Конспект лекцій Страхування / Шелехов

Інформація щодо сучасного стану страхового ринку України дозволяє оптимістично оцінювати найближчу перспективу формування його структури та необхідної інфраструктури. Страхова діяльність в Україні почала набувати окреслених рис підприємницької діяльності лише протягом останніх п’яти-шести років, і страхові компанії все істотніше стають елементом ринкових відносин. Проте належить відзначити, що більшість страхових компаній, які працюють на вітчизняному ринку, ще не здобули необхідного досвіду, а страховий ринок ще не досягнув потрібного рівня як за загальним обсягом страхового капіталу, за розмірами страхових операцій, так і за рівнем охоплення сегментів ринку.

Розвиток страхової справи у нашій країні передбачає вивчення та зважене використання досвіду промислово розвинутих країн, що мають багатолітні традиції в організації страхового ринку, законодавчому регулюванні діяльності страховиків і диверсифікації різних видів страхування.

Тепер в Україні в цілому сформований правовий фундамент функціонування страхового ринку. Реально страхові правовідносини закріплюються в різноманітних правилах і умовах страхування, що містяться у страхових полісах різних страхових компаній. Досвід створення різноманітних ринкових інструментів у галузі страхування і практика їх застосування визначають шляхи подальшого розвитку системи регулювання страхових відносин. Для розвитку страхової справи не вистачає як висококваліфікованих спеціалістів, так і фахових публікацій із страхової тематики, що необхідні й працівникам системи страхування, і страхувальникам. У навчальному посібнику запропоновані основні способи вирішення цих проблем.

Навчальний посібник є результатом науково-педагогічної діяльності автора у багатьох вищих навчальних закладах III – IV рівня акредитації м. Києва протягом 1994 – 2004 р.р.

Визначення змісту та призначення страхування

Страхування – особливий вид договірних цивільно-правових відносин [6] із захисту майнових інтересів фізичних або юридичних осіб у разі настання визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати цими особами страхових платежів (страхових премій) чи внесення ними страхових внесків [1].

Створювані при цьому грошові фонди (страхові фонди) спрямовані виключно на відшкодування шкоди чи збитків, яких завдано відповідним особам у результаті настання страхових випадків.

Законодавець також визначив, що страхування є окремим різновидом фінансової діяльності та має специфічні призначення [33], знати і вміти використовувати які необхідно з метою ефективного використання страхування в якості дієвого інструменту ринкової економіки.

1.1.1. Стабілізуюче призначення страхування

Страхування забезпечує майновий захист особи від загрози можливих збитків (шкод) та надає цій особі економічної та соціально-психологічної впевненості у майбутньому через отримання додаткової фінансової гарантії у вигляді страховки. Внаслідок цього стабілізується соціально-економічний стан суспільства та забезпечуються додаткові гарантії для здійснення процесу безперервності соціально-економічного розвитку суспільства взагалі.

1.1.2. Міжнародне фінансове призначення страхування

Міжнародне страхування створює умови для розвитку міжнародного експорту та імпорту капіталу завдяки:

1) системі виконання міжнародного страхування (через страхування зовнішньоекономічних угод);

2) розміщенню накопичених фінансових коштів страховиком у міжнародній фінансовій і кредитно-банківській мережі (для диверсифікації ризиків інвестування страхових фондів, сформованих страховиками різних країн);

3) використанню міжнародної перестрахувальної системи для формування оптимального страхового портфелю шляхом диверсифікації і подрібнення великих чи однотипних ризиків, які складають страховий портфель страховика. Сформований внаслідок такої діяльності оптимальний страховий портфель повинен найкраще відповідати усім необхідним вимогам щодо показників надійності, платоспроможності та прибутковості діяльності страховика.

1.1.3. Розподільче призначення страхування

Страхування на правовій основі виконує функцію розподілу шкод, матеріальних збитків і втрат внаслідок настання страхових випадків поміж страховиком, страхувальниками (застрахованими особами, отримувачами), потерпілими третіми особами й особами, відповідальними за скоєння шкоди. Коли відсутній страховий захист, то ця проблема вирішується через суд, що призводить до тривалих термінів вирішення позивних справ, несвоєчасності компенсації заподіяної шкоди, додаткових істотних витрат часу та фінансів на судовий процес. У результаті збільшуються загальні втрати потерпілих, гальмується процес економічного розвитку суспільства.

Основні функції страхування

1.2.1. Захисна функція страхування

Страхування призначене виконувати такі захисні функції щодо осіб, які є споживачами страхових послуг (страхувальника, застрахованої особи або потерпілої особи):

1. Забезпечення фінансового захисту страхувальника (застрахованої особи або потерпілої особи) від можливої шкоди, майнових збитків і втрат, які фактично виникли внаслідок настання страхових випадків, котрі сталися через деякі випадкові події, що називаються страховими ризиками.

2. Скорочення можливих збитків і втрат страхувальника (застрахованої чи потерпілої особи) шляхом гарантованого виконання умов щодо терміну та обсягу виплати страхової компенсації від страховика. Так, чим менше часу страхувальник (застрахована чи потерпіла особа) перебуває в стані некомпенсованої шкоди, тим істотніше скорочуються майбутні втрати, що неминуче спричиняються заподіяною йому шкодою. А це, насамперед, знижує загальний рівень можливих збитків (шкод, втрат) і стабілізує соціально-економічні відносини у суспільстві.

3. Представлення та захист інтересів страхувальника при можливих суперечках щодо майнових інтересів, які є об’єктами страхування, у суді, перед державою, іншими особами в межах укладеного між цим страхувальником та страховиком договору страхування (виконання функції страхового адвоката із захисту прав, які визначаються обсягом застрахованих майнових інтересів страхувальника).

При здійсненні захисної функції, зазвичай, окрім страхування (передавання відповідальності за наслідки реалізації ризику на іншу особу – страховика) можливе управління ризиками для зменшення ймовірності реалізації ризику і обсягу завданої внаслідок цього шкоди такими заходами, як превенція (попереджування) або репресія (заглушення) ризиків, що наведені на рис.1.1. Однак до обсягу страхових зобов’язань, що приймаються на себе страховиком, ці заходи не включаються, як правило.

1.2.2. Нагромаджувальна функція страхування

Захисна функція страхування здійснюється через його нагромаджувальне призначення (нагромаджування капіталу), що проявляється у створенні страховиком страхового фонду, котрий є резервом для наступних виплат за прийнятими страховиком зобов’язаннями перед його клієнтами. Нагромаджувальне призначення може бути реалізовано у вигляді:

• накопичувальної функції, що безпосередньо стосується конкретної особи, про страхування якої укладено певне страхове зобов’язання, і яке реалізується у вигляді створення персоніфікованого страхового фонду, що належить до складу загального страхового фонду, необхідного для виконання страхових зобов’язань перед цією особою (наприклад, при довгостроковому нагромаджувальному страхуванні життя);

• накопичувальної функції, що не є безпосередньою відносно кожного страхувальника, і діє через єдиний страховий фонд, який в цілому створюється незалежно від змісту страхових зобов’язань страховика перед конкретними страхувальниками, що беруть участь у створенні цього загального страхового фонду своїми страховими внесками (платежами).

1.2.3. Інвестиційно-зберігальна функція страхування

За допомогою страхування залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування. Таким чином, при здійсненні страхування утворюються додаткові сприятливі умови для формування і поповнення ринку вільного капіталу, вкрай необхідного для ринкової економіки.

Опріч того, створюються умови для інвестування звільнених коштів страхувальника в економіку безпосередньо страховиком (пряма інвестиція) або через фондовий ринок (цінні папери), чи за допомогою фінансових посередників (банківський депозит та ін.) з метою отримання страховиком додаткового прибутку.

Страхування забезпечує функцію інвестування в економіку самим страховиком накопичених ним страхових фондів, які створені з коштів страхувальника, що заплачені страховику як оплата страхової послуги, що придбана у страховика.

Під час реалізації інвестиційної функції, страхування також забезпечує зберігальну функцію, компенсуючи можливі збитки, що можуть бути заподіяні страховому фонду в результаті дії інфляції та інших проявів нестабільності фінансової системи країни. Зберігальна функція автоматично виконується під час реалізації інвестиційної функції, тому що ці функції невід’ємні одна від іншої і взаємно доповняють одна одну (див. рис.1.2).

схема 1.3.

Способи здійснення страхування

Розглянемо основні методи здійснення страхування, що притаманні історії розвитку нашого суспільства, починаючи з найдавніших форм до нашого часу. Вочевидь, усі ці способи потрібно розглядати щодо певного об’єкту, котрий потребує захисту у вигляді надання страхової гарантії, тобто об’єкту страхування, визначення якого буде наведено далі.

Самострахування – найдавніший спосіб страхового захисту. При цьому страховий фонд формується з власних коштів суб’єкта (страхувальника), який самостійно хоче захистити свої майнові інтереси. Система індивідуального накопичення страхового фонду передбачає, що страхувальник (він же одночасно є і страховиком, тому що, створюючи фонд самострахування, фактично страхує сам себе) здійснює внесок до особливого фонду з власного доходу (прибутку). Так, законодавство України передбачає при організації та функціонуванні господарчих та акціонерних товариств обов’язкове створення резервного фонду (тобто фонду самострахування), з нормативом перерахування у цей фонд до 5% чистого прибутку щорічно доти, доки фонд самострахування не досягне 20% від загального обсягу статутного фонду [2]. Керує (розпоряджається) сформованим страховим фондом страхувальник, а у випадку отримання прибутку від розпорядження фондом цей прибуток цілком належить страхувальнику. Якщо управлінсько-розпорядницька функція спричинила до збитків, то вони також належать страхувальнику. Напрямки витрат фонду страхувальник визначає самостійно. Таким чином, сам суб’єкт матеріально відповідає за свою діяльність повністю.

Фонд самострахування може утворюватися у грошовому вигляді (капіталізований фонд) чи в матеріальному вигляді (запаси сировини, комплектуючих, будівельних матеріалів для аварійного ремонту об’єктів, готової продукції, продуктів, одягу та інш.). Найчастіше, перший фонд є більш універсальним, а другий вузькоспеціалізованим, і повинен створюватися лише для вирішення конкретних специфічних проблем, що виникають перед страхувальником. Система самострахування є цілком надійною, високоліквідною, має найбільшу платоспроможність, але економічно невигідна, тому що потребує від страховика заморожування коштів, які виключаються з об’єму власних оборотних коштів (з процесу самофінансування, тобто вкладання власних коштів у власну справу), що істотно зменшує ефективність рівня власної діяльності, котра істотно залежить від обсягу оборотних коштів суб’єкта.

Очевидно, що розміщення цих коштів у цінні папери, які забезпечують отримання доходу, чи на банківських депозитних рахунках лише частково вирішує проблему підвищення дохідності цього фонду шляхом інвестування капіталу через систему відповідних фінансових посередників (банків, інвестиційних компаній та ін.), проте знижує економічну ефективність, ліквідність та платоспроможність фонду самострахування.

Взаємне страхування відоме з часів стародавніх цивілізацій Ассірії, Месопотамії та Давнього Єгипту. Взаємне страхування грунтується на принципі колективного нагромадження взаємного страхового фонду особами, що об’єднані спільною економічною зацікавленістю до одного об’єкту страхування, або особами, які мають однакові майнові інтереси стосовно різних, але еквівалентних (подібних, маючих спільні риси) об’єктів страхування (рис.1.4). На цьому рисунку використовуються наступні скорочення: С1 ... Сj – страхувальники (учасники взаємного фонду), ВСЗ – взаємні страхові зобов’язання; Vi – внесок і-го страхувальника; СВі – страхова виплата на користь і-го страхувальника.

Участь у системі взаємного страхування є договірною. Тобто всі учасники підписують договір колективної участі у покритті збитків членів цього об’єднання, що називається товариством взаємного страхування (ТВС).

Рис.1.4. Кожний з учасників робить індивідуальний внесок Vi, розмір якого пропорційний сумарній імовірності здійснення випадків, котрі можуть заподіяти майнову шкоду (збиток) його учасникам, а також очікуваному обсягу загальної шкоди (збитку), який можуть отримати усі його члени за встановлений з їх згоди період часу (наприклад, рік), і зворотньо пропорційний кількості цих членів.

Внесок Vi продовжує залишатися власністю учасника ТВС, як і належна йому частка доходу, який досягається шляхом інвестування коштів колективно створеного фонду взаємного страхування. Оперативне управління фондом здійснює виконавча дирекція, яка фінансується за рахунок коштів учасників та інвестиційного доходу фонду, але самі фонди і отриманий дохід дирекції не належать (окрім наперед визначених сум, призначених для оплати праці дирекції і розвитку діяльності ТВС).

Коли хтось з учасників зазнав шкоди (збитку), товариство компенсує шкоду у межах зазначеної для кожного учасника суми, здійснюючи необхідну страхову виплату СВі.

Таким чином, у системі взаємного страхування немає суб’єкта підприємництва, метою діяльності якого є отримання прибутку на користь його власників. Товариство взаємного страхування не здійснює підприємницької діяльності на користь акціонерів, а реалізує принцип колективної взаємодопомоги учасників у питаннях взаємного покриття наперед визначеної шкоди при фактичній відсутності товарно-грошових відносин (відсутності факту продажу страхової послуги як товару) [3].

Комерційне страхування, яке в основному вивчається у цьому підручнику, зародилося в системі взаємного страхування у добу становлення капіталістичних відносин шляхом вдосконалення та розвитку системи взаємного страхування. Соціально-економічні відносини епохи початку капіталізму характеризувалися появою великої кількісті суб’єктів з індивідуальними майновими інтересами та специфічними об’єктами страхування, і потреби у захисті яких система взаємного страхування через вказані причини задовольнити вже не могла .

Економічно обумовлена потреба цих суб’єктів у страховому захисті призвела до появи товарно-грошових відносин особливого вигляду, коли страхова послуга набула характеру та основних рис товару, максимально індивідуалізованого до потреб конкретного клієнта (за специфікою цього об’єкту, ризиків та небезпек, які йому загрожують та ін.).

Це призвело до виникнення суб’єкта підприємництва, який юридично пов’язаний з його окремими клієнтами тільки індивідуальними страховими зобов’язаннями ІСЗі згідно з угодами страхування, які він уклав (рис. 1.5). Він ставить основною метою своєї діяльності отримання прибутку шляхом укладання та виконання цих договорів, що оплачуються клієнтами. При цьому страховий фонд створюється страховиком із страхових премій Pі його клієнтів – страхувальників і до певного часу не є власністю страховика, проте повністю перебуває в його розпорядженні з моменту формування. Дохід від результатів управління коштами цього фонду також безпосередньо належить страховику.

Рис.1.5. Особливості організації страхових зобов’язань при комерційному страхуванні:Pі – індивідуальна страхова премія і-го страхувальника; ІСЗі - індивідуальне страхове зобов’язання, укладене між страховиком та і-м страхувальником.

Державні страхові гарантії. До цього способу здійснення страхування в Україні належать соціальне страхування, державне пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття. Цей спосіб здійснюється через систему податків (чи спеціальних відрахувань, зборів і внесків) бюджетних чи позабюджетних цільових фондів, які перебувають під поточним контролем державних органів.

На рис. 1.6 наведена схема структурних взаємозв’язків усіх перерахованих вище способів страхування. Особливістю взаємовідносин цих способів страхування є принцип взаємної незалежності виплат, згідно з яким виплати, що здійснюються одній і тій самій особі за будь-яким вищеперерахованим способом, не залежать від виплат, на які ця особа має право за будь-яким іншим способом. При цьому страхова компанія чи товариство взаємного страхування не відповідають за зобов’язаннями держави перед страхувальником, а держава на відповідає за зобов’язаннями страховика при комерційному страхуванні чи товариства взаємного страхування, за винятком окремих випадків, наведених далі.

Рис.1.6. Структура зв’язку різних способів здійснення страхування

Суб’єкти страхових правовідносин

Носіями загальноцивільних прав та обов’язків у страхуванні є суб’єкти страхових правовідносин, які є учасниками договірних відносин, що спрямовані на виконання попередньо обумовлених страхових зобов’язань. Суб’єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахований та отримувач. Система взаємовідносин між цими особами наведена на рис.1.7.

Рис.1.7. Система взаємовідносин між суб’єктами страхування1.4.1. Страховик

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбачено.

Відповідно до умов [33], страховик є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до цього Закону надає одну чи декілька фінансових (страхових) послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому чинним законодавством. Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов’язана з розміщенням страхових резервів та керуванням цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку. Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України [1, 4, 33].

Страховик повинен мати повністю сформований статутний фонд у розмірі не менше 1.000.000 EUR або 1.500.000 EUR (для страхування життя як виключного виду страхової діяльності) за валютним обмінним курсом НБУ. Загальна частка іноземних осіб у статутному фонді страховика – резидента України законодавчо не регламентована.

Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Уповноваженим органом, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Не можуть використовуватися для формування статутного фонду:

• Грошові кошти, що перебувають у страхових резервах (наприклад, у випадку перереєстрації страховика, який раніше вже здійснював страхову діяльність та формував страхові резерви).

• Векселі, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу.

• Нематеріальні активи.

Вартість матеріальних активів, які використовуються для формування статутного фонду, повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.

Страховик в Україні обмежується у можливостях монополізації ринку і побудови “фінансово-страхових пірамід” шляхом створення мережі власних дочірніх фірм. Для цього передбачено обмеження загального розміру внесків страховика до статутного фонду інших страховиків України на рівні не більше 30% його власного статутного фонду, та обмеження щодо обсягу вкладення коштів до статутного фонду окремого страховика на рівні не більше 10% від статутного фонду. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.