3. Адвокатура у після революційний період

       Після жовтневих подій 1917 року влада в Україні певний час залишалася у Центральної Ради, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Але щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не внесено ніяких змін. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, Народний Секретаріат 4 січня 1918 року прийняв постанову "Про введення народного суду", якою скасувалися всі судові установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури.

        14 лютого 1919 року Рада Народних Комісарів України Декретом про суд ліквідувала відновлену Центральною Радою присяжну і приватну адвокатуру та затвердила "Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УРСР", яке передбачало також порядок організації захисту в народних судах і революційних трибуналах. Так, для захисту були створені колегії правозаступників в народних судах та окремі - при революційних трибуналах.

 Тимчасове положення встановлювало обов'язкову участь захисника в усіх справах, підсудних революційним трибуналам. Але питання про його допуск у стадії попереднього слідства було віднесено на розгляд слідчого.

     2 жовтня 1922 року було прийнято Положення про адвокатуру Української РСР, а 14 листопада 1922 року на його підставі НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губраднародних судах. За цими нормативними актами в республіці при губернських радах народних суддів створювалися губернські колегії захисників у кримінальних і цивільних справах. Членами колегії могли бути особи, які мали не менш як дворічний практичний стаж роботи в органах юстиції або відповідну теоретичну і практичну підготовку, ступінь і порядок якої визначався спеціальною інструкцією НКЮ.

      Таким чином, першим Положенням про адвокатуру Української республіки, замість колегій правозаступників були створені нові адвокатські органи, які відрізнялися широкими правами самоврядування. У розвиток Положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 року затвердив Положення про Консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовуються колегіями захисників. Усі члени колегії захисників водночас були членами консультації. На чолі кожної консультації стояв завідуючий, обраний строком на шість місяців загальними зборами членів даної консультації з наступним затвердженням Президією колегії захисників. Чергування кожного захисника певну кількість годин у консультації було обов'язковим. Юридична допомога надавалася у формі порад, підготовки паперів тощо.

      У вересні 1927 року НКЮ був запроваджений при Президії колегії захисників Інститут стажистів і практикантів. Стажистами могли бути випускники юридичних факультетів, а практикантами -особи, що мали дворічний трудовий стаж. Строк стажування й практики встановлювався не більше року.

 12 вересня 1928 року колегія НКЮ УРСР прийняла постанову “Про реорганізацію колегій захисників», якою було визнано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому повірених для надання безкоштовної юридичної допомоги; накладання дисциплінарних стягнень (попередження, догана, заборона займатися адвокатською практикою строком до одного року, виключення з числа присяжних повірених...). Зарахованому до числа присяжних повірених рада видавала відповідне свідоцтво й після приведення даної особи присяги її заносили до списків, які щорічно публікувалися в офіційній пресі для загального відома. Присяжні повірені могли брати на себе представництво в цивільних і захист у  кримінальних справах, що розглядали в окрузі, до якого вони були приписані.

       Розмір винагороди присяжних повірених за ведення справи залежав від їхньої домовленості з довірителями За поданням судових палат і рад присяжних повірених міністром юстиції на кожні три роки встановлювалася такса, яка після її затвердження у законодавчому порядку також публікувалася.

Тоді ж уводився й інститут так званих приватних повірених, якими могли бути громадяни, що досягли 18 років, за винятком жінок. Приватні повірені не мали своєї корпоративної організації Для отримання звання необхідно було здати екзамен в окружному суді або судовій палаті, які й видавали свідоцтво встановленого зразка на право ведення судових справ. На відміну від присяжних повірених приватні могли виступати лише в тих судах, до яких вони були приписані і які. відповідно, здійснювали нагляд за їхньою діяльністю.

      Українська адвокатура того часу відрізнялася своїми демократичними принципами організації. До неї вступило багато прогресивних вчених, громадських діячів Подальший розвиток законодавства про адвокатуру в Україні був зумовлений прийняттям 20 квітня 1978 р. Верховною Радою Конституції УРСР, яка закріпила основи юридичної діяльності в республіці. Зокрема, передбачалося, що для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів.

      Підвищення ролі адвокатури в суспільстві зумовило й зміни в питанні оплати адвокатів. Так, починаючи з 1988 р., новою інструкцією про оплату юридичної допомоги була знята максимальна межа місячного заробітку адвоката. Підвищені розцінки за юридичну допомогу адвокатів. Передбачено положення, згідно з яким оплата праці адвокатів могла встановлюватися не тільки за таксою, але й за погодженням.

Повернутися до «план»