Сила м’язів

Збільшення м’язової маси і структурні перетворення м’язових волокон з віком призводять до збільшення м’язової сили. У дошкільному віці сила м’язів незначна. Після 4 — 5 років збільшується сила окремих м’язових груп. Школярі 7 — 11 років мають ще порівняно низькі показники м’язової сили. Силові і статичні вправи викликають у них швидке стомлення. Діти цього віку більш пристосовані до короткочасних швидкісно-силових динамічних вправ. Найбільш інтенсивно м’язова сила збільшується в підлітковому віці. У хлопчиків приріст сили починається у 13 — 14 років, у дівчаток раніше — з 10 — 12 років, що, можливо, пов’язано з більш раннім настанням у дівчаток статевого дозрівання. У 13 — 14 років чітко проявляються статеві відмінності у м’язовій силі, показники відносної сили м’язів дівчаток значно поступаються відповідним показникам хлопчиків. Тому під час занять з дівчатками-підлітками слід особливо строго дозувати інтенсивність і складність вправ. З 18 років зростання сили сповільнюється і до 25 — 26 років закінчується. Встановлено, що швидкість відновлення м’язової сили у підлітків і дорослих майже однакова: у 14-річних — 97,5%, у 16-річних і у дорослих — 98,9% від вихідних величин.

Швидкість, точність рухів і витривалість

Швидкість рухів характеризується як швидкістю одноразового руху, так і частотою повторюваних рухів. Швидкість одноразових рухів збільшується в молодшому шкільному віці, наближаючись в 13 —14 років до рівня дорослого. До 16 — 17 років темпи збільшення цього показника дещо знижується. До 20 — 30 років швидкість однократного руху досягає найбільшої величини. Це пов’язано із збільшенням швидкості проведення сигналу в нервовій системі і швидкості протікання процесу передачі збудження в нервово-м’язовому синапсі.

З віком збільшується максимальна частота повторюваних рухів. Найбільш інтенсивне зростання цього показника відбувається в молодшому шкільному віці. У період від 7 до 9 років середній щорічний приріст становить 0,3 — 0,6 рухів за секунду. У 10 — 11 років темп приросту знижується до 0,1 — 0,2 рухів за секунду і знову збільшуються (до 0,3 — 0,4 рухів за секунду) у 12 — 13 років. Частота рухів за одиницю часу у хлопчиків досягає високих показників у 15 років, після чого щорічний приріст знижується. У дівчаток максимальних значень цей показник досягає в 14 років і далі не змінюється. Збільшення з віком максимальної частоти рухів пояснюється наростаючою рухливістю нервових процесів, що забезпечує більш швидкий перехід м’язів-антагоністів зі стану збудження в стан гальмування і навпаки.

Точність відтворення рухів також істотно змінюється з віком. Дошкільнята 4 — 5 років не можуть здійснювати тонкі точні рухи. У молодшому шкільному віці можливість точного відтворення рухів за заданою програмою істотно зростає. З 9 — 10 років організація точних рухів відбувається за типом дорослого. У вдосконаленні цієї рухової якості істотну роль відіграє формування центральних механізмів організації довільних рухів, пов’язаних з діяльністю вищих відділів ЦНС.

Протягом тривалого періоду онтогенезу формується і витривалість

(здатність людини до тривалого виконання того чи іншого виду розумової чи фізичної діяльності без зниження їхньої ефективності).

Витривалість до динамічної роботи ще дуже невелика у 7 — 11 років. З 11 — 12 років хлопчики і дівчатка стають більш витривалими. До 14 років м’язова витривалість становить 50 — 70%, а до 16 років — близько 80% витривалості дорослої людини.

Витривалість до статичних зусиль особливо інтенсивно збільшується в період від 8 до 17 років. У 11 — 14-річних школярів найвитривалішими є литкові м’язи. У цілому витривалість до 17 — 19 років становить 85% рівня дорослого, а максимальних значень вона досягає до 25 — 30 років.