2. Поняття та види інформаційних правовідносин.

На минулій лекції ми визначили інформаційне право як систему правових норм, спрямованих на врегулювання відносин, які виникають у інформаційній сфері – сфері виробництва, перетворення та використання інформації та охороняються і забезпечуються державою.

Прийнято вважати, що те, на що спрямовано вплив певної системи, називається її предметом. Тому, нами було визначено, що предмет інформаційного права становлять суспільні відносини, які виникають, змінюються та припиняються при обігу інформації в інформаційній сфері в результаті здійснення інформаційної діяльності.

На основі вище зазначених понять можна дати визначення і інформаційним правовідносинам.

Отже, інформаційні правовідносини – це відособлена, однорідна група суспільних відносин, які виникають при обігу інформації в інформаційній сфері в результаті здійснення інформаційної діяльності як приватними, так і публічними суб’єктами.

Іншими словами, предмет інформаційного права становлять відносини щодо пошуку, отримання, передачі, виробництва та поширення інформації, а також споріднені з ними відносини, яким чинним законодавством надано значення інформаційних.

Можна також припустити, що предметна сфера інформаційного права буде змістовно змінюватись шляхом включення до неї нових груп суспільних відносин, які виникнуть в інформаційній сфері. Включення чи невключення цих відносин до предмету інформаційного права залежатиме насамперед від змісту норм інформаційного законодавства, яке на сьогодні характеризується значною невпорядкованістю та суперечливістю. На сучасному ж етапі розвитку інформаційного законодавства ми можемо лише з великою долею умовності говорити про наявність в предметному полі інформаційного права групи чисто інформаційних відносин, оскільки законодавець надає перевагу регулюванню відносин, об’єктом яких виступає не інформація, а похідні від неї продукти та діяльність, пов’язана з ними. Подібний підхід законодавця до визначення об’єкта інформаційних відносин достатньо зрозумілий і пояснюється відсутністю юридичної моделі спеціального права на інформацію, яке виконувало би функції аналогічні функціям речового права власності. Конструювання абсолютного суб’єктивного права на інформацію ускладнене ще й тією обставиною, що правом можливо врегулювати лише ті відносини, об’єкт яких піддається зовнішньому контролю і тим самим потрапляє в правове поле. Інформація, якщо її розглядати в якості відомостей, такому контролю піддається слабо, оскільки відомості регенеруються актами їх передачі та володіють властивостями, які юридичною наукою вивчені в недостатній мірі.

Можна виділити наступні ознаки інформаційних правовідносин:

• наявність конкретного основного чи другорядного об'єкту відносин - інформації;

• відносна соціальна значимість інформації – об'єкту відносин (суспільно значима інформація, національно значима, особиста чи економічна значимість інформації тощо);

• первинність інформаційно-правової норми, що регулює конкретні суспільні відносини;

• передбачена правовими актами форма правомірної поведінки суб'єктів відносин щодо конкретної інформації;

• наявність взаємних прав та обов'язків суб'єктів-учасників правовідносин, а також юридичної відповідальності за поведінку, що суперечить правовій нормі.