- •1.2.3. Інвестиційно-зберігальна функція страхування
- •1.4.2. Страхувальник
- •1.4.3. Застрахована особа
- •1.4.4. Отримувач страхового відшкодування (страхової суми)
- •2.2.1. Форми страхових зобов’язань
- •2.2.2. Страхове зобов’язання на користь третьої особи
- •2.2.3. Договір добровільного страхування
- •3. Страховик зобов’язаний за договором страхування:
- •4. Страхувальник зобов’язаний за договором страхування:
- •5. Виплата страхових сум (відшкодувань) повинна здійснюватись таким чином:
- •6. Відмова у виплаті страховиком страхових сум (відшкодувань) можлива, якщо:
- •2.3.1. Поняття страхового ризику
- •2.3.3. Принцип граничної сумлінності
- •2.3.4. Принцип відшкодування
- •2.3.5. Принцип безпосередньої причини
- •2.3.6. Принцип суброгації
- •2.7.1. Загальний стан законодавчої бази
- •2.7.2. Державний нагляд за страхуванням
- •2.7.3. Ліцензування страхової діяльності
- •3.2.1. Законодавче ядро страхового ринку
- •3.2.2. Структура страхового ринку
- •3.2.3. Інфраструктура страхового ринку
- •3.2.3.1. Прямі страхові посередники
- •3.2.3.2. Непрямі страхові посередники
- •3.3.1. Особливості страхового продукту як товару
- •3.3.2. Загальні закономірності продажу страхових послуг
- •5.1.1. Основні терміни
- •5.1.2. Особливості грошового обігу страховика
- •5.2.1. Доходи від страхової діяльності
- •5.2.2. Доходи від інвестиційної діяльності
- •5.2.3. Інші доходи страховика
- •5.4.1. Прибуток від страхових операцій
- •5.4.2. Прибуток від нестрахових операцій
- •6.2.1. Технічні резерви
- •6.2.2. Резерви із страхування життя
- •1. Принцип надійності (зворотності)
- •2. Принцип ліквідності
- •5. Структура і норми розміщення страхових резервів
2.7.2. Державний нагляд за страхуванням
Необхідність забезпечення високого ступеня відповідальності страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності обумовлює формування суспільної потреби в організації державного страхового нагляду. В загальних рисах цей нагляд виражається у вивченні і контролюванні фінансового стану страховика і його платоспроможності за прийнятими договірними зобов’язаннями перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків за прийнятим зобов’язанням підриває довіру не лише до конкретного страховика, але і взагалі до ідеї страхування. У суспільній свідомості недовіра до страхової ідеї виявляється у претензіях населення до державних інститутів. Саме тому держава не може перебувати осторонь від страхової діяльності, зв’язуючи інтереси страховиків, населення й економіки в одне ціле. Основна проблема державного страхового нагляду – контролювання величини резервів, що гарантують платоспроможність страховика.
Страховий ринок як частина фінансово-кредитної сфери є об’єктом державного регулювання і контролю, яке повинно забезпечити його стабільне функціонування з урахуванням значимості страхування у процесі суспільного відтворення. Повсюди страхова справа виокремлюється в спеціальну область господарського законодавства й адміністративного нагляду: державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, необхідності прийняття законів за окремими видами підприємницької діяльності, що відображають порядок укладання договорів страхування і вирішення страхових суперечок, які виникають. Держава також визначає обов’язкові види страхування з врахуванням інтересів усього суспільства.
Регулююча роль державного органа страхового нагляду повинна передбачати виконання в основному трьох функцій, за допомогою яких забезпечується надійний захист прав страхувальників.
1. Реєстрація страховиків – головна функція органа страхового нагляду. Реєстрацію повинні пройти всі страховики. Під час реєстрації з’ясовується фахова придатність страховика, його фінансове положення. Західна практика зазвичай вимагає подання рекомендаційного листа від якоїсь відомої особи у фінансово-кредитній сфері. Якщо не отримано офіційного визнання у вигляді ліцензії, страхове товариство не може функціонувати.
Органом страхового нагляду акт реєстрації оформляється як видача відповідного дозволу або ліцензії.
2. Забезпечення прилюдності. Кожний, хто професійно займається страховою діяльністю, зобов’язаний опублікувати проспект, який містить повну правдиву і чітку інформацію щодо фінансового становища страховика. Принцип прилюдності обумовлюється положеннями законодавчих актів про страхову діяльність (прилюдна звітність).
Щоб не допускати обмеження конкурентної боротьби, орган страхового нагляду повинен перевірити, наскільки достовірна подана інформація або зажадати, щоб подані дані підтвердив аудитор. Відкритість інформації щодо фінансового стану страховиків сприяє конкурентній боротьбі.
3. Підтримка правопорядку у галузі. Орган державного страхового нагляду має право почати розслідування порушень закону, вживати адміністративних заходів щодо тих, хто діє всупереч інтересам страхувальників, або передавати справу до суду.
Всі ці умови відображені в ЗУ “Про страхування” (розділ IV, “Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні”) і в “Положенні про ДКРРФПУ” [34], де визначені задачі нагляду органу, що здійснює цю діяльність, визначені його функції, права й обов’язки, а також встановлені загальні основи взаємовідносин держави і страховика стосовно їхніх зобов’язань.
У цьому ж розділі наведений перелік гарантій прав і законних інтересів страховика, що забезпечує йому держава, а також умови проведення ліквідації, реорганізації і санації страховика, коли виникають відповідні умови й обставини.