Розділ 5. Рослинний матеріал в озелененні

5.1. Дерева, чагарники та ліани

5.1.1. Інтродукція деревних рослин

Озеленення, завдяки інтродукції (лат. інтродукціо – введення, впровадження) рослин, розширює можливості садово-паркових архітекторів і садівників. Інтродукція рослин у міське озеленення тісно повязана з суспільно-політичним розвитком міст і естетичними уявленнями їх населення, а також урбоекологічними умовами. Особливу роль у цьому відігравали і відіграють ботанічні сади.

Сучасний склад природної флори України, за даними М.А.Кохно, представлений 76 видами дерев і 278 чагарників. Систематична структура сучасної дендрофлори України така: 2 відділи, 1 підвідділ, 5 класів, 10 підкласів, 64 порядки, 117 родин, 362 роди, близько 2400 видів та понад 1200 форм. Культивовані види природної дендрофлори й інтродуковані рослини зосереджені у 25 ботанічних садах, 10 дендрологічних парках та понад 50 старовинних ландшафтних і багатьох міських парках, в ряді місцевих дендропарків, а також у численних приватних садибах.

Інтенсивність інтродукційного процесу в озелененні можна простежити на прикладі західних областей України, які вирізняються дещо мякшим кліматом, ніж східні.

За даними Б.К.Термени (1984), на 1.01.1981 р. в Карпатах і Західному Поліссі культивувалося 678 видів і форм деревних рослин, які успішно пройшли первинні випробування. Вони представлені 57 родинами і 174 родами.

В даний час у Західному регіоні України інтродуковано 1085 видів, які належать до 61 родини і 87 родів, що являє собою великі потенційні можливості для озеленення.

Найбільш динамічно процес інтродукції відбувався у Львові, де в 1950 р., за даними А.А.Щербини, налічувалося 524 види і форми деревних рослин, а через 20 років – 774 (Кучерявий, 1973). Характерним є постійне збільшення хвойних: 1853 р. – 5.3%, 1949 р. – 12.9%, 1972 р. – 20.3%.

У середині ХІХ ст. дендрофлора зелених насаджень Львова, за даними Я.Лангнера, була представлена лише 21 родиною. Через півтора століття представництво родин зросло до 60 найменувань. Більшість видів, які використовували в міському озелененні ХІХ століття, – аборигенного походження. Екзоти в посадках становили лише 21.0%. В 50-х роках ХХ ст. частка екзотів підвищилася на 50%, в даний час вона становить 81,4%.

Деревні та чагарникові види Львова походять з різних ботаніко-географічних зон земної кулі. Найбільша кількість видів належить до Європейсько-Сибірської (139) і Східноазіатської (225) флористичних областей Голартіса, найменше (42) – до Середземноморської. Близько 15% інтродукованих видів походить з Північної Америки, в тому числі Атлантична підобласть представлена 49, а Тихоокеанська – 72 видами.

Слід відзначити, що в 40-50-х роках ХІХ ст. співвідношення видів, які походили зі згаданих флористичних областей земної кулі, було іншим: кожна з них, за винятком Європейсько-Сибірської, була представлена лише 4 видами. На той час у насадженнях міста траплялось оцтове дерево, повсюдно зростали акація біла і смородина золотиста, а клен пенсільванський у єдиному екземплярі був у сквері “Губернаторські вали". Східноазіатська область була представлена айвою звичайною, горобинником горобинолистим, спіреєю дібровнолистою і айлантом височенним; Середземноморська – гіркокаштаном звичайним, садовим жасмином звичайним, спіреєю верболистою та рокитником “Золотий дощ”.

Через 100 років співвідношення видів докорінно змінилося. Частка європейсько-сибірських порід становила 46 (14.9%), середземноморських – 40 (13.0%), півночноамериканських – 102 (33.1%), східноазіатських – 120 (39%) видів. Збільшення видового складу за рахунок рослин з віддалених флористичних областей спостерігається і сьогодні.

Як відомо, адаптаційні можливості деревних рослин оцінюються за їх реакціями у відповідь на дію кліматичних факторів у критичні періоди (Лапін, 1967; Александрова, 1985). Визначальним фактором успішної інтродукції деревних рослин, на думку Б.К.Термени, є їх толерантність насамперед до кліматичних умов, тому що грунтові умови, як вважає автор, займають підпорядковане становище і повинні братися до уваги в якості фактора, який діє в межах ареалу виду.

Негативними природними факторами, які протистоять інтродукції, є: низькі температури, чергування відлиг і морозів, ранні осінні та пізні весняні заморозки, несприятливі умови осіннього загартовування та ін. Основним показником успішної інтродукції видів є їх добра зимостійкість, під якою розуміють здатність рослин переносити несприятливі умови зими, які можуть призвести до їх вимерзання. Таким чином, мова йде про морозостійкість дерев і чагарників, або ж їх здатність витримувати температури нижче 0^оС. Цілковито зимостійких (1 бал) в умовах Львова виявлено 813 видів, форм і гібридів, тобто 75.1%. Зимостійких порід (2 бали), у яких в дуже холодні зими підмерзають однорічні пагони, налічується 227 (20.9%). Помірно зимостійких (3 бали) встановлено 41 (3.7%) видів і форм, у них систематично обмерзають 1-2-річні пагони. Рослин неморозостійких (4 бали), у яких обмерзає частково або повністю вся крона, виявилось 3 (0.3%). За цілковито неморозостійкими (5 балів) стаціонарні спостереження не велись.

Досить високу зимостійкість (1-2 бали) виявили хвойні – 95,85 %. За даними Р.В.Кармазіна (1970), незимостійкими в наших умовах виявились лише 2 випробувані види – секвойя вічнозелена і кипарис вічнозелений. Їх природний ареал обмежений вузькими екологічними рамками в більш мякому кліматі: перший віднесений до Тихоокеанського узбережжя, другий зростає в Середземноморї.

Листяні виявились дещо більш стійкими, ніж хвойні: зимостійких (1-2 бали) дерев та чагарників є 95,5%; помірно зимостійких – 3,9%, незимостійких – 0,2% (два види – хурма віргінська і звичайна). Вищими балами зимостійкості (1-2) оцінені всі представники таких родів: аморфа, береза, бересклет, глід, виноградовник, вишня, вяз, граб, дейція, дерен, діервілла, дуб, жимолость, верба, калина, карагана, каркас, гіркокаштан кінський, каштан посівний, кизильник, клекачка, клен, ліщина, липа, лох, магнолія, горіх, пухироплідник, троянда, горобина, бузок, садовий жасмин, олива, смородина, спірея, сумах, тополя, фортанезія, форзиція, черемха, екзохорда, яблуня і ясен.

Серед достатньо зимостійких (3 бали) видів і форм представники таких родів: барбарис (2), гортензія (3), будлея (3), жасмин чагарниковий (1), інжир (1), клематис (1), павловнія (1), півонія (2), калікант (2), евкомія (1). Ці рослини вимагають укриття на зиму.

У зеленій зоні Львова було виявлено близько 250 декоративних форм. Ряд авторів притримуються думки, що садові форми порівняно з вихідними видами відрізняються зниженою стійкістю, зокрема до морозів (Колесніков, 1959), що слід брати до уваги при їх інтродукції в умовах Львова.

Цвітуть, але не плодоносять, головним чином з причини стерильності, дводомності або недостатньої зимостійкості 58 видів, 53 форми і 4 гібриди. У 14 рослин зовсім не вдалось встановити цвітіння і плодоношення. До групи неплідних видів належать: аристолохія трубчаста, тамарикси, троянда багатоквіткова, тополя Болле, гіркокаштан форми Баумані, павловнія, фортанезія, керія, будлея, калина звичайна форми “бульденеж”, деякі культивари туї західної і кипарисовиків, ялини чорна і червона, ялиці суцільнолиста, субальпійська і сибірська. У деяких рослин плоди не встигають достигати внаслідок нестачі тепла в період дозрівання (мушмула німецька, гібриди мушмули з глодом колючим і одноплідним, інжир, каштан посівний, магнолія гостролиста та ін.).

Характерно, що більшість інтродуцентів досягають в умовах міст висоти, властивої для них на батьківщині, а в деяких випадках і перевищують її. Наприклад, модрина японська і горіх маньчжурський в молодому віці ростуть в умовах Західної України швидше, ніж на батьківщині. Добрим ростом, як правило, відрізняються види з широким природним ареалом, види-едифікатори лісових фітоценозів (представники родів сосни, модрини, дуба, тополі і т.д.).

Внаслідок недостатньої зимостійкості окремі види липи, клена, каркаса, будлеї, гортензії, катальпи, магнолії, маклюри, каштана їстівного, інжиру, самшиту, скумпії, евкомії, церциса, тиса та ін. не досягають своїх можливих природних розмірів і часто змінюють габітус, хоча деякі з них, наприклад скумпія, цвітуть і дають плоди. Межі природних ареалів таких видів зумовлені переважно кліматичними факторами. Зміна рослиною життєвої форми внаслідок недостатньої зимостійкості відіграє важливу роль в інтродукції дерев і чагарників, тому без урахування цієї властивості неможливо правильно створити пейзаж садово-паркового обєкта і взагалі раціонально використовувати рослини в озелененні.

Як свідчать результати спостережень, декоративні якості у деревних порід найповніше і найвиразніше проявляються між 50 і 200 роками. В одних видів зовнішня динаміка росту змінюється поступово або майже не змінюється впродовж усього життя, зберігаючи при цьому початкову форму (ялиця, ялина, псевдотсуга канадська), в інших же вона без особливої закономірності утворює різні правильні і неправильні форми. Особливо динамічна в цьому відношенні сосна звичайна, яка в 15 років набуває конусоподібної форми, в 30-50 років має правильну гіллясту форму, а після 50 років пускає гілки вільно, утворюючи найхимерніші силуети. При створенні груп і куртин, а також масивів необхідно брати до уваги ці біологічні властивості дерев і чагарників.

Ріст рослин значною мірою залежить від умов місцезростання. Висота дерева у паркових насадженнях, як правило, менша, ніж у лісі. У вуличних же посадках, де дерева висаджені в лунки, їх висота, в свою чергу, менша, ніж у парках.

Ландшафтний архітектор і озеленювач мають добре орієнтуватися в питаннях тривалості життя дерев і чагарників, оскільки цей фактор значною мірою визначає строк їх служби в садово-паркових композиціях і має суттєве значення при підборі рослин для тих чи інших обєктів озеленення.

Л.І.Рубцов, який у 1948 р. відвідав Львів, із захопленням писав про дерева-патріархи львівських парків: “Про розміри цих дерев-велетнів можна судити із зведеної таблиці прикладів найкрупніших дерев парку” (йдеться про парк ім. І.Франка) (табл. 5.1).

Таблиця 5.1