Загальні питання методики ознайомлення дітей дошкільного віку з природою

10

зуміння власної ролі у її збереженні. У зв’язку з цим особливе місце серед загальних проблем методики ознайомлення дітей з природою займає питання її теоретичних основ, зв’язку з інши­ми науками. В першу чергу майбутньому педагогові важливо визначити загальні методологічні основи роботи з ознайом­лення дітей з природою, на яких ґрунтується вибір тих прин­ципів, які стануть найголовнішими в екологічному вихованні, організації пізнання дітьми природи. З цією метою слід про­аналізувати сучасні філософські та філософсько-педагогічні концепції, у яких розглядаються питання про місце людини у довкіллі, взаємозв’язок людини, природи та суспільства.

Сьогодні все більше країн приєднується до реалізації кон­цепції сталого розвитку, філософською основою якої є біоцентризм, тобто розуміння того, що людина - особлива, розумна, але все ж таки тільки частина природи, існування якої поза при­родним оточенням неможливе. Саме на цій методологічній ос­нові можливе формування екологічної культури і вихователів дошкільних закладів, і їх вихованців. На жаль, у нашому суспільстві ще й досі не зжиті погляди, в основі яких лежить протилежне до біоцентризму філософське спрямування - ант­ропоцентризм, при якому в системі люди - природа людина розглядає себе як головну дійову особу, яка може змінити своє оточення як їй заманеться, для власного блага і спрямовує свою діяльність на підкорення природи. У зв’язку з цим перед педа­гогічною наукою і практикою постало завдання, пов’язане з необхідністю подолати певне протиріччя, що існує між метою, завданнями екологічної освіти дошкільників, які ґрунтують­ся на біоцентричній концепції, та її змістом, який часто відоб­ражає антропоцентричний підхід. Тому фактично, організову­ючи пізнання дітьми природи, дорослі привчають малят роз­глядати її тільки з утилітарної точки зору, хоча саме у роботі з дошкільниками ставляться завдання показати унікальність, красу й універсальність природи (вона - середовище життя всіх істот, включаючи людину; об’єкт пізнання, задоволення етич­них і естетичних потреб; і тільки потім - об’єкт людського спо­живання). Аналізу цього протиріччя присвячена стаття російсь­кої дослідниці Н. Рижової «Екологічне виховання дошкільників з позиції нової парадигми»

11

Зміна старої антропоцентричної парадигми на нову біоцентричну передбачає відмову^від низки стереотипів, наявність яких у нинішніх вихователів Дошкільних закладів пояснюється, перш за все, тим, що вони свого часу засвоїли саме антропоцентричний світогляд. Тому екологічне виховання дошкільників, безперечно, починається з формування екологічної культури педагогів.

Найважливішим завданням екологічної освіти майбутніх педагогів є формування у них рис, притаманних особистості зі сформованим біоцентричним типом екологічної свідомості. Ос­танній характеризується трьома головними особливостями. Екологічній особистості, передусім, властива психологічна інтегрованість до світу природи, що базується на розумінні взаємопов’язаності світу людей та світу природи. По-друге, для неї характерне суб’єктивне сприйняття природних об’єктів, що ви­являється у віднесенні природних об’єктів до сфери «людсько­го», сприйнятті їх як рівних людині у своїй самоцінності. Тому взаємодія з ними включається в сферу дії етичних норм і пра­вил. І, нарешті, екологічній особистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що виявляється у естетичному освоєнні природних об’єктів, пізнавальній діяль­ності, обумовленій інтересом до світу природи, отриманні задо­волення від самого процесу пізнання; практичній взаємодії з природними об’єктами, в основі якої лежить потреба у спілку­ванні з ними тощо.

Важливою складовою частиною теоретичних основ методи­ки ознайомлення з природою є філософське вчення про соціаль­но-екологічний ідеал - образ досконалого навколишнього світу, який виникає у свідомості людини чи всього людства в резуль­таті опанування знаннями про навколишній світ та набуття дос­віду його перетворення. У реальній практиці функціонування сучасного суспільства соціально-екологічний ідеал трансфор­мується через систему освіти у своєрідний ідеал сталого розвит­ку людини і біосфери. В його основі лежать філософські кон­цепції сталого розвитку та біоцентризму, які умовно можна об’­єднати у так звану філософію виживання людства загалом та його окремих складників зокрема. Мета підготовки особистості до виживання, об’єднання з іншими людьми заради захисту

12

життя на Землі сформувалася як протест проти негативних наслідків стрімкого розвитку техніки, виснаження природних ресурсів, забруднення води, ґрунту, атмосфери.

Формування соціально-екологічного ідеалу - довготривалий процес. На кожному віковому етапі складаються сприятливі умови для розвитку у дітей конкретних сторін цього ідеалу. У шкільному віці соціально-екологічний ідеал базується на зас­воєнні дітьми певної сукупності знань, зокрема, основ екології. Чимало екологічних понять доступні і дошкільнятам (знання про залежність живих організмів від умов існування: екологічні потреби рослин, пристосувальні властивості тварин, сезонні зміни в живій та неживій природі), тому й засвоєння їх передбачаєть­ся уже програмами з екологічної освіти для дошкільних зак­ладів. Однак, екологічне виховання - це не просто сума знань про природу, а й ще ціла низка важливих компонентів. У дошкіль­ному віці у формуванні екологічного ідеалу основна увага має надаватися двом його сторонам — естетичній та моральній. Ес­тетична складова соціально-екологічного ідеалу включає фор­мування у дошкільників естетичного, емоційно-позитивного ставлення до природи на основі досконалого (з позиції «прекрас­не - потворне») її образу. У моральній складовій відображаєть­ся усвідомлення самоцінності природи та уявлення про мораль­не ставлення людини до неї. Важливою особливістю формуван­ня естетичного та морального компонентів екологічного ідеалу є їх нерозривна єдність, пов’язана з тим, що у природі краса і користь невіддільні, як нерозривні естетичне та етичне став­лення людини до природи. Так, оцінка естетичного вигляду того чи іншого об’єкта природи досить часто залежить від розумін­ня людиною його доцільності, користі, яку вона отримує від цього об’єкта; з іншого боку, об’єкт, що викликає естетичне за­хоплення, вже тільки через це сприймається як цінний. Про­блемі формування соціально-екологічного ідеалу у дошкільно­му віці присвячено статтю А. Гайдамак та Т. Тійттанен «Соціально-екологічний ідеал». Її аналіз допоможе зрозуміти, як основні складові соціально-екологічного ідеалу формуються уже в дошкільному віці, обрати ефективні засоби формування у до­шкільнят соціально-екологічного ідеалу.

13

Для вибору змісту, форм та методів ознайомлення дошкіль­ників з природою важливе визначення психолого-педагогічних та природничих основ методики, у яких відбивається її зв’язок з загальною та дошкільною педагогікою, дитячою психологією, екологією. Як відомо, будь-яке навчання має здійснювати освіт­ню, розвивальну та виховну функції. Надзвичайно важливим є питання про взаємозв’язок та ієрархію цих функцій. На пер­ший погляд видається, що головною у навчанні виступає освіт­ня функція, однак, як зазначає більшість дидактів, засвоєння певної системи знань, умінь та навичок - не головна мета на­вчання, а лише той зміст, на якому відбувається розумовий роз­виток дітей. Навчання обов’язково виконує розвивальну та ви­ховну функції, адже воно веде за собою як розумовий (удоско­налення розумових здібностей та розвиток пізнавальної діяль­ності), так і в цілому особистісний розвиток (знання стають ос­новою для формування світогляду, духовного збагачення дити­ни). Розуміння цього привело до виділення серед принципів ознайомлення дітей з природою принципу «виховуючої і роз­виваючої спрямованості знань» та інтересу методистів до про­блеми розвивального навчання. Розвивальні можливості еколо­гічної освіти дошкільнят очевидні, оскільки саме у цій галузі освітньої роботи розвивальні та виховні цілі не просто наявні, а домінуючі. Зміст ознайомлення з природою забезпечує певний рівень трудності та підвищує роль теоретичних знань, що є од­ним із провідних принципів організації навчально-виховного процесу у розвивальній системі. Сучасні програми дошкільної освіти (наприклад, Базова програма розвитку дитини «Я у Світі») та парціальні програми екологічної освіти дошкільнят («Первоцвіт» В. Якубенко, «Екологічна скринька» Л. Лупійко, «Юний еколог» С. Ніколаєвої, «Ми відкриваємо світ» Т. Климової та

Н. Таранкової, «Наш дім - природа» Н. Рижової та інші) передбачають формування у дітей системи конкретних еколо­гічних знань, що відображають закономірності існування при­роди. Насамперед це - відомості про взаємозв’язок рослин і тва­рин із середовищем існування, їх пристосування до нього; про життя в угрупованнях, різноманітність видів, зміни у процесі росту та розвитку живих істот; про циклічність природних явищ; про роль кожного із компонентів природи у збереженні

14

екологічної рівноваги тощо. До змісту екологічної освіти вхо­дить також розкриття дітям різнобічної цінності природи як джерела матеріальних та духовних сил суспільства, формуван­ня уявлень про цілісність природного світу, місце у ньому лю­дини та пов’язані з цим проблеми використання людиною при­родних багатств і забруднення навколишнього середовища. Зас­воєння дошкільниками такого складного програмового матері­алу неможливе без використання різноманітних форм та методів навчання, в тому числі таких, які сприяють розвитку пізнаваль­них здібностей та навчальної діяльності дітей (проблемно-по­шукових, заснованих на використанні наочного моделювання, дитячого експериментування тощо). Та ще більш важливим є те, що в ознайомленні з природою знання - не самоціль, а необхідна умова для формування ставлення до оточуючого світу, котре по­винно мати емоційно-дієвий характер та виражатися у формі пізнавального інтересу до природи, гуманістичних та естетич­них переживань у спілкуванні з нею, готовності створювати, при­множувати її багатства. Зрозуміло, що з цієї точки зору ефективним буде такий зміст природничої освіти дошкільнят, який спря­мовується на пробудження їхніх почуттів, враховує актуальні для кожного вікового етапу потреби та інтереси.

Ще одна особливість змісту екологічної освіти, яка збільшує її розвивальний вплив на дитину, полягає в інтегрованому характері екологічного знання, тісному взаємозв’язку власне при­родничого матеріалу з краєзнавчим, валеологічним матеріалом, практично з усіма напрямами навчання дошкільнят.

Цікавий приклад аналізу психолого-педагогічних та при­родничих теорій як теоретичних основ наукового дослідження у галузі методики ознайомлення дітей з природою подається у

статті С. Ніколаєвої та К. Фарбі «Теоретичні основи ознайом­лення дошкільників із процесами розвитку в живій природі».

Добираючи зміст роботи з дошкільниками, слід розуміти, що розвивальний ефект знань залежить також від їх взаємозв’язку між собою. Зокрема, він підвищується у випадку, коли дії типи отримує інформацію не у вигляді окремих, хоч і яскра­вих, цікавих, однак розрізнених фактів, а у формі системи, побудованої за ієрархічним принципом. Ієрархічна побудова екологічних знань полягає у виділенні центрального поняття

15

(«Природа як система, що складається із ряду взаємопов’яза­них елементів»), яке розкривається дітям через низку конкрет­них тем («Поняття про навколишнє середовище»; «Жива і не­жива природа»; «Повітря»; «Вода» тощо). Послідовність їх по­дання дітям повинна передбачати можливість постійної опори на факти, взаємозв’язки та залежності, розкриті у попередніх темах. Наприклад, вже в першій темі («Поняття про навко­лишнє середовище») основні компоненти довкілля (природа і світ речей, створених людиною) розглядаються таким чином, щоб діти зрозуміли - рукотворний світ виникає на основі пере­творення людиною світу природи. Далі дітям на конкретних прикладах можна пояснити, що діяльність людини в ході цього перетворення повинна підпорядковуватися не лише її бажан­ням чи потребам, а й законам існування природи. Адже незнан­ня законів природи або нехтування ними призводить до того, що людина, створюючи ті чи інші необхідні їй для життя речі, знищує природу, погіршуючи загальний стан довкілля.

Цей же принцип побудови може мати і структура інших тем: через усвідомлення значення кожного з компонентів природи, оцінку причин її негативного стану дітей підводять до вироблення екологічної поведінки (засвоєння правил пове­дінки у природі та способів діяльності і життєдіяльності, що сприяють збереженню природи). На цій основі відбувається ви­роблення у дитини повнішого уявлення про взаємозв’язки в при­родному комплексі а також про місце людини в ньому.

Ієрархічний зв’язок існує також і між окремими темами, тобто розкрити кожну із тем можна лише спираючись на знан­ня дітей, що виникли при аналізі матеріалу попередніх тем. Наприклад, визначаючи причини забруднення ґрунту, пока­зують, що однією із них є проникнення в ґрунт забрудненої води; зникнення окремих видів рослин та тварин спричинюєть­ся погіршенням середовища їх існування, тобто стану неживої природи тощо.

Проблеми екологічного виховання не нові для педагогіки та методики ознайомлення дітей з природою. Вони були постав­лені ще в 1970-х роках, але за останні роки розуміння їх важли­вості та й конкретного змісту значно змінилося. Якщо раніше екологічне виховання розглядалося як одне з завдань ознайом -

16

лення дітей з природою, то на сучасному етапі спектр завдань екологічного виховання значно розширився. Розв’язання їх ста­ло можливим лише у тому випадку, якщо надати екологічного спрямування всьому процесу ознайомлення дітей з природою і розпочати цю роботу вже з молодшого віку, коли спілкування дитини з природою тільки починається. Виходячи із тих тен­денцій щодо зміни цілей, завдань та змісту дошкільної освіти, які визначені в останні роки (Базовий компонент дошкільної освіти в Україні; Базова програма розвитку дитини « Я у Світі »), переорієнтації їх із озброєння дітей системами галузевих знань на відкриття перед ними «науки життя», яка б сприяла форму­ванню життєрадісних, самостійних, практично вмілих, твор­чих особистостей, з розвиненими почуттями відповідальності, власної гідності, які конче необхідні нашому суспільству, весь процес ознайомлення дітей з природою набуває екологічного спрямування. Саме це і обумовлює включення до хрестоматії низки статей вітчизняних науковців, присвячених проблемі вибору змісту ознайомлення дітей з природою з позиції еколо­гічного підходу. У статті 3. Плохій «Вітальна цінність приро­ди» не лише розглядаються складові екологічної культури до­шкільників з позиції глобальної значущості, що охоплює всі потенціали, потрібні для відтворення і продовження життя, а й виділяються певні принципи, аналізуються конкретні мето­дичні прийоми ознайомлення дітей з природним довкіллям.

Спектр завдань, які стоять перед вихователями в екологіч­ному вихованні дошкільників, досить широкий. Розв’язання їх можливе лише у тому випадку, якщо надати екологічного спрямування всьому процесу ознайомлення дошкільнят з при­родою і розпочати цю роботу вже з молодшого віку, тоді, коли спілкування дитини з природою тільки починається.

Основними завданнями екологічного виховання дітей до­шкільного віку є:

1. Засвоєння провідних ідей, основних понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів. Стосовно дошкільного віку це - засвоєння дітьми системи знань про живу та неживу при­роду, яка відображає основну залежність у природі - залежність організмів від умов існування. У дошкільників повинно сфор­-

17

муватися розуміння того, що у природі все взаємопов’язане і порушення будь-якого зі зв’язків викликає інші зміни: відбу­вається «ланцюгова реакція».

При розв’язанні цього завдання, яке умовно може бути на­зване когнітивним компонентом соціально-екологічного ідеа­лу, основна увага має бути звернена на формування у дітей цілісного погляду на природу, місце в ній людини, як базису становлення екологічного світогляду та культури.

Екологія - це перш за все наука про взаємозв’язки живих організмів між собою та з навколишнім середовищем, тому діти мають засвоїти елементарні, однак науково обґрунтовані уяв­лення про залежності, що існують у природі, про роль кожного із компонентів природи у збереженні екологічної рівноваги, про циклічність природних явищ, про те, що в природі ніщо не зни­кає безслідно тощо. Такий підхід дозволяє підвести дітей до елементарного розуміння проблеми взаємин людини з навко­лишнім середовищем і наслідків діяльності людини.

2. Розкриття дітям різнобічної цінності природи як джере­ла матеріальних та духовних сил суспільства. У дошкільному віці це, в першу чергу, засвоєння системи знань про значення рослин та тварин у природі та житті людини. Ознайомлюючи малят з будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог пови­нен розкривати в єдності цінність та доцільність його зовніш­нього вигляду та властивостей. На цій основі у дошкільнят ви­никає уявлення про те, що у природі немає нічого зайвого, не­потрібного, потворного, що можна було б безболісно знищити. Розв’язання цього завдання вимагає від дорослих виховання у дітей поважного ставлення до всіх без вийнятку видів живих істот, незважаючи на наші симпатії та антипатії, запобігання виникненню у дошкільнят установок щодо шкідливості окре­мих видів рослин та тварин, їх естетичної непривабливості. Ре­зультатом роботи у цьому напрямку має стати розуміння дітьми самоцінності природи.

3. Оволодіння малюками прикладними знаннями, практич­ними вміннями та навичками раціонального природокористу­вання. Це завдання має два аспекти. Широкий його аспект включає формування первісних уявлень дітей щодо раціональ­ного використання природних ресурсів на прикладі викорис-

18

тання води, енергії у побуті, вмінь оцінювати стан навколиш­нього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій

інших людей і не допускати негативних впливів на природу.

Вузький аспект передбачає формування у дошкільнят екологіч­но грамотної поведінки у природі та побуті та навчання основ елементарної екологічної безпеки. Основним показником ре- зультативності роботи педагога виступає у цьому випадку знан­ня дітьми найпростіших правил поведінки у природі та правил

екологічної безпеки (тобто таких, що запобігають ситуаціям,

котрі можуть нести загрозу життю та здоров’ю дитини). Працю­ючи у цьому напрямку, слід мати на увазі, що для того, щоб дити­на дотримувалась певних правил, вона повинна не просто запам'ятати усі можливі застороги, а осмислити їх, зрозуміти їх значення. Тому навчання слід будувати таким чином, щоб діти не просто запам’ятовували правила, а формулювали їх самі або ра­зом з вихователем на основі усвідомлення певного матеріалу.

4. Розвиток у дітей потреби у спілкуванні з природою, прагнення до якомога глибшого її пізнання. Систематичне, ціле-

спрямоване спілкування дошкільнят з природою сприяє вихованню у них емоційно-позитивного, турботливого ставлення до неї. Діти навчаються бачити красу природи, милуватися нею, розу­міти неповторність навколишнього світу. На основі естетичних та гуманних почуттів у дітей виникають вищі моральні почуття, зокрема патріотичні: любов до Батьківщини, гордість за її багатства, зміцнюється прагнення їх охороняти та примножувати.

Спілкування з

19

ваблювання птахів та комах на майданчик тощо). Основним спо­собом реалізації цього завдання є включення малюків у спільну з дорослими природоохоронну діяльність, у якій їм надається можливість практично опанувати способами збереження чис­тоти водойм, повітря, ґрунту, економного використання при­родних ресурсів. Це веде до появи у дітей активної життєвої позиції, в основі якої - усвідомлення власної відповідальності за стан довкілля.

Ефективність проведеної вихователями роботи може бути оцінена на основі низки критеріїв, котрі засвідчують рівень сформованості у дошкільників елементів екологічної культури. Найважливіші серед них:

• прояв позитивних емоційних реакцій на об’єкти та явища природи;

• прояв відповідного емоційного ставлення до виконання та порушення правил поведінки у природі;

• наявність системи знань про рослини та тварин, неживу природу, їх взаємозв’язок та взаємозалежність;

• знання основних правил природокористування, розумін­ня їх екологічної суті (слід охороняти корисні види рослин, тва­рин від винищення; не можна брати живих істот з місць їхнього існування; дбайливо ставитись до води, землі, повітря, оскіль­ки це середовище, де мешкають живі істоти; обережно поводи­тись у природі, щоб не наносити їй шкоди тощо);

• оволодіння конкретними способами поведінки під час про­гулянок на майданчику дошкільного закладу та екскурсій у природу відповідно до засвоєних правил;

• прояв стійкого пізнавального інтересу до природи та ак­тивності в її пізнанні;

• стійкий прояв турботи про мешканців куточка природи, позитивне ставлення до праці в природі, наявність певних тру­дових навичок та вмінь.

У виборі конкретного змісту роботи з дошкільниками в оз­найомленні їх з природою на основі екологічного принципу скла­лося два підходи, які ґрунтуються на різному розумінні суті екології як науки. В одному випадку екологія розглядається як частина біології, що вивчає в специфічних аспектах проблему взаємодії організму та навколишнього середовища. Іноді такий

20

аспект екологічної науки називають «екологією виживання», оскільки значна увага тут надається аналізу можливих способів пристосування живого організму (рослин, тварин, людини) до несприятливих умов існування. У змісті екологічної освіти, за ним підходом, чільне місце посідає ознайомлення дітей зі зна­ченням природи для людини, зокрема з природними факторами здоров'я (чисті повітря і вода, сонячна радіація як загартовуючі засооби; цілющі властивості лікарських рослин; раціональне харчування на основі продуктів природнього походження тощо), поняттям «здоровий спосіб життя». Значна увага надається також захисту живої природи, її раціональному використанню. Дошкільників ознайомлюють із традиційними способами вико­ристання природних багатств (доцільним землеробством, лісогосподарством, укріплюванням берегів річок, схилів балок та ярів тощо), народними промислами, пов’язаними з використанням природних матеріалів (використанням дерева у домобудуванні та виготовленні меблів, виготовленням іграшок із дерева та глини, лозоплетінням, виробами з соломи тощо). Увага дітей спрямовується переважно на позитивні сторони взаємин людини із при­родою, кращі зразки поведінки, що, безперечно, важливо для появи у дітей оптимістичного світосприймання, віри у майбутнє Землі. Цей підхід може бути визначений як природничо-велеологічний, оскільки він інтегрує у собі програмові завдання з валеології та ознайомлення дітей з природою.

Інший підхід до вибору змісту екологічного виховання пев-

ною мірою протилежний до описаного вище, оскільки він ґрун­тується на так званій «екології середовища» - тобто вивченні того, як гине та руйнується навколишнє середовище під впли­вом результатів діяльності людини. Його можна було б визна­чити як практичну екологію, яка покликана формувати у дошкільнят уявлення про охорону довкілля та озброювати їх способами природоохоронної діяльності і правилами раціонального природокористування. Суттєву складову змісту роботи у цьому підході становить розкриття перед дітьми причин забруднення навколишнього середовища (повітря, води, ґрунту), зникнення рослин та тварин, показ негативних наслідків впливу заб­рудненої природи на живі організми, в тому числі і на людину.

21

Однак, жоден із вказаних напрямів не охоплює всієї повно­ти змісту екологічного виховання. Екологічні проблеми уже в роботі з дошкільнятами повинні (і можуть) розглядатися у руслі гуманістичного підходу, у центрі якого знаходиться особистість самої дитини. При цьому головним завдання педагогів є форму­вання внутрішнього світу дитини, її ціннісних орієнтацій, в основі яких усвідомлення своєї єдності з природою, взаємоза­лежності із нею. Зрозуміло, що при такому підході ефектив­ним буде такий зміст екологічної освіти дитини, який спрямо­вується на пробудження її почуттів, враховує актуальні для кож­ного вікового етапу потреби та інтереси.

Формування у педагогів та студентів - майбутніх вихова­телів - екологічної культури, яка не лише складає основу робо­ти з екологічного виховання дітей, а й виступає важливою скла­довою їхньої загальної особистісної культури, має включати принаймні три етапи: освоєння змісту і методів екологічного виховання дітей (вибір програми екологічної освіти, яка най­повніше відбиває біоцентричну парадигму, виявлення своєрід­ності використання в екологічній освіті дошкільників тради­ційних методів ознайомлення їх з природою тощо); освоєння науково обґрунтованих навчально-виховних технологій еколого-педагогічної роботи з дітьми різного віку, що побудовані на зрозумілому змісті і здійснюються вже знайомими методами, створення у дошкільному закладі розвивального екологічного середовища (ознайомлення з поданими у методичних публіка­ціях технологіями екологічної освіти, особистісно орієнтованим підходом до екологічного виховання, що лежить в основі Базо­вої програми розвитку дитини «Я у Світі» тощо); творче освоєн­ня цих технологій (знаходження своїх прийомів, розробка своїх варіантів втілення визначеного змісту роботи, пристосування технології до своїх соціоприродних умов, а в подальшому - ап­робація нових нетрадиційних форм та методів екологічного ви­ховання тощо).

Результатом проведеної роботи є не лише визначення пев­них принципів та змісту екологічної освіти у дошкільному зак­ладі, апробація окремих форм та методів цієї роботи, підготовка методичних рекомендацій, а й вироблення кожним педагогом класної позиції в екологічному вихованні, власного бачення загальної методики екологічної освіти дошкільнят. Цей алгоритм