38. Розвиток психологічної науки в царській Росії (в.М. Бехтерєв, г.І. Челпанов, в.О. Вагнер та ін.

Володимир Михайлович Бехтєрев(1857 –1927рр.) розробив рефлексологію–об’єктивну науку про поведінку. Поведінкові реакції –це те, що можна піддати об’єктивному спостереженню і дослідженню, вони зумовлюються біологічноюприродою людини, її організмом в цілому і соціальним середовищем. Психічне розглядалося ним як суб’єктивне і відкидалося як мнимий предмет психологічної науки. Бехтєрєв визначає свій рефлексологічний метод дослідження як об’єктивно-біологічний і поширюєйого також на вивчення суспільного життя. Він визначає рефлексологію як „науку про людську особистість, яка вивчається із строго об’єктивної біосоціальної точки зору”. Визначає рефлекс „творчим фактором індивідуальності”, що пов’язується з „торуванням” нових шляхів. Рефлекс, як і будь-яка інша реакція, дає дещо нове. Змінюючи структури тканин і форму органів, рефлекс становить творчий акт, породжує, зокрема, індивідуальність з усіма особливостями її організації. Так виникає індивідуальний досвід, який виступає фактором еволюції. Природа рефлексу розглядаєтьсяБєхтєревиму двохнапрямках. З одного боку, це вже не тільки такі машиноподібні акти, як писання, читання та інші, але й тропізми у світі рослин, наприклад, обертання рослини та її квітки до сонця, і реагування бактерій на зміну подразника. З іншого боку, всі найскладнішіспіввідношення організму й середовища Бехтєрєв тлумачить як вищі рефлекси і називає їх сполучними. В цілому рефлексологія уникає, в міру можливості, вивчення таких суб’єктивних станів, як почуття, відчуття, уявлення, що не вкладаються у схему рефлексу. Інші поняття традиційної психології (увага, пам’ять, уява, воля) зневажливо відкидаються як „метафізичні”. Людська культура зведена до символічного рефлексу природи, „індивідуальний та соціальний досвіди створюють ряд сполучно-рефлекторних комплексів, які утворюють в загальній сукупності цілісну особистість”.Рефлексологія вдало розкрила елементи поведінки –просту дію, абстрактну дію, точніше реакцію в його фізіологічній структурі. Бехтєрєв висуває ряд принципів, які характеризують діяльність організму:

періодичності або ритму;

історичної послідовності;

сигналізації;

диференціювання;

заміщення;

відносності;

індивідуальності.

Бехтєрєв вводить поняття „особистісний комплекс”, замість особистості. „Я” –це соматичний комплекс сполучних рефлексів, яким у суб’єктивній психології відповідають „вольові рухи”, спрямовані здебільшого до активного вияву свого „Я”.Вважав, що в майбутньому рефлексологія піддасть особливому розгляду суб’єктивні явища як невиявлені сполучні рефлекси

39. Психологічні погляди ф.Ф. Достоєвського.

Життєвий досвід Ф.М. Достоєвського суттєво вплинув на формування творчого світогляду письменника (суворість та недовіра батька, злидні, борги, каторга, зльоти та падіння).

На протязі всієї літературної та публіцистичної творчості Ф.М. Достоєвського його перу був властивий психологізм, який проявлявся в повному, докладному та глибокому зображені відчуттів, думок і переживань героїв.

Серед прийомів психологічного аналізу письменником використовувалися такі стилістичні особливості як імена героїв, просторово-часова організація дії, пейзаж, опис погоди в викладені психологічної атмосфери, сни, діалогізм.

Достоєвській перш за все психолог, що розкривав підпільну психологію людини. У Достоєвського було одному йому властиве, небувале відношення до людини і її долі. У Достоєвського нічого і немає окрім людини, все розкривається лише в неї.

Використовуючи психологічну теоретико-методологічну концепцію смислу життя, викладену в працях І. Канта, І.Г. Фіхте, М.М. Рубінштейна, В.А. Роменця, можливо більш плідно увійти у внутрішній світ героїв Ф.М. Достоєвського, тому що всі вони прагнуть усвідомити своє призначення, усвідомити як жити, як будувати свої плани на майбутнє, якій меті слідувати. Кожен, хто ставить собі ці питання, виявляється перед непростою проблемою осмислення свого життя. Будучи проблемою глобального масштабу, сенс життя щодо конкретної людини стає проблемою психологічною, оскільки на поверхню реальності виходять глибокі суперечності людської психіки, які вимагають вирішенню.

У багатьох персонажів Достоєвського можна прослідкувати яскраво виражений апатичний або, навпаки, астенічний синдром, що виражається в крайній дратівливості; вони впадають в агресію, зокрема направлену проти самих себе, стають жертвами галюцинацій і нав'язливих станів, страждають від всіляких неврозів, фобій і порушень особи, розпусничають, вдаються до садизму, мазохізму і етичного ексгібіціонізму, закочують істерики, здійснюють девіантні - антисоціальні - вчинки.

Робилися спроби пояснити поведінку його персонажів з погляду різних психологічних шкіл, зокрема соціальної психології, біхевіоризму і психоаналізу.

З погляду соціальної психології в творах Достоєвського ми маємо справу з яскраво вираженою аномією - поведінкою, що відхиляється, виражає собою історично обумовлений процес руйнування базових елементів культури, перш за все в аспекті етичних норм.

Багато персонажів, особливо пізніх творів Достоєвського, зазнають труднощі в сенсі групової ідентифікації і соціальної адаптації.

ф. М. Достоєвський був видатним майстром у вивченні людської психології і вінцем його дослідження душі людини можна назвати роман “Злочин і покарання”. Крім традиційних способів проникнення у внутрішній світ героя — портрет, пейзаж, мова, письменник використовує і абсолютно нові прийоми, тим самим залишаючи героя наодинці з самим собою, з його совістю і свободою дій. Ф. М. Достоєвський досліджує душевну свободу людини, і цей несамовитий психологізм письменника виникає з його затвердження свободи і можливості воскресіння людської душі, “відновлення загиблої людини”.

Достоєвській належить до світил, які високо піднялися над художнім горизонтом людства. Відсвіти його відкриттів легко відмітити у таких несхожих художників, як Томас Манн і Генріх Манн, Джойс і Кафка, Моравіа і Грін, Камю і Сартр, Леонов і Федін, Пікассо і Шостакович, Кобо Абе і Куросава та ін. В нашу епоху пекучу гостроту придбало в літературі питання про свідомість людини і тим самим - про відношення між свідомим і несвідомим в його душі. Саме з цього питання Достоєвській висловив багато глибокого, такого, що має нескороминущий сенс.

40. Психологічні погляди Л.М. Толстого.