину (по горбиках на болоті, порослих травою або мохом), або йдуть по краю заболоченого (затопленого) місця, використовуючи для опори ніг твердий ґрунт біля дерев та кущів.

Болота, утворені в результаті заростання старих водойм є ще складнішою перешкодою. Заплавина під ногами на таких болотах погойдується. Таке місце краще обійти.

Та інколи заболочені місця включаються в нитку маршруту як складові набору природних перешкод. За допомогою довгої загостреної жердини прощупується шлях групи. Рекомендований інтервал між учасниками групи - до 5 метрів. Йти по болоту треба м'яко, ніби промацуючи стежку. Ступивши крок убік, нога провалюється в болото. Для руху болотом в гумових чоботах необхідно максимально щільно обгорнути ноги онучами або натягнути 2-3 пари грубих шкарпеток. Інакше болото всмоктує чобіт, і нога вискакує з нього, що завдає зайвого клопоту з витягуванням чобота з болота та перевзуванням. Першого учасника варто страхувати мотузком. У разі, коли турист провалюється, він кладе жердину на заплавину і пробує самотужки вибратися з болота. Якщо під ногами немає твердої опори і самотужки вибратися на тверде місце не вдається, треба припинити будь-які рухи і чекати допомоги товаришів. Щоб мотузок не прорізав заплавину, під нього слід підкласти жердину або хмиз. Ні в якому разі не слід бігти гуртом на допомогу. В такому випадку заплавина прорветься, і ситуація стане катастрофічною. Наближатися до людини, яка провалилася в болото, необхідно поповзом. Біля неї із жердин і гілок вимощується гать, на яку витягують потерпілого. Якщо в такій ситуації в туристів немає мотузка, біля потерпілого вимощують гать і витягують його за допомогою ременів та протягнутої довгої жердини.

Болото можна перейти:

- якщо його покривають густі трави упереміж з осокою;

- якщо на болоті видимий поріст сосни;

- болото покрите суцільним поростом моху і товстим шаром (до 30 см) старого перепрілого моху.

Болото перейти важко:

- якщо на ньому серед моху трапляються часті калюжі застійної води;

- якщо на болоті росте пухівка (Eriophorum L), на якій після цвітіння залишаються подібні до кульбаб головки пуху.

- якщо болото поросло густим чагарником, вербою або березою.

Болото перейти майже неможливо:

- якщо воно покрите очеретом;

- якщо болотом плаває трав'яний покров.