Тема 10. Витрати виробництва

Основною функцією підприємств є виробництво потрібних споживачам певних товарів та послуг. Ця виробнича функція відбиває сформовану на підприємстві залежність між випуском продукції та використаними при цьому економічними ресурсами, чи, інакше кажучи, залежність між результатами та витратами. Саме ці витрати на виробництво та реалізацію продукції і виступають у формі такої економічної категорії, як собівартість.

Собівартість продукції- один з найважливіших економічних показників, що відображає у грошовій формі всі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.

У собівартості знаходять своє відображення: рівень технічної оснащеності підприємства; ступінь використання основних фондів, матеріалів, енергії, робочої сили; удосконалення методів організації праці й управління виробництвом.

Склад поточних витрат неоднорідний. Частина з них повторюється з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату робітників основного виробництва інструмент тощо), і їх називають циклічними. Інші існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщення, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо)їх називають безперервними.

Будь-яка виробнича діяльність мае в умовах ринку позитивне економічне значения тільки тоді, коли вартість вироблених матеріальних благ будє вищою за вартість вихідних ресурсів, витрачених на їх виробництво та реалізацію.

Планування витрат за місцями їх виникнення стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які є концентрованими місцями витрат і центрами відповідальності за їх рівень. Основна мета такого планування – контроль за формуванням та організація відповідальності за досягнутий рівень витрат.

Планування витрат за видами має на меті оцінити ресурсний аспект витрат, що мае практичне значения для аналізу собівартості та виявлення резервів її зниження.

Класифікаційними ознаками можуть виступати: ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих відів продукції, зв’язок з обсягом виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на витрати по елементах та комплексні.

Витрати по елементах – це витрати, які однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними та неподільними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та деякі інші.

Комплексні – це витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат.

За способом віднесення витрат на окремі види продукції їх поділяють на прямі і непрямі.

Прямі – це витрати, що прямо, безпосередньо пов’язані з виготовленням певного виду продукції та можуть бути прямо віднесені на її одиницю на підставі первинних документів.

Heпpямі – це витрати, які не можна безпосередньо (прямо) віднести для окремих видів продукції.

Калькулювання собівартості продукції і кошторису витрат на виробництво.

Найбільше застосування в обліку, аналізі та плануванні собівартості продукції мають групування по елементах та статтях.

Групування витрат за елементами здійснюється по ознаці їх економічної однорідності і використовується при складанні кошторису витрат на виробництво, що дозволяє визначити структуру, обсяг витрат, собівартість реалізованої, валової, товарної продукції. Групування за статтями визначає функціональну роль витрат у виробничому процесі, які можуть бути визначені за місцем їх формування.

Але групування за елементами не застосовується для вирішення ряду питань, пов’язаних з прогнозуванням витрат та контролем за їх витрачанням. У зв’язку з цим, застосовується групування витрат за калькуляційними статтями, яке дозволяє визначити витрати за місцем їх виникнення, видами продукції або робіт (послуг) та виробничим призначенням (ремонт, управління).

Калькулювання – розрахунок собівартості одиниці продукції, кінцевим результатом якого є складання калькуляцій, тобто документа, в якому представлені всі витрати на виробництво та реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей. Розрізняють планову, нормативну, кошторисну і звітну калькуляції.

Планова калькуляція являє собою оптимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, що передбачаються на плановий період.

Нормативна калькуляція обчислюється на основі чинних на початок місяця норм матеріальних і трудових витрат, квартальних кошторисів по управлінню та обслуговуванню виробництва.

Кошторисні калькуляції розраховуються при конструюванні нових виробів, на які відсутні норми витрат і призначені для відображення можливого рівня витрат на продукцію, що випускається вперше на підприємстві.

Звітна (фактична) калькуляція відображає сукупність усіх витрат, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції, що фактично склалися на підприємстві, і використовується для контролю за виконанням планових завдань, зниженням собівартості по конкретних видах продукції, служить базою для аналізу рівня і динаміки собівартості продукції.

Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції може бути різним залежно від виду діяльності, особливостей організаційної та виробничої структури підприємства і визначається підприємством самостійно. У промисловості застосовується таке типове групування витрат за статтями калькуляції.

Сировина і матеріали, у т.ч. основні і допоміжні.

Паливо та енергія на технологічні цілі.

Заробітна плата виробничих робітників (по тарифу і доплати).

Відрахування на соціальні заходи.

Утримання та експлуатація обладнання.

Загальногосподарські витрати.

Витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати.

У комплексних виробництвах з одного виду сировини в одному технологічному процесі одержують кілька різновидів продукції, тому використовується кілька методів визначення собівартості одиниці виробу залежно від галузевих особливостей.

Перший метод – метод виключення витрат. Суть даного методу полягає в тому, що із загальної суми витрат на виробництво виключають собівартість проміжної продукції. Отриману величину приймають за собівартість основного продукту. Планова ж собівартість проміжної продукції визначається, виходячи з виробничої собівартості відповід_ді продукції в умовах відокремленого виробництва, а при відсутності останнього – її виробничої собівартості, врахованої у розрахунках Основні терміни і поняття оптової ціни підприємства. Цей метод, як правило, використовується на підприємствах, які виготовляють один основний продукт і в невеликій кількості проміжну продукцію.

Метод розподілу витрат застосовують на підприємствах, де виробляють кілька основних продуктів, але при цьому відсутня проміжна продукція. Цей метод передбачає розподіл витрат між виготовленими продуктами пропорційно економічно коефіцієнтам, обумовленим, виходячи з норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини, співвідношення витрат на обробку чи інших показників. Загальні витрати можуть розподілятися також пропорційно собівартості аналогічних продуктів, виготовлених у відокремлених виробництвах.

Комбінований метод застосовують у складному комплексному виробництві для визначення собівартості одиниці продукції. Цей метод передбачає, що спочатку із загальної суми витрат виключають собівартість проміжної продукції, а частина витрат, що залишилася, розподіляється між основними продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії і практиці планування застосовують два методи калькулювання собівартості: метод загальної калькуляції і метод величини покриття

Метод загальної калькуляції передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції.

В умовах високого ступеня визначеності, коли вартість товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон’юнктурою, в основі якої лежить зміна попиту і пропозиції, перевагу варто віддавати складанню калькуляцій собівартості продукції методом величини покриття, суть якого полягає в тому, що по окремих видах продукції розподіляються тільки змінні витрати.

Для складання планових калькуляцій собівартості продукції попередньо складаються кошториси комплексних витрат, зокрема: витрат на виробництво по допоміжних цехах, витрат по утриманню і експлуатації обладнання, витрат змінного і постійного складу, витрат на збут та адміністративних витрат. У першу чергу розраховуються кошториси для допоміжних цехів, оскільки їх послуги розподіляються між цехами основного виробництва та іншими структурними підрозділами і знаходять своє відображення в усіх інших кошторисах витрат.

Планування собівартості продукції допоміжних цехів включає: розробку кошторису витрат по кожному цеху і зведеного – по всіх цехах; калькулювання собівартості одиниці продукції або послуг допоміжних цехів та розподіл їх загальної суми витрат між іншими цехами (споживачами). Кошторис витрат по кожному цеху розраховується у калькуляційному розрізі та по економічних елементах.

Собівартість одиниці продукції (послуг) допоміжного виробництва визначається або діленням загальної суми витрат по цеху на обсяг продукції чи послуг (наприклад, розрахунок собівартості 1 т пару, 1 м стиснутого повітря, 1 н-год. Послуг ремонтного цеху), або шляхом її калькуляції (собівартість інструменту, стандартного виду ремонту на 1 р.о. складності обладнання тощо).

На основі плану розподілу продукції та послуг допоміжного виробництва між споживачами, їх витрати відносять:

- безпосередньо на собівартість продукції (собівартість нестандартного обладнання, інструмент на сторону, витрати на капітальний ремонт обладнання тощо);

- на витрати по утриманню і експлуатації обладнання;

- на _дій_кторним_вого_ витрати змінного і постійного складу;

- на взаємні послуги цехів допоміжного виробництва.

Кошторис витрат по утриманню і експлуатації обладнання може включати наступні статті витрат: амортизацію, поточний ремонт та експлуатацію обладнання і транспортних засобів, витрати на інструмент, інші витрати.

Кошторис витрат включає, як правило, наступні статті: оплату праці апарату управління цехами, орендну плату за використання основних фондів призначення, удосконалення технології та організації виробництва, інші витрати.

Кошторис загальногосподарських витрат за економічним змістом включає два попередніх, але відрізняється від них місцем утворення, масштабами, більш широкою номенклатурою і включає витрати на: утримання загальногосподарського персоналу, здійснення технологічного контролю, утримання виробничих приміщень, охорону праці і навколишнього середовища, удосконалення технології та організації виробництва тощо.

Загальногосподарські витрати (у т.ч. на управління та обслуговування виробництва), зазвичай, в незначній мірі залежать від обсягів виробництва, тобто є умовно-постійними. Із зростанням обсягів виробництва розмір цих витрат в розрахунку на 1000 грн. товарної продукції зменшується, що в свою чергу впливає на зниження собівартості продукції в цілому.

До адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат відносять витрати, які пов’язані з управлінням підприємства та реалізацією продукції: утримання апарату управління і основних засобів загальногосподарського призначення, витрати на транспортування і зберігання продукції, її передпродажну підготовку тощо.

Планова собівартість товарної продукції за статтями калькуляції розраховується на основі планових калькуляцій окремих виробів. Для цього, витрати по кожній статті калькуляції перемножують на річну програму випуску даних виробів і отримані добутки сумують по всіх видах товарної продукції.

У кошторисі витрат на виробництво продукції визначається повний обсяг усіх витрат, необхідних для забезпечення роботи підприємства у плановому періоді, і включаються всі витрати основного й допоміжного виробництва як на випуск та реалізацію продукції, так і на послуги стороннім організаціям, зокрема капітальне будівництво, капітальний ремонт будівель і споруд, що не включаються до складу товарної продукції. Кошторис розраховується в розрізі економічних елементів та є вихідним документом для розробки фінансового плану.

Для розробки кошторису витрат на виробництво продукції застосовують два методи:

1) на основі інших розділів плану економічного і соціального розвитку;

2) на основі кошторисів витрат по підрозділах основного і допоміжного виробництва.

У першому випадку витрати на виробництво по кожному елементу визначають на основі відповідних розділів плану економічного і соціального розвитку та планових кошторисів цільових витрат (оплата службових відряджень, медичне обслуговування тощо).

У другому – сумують витрати по всіх підрозділах основного й допоміжного виробництва, загально виробничі витрати та внутрішній оборот, який являє собою вартість послуг інших цехів і включений до кошторису витрат кожного цеху у вигляді комплексних витрат (інструмент, напівфабрикати власного виробництва, послуги ремонтного, транспортного та інших цехів).

Застосування цих методів забезпечує узгодженість планових витрат на виробництво по підрозділах та підприємству в цілому, сприяє підвищенню якості процесу планування собівартості продукції,

По завершенню розробки кошторису витрат на виробництво продукції необхідно забезпечити його ув’язку з собівартістю товарної продукції.

Планування зниження собівартості продукції

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі.

Факторами зниження собівартості продукції є: підвищення технічного рівня виробництва; удосконалення організації виробництва і праці; зміна структури й обсягу виробництва; галузеві, ринкові та інші фактори.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті витрати, за рахунок економії яких відбувається її зменшення, а саме: витрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюється шляхом розрахунку зниження витрат на 1 грн. товарної продукції _дій_кторним методом.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами _дійнюють у такій послідовності:

1.Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції у базовому періоді:

2.Визначають вихідну собівартість ТП у плановому періоді:

3. Визначають планову собівартість товарної продукції

4. Визначають економію витрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку.

4.1 Підвищення технічного рівня виробництва може спричинити; економію витрат сировини і матеріалів за рахунок зниження норм витрат матеріалів

4.2 Удосконалення організації виробництва і праці сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації та розширення кооперації

4.3 Зміна структури й обсягів продукції сприяє відносному зниженню умовно-постійних витрат

5. Розраховують відсоток зниження витрат на 1 грн. ТП в плановому році у порівнянні з базовим: