2. Відмінності гуморальної регуляції від нервової.

Механізми регуляції усіх життєвих функцій організму прийнято ділити на нервові та гуморальні. Перші використовують для передачі і переробки інформації структури нервової системи (нейрони, нервові волокна) та імпульси електричних потенціалів, другі - внутрішнє середовище організму й молекули хімічних речовин. Для регуляції функціонування багатьох органів та процесів гуморальний механізм хоч і діє повільніше, але є ефективнішим, ніж нервова регуляція. Це зумовлено наступними властивостями:  а) біологічно активна сполука може надходити до кожної клітини; б) спектр зазначених регуляторів значно ширший, ніж нейротрансмітерів; в) їх дія триваліша. Нервова система діє значно швидше й більш цілеспрямовано. Поділ механізмів регуляції життєдіяльності на нервові й гуморальні умовний, насправді нервові та гуморальні механізми регуляції нероздільні, тому необхідно говорити про єдину нейрогуморальну систему регуляції автономних функцій.

3. Поняття про залози внутрішньої секреції (звс).

В ендокринній системі розрізняють систему „класичних” залоз внутрішньої секреції або ендокринних органів та систему „некласичних” ендокринних залоз або клітин. До першої групи залоз відносять: гіпофіз, епіфіз, щитоподібну, прищитоподібні залози, тимус (загрудинназалоза), кіркову й мозкову речовину надниркових залоз, гонади (яєчка та яєчники), острівцевий апарат підшлункової залози. До другої групи відносять органи, які продукують речовини гормональної природи. Ендокринна функція властива ниркам (ренін, гемопоетини, 1,25-(ОН)₂Д₃), серцю (натрійуретичнийгормон), печінці (інсуліноподібні фактори росту, ангіотензиноген), жировій тканині (лептин, естрон, естрадіол), шлунково-кишковому тракту (гастрин, секретин, холецистокінін, вазоактивнийінтестинальний пептид, речовина Р та ін.).

Ендокринні залози поділяються на  гіпофіззалежні (щитоподібна залоза, кора наднирккових залоз, гонади) й гіпофізнезалежні (паращитоподібні залози, панкреатичні острівці, мозкова речовина наднирників та ін.). Гіпофіззалежні залози й гормони, які вони виробляють, традиційно групуються в три відносно автономні системи, точніше підсистеми або осі:гіпоталамус-гіпофіз-кора наднирників, гіпоталамус-гіпофіз-щитоподібна залоза йгіпоталамус-гіпофіз-статеві залози. У той же час інші гормони гіпофіза (пролактин, гормонросту, β-ліпотропін) не мають свого представництва на периферії у вигляді залежних від них ендокринних залоз.

4. Які органи відносяться до звс.

Епіфіз

Епіфіз (corpuspineale; шишкоподібне тіло; пінеальна залоза) — конусоподібний виріст проміжного мозку (епіталамус), верхній мозковий придаток (8 х 4-6 мм) — сплюснутий у краніально-каудальному напрямку, розташовується у поздовжній борозні (між горбками) даху середнього мозку і сполучений з проміжним мозком через спайку повідківнадгорбкової ділянки. У людини епіфіз важить 100–200 мг.

Епіфіз синтезує гормон мелатонін, секреція якого залежить від подразнення фоторецепторівсітківки ока світлом. У темноті мелатоніну синтезується більше: світло гальмує його секрецію. Мелатонін впливає й на пігменти клітин шкіри (шкіра при цьому світлішає). Учені припускають, що епіфіз виконує роль внутрішнього годинника, що узгоджує зміни стану організму з циклічними змінами світлої і темної частини доби.

Іннервація: симпатичною нервовою системою. Отримує колатералі від зорового тракту.

Гіпофіз

Гіпофіз — залоза внутрішньої секреції, розташована в основі головного мозку. Маса залози — 0,5 г. Складається з трьох часток: передньої, середньої та задньої, кожна з яких виробляє власні гормони.

Передня частка гіпофіза здатна посилювати або послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози. Ця частка гіпофіза виробляє гормони, які мобілізують захисні сили організму, стимулюють функцію статевих залоз, регулюють ріст людини (гормон росту) та інші.

Середня частка гіпофіза виробляє  — меланостимулюючий, який сприяє синтезу меланіну і зумовлює забарвлення шкіри. У разі недостатньої кількості меланостимулюючого гормону виникає захворювання — вітиліго (лат. vitiligo — недолік).

Задня частка гіпофіза, або нейрогіпофіз, виконує функцію «депо» гормонів, які синтезуються в гіпоталамусі: вазопресин, або антидіуретичний гормон, і окситоцин. Вазопресин підвищує артеріальний кров'яний тиск, зменшує діурез (виведення сечі), звідси й друга його назва антидіуретичний. Окситоцин вибірково діє на непосмуговані м'язи матки, а також стимулює лактацію — вироблення молока молочними залозами.

У разі порушення функції гіпофіза розвиваються різноманітні захворювання. Наприклад, за надлишку гормону росту в молодому віці розвивається гігантизм, людина стає велетнем, а за його нестачі — карликовість. У дорослому віці надмірне виділення гормону росту спричинює непомірне розростання окремих частин тіла (ніс, вуха, кінцівки) — акромегалію.

Функція гіпофіза така: контролює вироблення гормону щитоподібною залозою; стимулює функцію надниркових залоз; контролює функцію чоловічих і жіночих статевих залоз, а саме виділення статевих гормонів; плаценти як тимчасової залози; початок пологів, а також ріст тіла і водний баланс.