Лекція 6. Основи методики Навчання руховим діям План

1. Формування рухових умінь і навичок у процесі навчання.

2. Фізіологічні основи набуття умінь і навичок.

3. Взаємодія і перенесення рухових навичок.

4. Структура процесу навчання руховим діям.

1. Формування рухових умінь і навичок у процесі навчання

Однією із головних задач фізичного виховання є навчання руховим умінням і навичкам.

В процесі фізичного виховання одержуються уміння двох різновидів:

1) уміння виконувати цілісну рухову діяльність (гра, змагання);

2) уміння виконувати окремі рухові дії – рухи різної складності.

Рухове уміння – це такий ступінь володіння руховою дією, яка характеризується свідомим управлінням рухом, нестійкістю до дії збиваючих чинників і нестабільністю підсумків.

Роль рухових умінь у фізичному вихованні може бути різною. В одних випадках уміння доводять до навичок, якщо необхідно добитися досконалого володіння технікою рухової дії. В інших випадках рухові уміння виробляються без подальшого переходу їх до навичок. У цьому випадку вони є ніби допоміжними. Так, наприклад, у ряді випадків матеріал шкільної програми з фізичної культури повинен бути засвоєний саме на рівні вміння.

Рухові вміння мають велику освітню цінність, оскільки головним у них є активне творче мислення, направлене на аналіз і синтез рухів.

Характерні ознаки рухового уміння:

• управління рухами відбувається неавтоматизовано;

• свідомість учня завантажена контролем кожного руху;

• невисока швидкість виконання дії;

• дія виконується неекономно, при значному ступені стомлення;

• відносна розчленованість рухів;

• нестабільність дії;

• неміцне запам'ятовування дії;

• у процесі подальшого оволодіння руховою дією уміння перетворюється на навичку.

Подальше вдосконалення рухової дії при багаторазовому повторенні призводить до автоматизованого його виконання, тобто уміння переходить у навичку. Це досягається постійним уточненням і корекцією руху. В результаті з'являється злитність, стійкість руху, а головне – автоматизований характер управління рухом (Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2000).

Рухова навичка – це такий ступінь володіння дією, при якій управління рухами відбувається автоматизовано, тобто не потрібно спеціально спрямованої на них уваги.

Рухові навички – автоматизований спосіб управління рухами в цілісному руховому акті. Багаторазове стереотипне повторення рухової дії призводить до утворення навички. При стереотипному повторенні руховий акт поступово стає звичним, все менше треба думати про те, як виконувати рух, поступовий рух автоматизується. Автоматизація не виключає свідомого здійснення дії, але звільняє свідомість від участі у виконанні окремих його частин.

Ефективність процесу навчання, тривалість переходу від уміння до рівня навички залежать від: 1) рухової обдарованості (природжені здібності) і рухового досвіду того, хто навчається (чим багатше руховий досвід, тим швидше утворюються нові рухи); 2) віку того, хто їм навчається (діти освоюють рухи швидше, ніж дорослі); 3) координаційної складності рухової дії (чим складніша техніка руху, тим довший процес навчання); 4) професійної майстерності викладача; 5) рівня мотивації, свідомості, активності тих, хто навчається і ін.

Навички – є основа для нових умінь. Чим більший запас навичок, тим різноманітніша рухова діяльність.

Формування рухової навички протікає відповідно до ряду законів: закон зміни швидкості в розвитку навички, закон «плато» (затримки) в розвитку навички, закон відсутності межі в розвитку навички, закон згасання, закон перенесення навички і ін.

1. Закон зміни швидкості в розвитку навичку. Навичку формується не тільки поступово, але і нерівномірно, що виражається в різній мірі якісного приросту в окремі моменти його становлення. Нерівномірність має два різновиди:

а) на початку навчання відбувається порівняно швидке оволодіння дією, а потім якісний приріст навички уповільнюється. Подібна нерівномірність характерна для навчання порівняно легким діям, коли учень швидко схоплює основу дії і довго освоює його деталі;

б) на початку навчання якісний приріст навички незначний, а потім він різко зростає. Подібна нерівномірність характерна для навчання щодо складних дій, коли зовні непомітні якісні накопичення тільки з часом можуть проявити себе у вигляді підвищення рівня володіння дією.

2. Закон «плато» (затримки) в розвитку навички. Тривалість затримки в розвитку навички може бути найрізноманітнішою. Вона обумовлена двома причинами:

а) внутрішня, яка характеризується протіканням непомітних пристосувальних змін в організмі, які лише з часом переходять у помітні якісні поліпшення навички;

б) зовнішня, викликана неправильною методикою навчання або недостатнім рівнем розвитку фізичних якостей.

Якщо причина появи затримки в розвитку навички визначена правильно, то для її подолання буде потрібно тільки час (внутрішня причина) або істотна зміна засобів, методів і методичних прийомів навчання (зовнішня причина).

3. Закон згасання навички. Він виявляється, коли тривалий час не повторюється дія. Згасання навички відбувається поступово. Спочатку навичку не зазнає якісних змін, але учень поступово стає невпевнений у своїх силах, що іноді призводить до зривів у виконанні дії. Потім втрачається здібність до точного диференціювання рухів, порушуються складні координаційні відношення між рухами, і згодом учень втрачає здатність виконувати деякі складні дії. Проте повністю навичку не зникає, його основа зберігається порівняно довго, і після повторень він швидко відновлюється.

4. Закон відсутності межі в розвитку рухової навички. Вдосконалення рухової дії практично продовжується протягом всього часу занять у вибраному напрямі фізичного виховання.

5. Закон перенесення рухової навички. У фізичному вихованні і спорті виявляється позитивне і негативне перенесення навичок.

Позитивне перенесення — ця така взаємодія навичок, коли раніше сформована навичка сприяє, полегшує і прискорює процес становлення нової навички. Основною умовою позитивного перенесення навички є наявність структурної схожості в головних фазах (окремих ланках) цих рухових дій.

Негативне перенесення — ця така взаємодія навичок, коли, навпаки, навичка, що вже сформована, утруднює утворення нової рухової навички. Це відбувається при схожості в підготовчих фазах рухів і при його відсутності в основній ланці.

Негативне перенесення викликається розповсюдженням збудження в корі головного мозку, недостатньо розвинутим диференційованим гальмуванням у центральній нервовій системі.

Негативну взаємодію навичок можна значною мірою понизити або взагалі усунути, якщо викладач указує учню ті основні опорні точки (ООТ), в яких небажане перенесення, а учень усвідомлено їх відпрацьовує.

Закономірності перенесення рухових навичок слід строго враховувати при визначенні послідовності (черговості) освоєння техніки різноманітних рухів, особливо в таких видах, як легка атлетика, гімнастика, акробатика і ін. (Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2000).