Вступ

Сучасність потребує виховання і підготовки свідомих, високоосвічених людей, здібних до розумової праці, до активної діяльності в різних сферах суспільного і державного життя, науки і культури. Реформування сучасної вищої освіти вимагає серйозного ставлення до професійної компетентності і вдосконалення всієї роботи з підготовки молодих науковців.

Оволодіння науковим стилем мови є важливою складовою підготовки майбутніх учених. Ознайомлення з правилами і специфікою наукового дискурсу має відбуватися ще за шкільною партою, а формування власної наукової манери викладу матеріалу (як в усній, так і в письмовій формах) повинне йти паралельно з науковою роботою студентів, яка здійснюється у різних формах: виступи на конференціях, написання тез доповідей, наукових статей, курсових, бакалаврських і магістерських робіт.

В ідеалі випускник вищого навчального закладу повинен знатися не лише на методиці наукових досліджень (хоча це дуже важливо), але й на способах оформлення у текстовому вигляді своїх спостережень, ідей і міркувань. На практиці ж маємо зовсім інше. На жаль, досить розповсюдженим шляхом написання наукового тексту є плагіат, який у добу розвитку мережевих технологій став просто «чумою» сучасної вітчизняної науки. Не лише студенти, а й аспіранти і навіть молоді викладачі з науковим ступенем припускають таке використання чужих надбань у своїх роботах. Кожного року на сторінках фахових видань читаємо про чергове викриття цих скандальних історій. І причина криється не тільки у відсутності власних ідей або досліджень, а часто у неможливості сформулювати судження, створити власноруч науковий твір. Іноді до цього додається банальне незнання правил цитування, оформлення посилань на наукові джерела тощо. Якщо ж науковий текст пишеться самотужки, то часто він містить серйозні вади змістового і формального характеру, серед яких головними є:

• змішання наукових жанрів;

• невідповідність назви тексту його змістові;

• нечіткість, неточність;

• відсутність або порушення логіки викладу, непослідовність;

• відсутність логічних переходів, тобто незв’язність тексту;

• надмірність спеціальної термінології та неправильне використання термінів;

• неправильне оформлення цитування;

• композиційні вади;

• неправильний поділ на абзаци;

• недотримання наукового стилю мовлення;

• повтори;

• неправильне оформлення бібліографії.

Це далеко не повний перелік тих недоліків і вад, з якими стикаються редактори наукових видань. А починати треба із кропіткої роботи викладачів, наукових керівників кваліфікаційних робіт, рецензентів і усіх, хто має відношення до наукової роботи молодих учених. По-перше, необхідно (навіть примусово) привчати студентів читати зразки високоякісної наукової прози, по-друге, стимулювати з початку навчання писати власні дослідження. Лише за таких умов молодий науковець зможе не просто оформлювати свої думки, а й виробить власний науковий стиль, адже науковий текст не лише передає інформацію про зовнішній світ, а є гуманізованою структурою, яка несе відбиток особистості суб’єкта творчої діяльності.

Досить актуальним завданням сучасної вищої школи є навчання студентів і аспірантів основам побудови і нормам написання наукових текстів. Особливо важливими є такі питання, як функціональні особливості наукового тексту; жанрова система наукових текстів; особливості усного наукового мовлення; композиція текстів різних типів; цілісність і зв’язність як конструктивні ознаки тексту; абзац як композиційно-стилістична одиниця тексту; функції абзацу; способи викладу матеріалу; цитування і посилання на інших авторів; інформативність тексту і способи її підвищення; прояви авторської індивідуальності у стилі тексту; оформлення бібліографії тощо.

За структурою пропонований посібник складається з розділів, кожний з яких присвячений певному аспекту роботи над текстом. Теоретичний матеріал викладено стисло, компактно, у конспективній формі. До кожного розділу додаються практичні завдання, які дозволяють набути необхідних навичок побудови тексту. Запропонована тематика практичних завдань охоплює широке коло типових ситуацій, з якими повсякденно зустрічається науковець-початківець.

У цілому посібник розрахований на комплексне вивчення широкого кола питань створення наукового тексту в практичному аспекті та спрямований на вдосконалення мовної майстерності майбутніх науковців.

Модуль 1 Науковий текст: теоретичні та прагматичні аспекти Науковий стиль у системі мови

Функціонально-стильова типологія охоплює усі тексти, розглядаючи їх у всій різноманітності експресивних і функціональних ознак. Елементи мови завжди чи здебільшого вживаються у певній сфері функціонування мови і характеризують її. Функції мови зумовлюють добір, поєднання, вмотивованість, співвіднесеність мовних засобів, які набувають функціонально-стилістичного забарвлення.

Традиційно в сучасній українській мові виокремлюють науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, конфесійний, розмовно-побутовий стилі. Вони мають розгалужену систему підстилів і жанрів, сферу використання, призначення, специфічні мовні засоби. Стилі перебувають у тісній взаємодії, частково змішуючись, проникаючи один в інший.

Науковий стиль призначений для спеціальної сфери людської діяльності – наукової. Він функціонує у літературі науковій і технічній, навчальній і довідковій. Саме наукова література – сукупність певним чином організованих текстів – є і свідченням, і результатом, а часто – і самодостатнім об’єктом наукової діяльності. Наукові твори, відбиваючи суспільні пріоритети (що виражається у відповідних тематичних напрямках), демонструючи стан певної галузі науки та ступінь розвиненості засобів до висвітлення досягнень (наявність наукової термінології, розробленість типологічно-жанрового спектра та наукового стилю тощо), здатні схарактеризувати свою країну і свій час не краще, аніж будь-який інший різновид літератури. Наукова творчість – як інтелектуальна вершина національної культури – і була найбільшою спонукою до формування літератури загалом.

Мова і стиль наукового дослідження характеризується чіткістю, використанням притаманного окремій галузі науки поняттєвого апарату. Поняттєвість, абстрагованість і логічність мислення визначають характерні ознаки наукового стилю – абстрактність, узагальненість і структурну логічність викладу. З цим пов’язані стильові прикмети наукового тексту: змістова точність (однозначність), об’єктивність, прихована емоційність.

Функціональними ознаками наукового твору є доведення тез, висування гіпотез, їх аргументація, системність викладу. Це відбивається на виборі способів оформлення думки – науковому тексту притаманні ланцюги міркувань і доведень, система логічних суджень, причинно-наслідкові зв’язки. Загальними рисами мови наукової літератури є:

• унормованість мовних засобів;

• термінологічна насиченість;

• однозначне вживання слів у предметно-логічних значеннях;

• книжний характер лексики і синтаксичних конструкцій; використання розгорнутих речень із чітко вираженими синтаксичними зв’язками;

• вживання підрядних конструкцій;

• велика кількість атрибутивно-іменних сполучень;

• безособовість;

• монологічність.

Наукові тексти розраховані на логічне, а не емоційне сприйняття, тому емоційне в мові не виявляється відкрито, воно можливе лише як додатковий засіб.

Сучасний науковий стиль прагне до стандартизації засобів, особливо це стосується його науково-технічного різновиду.

Загальновідомий вислів: стислість – сестра таланту – безпосередньо стосується і наукового тексту, де лаконічність, зрозумілість, прозорість думки та оригінальність ідеї співвідносяться з чіткою мовою, короткими фразами, продуманою формою. На лексичному рівні необхідно вживати загальновідомі слова, уникати двозначності, обходитися без запозичень там, де можна скористатися питомим словом; на морфологічному рівні – не нагромаджувати по кілька іменників, надто в родовому відмінку, не витісняти дієслова віддієслівними іменниками, домірно вживати різні частини мови; на синтаксичному рівні – не розтягувати занадто фрази, не розривати думку довгими вставками, обмежувати кількість підрядних речень, не захоплюватися пасивними зворотами, дотримуватися природного порядку слів; на композиційному – не порушувати послідовності викладу, не переставляти думки, обмірковувати поділ на абзаци тощо.

Головною проблемою сучасного наукового стилю української мови є те, що тексти пишуться авторами переважно російською мовою. Причини такого стану аналізує Н. Зелінська. «Майже всі праці українських науковців у радянські часи, особливо у точних, природничих, соціальних галузях писалися по-російськи (мотивація – «для розповсюдження на всій території Радянського Союзу»). Ось чому зараз «старі» автори, які вже набули досвід створення, конструювання текстів і завдяки цьому стали вільнішими та розкутішими у формах текстуального самовираження, – ці автори часто належним чином не знають української мови, її термінології, стилістичних особливостей; водночас «молоді» автори можуть знати українську (хоча часто також не знають), але вони не мають досвіду створення наукових текстів». Особливо це стосується науково-технічних матеріалів, що зумовлено не тільки недостатнім володінням рідною мовою, а й відсутністю усталеної термінологічної бази (гуманітаріям не так складно, бо, по-перше, для них мова є знаряддям праці, по-друге, можливе використання синонімів, тобто не вимагається сувора чіткість і однотипність термінології).

Підготовка наукових та навчальних матеріалів передбачає роботу над фактологічною сутністю; удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів); уніфікацію тексту (принцип однакового підходу до скорочень, дат, написання великих і малих літер, абревіатур, бібліографічного опису тощо). При підготовці наукових текстів урахування їхніх функціональних завдань (комунікативного, інформаційного, пізнавального, розвиваючого, виховного, організаційного, систематизуючого) та специфіки читацької аудиторії є однією з головних особливостей процесу підготовки.

Наукова література повинна мати належний рівень тексту. Критеріями є системність викладу, науковість, цілісність, повнота, логічність, доступність. Поширеною помилкою багатьох авторів є нерозуміння того факту, що автор, який більше знає про предмет мовлення, ніж говорить, не завжди в змозі зрозуміти, що в його творі буде неповним або незв'язаним. Точніше, автор не завжди може у зовнішньому мовленні відтворити те, що є в його внутрішньому мовленні.

При роботі над текстами наукової літератури виникають не лише очевидні вади та огріхи комп’ютерного перекладу, до яких уже звикли та навчилися їх розпізнавати і виправляти (на кшталт дедукція – перехід від загального до приватного; залучення уваги; абзац – це дві чи більше пропозиції; згодні звуки; ув'язнені у дужки; у кінці пропозиції коштує крапка; букватурні джерела), а й своєрідні «підводні рифи», на перший погляд непомітні, але дуже суттєві помилки. Найпоширенішими є:

• Неправильний переклад усталених лексем та мовних конструкцій наукового стилю.

У науковому стилі російської мови, наприклад, часто вживаються мовні звороти представляет собой, отсюда вытекает, які часто перекладаються і комп'ютером, і власне автором помилково: уявляє собою, представляє собою, звідси витікає тощо. Притаманні науковому стилю лексеми следует, протекание трансформуються у слідкує та протікання. Зрозуміло, що вислів протікання хімічної реакції є прикрою вадою тексту.

Постійною помилкою є вживання слів у не властивому їм значенні: задачі дослідження замість завдання, неправильне використання слів рішення – вирішення – розв'язання, область – сфера – галузь – зона; вираз – вираження; вид – вигляд; середа – середовище; точка – крапка; рисунок – малюнок, зв'язок – сполука; загальний – спільний; єство – сутність; додавання – доповнення (наприклад, рішення задачі, рішення питання; область використання, область поширення, в області промисловості; алгебраїчне вираження; у виді рідини; повітряна середа; матеріальна крапка; зв'язок водню з киснем; спільний вигляд; єство проблеми; вносити додавання до тексту).

• Неточності у використанні термінології.

На особливу увагу заслуговує відстеження у наукових та навчальних тестах порядку і частоти вживання спеціальної термінології.

Часто зустрічаються терміни, які важко знайти навіть у спеціальній довідковій літературі. Наприклад, термін травление у галузевому словнику був відсутній. У тексті він був помилково перекладений як травлення. Хоча правильним варіантом, скоріш за все, є травління. Відсутність українських варіантів термінів на кшталт пустографка, ростиск викликає необхідність створення авторської термінології. Тут важливо звертати увагу на правила створення, перекладу термінів та їх написання.

Терміни перекладаються відповідно до літературної мови, закріпленої в академічних словниках, професіоналізми, за можливості, замінюються термінами або передаються опосередковано.

Ігнорування цих вимог призводить до появи в українськомовних текстах слів многоколонний, незжатий (файл), відточчія та ін. Причини їх виникнення – невдале калькування внаслідок відсутності мовної культури. Наприклад, російське слово отточие (довгий рядок крапок) не може бути перекладене як відточчія, адекватним варіантом перекладу буде, скоріше за все, словосполучення рядок крапок.

Іноді в текстах трапляються помилки, пов’язані із зовнішньою схожістю термінів: водная среда – водневе середовище замість водяне/водне середовище.

Труднощі виникають також з науковими понятими, що склалися історично. Наприклад, начала термодинамики – це принципи, засади або щось інше, але аж ніяк не початки.

• Помилки в абревіатурах та скороченнях.

Автор часто, вживаючи абревіатури та скорочення на кшталт вуз, районо, зам., стр., не усвідомлює їх іншомовності та необхідності перекладу.

Абревіатури типу ООО, ОАО, ЗАО, МЧС, ФРГ, ГОСТ, ГСТУ потребують розшифрування та перекладу кожного компонента. У текстах зустрічаються абревіатури вузької спеціалізації, до яких необхідно бути особливо уважним. Треба з’ясувати, наприклад, що таке МИС, ИАМС, щоб уникнути можливої помилки.

Комп’ютерний переклад додає своїх помилок: див замість см (сантиметри), ін. Леніна (пр. Леніна – проспект). У тексті з молекулярної фізики комп'ютер у формулах латинську літеру u скрізь замінив на та.

Зустрічаючи у тексті назву організації Міжнародна комісія з висвітлення (CIE), необхідно спочатку з’ясувати повну англійську назву, потім звернутися до кваліфікованого перекладача або до довідкових джерел.

• Помилки при перекладі власних імен.

Не завжди впадає у вічі помилка в ініціалах. Але А. А. Петров (російський варіант) може бути Анатолієм Андрійовичем, Олександром Олексійовичем або Олексієм Аркадійовичем. Треба пам’ятати, що змінюються ініціали при перекладі імен Николай, Никита, Екатерина, Елена та інших, і звертатися до першоджерел або довідкової літератури.

Помилка може також трапитися при перекладі прізвищ. Наприклад, розбіжність у відмінюванні прізвищ в російській та українській мовах може призвести до «зміни статі людини». Перекладаючи словосполучення работы А. Н. Бойко, необхідно знати – це чоловік чи жінка (праці Бойка чи Бойко).

• Неправильне вживання дієприкметників.

Для науковців, особливо технічного напрямку, які в основному мають справу з російськомовними джерелами, характерно часте використання дієкприкметників (навіть утворення власних за російською моделлю). У текстах зустрічаємо виконуєма робота, розробляєма проблема, результуюча функція, інтегруючий показник, спливаюча палітра, використовуваний прилад, відображуваний матеріал, застосовуваний метод та ін.

• Помилки у цифрах, які виникли у результаті сканування.

Посиленої редакторської уваги потребує цифровий ряд. При скануванні він може зазнавати певних змін. Такі помилки є недопустимими у навчальних виданнях. Часто в текстах цифра 30 передається, як ЗО, 111 – як ІІІ, 6 – як б, 8 – як О та ін.

Іноді у тестах, що доводиться редагувати, зустрічаються, можна сказати, «темні місця», які неможливо ні зрозуміти, ні відредагувати. Наводимо зразки:

Якщо в чи таблиці виводу зустрічається хоча б одне п'ятизначне (чи більш) число, то всі числа, починаючи з чотиризначних, повинні бути розьити на розряди вузькими нерозривними пробілами (по трьох цифри, вважаючи правовуч).

Викличте палітру керівника командою Вікно – Показати палітру керівника і вивчите можливості оперативного управління точним розміщенням. розміром і поворотами графічних і текстових об'єктів (за допомогою меню Допомога, Допомога, вкладка Зміст, Палітри, виберіть палітра "Керівника в режимі "Об'єктів (за допомогою меню Допомога, Допомога, вкладка Зміст, Палітри, виберіть палітра "Керівника в режимі "Об'єкт, кнопка Відкрити, у вікні допомоги, що відкрилося, клацніть по невідомій кнопці, спливе" підказка).

Тільки кропітка праця дозволяє зробити текст зрозумілим, причому часто це передбачає переписування наново таких фрагментів. Отже, створення наукових текстів передбачає вироблення певної культури (авторської, редакторської, видавничої).