2. Історія та досвід створення шкільних ділянок.

Шкільні ділянки мають велику історію; вивчення її і аналіз сучасного досвіду школи дозволило визначити деяку закономірність в їх розвитку, що дає наукову основу для правильної організації ділянок. У 1638 році Я. А. Коменський в «Великій дидактиці» вимагав наявності в школі невеликого саду. Ж. Руссо (1761) вважав садові роботи «найважливішим виховним засобом».

В Росії одним з найперших шкільних садів був сад при Петербурзькому шляхетному корпусі в 80-х роках XVIII ст. в цьому саду для навчання кадетів землеробству були представлені колекції лікарських та різних сортів культурних рослин. Із початку 60-х років XIX ст. під впливом народних демократів педагоги стали пропагандувати створення шкільних садів в навчальних цілях. Так, пізніше А. Я. Герд організував в виховних цілях навчальний сад при колонії малолітні правопорушників. Н.М. Раєвський в своєму підручнику з ботаніки рекомендував створення шкільного саду та організував ботанічний сад при Псковському реальному училищі. Н. П. Животовський організував шкільний сад при Бєлєвському реальному училищі, а потім в 1882 році для вчителів та учнів при Педагогічному музеї воєнно-навчальних закладів в Петербурзі. Цей сад був організований для екскурсій шкіл Петербургу.

Завдяки діяльності Московської біостанції юних натуралістів імені К. І. Тімірязєва, яка організована в 1918 році Б. В. Всесвятським шкільні огороди стали перетворюватися в ділянки для дослідних посівів овочевих, польових та нових технічних рослин. Уперше в «шкільних садах» почали ставити досліди з культурними рослинами.

На сьогоднішній день очевидною необхідністю є організація навчально-дослідної ділянки при кожній школі, так як правильне викладання ботаніки, на основах мічурінського навчання, неможливе без робіт учнів з живими рослинами, які в достатній кількості можуть бути отримані тільки на такій ділянці.

Питання про існування ШНДД в інших країнах для нас досить важливе, адже навчально-дослідна ділянка є невід’ємною частиною навчально-виховного процесу в школі, своєрідним концентром біотехнологічного профілю, тією зеленою лабораторією, яка слугує практичним підтвердженням теоретичного курсу шкільної біології та її зв’язків з іншими природничими дисциплінами. У США, наприклад, цими процесами опікується безпосередньо держава, спираючись на сім’ю як складову суспільства. Дослідженнями виявлено, що в першій чверті минулого століття США були найсильнішою державою світу, однак з настанням у 1929 році світової економічної кризи ця найбільш благополучна в економічному відношенні країна занурилася в епоху великої депресії, у той же час лише активні дії уряду США допомогли вивести країну з кризи. Тодішній президент США Франклін Рузвельт, координуючи план спасіння економіки, активно підтримував роздачу земельних ділянок під городи. Сподівалось, що таким чином безробітні отримають продукти харчування і часткову зайнятість, також цей крок дозволив би дещо реанімувати товарообмін. Таким чином, у 1933-36 роках на програму так званих депресивних городів (depression gardens) було виділено більше 3 млрд. доларів. Подальші підрахунки урядових економістів показали, що «шкіра була варта вичинки». Кожен укладений державний долар повернувся у вигляді овочевої продукції на 5 доларів, вирощеної населенням. Загалом до 1940 року садівники виростили до 40% урожаю овочів та фруктів США.

Окрім дорослого населення Америки, у програмі були задіяні навіть школярі. Після уроків мільйони юних учасників «Американської шкільної городньої армії» обробляли невеличкі плантації овочів у міських парках. Так чи інакше, а історія зробила чергове коло і ситуація з «антикризовими городами» повторилася. Яскравий приклад цьому – сучасний Манхеттен (район Нью-Йорка). У результаті заклику «повертатись на землю» голови адміністрації цього здавалось би вщент забудованого району, тут нещодавно з’явилося близько 600 городів. У цілому, за статистикою Національної асоціації садівників США, у 2009 році вирощуванням овочів, фруктів, ягід та зелені займалися 43 млн. американських сімей. Більшість таких городів інтенсивні. У цей же час широкий резонанс отримав приклад Першої леді США, яка прийняла рішення влаштувати город прямо біля Білого Дому. До цього її спонукала петиція об’єднання садівників Kitchen Gardeners International, що закликали подружжя Обам відродити колись існуючий город при Білому Домі. Загалом документ підписали біля 100 тисяч осіб. У Мішель Обами під час візиту до Європи світові лідери цікавилися про город, своє захоплення висловив навіть принц Чарльз. До речі, Його Королівська Високість і сам не сидить склавши руки: за своє захоплення садівництвом та городництвом він удостоєний звання «Почесного садівника Великобританії» та медалі Вікторії. А королева Єлизавета II нещодавно стала власницею присадибної ділянки, яку їй виділили на території Букінгемського палацу у самому центрі Лондону. За висловом головного королівського садівника Клер Міджлі, завдання полягає в тому, щоб залучити до вирощування овочів якомога більше людей. «Цей рух набирає силу по всій країні і ми хочемо його стимулювати». За даними Національного садово-городнього товариства, у черзі на ділянки в Англії та Уельсі стоять біля 100 тисяч осіб. Це свідчить про значні перспективи біотехнологічного профілю навчання в сучасному світі.

Великий інтерес до землі, городництва та садівництва, і ті ж проблеми існують в інших країнах. Так у Люксембурзі з давніх-давен діють зразкові городи, які доглядаються городянами на умовах оренди. Висаджуються певні культури, вказані адміністрацією, які є традиційними для цієї країни: різні види капусти, салату, селери, зелені овочі. Діти відвідують під час екскурсій ці об’єкти і знайомляться з традиціями землеробства, агротехнікою та видами цих культур. А в місті Ерфурті, що в Німеччині, в самому центрі міста давно росте показовий виноградник де всі бажаючі можуть навчитися основ та тонкощів професійної майстерності виноградаря, підібрати кращі сорти для власного виноградника.

Таким чином, не зважаючи на високий життєвий рівень, люди завжди і скрізь тягнуться до землі, до її багатства і радіють результатам своєї праці на ній. В Україні традиційною є спрямованість навчального процесу середньої школи на трудове виховання, природниче дослідництво, що стимулює і сьогодні зацікавленість у навчальних ділянках як інструментові виховання школярів та формування вчителів-професіоналів, і цей досвід, на нашу думку, необхідно забезпечити оновленими організаційно-педагогічними механізмами та технологіями підготовки вчителя природничих дисциплін.

У Положенні про навчально-дослідну земельну ділянку загальноосвітніх навчально-виховних закладів знаходимо відомості про те, що навчально-дослідна земельна ділянка може існувати при всіх середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах різних типів і позашкільних навчально-виховних закладах (відповідно до Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19.08.93 р. № 660, та Положення про позашкільний навчально-виховний заклад, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.01.94 р. № 45).