Додаткова література

1. Аркас М.М. Історія України-Русі. / М.М. Аркас. – К., 1990. – 456 с.

2. Бабишин С.Д. Школа та освіта Давньої Русі. (IX – пер. половина XIII ст.).– К., 1973. – 88 с.

3. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. / М. Брайчевський. – К., 1989. – 295 с.

4. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1993. – 414 с.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 190 с.

6. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність: Посібник. – К. : Академія, 1997. – 184 с.

7. Замалеев А.Ф., Мыслители Киевской Руси. – К., 1981. – 159 с.

8. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. – К., 1973. – 446 с.

9. Костомаров М.П. Слов'янська міфологія. – К., 1994. – 384 с.

10. Науменко Ф.І. Школа Київської Русі.– Львів, 1965. – 216 с.

11. Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К. : Наукова думка, 2001. – 912 с.

12. Українська культура: Лекції за ред. Д. Антоновича. – К., 1993. – 592 с.

Семінар 6. Розвиток української освіти хvіі – хvііі ст. Перші вищі навчальні заклади в Україні

(2 год.)

Мета. Дослідити витоки вітчизняної духовної культури та системи духовних цінностей українців. Охарактеризувати процес становлення та розвитку національної системи середньої та вищої освіти за часів національного відродження та подальшої денаціоналізації .

Базові поняття теми: епоха українського Відродження; братські школи; колегіуми; Києво-Могилянська академія; козацтво; козацька педагогіка; організація осередків джур; Попівська академія.

План заняття

1. Братські школи: виникнення, розвиток, їх роль у формуванні національної самосвідомості та культури.

2. Роль Острозької академії у формуванні національних традицій освіти й виховання.

3. Становлення Київської братської школи-колегії-академії. Києво-Могилянська академія – осередок освіти й культури православних народів.

4. Козацьке виховання: типи шкіл і система виховання.

5. Шкільництво Правобережної та Лівобережної України в період посилення колоніального гніту та денаціоналізації українського народу.

Методичні рекомендації

У кінці XVI – середині XVII століть суттєвим фактором, що спричинив подальший розвиток української освіти, зокрема, слов'яно-греко-латинських шкіл, став підйом українського національного визвольного руху. Острозька академія, братські школи, Києво-Могилянська академія стали основою для формування особливостей української національної освітньої традиції, яка творчо поєднала риси східнослов’янських та західноєвропейських культурно-освітніх надбань.

У розглядуваний період на території України існували парафіяльні, полкові, січові, братські, протестантські, католицькі школи, школи національних меншин (вірменські, єврейські тощо). Створювались школи мистецтв та мандрівних дяків. Висвітлення дидактичних аспектів їх діяльності (мета, зміст, форми, методи навчання, вимоги до вчителів) становлять основне завдання даної теми.

Оригінальним вітчизняним педагогічним явищем ХVІ – ХVІІІ століть є козацька педагогіка – система освіти та виховання, що склалася на землях Запорізької Січі та Гетьманської України. Вона мала чітко усвідомлену мету: виховання козака-лицаря, патріота України з розвиненим почуттям національної свідомості; сталу систему духовних пріоритетів: національні традиції, ідея волі, братерства, християнська віра, як оберіг соборності та незалежності України, ідея лицарської честі і звитяги; розвинену систему тіловиховання, яка передбачала загартування дитини з перших днів життя, народні ігри, вправи, забави, плавання, веслування, перебування під водою, участь у полюванні, оволодіння холодною і вогнепальною зброєю, опанування мистецтва козацьких єдиноборств. На території Січі та полків Лівобережної України була створена значна кількість січових та полкових шкіл, діяльність яких складала невід’ємний компонент козацької педагогіки. Розгляд питання передбачає характеристику всіх названих компонентів козацької педагогіки як цілісної виховної системи.

Особливості розвитку вітчизняної освіти у другій половині ХVІІ – ХVІІІ столітті спричинені, передусім, поділом українських земель між Російською та Польською державами внаслідок війни 1654 – 1667 рр. Польська влада на Правобережній Україні сприяла розвитку католицьких колегіумів, що вело до полонізації і покатоличення української шляхти. Братські школи в цей період занепадають у зв'язку з поступовим переходом братств в уніатство, негативним ставленням до них влади.

На православних та українських національних засадах продовжують працювати лише парафіяльні школи та школи мандрівних дяків. Однак вони були елементарними і об'єктивно не могли стати основою для подальшого розвитку української освіти, духовності на Правобережжі.

Предметом розгляду повинна стати діяльність Едукаційної комісії (1773 – 1795 рр.). Необхідно проаналізувати як позитивні аспекти її діяльності (проведення освітньої реформи), так і негативні (закриття всіх українських шкіл на Правобережжі).

Характеристика розвитку освіти на Лівобережній Україні повинна включати розгляд діяльності полкових та парафіяльних шкіл (нижчої освітньої ланки), колегіумів (середньої освітньої ланки), та Києво-Могилянської академії (вищої освітньої ланки). Необхідно проаналізувати заходи російського царизму щодо поросійщення закладів освіти у ХVІІІ ст.

Розвиток освіти в останній чверті ХVІІІ ст. відбувався під впливом катерининської освітньої реформи 1786 року. Разом із заснуванням нових світських шкіл – малих і головних народних училищ, царський уряд заборонив діяльність полкових шкіл, шкіл мандрівних дяків.