3.4.1. Італійськіобщини.

Коли Рим підкорює Італію, виникає союз пануючого Риму з італійськими общинами, коли договір укладається з кожною окремо, на особливих умовах (які були доволі різними – від наділення громадянством жителів – і навіть до відсутності правоздатності). Всі римські союзники втрачали право вести самостійну зовнішню політику,мали поставляти Риму військові контингенти і озброєння.

1. Деякі з громад включаються до складу Римської держави з усіма правами римського громадянства; Жителі ставали громадянами Риму.

2. Жителі іншої групи отримували повну правоздатність в області цивільних відносин, але не набували політичних прав, і вели військову повинність. Для управління надсилаються з Риму особливі магістрати.

3Найчисельніша група - громади, які зберігають свою політичну самостійність і яких відношення до Риму визначаються договіром їх з Римом.Вони є самостійними державами. Жителі цих громад користуються охороною на території римської держави завдяки договору, залишаючись для римлян чужинцями

4. Остання категорія – переможені громади, що здаються без умов. Така громада втрачає свою внутрішню самостійність, втрачає своє управління і управляється начальниками, що посилаються з Риму, жителі не мають жодного громадянства.

3.4.2. Мунципії.

 У часиРимської республіки так називалися залежні від Риму міста Лаціо і пізніше Італії. Жителі цих міст отримували такі самі обов'язки як і римські громадяни, а містачастковесамоуправліннячи префекта призначеного Римом. Зчасів Другоїлатинськоївійни (338 р. до н. е.) всігромадяни Mуніципіїмаливсі права римськихгромадян. ПершоюМуніціпієюцього роду вважаютьмісто Тускул. Довший час громадяниМуніципіїмалидещоменші права як римськігромадяни — вони мусилислужити в армії, платитиподатки, але не мали права голосу при виборах та не булизанесені у Триби.

У часиімперії права муніціпійотримувалитакож і міста поза Італією. З 212 року всімістаімперіїотримали ранг муніціпії.

3.4.3. Управління провінціями.

Управлінняпровінціями. Завойовані Римом неіталійськіземлі – провінції – керувалисьпризначеними Римом магістратами. Цебули, в основному, колишніконсули і претори. Їхвлада – адміністративна, військова і судова – була, по суті, необмеженою. Керівним принципом римськоїполітикищодозавойованихтериторійбулознамените “розділяй і володарюй”.

У середині ІІ ст. до н.е. підвладою Риму було 9 провінцій: Сицилія, Сардинія, Корсика, ЦизальнінськаГаллія, Іспанія, Африка, Македонія, Іллірія, Азія.

3.4.4. Проконсули і пропретори.

Основною роллю проконсулів в пізній республіці було управління провінціями. Влада проконсула була аналогічна владі консула з тією відмінністю, що вона поширювалася тільки на ту провінцію, в яку проконсул був призначений. Залежно від статусу провінції, вона могла управлятися також промагістратом більш низького рангу - пропретором.

Проконсули, керуючі провінціями, призначалися на посаду Сенатом з числа колишніх консулів. Зазвичай термін повноважень проконсула, керуючого провінцією, становив один рік, але іноді повноваження продовжувалися.

Після реформ Августа всі провінції були поділені на сенатські й імператорські . З усіх сенатських провінцій проконсули управляли тільки Африкою та Азією, рештою сенатськими провінціями управляли пропретор.

Імператор також мав владу проконсула на території всієї Римської імперії.