2. Загальні данні про хворобу

Ящур - інфекційна висококонтагіозна хвороба переважно сільськогосподарських та диких парнокопитних тварин, що завдає значних економічних збитків. Збудник відноситься до родини пікорнавірусів, відзначається значною антигенною варіабельністю. Відомо сім типів вірусу: О, А, С, САТ ‑ 1, САТ ‑ 2, САТ ‑ 3 і Азія ‑ 1.

Тварини, які перехворіли на ящур одного типу, можуть повторно захворіти у разі інфікування вірусом іншого типу.

Характерними клінічними ознаками хвороби є: слинотеча, наявність афт та ерозій на слизовій оболонці ротової порожнини й язика, на шкірі вінчика та міжратицевої щілини, носового дзеркальця, вимені, підвищення температури тіла, кульгавість та зниження апетиту. Можливе повторне захворювання тварин з нечіткими клінічними ознаками. У новонародженого молодняку ящур іноді проходить у надгострій формі з загибеллю, без утворення афт. На ящур може хворіти й людина.

Джерелом збудника інфекції є хворі на ящур тварини, а також ті, які перебувають в інкубаційному (прихованому) періоді хвороби, що в основному триває від 1 до 7 діб, а інколи й до 21 доби. Такі тварини виділяють вірус у навколишнє середовище з вмістом афт, молоком, слиною, носовим слизом, повітрям, що видихається, сечею, фекаліями, спермою та іншими виділеннями.

Тварини, які перехворіли на ящур, щеплені проти ящуру або утримувались разом із хворими впродовж тривалого часу (до року), можуть бути вірусоносіями та потенційним джерелом збудника інфекції.

Об'єктом ризику є підприємства з виробництва імунобіологічних препаратів, що працюють з вірусом ящуру.

Факторами передачі збудника ящуру є незнешкоджені продукти, сировина та готові харчові продукти тваринного походження (далі - продукція), що отримані від інфікованих тварин, а також забруднені їх виділеннями корми, вода, підстилка, предмети догляду, одяг і взуття людей, транспортні засоби, на яких вірус здатний довго зберігатися.

Контаміновані вірусом ящуру дрібні часточки кормів, грунту, підстилки, крапельки слини, слизу та матеріал із афт можуть переноситись вітром на відстань кількох кілометрів.

Сприятливими умовами для збереження вірусу в навколишньому середовищі є низька температура, підвищена вологість і нейтральне середовище інфікованих об'єктів.

3. Сучасні методи діагностики ящуру тварин

Діагноз на ящур ставлять на підставі епізоотичних, клінічних, патолого-анатомічних показників та обов'язкових позитивних результатів лабораторних досліджень.

При постановлені діагнозу виключають везикулярну хворобу та везикулярну екзантему свиней, везикулярний стоматит, а також інші захворювання з везикулярним синдромом, у таблиці 2 вказані загальні критерії диференційної діагностики.

Таблиця 2

Критеріїї диференційної діагностики за Ліеберманом

Симптоми	Ящур	Везикулярний стоматит	Папульозний стоматит	Хвороба слизових	Злоякісна катаральна гарячка	Чума рогатої худоби
Гарячка	+	+	‑	+	+	+
Зниження апетиту	±	±	‑	+	+	+
Депресія	+	+	‑	+	+	+
Виділення з носу	+	‑	‑	+	+	‑
Носова гіперемія	+	+	‑	+	+	+
Молоковитікання	+	‑	‑	+	+	+
Гіперсалівація	‑	+	‑	+	+	+
Кон´юнктивіт	‑	‑	‑	+	+	+
Сльозотеча	‑	‑	‑	+	+	+
Помутніння рогівки	‑	‑	‑	±	+	+
Діарея	‑	‑	‑	+	±	+
Кашель	‑	‑	‑	+	±	+
Аборт	±	‑	‑	±	±	±
Вагініт	‑	‑	‑	±	+	±
Ламініт (пододерматит)	+	+	‑	±	±	±
Ураження вим´я	+	+	±	±	+	‑
Примітка: (+) – чітко виражений; (‑) – відсутній; (±) – слабко виражені

Підозру на ящур викликає будь-яке захворювання сприйнятливих тварин, що характеризується появою везикулярной висипу в ротовій порожнині, на кінцівках і вим’ї, підвищеної салівації, чмоканням, утрудненим прийомом і пережовуванням корму, а при огляді ротової порожнини - виявленням афт та ерозій. Крім того, звертають увагу на тривалу кульгавість, афти на віночку і в ділянці міжкопитної щілини, іноді спадання рогового башмака, афти на сосках та їх болючість при доїнні.