1. Поняття про гуморальну регуляцію.

Гуморальна регуляція – різновид біологічної регуляції, являє собою засіб передачі інформації до ефекторів через рідке внутрішнє середовище організму (кров, лімфу і тканинну рідину) за допомогою молекул хімічних речовин, які виділяються клітинами або спеціалізованими тканинами й органами. Гуморальну регуляцію підрозділяють на:

Місцеву, малоспеціалізовану саморегуляцію. Місцева гуморальна регуляція (тканинна саморегуляція) практично не керується нервовою системою. Вона забезпечується такими основними засобами, підґрунтям яких є передача хімічних сигналів у межах однієї тканини або органа за допомогою креаторнихзв'язків клітин, простих метаболітів і більш складних продуктів обміну речовин - біологічно активних речовин, а також електролітів та медіаторів.

Високоспеціалізовану систему гормональної регуляції, яка забезпечує генералізовані ефекти за допомогою гормонів. Гормональна регуляція складає частину єдиної нейрогуморальної системи.

Будь-який організм у процесі своєї життєдіяльності виробляє велику кількість біологічно активних речовин. Вони утворюють єдину систему саморегуляції у живих істот до етапу появи в організмах нервової системи. Серед біологічно активних сполук виділяють: 1)    Справжні гормони - секретуються залозами внутрішньої секреції (тироксин, інсулін, паратгормон тощо) або спеціалізованими ендокринними клітинами, що розташовані в різних органах (ліберини, статини, гормони травного тракту тощо). Фунція: системна регуляція усього організму. 2)    Тканинні гормони (парагормони, гістогормони, автокоди) - секретуються неспеціалізованими клітинами різних органів у міжклітинну речовину і діють неподалік від місця виділення завдяки кінетичній енергії (кініни, простагландини, ендорфіни, енкефаліни, біогенні гістамін та серотонін, тощо). Призначення: міжклітинна комунікація(в одній тканині або органі) 3)    Метаболіти та електроліти - речовини, що утворюються у результаті обмінних процесів у тканинах. До них належать: •    вуглекислий газ, молочна кислота – вазоделетуючі речовини. Локально розшурюють судини окремого м’яза. •    Йони К+ в крові – сповільнення роботи серця. Недостача викликає різноманітні аритмії, синусові тахікардії, при передозуванні – зупинка серця в фазі діастоли. •    Йони Са2+ - відповідають за скорочення м’язів. Надлишок може призводити до зупинки серця в фазі систоли. •    аденозин, тощо. Усі вони є хімічними збудниками й регуляторами певних морфологічних і фізіологічних процесів (гормони, парагормони), беруть участь у передачі процесів збудження або гальмування (медіатори). Клітини контактують між собою за допомогою хімічних месенджерів. У межах конкретної тканини деякі месенджери рухаються від клітини до клітини через щілинні контакти, не потрапляючи до позаклітинної рідини. Окрім того, на клітини впливають хімічні чинники (месенджери), що секретуються в ПКР. Такі месенджери зв'язуються з білковими рецепторами на поверхні клітини чи, в окремих випадках, у цитоплазмі ядра, стимулюючи послідовність внутрішньоклітинних змін, що забезпечують фізіологічну дію. Месенджери в ПКР є посередниками трьох головних типів міжклітинних зв'язків:  1) нервового зв'язку, за якого нервові клітини вивільняють у синаптичних з'єднаннях нейротрансмітери, що впливають через вузьку синаптичну щілину на постсинаптичну мембрану; 2) ендокринного зв'язку, коли гормони та фактори росту досягають клітин завдяки кровообігу; 3) паракринного зв'язку, за якого продукти клітин дифундують в ПКР, впливаючи на сусідні клітини, що можуть перебувати на деякій відстані. Клітини також секретують хімічні месенджери, що в окремих ситуаціях зв’язуються з рецепторами тієї ж клітини, яка секретуваламесенджери (автокринний зв'язок). До хімічних месенджерів належать аміни, амінокислоти, стероїди, поліпептиди та інколи інші речовини. У різних частинах тіла цей же хімічний месенджер може діяти як нейротрансмітер, паракринний посередник, гормон, секретований нейронами в кров (нейрогормон), та гормон, виділений клітинами залози в кров.