1.2 Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів., способами платежу та організацією документообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів.

Згідно з запровадженим Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

• платіжними дорученнями;

• платіжними вимогами-дорученнями;

• розрахунковими чеками;

• акредитивами;

• платіжними вимогами;

• інкасовими дорученнями.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахун­ку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отри­мувача коштів [4]. Вони застосовуються в розрахунках щодо місце­вих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обер­тання обігових коштів; запобігають виникненню кредиторської за­боргованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових централізованих фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позиками.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним доручен­ням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантова­ним платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату за­робітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, ав­торський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням тощо [16].

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1.1).

Рис.1.1 Розрахунки платіжними дорученнями

1. Постачальник відвантажує продукцію(виконує роботи, послуги;

2. Постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;

3. Покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення;

4. Банк покупця списує з його рахунку кошти;

5. Банк покупця повідомляє покупця — власника рахунку про списання коштів:

6. Банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення па відповідну суму до банку постачальника;

7. Банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

8. Банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунку.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунко­вий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця спла­тити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника [21]. Цей розрахунковий документ заповнює по­стачальник (отримувач коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і на­правляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матері­альні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують сто­совно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випли­вають з реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг. [9].

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

1. Постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2. Разом з документами на відван­тажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3. Покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

4. Банк покупця (платника коштів) списує з рахунку покупця кошти;

5. Банк покупця сповіщає випис­кою покупця — власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку;

6. Банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

7. Банк постачаль­ника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів);

8. Банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунку) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку).

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дору­ченням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чеко­давця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) [18]. Розрахун­ковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарсь­кої операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцепто­вані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні засто­совуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані по­слуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємст­вами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробі­тної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами [26]. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і над­ходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє змен­шенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, неможли­вість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чека.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.3.

1. Постачальник передає товар покупцеві;

2. Покупець передає чек постачальнику;

3. Постачальник передає чек у свій банк;

4. Банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5. Банк платника списує кошти з рахунку покупця товару;

6. Банк платни­ка повідомляє платника про списання коштів;

7. Банк платника переказує банку постачаль­ника відповідні кошти;

8. Банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9. Банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Рис. 1.3 Розрахунок чеком

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відван­тажений товар [3].

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готі­вкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з мо­менту відкриття. [13].

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено. Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату. [14].

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 1.4.

Рис. 1.4 Розрахунок з використанням акредитива

1. Покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив:

2. Банк покупця відкриває акредитив;

3. Банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4. Банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкре­тну суму;

5. Банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6. Відвантаження товару;

7. Покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива;

8. Банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9. Банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника;

10. Банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів [17]. Безакцентне списання коштів — це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів.

Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.

Відповідальність за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення та безакцентного списання коштів несе стягувач [11].

Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою (рис. 1.5):

Рис. 1.5 Розрахунок платіжною вимогою

1. Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр платіжних вимог;

2. Банк одержувача пересилає платіжну вимогу і реєстр банку платника;

3. Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж;

4. На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;

5. З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача;

6. Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів.

Інкасові доручення (розпорядження) застосовуються при одержанні від боржника платежу за виконавчими або прирівняними до них документами, які подав на інкасо стягувач. Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безперечного) стягування коштів.

У рядку "Призначення платежу" інкасового доручення (розпорядження) вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ, на підставі якого здійснюється стягнення.

У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) покладається на стягувача.

Документи на безспірне стягування та безакцентне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України щодо накладення арешту на кошти юридичних та фізичних осіб. [8].

1.3 Правові засади щодо проведення безготівкових розрахунків

Організацію безготівкових розрахунків підприємства та їх аналіз регулюють такі законодавчі та нормативно-правові акти України:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-XIV. Визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності в Україні.

2. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 25.12.2002р. № 364-IV. Цей Закон визначає особливості обігу векселів в Україні. Закон використовується для розкриття особливостей обігу векселів в Україні.

3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №2121 з змінами і доповненнями.

4. Постанова Правління Національного банку України «Про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, наданні послуги та при видачі готівки» від 24.02.97р. №37. Постанова визначає загальні вимоги, порядок ведення банківських платіжних карток, участь банків у міжнародних платіжних системах.

5. Інструкція №146 «Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті» від 14.04.2000р. Визначає порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті.

6. Інструкція №22 «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Затверджена постановою Правління Національного банку від 21.01.2004р., яка визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів та документообігу, особливості застосування кожної із форм розрахунків. Ця інструкція розповсюджується на підприємства, організації, установи всіх видів та форм власності, банки та підприємців без статусу юридичної особи і фізичних осіб та є обов’язковою для виконання.

7. П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» затверджений наказом Мінфіну України від 31.03.99р. №87. В цьому положенні визначається зміст і форма звіту про фінансові результати та загальні вимоги до змісту статей звіту.

8. П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» затверджений наказом Мінфіну України від 31.03.99р. №87. Визначаються зміст і форма звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей.

В результаті проведеного дослідження ряду літературних джерел, що стосуються організації та аналізу безготівкових розрахунків, можна зробити висновок про те, що існує багато резервів покращення і вдосконалення системи обліку безготівкових розрахунків[2].

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (із змінами), розроблена відповідно до законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Цивільного та Господарського кодексів України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Відповідно до вимог Інструкції банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів  і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції, інших нормативно-правових актів, а списання коштів з рахунків клієнтів  мають здійснювати лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 Інструкції. 

Вимоги Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов`язкові для виконання ними. [25]

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива і передбачає використання розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді (інформація про використання платіжних інструментів наведена в пункті 2). 

В Інструкції наводяться форми розрахункових документів та порядок заповнення їх реквізитів, визначений час протягом якого вони приймаються банками до виконання, черговість та строки   виконання.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України до Інструкції включено положення про те, що банки не мають права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

На виконання статті 1072 Цивільного кодексу України до Інструкції (пункт 2.22) включено положення щодо черговості виконання банками розрахункових документів, які оформлені згідно з рішеннями судів і на підставі яких здійснюється списання коштів, якщо розрахункові документи надходять до банку одночасно.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України  глава 8 “Розрахунки за акредитивами” Інструкції встановлює відповідальність виконуючого банку у разі необгрунтованої відмови у виплаті коштів за акредитивом, а також за порушення ним  умов акредитива і передбачає, що відкликання акредитива не створює зобов`язань банку-емітента перед бенефіціаром, а безвідкличний акредитив, що підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Глава 11 “Розрахунки за допомогою систем дистанційного обслуговування" Інструкції передбачає використання клієнтом таких систем дистанційного обслуговування, як “клієнт – банк”, “клієнт – Інтернет – банк”, “телефонний банкінг”. В цій главі описано механізми здійснення розрахунків з використанням зазначених систем (зокрема, обов’язкові реквізити документів, особливості ідентифікації клієнта в системі «телефонний банкінг»), порядок документообороту. [6]

Зазначені системи, крім здійснення операцій за рахунками клієнтів, на підставі дистанційних розпоряджень клієнтів можуть виконувати функції надання інформаційних послуг, перелік яких визначається у договорах між банками та клієнтами.

В ході дослідження були дані конкретні практичні рекомендації по підвищенню ефективності організації безготівкових розрахунків підприємства. Було з’ясовано, що є доцільнішим виплачувати заробітну плату - перераховувати гроші на пластикові картки працівників. Переваги цієї форми розрахунків очевидні і для підприємства, і для його працівників[1].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ДНІПРОГАЗ»