Зміст теми:
Екологічна політика держави, в т.ч. України спрямована на збереження безпечного для існування живої й неживої природи навколишнього середовища, на захист життя та здоров'я населення від негативного впливу, забруднення навколишнього природного середовища, охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.
Концепція сталого еколого-економічного розвитку передбачає визначення екологоорієнтованих підходів у макроаналізі економіки. Найбільш важливий показник – обсяг зеленого ВНД – обсяг ВНД, виробленого без порушень екологічних норм та супільних екологічних втрат.
Причинами загострення еколого-економічних проблем національної економіки України є:
успадкування наслідків екологічно неефективного ровитку продуктивних сил та виснажливої експлуатації природних ресурсів;
енерго- та ресусомістка структура економіки;
відсутність ефективного механізму регулювання еколого-економічних процесів.
Державне регулювання еколого-економічних процесів – це система державних заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтвореннята сприятливих екологічних умов для функціонування національної економіки.
Необхідність державного регулювання еколого-економічних процесів зумовлена такими причинами:
забезпечення впливу держави на становлення ринкового механізму в ековиробництві;
формування ефективної системи ДР еколого-економічних процесів;
координація та оптимізація ринкових механізмів;
створення передумов для розвитку громадянського еколого-економічного регулювання.
Об’єктами еколого-економічного регулювання є:
навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;
природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інша рослинність, тваринний світ);
ландшафти та інші природні комплекси;
території та об'єкти природно-заповідного фонду України;
здоров'я й життя людей.
Державне регулювання еколого-економічних процесів поєднує сукупність методів, представлених на рис. 10.1.
Рис. 10.1. Важелі державного регулювання природоохоронної діяльності
Правові методи – система юридичних заходів впливу держави через законодавчі та виконавчі органи. Основні нормативно-правові акти екологічного регулювання в Україні є: Закони України "Про охорону навколишнього середовища" (1991 p.), "Про природно-заповідний фонд" (1992 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про тваринний світ" (1993 р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995р.), "Про екологічну експертизу" (1995 p.); Кодекси України - земельний, лісовий, про надра, водний; ратифіковані міжнародні екологічні угоди тощо.
Адміністративні методи характеризуються прямим впливом держави на субєктів господарювання шляхом встановлення екологічних норм, стандартів, завдань і розпоряджень.
Економічні методи – це комлекс науково обгрунтованих форм та прийомів, що впливають на екологічні інтереси субєктів господарювання. Закон України “Про охорону навколишнього середовища” (1991р.) започаткував функціонування ряду економічних інструментів регулювання процесу природокористування, які передбачають:
взаємозв'язок діяльності підприємств з раціональним використанням природних ресурсів та ефективною охороною природного середовища;
визначення джерел фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища;
установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та захоронення (складування) відходів;
установлення порядку оплати та нормативів і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, захоронення відходів та інші види шкідливого впливу;
надання підприємствам, установам та організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг за впровадження заходів з охорони навколишнього природного середовища;
відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок бюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.
Плата за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів оплати і лімітів використання ресурсів. Ці нормативи плати за використання природних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України. Платежі за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносять на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та псування їхньої якості стягують з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств чи громадян.
Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та лімітів захоронення відходів. Ці ліміти встановлюються:
— у разі, коли це призводить до забруднення природних ресурсів державного значення — Міністерством охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України;
— в усіх інших випадках — в порядку, що встановлюється обласними, міськими Радами народних депутатів за поданням органів Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України.
Розподіл платежів за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища проводиться так:
1) платежі за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів та державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт із відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані. Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до державного бюджету України, здійснює Верховна Рада України.
2) платежі за забруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих, обласних позабюджетних фондів та державного фонду охорони навколишнього природного середовища.
До системи органів управління в галузі охорони навколишнього середовища належать:
І. Органи загального державного управління
1. Органи центральної державної виконавчої влади: Кабінет Міністрів України; Постійна урядова комісія з питань техногенної екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій; Рада національної безпеки.
2. Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим (уряд Автономної Республіки Крим).
3. Органи місцевої державної виконавчої влади (обласні державні адміністрації; Київська міська державна адміністрація; Севастопольська міська державна адміністрація; районні державні адміністрації; районні в м. Києві державні адміністрації; районні в м. Севастополі державні адміністрації);
II. Органи спеціального державного управління
1. Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології (Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство охорони здоров'я України).
2. Органи спеціального поресурсного управління (Державний комітет України по земельних ресурсах; Державний комітет України по водному господарству; Міністерство праці та соціальної політики України; Державний комітет лісового господарства України).
3. Органи спеціалізованого функціонального управління (Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Міністерство внутрішніх справ України; Державний комітет України стандартизації, метрології та сертифікації).
4. Органи спеціалізованого галузевого управління (Міністерство палива та енергетики України).
ІІІ. Органи місцевого самоврядування (міські та обсласні Ради народних депутатів; районні в містах та селищні Ради народних депутатів; сільські Ради народних депутатів);
IV. Органи громадського управління (Українське товариство охорони природи; Українська екологічна академія наук; Українська екологічна асоціація “Зелений світ”; Національний екологічний центр; Український екологічний фонд).