1.3. Фінансові цілі і завдання підприємства

Основою функціонування підприємства, яка визначає перспективи його розвитку, встановлення пріоритетів діяльності на ближчу перспективу і далеке майбутнє – це цілі власника. У ринковій економіці усіх власників об’єднує одна мета – робити гроші. Це є генеральним критерієм, двигуном бізнесу, який має кількісне вираження. З цієї причини всі інші цілі також повинні мати кількісне вираження. Результативність бізнесу визначається тим, у якій мірі досягнуті поставлені перед ним цілі у їх кількісному вираженні. Для цього у високо розвинутих країнах використовується термін «Ключовий показник результативності» (Key Performance Indicator). Кількість ключових показників результативності може бути достатньо великою, але кожний із них повинен відповідати конкретній цілі, поставленій конкретному менеджеру.

Під головними або кінцевими цілями підприємства розуміються чітко виражені наміри, якими воно керується у своїй діяльності; цілі формуються головним чином генеральним директором або радою директорів.

Завдання або часткові цілі виникають від розподілу кінцевих цілей між відділами і філіями підприємства. Завдання являють оперативне вираження головних цілей стосовно різних підрозділів підприємства.

Критерії – обмеження, яким повинні відповідати результати, одержані в ході розв’язування завдань.

Вектор цілей управління фінансовою діяльністю підприємства можна подати так:

Кінцеві цілі

Завдання

Критерії

Існують різні теорії, пов’язані з цілями підприємства:

неокласична економічна теорія;

теорії управління;

біхевіорістична теорія;

теорія інформації;

теорія агентів.

Відповідно до неокласичної економічної теорії (фінансової теорії підприємства) підприємство прагне максимізувати свій прибуток, що вимірюється різницею між доходом і витратами. Проте, приймаючи до уваги бухгалтерські труднощі, що виникають при розрахунку прибутку підприємства, ця теорія приймає до уваги існування фінансових ринків і віддає перевагу не прибутку, а доходу акціонерів, який автоматично визначається вартістю на біржі усієї сукупності акцій компанії. У цьому випадку метою підприємства визнається максимізація біржової капіталізації. Проте для багатьох із них прибуток залишається домінуючим фактором.

Прихильники теорії управління виходять із того, що підприємство складається із груп індивідів, які мають різні і часто протилежні цілі. Тому у цьому випадку говорять не про цілі абстрактного підприємства, а про цілі керівників і стверджують, що головне не прибуток, а корисна діяльність (величина заробітної плати, чисельність персоналу, обсяг інвестицій, сума витрат, мотивація влади, престижу і безпеки керівництва підприємства).

Біхевіористична теорія менше цікавиться самими цілями, а більше їх походженням в середині підприємства. Сама відома версія належить американським економістам Саерту і Маршу, які розглядали систему цілей підприємства як результат домовленостей між окремими особами і групами. При цьому вони виходили з того, що кожна із груп має власні цілі. Ці автори передбачали, що до домовленостей відносяться п’ять головних цілей, що торкаються виробництва, запасів, продажу, частки на ринку і прибутку.

Можна виділити три цілі у фінансовій діяльності підприємства:

1) виживання підприємства;

2) одержання прибутку;

3) економічне зростання.

Сутність теорій інформації і агентів полягає в тому, що крупні фінансові проблеми розглядаються у світлі конфлікту цілей, які існують між адміністрацією, акціонерами і кредиторами, конфліктів, які маскує гіпотеза максимізації прибутку з неокласичної теорії.

Теорія інформації (сигналів) допускає, що керівники і зовнішні партнери, акціонери і кредитори мають різні цілі а, отже, перші повинні видавати інформацію – сигнали (про рівень заборгованості, обсяг дивідендів та ін.), щоб переконати в своєму ефективному керуванні других.

Теорія агентів також допускає існування конфлікту цілей, особливо між керівництвом і акціонерами і розглядає керівників як агентів, найнятих акціонерами.

Досягнення генеральної мети фінансового менеджменту - максимальне збільшення благополуччя акціонерів – нерозривно пов’язано з етикою менеджменту.

Багато сучасних крупних компаній оголошують про відданість високим етичним стандартам; деякі з них розробили кодекси етики.

Ключові атрибути якості професійних менеджерів (Великобританія):

чесність (4бали);

розуміння бізнесу (3,5);

комунікативність (3,3);

уміння вирішувати проблеми (3,0);

знання комп’ютерної літератури (3,0);

командний гравець (3,0);

уміння будувати взаємовідносини з клієнтами (2,9);

здатність управляти персоналом (2,8);

здатність впроваджувати технології (2,8);

об’єктивність і прямота (2,7);

компетентність у фінансовому обліку (2,7);

здатність впроваджувати інновації (2,6).

Можна виділити три цілі у фінансовій діяльності підприємства:

виживання; прибуток; економічне зростання. Фінансовими завданнями є: фінансова рівновага; фінансова рентабельність; темп зростання капіталу; гнучкість. Фінансовими критеріями можуть бути: рівень оборотного капіталу; леверидж; економічна рентабельність; темп зростання активів; темп зростання обороту; норма заборгованості; здатність самофінансування та ін.

Цілі, завдання і критерії ранжуються у залежності від дії чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, у якому функціонує підприємство.

Стратегічне управління фінансовою діяльністю підприємства має цільовий характер. Стратегічні цілі є могутнім засобом підвищення ефективності фінансової діяльності у довгостроковому періоді, а також базою для прийняття управлінських фінансових рішень.

Стратегічні цілі фінансової діяльності підприємства являють собою описані у формалізованому вигляді бажані параметри його кінцевої стратегічної фінансової позиції, що дозволяє спрямовувати цю діяльність у довгостроковій перспективі і оцінювати її результати .

Основними вимогами, що висуваються до формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства, є :

підпорядкованість головній меті функціонування підприємства, його місії. Вона задає лише основні напрями руху підприємства і характеризує його відношення до процесів, які відбуваються у його внутрішньому та зовнішньому середовищі;

орієнтація на високий результат фінансової діяльності. Кожна стратегічна ціль повинна стимулювати менеджерів забезпечити найбільш ефективне використання фінансового потенціалу підприємства ;

можливість досягнення стратегічних фінансових цілей з урахуванням факторів зовнішнього фінансового середовища і внутрішнього фінансового потенціалу підприємства;

вимірюваність. Кожна з фінансових цілей повинна бути виражена у ключових показниках результативності, що дозволить оцінити результати реалізації фінансової стратегії підприємства;

однозначність трактування. Ця вимога забезпечується встановленням стратегічного періоду, диференціацією по різних об’єктах стратегічного управління, порівнянністю системи показників;

наукова обґрунтованість, що передбачає врахування об’єктивних економічних законів, які визначають умови здійснення фінансової діяльності підприємств і їх ефективність, використання сучасного методологічного апарату оцінки окремих результатів цієї діяльності;

підтримка – ранжирування всіх стратегічних цілей за рівнем їх пріоритетності, поділяючи їх на прямі та підтримуючі;

гнучкість – можливість коригування системи стратегічних фінансових цілей під впливом факторів зовнішнього фінансового середовища чи параметрів внутрішнього фінансового потенціалу.

Необхідно зазначити, що генеральна стратегічна мета фінансової діяльності нерозривно пов’язана з генеральною метою розвитку підприємства у цілому і реалізується з нею у єдиному комплексі. Більшість вчених-економістів стверджують, що генеральною метою функціонування підприємства є модель максимізації його ринкової вартості. Ця модель має такі особливості :

визначає власників як головних суб’єктів у системі економічних інтересів, пов’язаних з діяльністю підприємства;

гармонізує економічні інтереси основних суб’єктів, пов’язаних з діяльністю підприємства;

інтегрує основні цілі і завдання ефективного функціонування різних служб підприємства;

має більш широкий і глибокий потенціал зростання у порівнянні з іншими цільовими орієнтирами;

гармонізує поточні і перспективні цілі розвитку підприємства;

забезпечує можливість оцінки більш віддаленої перспективи у порівнянні з іншими цільовими орієнтирами;

реалізує найбільш повну інформацію про функціонування підприємства у порівнянні з іншими оціночними показниками;

повністю відбиває увесь спектр фінансових відносин і основних фінансових рішень підприємства;

є найбільш всеохоплюючим критерієм ефективності використання капіталу підприємства;

слугує одним із найбільш ефективних засобів контролю інвесторів за діями менеджерів підприємства.