Одночастинна форма
1. В.А.Моцарт. Колискова
2. Ф.Шопен. Прелюдія №1 C-dur
3. І.Шамо. Києве мій
4. Українські народні пісні. (Чорнії брови, Дощик, Місяць на небі тощо)
Куплетна форма. Найбільш часто зустрічається у вокальній музиці - в пісні, що складається з заспіву, приспіву.
Проста дво- і три частинна форма. Двочастинна форма - АВ. Здебільшого зустрічається у танцювальній, а також у вокальній музиці. Наприклад: білоруський танець «Бульба», «Полька» М.Глінки. Позначення двочастинної форми — АВ (A-f-B). Двочастинна форма здебільшого зустрічається у танцювальній, а також у вокальній музиці — в пісні, ще складається з заспіву і приспіву.
У тричастинній формі перша частина повторюється після другої (середньої) частини. Друга частина створює контраст і вносить різноманітність у твір. Перша частина інколи часто повторюється в третій, іноді із змінами. Позначається ABA.
Двочастинна форма
Дакен «Зозуля».
М.Лисенко. «Без тебе, Олесю».
Сусідка.Українська народна пісня
Українські народні танці. (Гопак, Козачок, Аркан, тощо)
Проста тричастинна форма
Л.Бетховен. До Елізи
П.Чайковський. Старовинна французька пісня
І.С. Бах. Волинка.
І.Дунаєвський. «Летите голуби»
Форма рондо - являє собою музичну форму, в якій основна (перша) частина повторюється не менше трьох раз, а проміжні частини є різні. Постійне повернення до основної частини є характерною рисою рондо. Буквене позначення найпростішого рондо: АВАСА.
Більш складний тип рондо має будову ABACABA (A-f-B+A-fC-f-A+B-j-A). З повторенням проміжної частини В перед кінцем. У формі рондо написані «Рондо Фарлафа» з опери Глінки «Руслан і Людмила», «Турецьке рондо» («Турецький марш») Моцарта та інші.
Рондо.
Й.Штраус. На чудовому голубому Дунаї
В.Моцарт. Рондо A-dur
Ф.Шопен. Вальс №7
Рамо, «Курица» (рос. мова).
Форма варіацій полягає в тому, що тема, викладена просто і стисло у закінченій простій двочастинній формі або три частинній, пізніше видозмінюється. Кожна варіація найголосніше відповідає темі за своєю будовою, спосіб викладу, засоби виразності і характер музики змінюються. Кожна варіація чимось відрізняється від попередньої. Ближче до теми стоять перші й останні варіації, середні - більш віддаляються від неї.
1. Г.Гендель. Пасакалія
2. М.Леонтович. Щедрик
Н. Паганіні 24 каприс
М.Глінка. «Варіації на тему Моцарта»
Сонатно-симфонічний цикл. Складнішими є форми циклічні, що складаються з кількох симфонічних частин, об'єднаних задумом, загальним змістом. До них відносяться сюїти, сонати, симфонії.
Сонатні форми
М.Лисенко. Увертюра до опери «Тарас Бульба»
Ф.Ліст. Симфонія «Фауст».
Г.Берліоз. Фантастична симфонія.
4. С.Людкевич. Прикарпатська симфонія.
Соната - твір для одного або двох інструментів. В ній міститься кілька частин. Звичайно, три або чотири, що йдуть у певному порядку. Перша й остання частини швидкі, повільна - середня. Якщо в сонаті чотири частини, то після другої, повільної йде частина танцювального характеру /скерцо, вальс/. Перша частина в сонаті пишеться у формі сонячного алегро. В ньому три частини: експозиція, розробка, реприза. В експозиції проходять всі основні образи першої частини сонати. Основні з них - головна і побічна теми - різні за характером, іноді різко контрастні і обов'язково викладені в різних тональностях. Після експозиції йде розробка, в якій ті самі теми набувають розвитку. Розробка приводить до репризи, де повторюється експозиція більш або менш точно, але вся в основній тональності.
У сонаті — в творі для одного або двох інструментів,— як і в кожній циклічній формі, також міститься кілька частин (звичайно три або чотири), що йдуть у певному порядку. Перша і остання частини швидші, а середня — повільна. Якщо в сонаті чотири частини, то після другої, повільної йде частина танцювального характеру (менует, скерцо, вальс).
Перша частина в сонаті пишеться у формі сонатного алег-р о. В ньому три частини — експозиція, розробка і реприза. В експозиції проходять всі основи образи першої частини сонати. Основні з них — головна і побічна теми — різні за характером, іноді різко контрастні і обов'язково викладені в різних тональностях.
Після експозиції йде розробка, в якій ті самі теми набувають розвитку: проходять у великих тональностях і іноді не цілком, а невеликими відрізками. Вся розробка створює враження нестійкості, напруженості, боротьби і приводить до репризи, в якій повторюється експозиція більш або менш точно, але вся в основній тональності (соната класичного періоду). Сонатне алегро, як і вся соната цілком, відкриває широкі можливості для композитора у створенні великих творів, що виражають глибокі ідеї. Тому сонатна форма, яка виникла в середині XVIII ст., безперервно розвиваючись, зберегла своє провідне значення і досі. У сонатній формі звичайно пишуться сонати, симфонії, тріо, квартети, концерти та інші ансамблі.
У сонатній формі пишуться сонати, симфонії, тріо, квартети та інші ансамблі.
В. Моцарт. Соната №17 ч.1
Л. Бетховен. Соната №2 ч.1
Шуберт. Соната №9
Й. Гайдн Соната №5