2.15.6.2. Види покарань. Застосування тілесних покарань. Атімія.

Види покарань:

• смертна кара (засудженому надавали право прийняти отруту, або меч чи шнурок. Розбійників, злодіїв, рабів вішали, або вбивали, закидаючи камінням),

• штраф та конфіскація майна (основні та і додаткові покарання), тілесні покарання (членопощкодження для рабів, частіше всього били батогом),

• позбавлення волі (застосовувалося лише як тимчасово, щоб не допустити втечі, наприклад, державних боржників),

• атімія (позбавлення політичних прав і повна або часткова конфіскація майна. При повній атімії засуджений не міг відвідувати храми, театри, свята, звертатись у суд, займати посади),

• продаж у рабство (карали розбійників, грабіжників, метеків чи вільновідпущеників; не застосовувалось щодо афінських громадян)

• тимчасове або пожиттєве вигнання.

2.15.7. Судовий процес

2.15.7.1. Порушення судової справи.

Подавати скарги, порушувати судові справи могли тільки афінські громадяни чоловічої статі. За жінок це робили опікуни, за метеків – їхні простати, за рабів – господарі.

Судові рішення і вироки можна було оскаржити, подавши скаргу до гелієї. До неї можна було апелювати навіть на рішення Народних зборів. Рішення гелії було остаточним.

2.15.7.2. Форми судового процесу: процес «графе» та процес «діке».

Приватний процес – діке порушували за заявою потерпілої сторони або її законного представника. Процес публічний – графе починали з ініціативи держ. органів або за заявою громадянина. Процес приватний потерпілий міг у будь-який момент припинити, публічний – ні (загроза штраф в тисячу дхарм). Ніяких матеріальних вигод при виграші справи ініціатор процесу не мав, а, програвши справу, сплачував штраф у тисячу драхм. Ініціатори судового процесу сплачували судове мито.

2.15.7.3. Сикофанти.

Під час процесу графе громадянин міг мати фінансову вигоду, якщо скаржився на порушення фінансових інтересів держави з боку будь-якої особи. Такий порядок призводив до появи специфічної групи людей – професіональних донощиків (сикофантів). Звинувачені також могли подати скаргу на дії сикофантів і почати проти них судовий процес.

2.15.7.4. Процедура судового процесу.

Виклик обвинуваченого чи відповідача в суд здійснювали не органи держави, а потерпіла сторона, яка при свідках повідомляла його про день і годину розгляду справи. Якщо він не з’являвся, справу слухали без його участі.

Службова особа чи судовий орган, яким подавали скаргу, вивчали справу. Відповідачеві (злочинцеві) надавали можливість подати докази для свого виправдання (paragraphe).

Після закінчення попереднього слідства усі докази, зафіксовані в натурі і на письмі, вміщували в спеціальні посудини, які опечатували закони, документи, показ свідків та ін.

Судове засідання закінчували таємним голосуванням суддів без попередньої наради. Голосували білими і чорними камінцями. При рівності голосів підсудного вважали виправданим

3.Стародавня Спарта

3.1. Утворення спартанської держави.

Спарта заснована в Х ст. до н. е.. До початку VII ст. до н. е. - військова демократія. Займала територію півдня півострова Пелопоннес, поступово приєдналась Лаконіка. Поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Знать із спартанців і ахейців - панівний стан. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв експлуатації общинників. У VII ст. до н. е. нестача родючих земель через аграрне перенаселення. Почалися війни з метою захоплення Мессенії (центр півосторва). Перша та друга мессенських війни приєднали велику територію з багаточисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (вільних, без політичних прав); 10 тис. спартитів (чоловіків-воїнів). Знать стала ігнорувати звичаї й традиції, демос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, (Лікург називав її «хворе тіло, вражене всілякими хворобами»). Спартанці в Мессенії уярмили населення (більшість дорійці). Через свою чисельну меншість спартанці жили в постійному страху і не розлучалися зі зброєю. У VII ст. до н. е. знать пішла на проведення в державі серії радикальних перетворень (щоб демос не кипішував). Правителі Спарти зверталися за порадами до Лікурга (царевого опікуна). Він був особисто знайомий з Гомером, був неперевершеним державним діячем й організатором.

3.2. Суспільний лад Стародавньої Спарти Панівний клас - спартіати, єдині повноправні громадяни, підтримувалася через надання земель з рабами(ілотами). Мали військовополонених для домашніх робіт. Жили в місті з 5 селищ, на подобу військового табору. З 7 років(до 20 і до 60 військову службу) почалинали підготовку у спеціальні школи і на державне виховання, суворо регламентований побут з головним, військовим, обов'язком. Особливі посадові особи - педони, вчителі, що виховували дисциплінованість, повагу до старших, військові навички та хоробрість. Був привілейований корпус для найкращих з 300 вершників. Жінки були майже вільні від виховання і домашніх обов'язків і мають простір для саморозвитку. Однаковий одяг і зброя та закон Лікурга проти розкоші сприяли єдності спартіатів. Не могли торгувати і важкі спеціальні монети. Однак через систему спадкування(Лише старшому сину, Іншим виборче ні наділи, нема, вихід з общини, гіпомейони) це сприяло майновій диференції і підривало єдність і рівність спартіатів. Так к кінцю 4ст до н.е з 9000 лишилося 4000.

Періеки - жителі не родючих гірських земель. Вільні, працездатні, майнова правоздатність, не користувались політичними правами і були під наглядом гармостов. Військова зобов'язаність як важкоозброєних воїнів. Але їх заняття ремесло і торгівля. Вищі посадові особи могуть стратити без суду. Ілоти - поневолені жителі Мисенії, власність держави. Були у розпоряджень ті спартіатів і обробляли землю віддаючи половину врожаю. Були основою виробництва, але не були товаром, і вільно розпоряджалися своєю половиною, були як кріпосні селяни. Ілоти були легкоозбооєними військами. Не мали прав, але могли бути викупленими. Завжди можна було вбити ілота, і раз у рік їм проголошувалася війна.