Запитання і завдання

1. Чому роль усного наукового мовлення в сучасному світі зростає?

2. Які структурні елементи практичної риторики?

3. Назвіть різновиди усного наукового мовлення.

4. Чому діалогічні форми лекцій більш ефективні?

Завдання 1. Оберіть тему і підготуйте невеличкий виступ:

Яким чином необхідно вивчати історію?

Хто не може бути студентом?

Чому я не люблю фізику?

Чи потрібні вступні іспити?

Чому ми погано знаємо іноземні мови?

Наскільки чесною є реклама?

Завдання 2. Побудуйте невеличку лекцію-діалог (15 хв.) на тему з Вашого фаху.

Завдання 3. Рольова гра «Круглий стіл на тему «Освіта ХХІ століття: що необхідно реформувати»

Композиція усної промови

Інформація, яка пропонується слухачам, обов’язково має бути структурована, приведена до форми, зручної для викладу і сприйняття.

Промова зазвичай будується за традиційною трикомпонентною композицією: вступ, основна частина, закінчення. Саме така побудова полегшує сприйняття інформації аудиторією.

У вступі розрізняють зачин (мета – підготувати аудиторію, змусити слухати, привернути увагу) і зав’язку (мета – пояснити тезу, заінтригувати постановкою проблеми, показати актуальність питання).

Основна частина містить виклад плану виступу та аргументацію тези.

Кінцева частина може мати нагадування про основну тезу, узагальнення і заклик (мета – мобілізувати слухачів на певну реакцію).

Найважливішою умовою виступу є те, що структура (логіка) повинна бути зрозумілою для слухачів. Для досягнення цієї мети структурні частини промови необхідно позначати спеціальними словами або технічно (паузами, пониженням тону).

Прикладом таких засобів виділення логічних частин є: почну з …, зараз про …, і нарешті …, насамкінець зазначу, що … і т.д. Аналогічно можуть використовуватися: по-перше, по-друге, по-третє.

Дослідження показали, що числівники як індикатори логічної структури викладу сприймаються аудиторією добре, тому рекомендується користуватися ними. Однак зазначимо, що більше чотирьох пунктів, доказів або прикладів для слухачів уже «багато»; починаючи з чотирьох, свідомість людини сприймає гірше, втрачається ефективність виступу. Краще завжди мати три частини, розглядати максимум три питання, наводити три аргументи тощо. Це стосується і мікротем – оптимальна їх кількість – три.

Тип аудиторії є фактором, який впливає на композицію доповіді. Виступаючи в аудиторії однодумців, ефективно важливу інформацію подавати в кінці, у нейтральній, незацікавленій або критично налаштованій аудиторії – на початку промови.

Вступ є необхідним елементом будь-якого виступу. Він теж залежить від аудиторії: підготовлені слухачі потребують мінімального вступу, менш підготовлені – розлогого, із зачином і зав’язкою.

Практикою вироблений цілий арсенал ефективних прийомів привернення уваги аудиторії у вступній частині промови:

- апеляція до події, часу, місця;

- звернення до життєвих інтересів слухачів, до того, що турбує їх щоденно;

- пробудження зацікавлення (цьому сприяють незвичний факт, парадокс, дилема);

- звернення до боротьби, конфлікту;

- демонстрація наочності;

- розповідь про себе, свій особистий досвід, випадок з життя;

- цитування;

- цікавий історичний епізод;

- постановка проблемного питання або риторичне запитання.

У наукових промовах велике значення має адекватне донесення головної думки, основної ідеї. Прийоми ефективного донесення розрізняються залежно від тривалості промови, його різновиду, аудиторії тощо, але можна запропонувати загальні рекомендації.

Оптимальним є виступ за принципом: один текст – одна думка. Дві-три ідеї – це межа, і то рекомендується виокремити з них головну. Завжди краще сформулювати головну думку у вигляді окремого речення. У вступній частині варто повторити тему.

У невеличких виступах не рекомендується починати з головної думки, вона має пролунати в середині або в кінці промови.

У середніх і великих за тривалістю головна теза повинна бути повторена тричі: на початку, в основній частині і в завершенні. Наприклад, промова присвячується гендерному питанню. Теза: необхідно наполегливо рухатися у напрямку гендерної паритетності. Головну думку треба згадати у вступі, основній частині і наприкінці виступу. В основній частині необхідно вживати ключові слова – гендер, паритетність, реформи та їх синоніми – стать, рівність, реорганізація тощо. У результаті промови аудиторія повинна зрозуміти сутність питання, ставлення доповідача до нього, а також рекомендації, які пропонує автор виступу.

Головна думка має бути виражена експліцитно, в розгорнутій словесній формі, повним реченням і не менш, ніж три рази.

Ефективне завершення усного наукового виступу є важливим чинником його успіху. Існує закон краю – останнє закарбовується у пам’ять краще, залишається найдовше. Тому, те, що сказане наприкінці промови, є одним із найважливіших.

Завершення має дві основні функції – нагадати головну думку і пояснити, що необхідно робити.

Кінець промови має логічно випливати з попереднього викладу. Можна запропонувати наступні варіанти закінчення промови:

• підсумкове повторювання. Основна думка повторюється у розгорнутій формі;

• ілюстрація. Основна ідея пояснюється прикладом, аналогією, притчею, алегорією. Цитата, крилатий вислів, народна мудрість запам’ятовуються надовго;

• кульмінація. Головна думка промовляється на високій емоційній ноті;

• узагальнення. Основний висновок формулюється у повній словесній формі;

• комплімент аудиторії;

• звернення до слухачів. Можна привітати аудиторію зі святом, побажати успіхів. У такому разі слухачі запам’ятовують оратора краще, ніж його ідеї:

• гумористичне завершення;

• вдячність. Подякувати за увагу є традиційним видом завершення. Дещо менш традиційним може зробити його певне збільшення обсягу – якщо оратора не просто скаже «дякую за увагу», але додасть декілька слів, що позитивно характеризують аудиторію, її рівень, цікаві запитання, які пролунали, тощо.

Не рекомендується завершати промову жартом, що не стосується теми виступу – це викликає у слухачів здивування.

Не варто вибачатися: «я розумію, мені не вдалося все охопити…», «я бачу, ніскільки ви втомилися…» тощо. Це знижує рівень довіри до оратора, змушує аудиторію сумніватися у його фаховій і риторичній компетентності.

Не треба нічого згадувати додатково після того, як висновок вже сформульований.

Не можна залишати промову без закінчення.

В жодному разі не варто залишати аудиторію в настрої безнадійності (особливо це стосується лекцій на медичні, екологічні, політичні теми) – обов’язково необхідно дати певну перспективу, запевнити в тому, що найгірше не станеться. Завершати необхідно на оптимістичній ноті.

Не рекомендується завершати промову фразою на кшталт «Ось і усе, що я хотів сказати» – кращою буде фраза, близька до змісту виступу.