Інформаційні ресурси

1. http://history.franko.lviv.ua – довідковий сайт.

2. http://ukrknyga.at.ua – безкоштовна бібліотека української літератури

3. http://litopys.org.ua – сайт, на якому зібрані в першу чергу першоджерела а також наукова література в галузі української культури та історії.

4. http://www.history.org.ua – сайт інституту історії України НАН України

5. http://www.pamjatky.org.ua – український пам’яткоохоронний ресурс

6. http://www.etnolog.org.ua – сайт інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Глосарій

А

Абат – настоятель монастиря (абатства) в католицьких чернечих орденах, який має священичі свячення і повну духовну і світську владу; у православній церкві відповідником абата є ігумен.

абсолютизм – абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові – імператору, королю, царю.

абстрактне мистецтво – (абстракціонізм, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво) один з напрямків образотворчого мистецтва XX ст., основою якого є свідома відмова від зображення реального предметного світу; цілковите обмеження формальними засобами (гра ліній, кольору, фігур, площин); головні течії: абстракціонізм геометричний і органічний.

авгури – у Стародавньому Римі жерці, які ворожили, головним чином, за летом і співами птахів.

автохтон (тубілець) – представник корінного первісного населення краю, на відміну від пізніше прибулого. Грецька назва „автохтони” відповідає римській „аборигени”.

агіографія (від грец. „святий” і „пишу”) – вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

агон – складова частина давньогрецької трагедії і комедії, суперечка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.

агора – у стародавній Греції головна площа міста; політичний, адміністративний і релігійний, часто також торговельний, центр.

адепт (від лат. adeptus – той, хто чогось досяг) – посвячений у таємницю якогось вчення.

аед (від грець. aoidos – співець) – давньогрецький поет, який виконував епічний твір, акомпонуючи собі на струнному музичному інструменті – лірі або кіфарі. Образ аеда відтворено в поемі Гомера „Одіссея”.

айят – фраза або фрагмент фрази з Корану. Мухаммад вважав кожен вірш Священної Книги чудом, арабською „айя” – звідки й пішла назва.

акварель – живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.

акведук – самоплинний водотяг, яким воду з джерел підводять до потрібних місць, використовуючи природні перепади висот рельєфу; відомий у стародавньому світі та середньовіччі; найдосконалішими були римські акведуки із характерними кам’яними аркадами.

акрополь – у Стародавній Греції селище або частина міста, розташовані на пагорбі; в другій половині II тис. до н. е. фортеця й оселя правителя, пізніше – осередок культу.

акультурація (від лат. утворення, розвиток) – процес взаємовпливу культур, в результаті котрого культура одного народу повністю або частково сприймається культурою іншого народу, зазвичай менше розвиненого; це багатоманіття процесів асиміляції і етнічної консолідації.

алегорія – спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ та предметів під певними художніми образами та відповідними асоціаціями з характерними ознаками прихованого.

альтернатива – необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, які взаємно виключають одна одну.

альтруїзм – моральний принцип, що полягає у безкорисному прагненні до діяльності на благо інших, в готовності заради цього зректися власних інтересів; протилежний егоїзмові. Термін запровадив О. Конт.

ампір – мистецький напрям доби Наполеона – „стиль імперії”, що постав під впливом наслідування античних, римських зразків шляхом зменшення зайвих оздоб і поширився по всій Європі в першій половині XIX ст. На Україні набрав багато своєрідних рис в архітектурі храмів, громадських будов і приватних будинків.

амфітеатр – у стародавній римській архітектурі відкрита споруда для видовищ, еліпсоподібна у плані, з ареною посередині та місцем для глядачів, які уступами вивищуються довкола неї (Колізей).

амфора – у стародавній Греції глиняна посудина для рідини з двома вертикальними ручками, часто оздоблена.

анімізм – (від лат. anima – душа, живе) форма первинних релігійних уявлень людини – одухотворення предметів та явищ природнього світу.

аннали (лат. annals , від annus – рік) – найдавніша форма фіксування найзначніших подій за роками. Відомими є єгипетські, ассирійські, перські, римські аннали. У середньовічній Європі замість слова „аннали” вживалася назва „хроніки”, у Київській Русі – „літописи”.

антипод (від грець. antipodes – протилежний) – художній образ, який своїми поглядами, рисами характеру, моральними якостями тощо протиставляється іншому персонажеві.

антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилась приблизно 40 тис. років тому виникненням виду „людина розумна” (homosapiens), а також основних людських рас.

антропологія – наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток.

антропоморфний – дослівно людиноподібний, що надає явищам навколишнього світу людських якостей.

антропосоціогенез – процес формування фізичного типу людини разом з її становленням як суб’єкта суспільних відносин та доцільної перетворювальної діяльності, творця культури.

антропоцентризм – погляди, відповідно до яких людина – центр і вища мета світобудови.

античність – (від лат. antiquus – стародавній) – у широкому розумінні слова – стародавня епоха, у вузькому та найбільш уживаному значенні – це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму – від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.) і до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н.е.).

„Апокаліпсис” (грець. apocalypses – розкриття, одкровення) – назва заключної, найзагадковішої книги Нового Завіту Біблії „Об’явлення святого Іоанна Богослова”, що була створена у 8-9 чи 81-9 рр. н. е. на острові Патмос в Егейському морі, куди Іоанна Богослова було заслано за проповідування християнства. „Апокаліпсис” належить до так званих пророцьких книг: у ньому йдеться про „останні часи” на Землі, дні Божого суду над людьми.

апокрифи (від грець. „таємничий”, „прихований”) – твори християнського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою канонічними і заборонялися нею.

апостоли – дванадцять учнів Христа, які після його загибелі несли людям правду про християнську віру.

апофеоз – 1) в образотворчому мистецтві зображення героя чи правителя, піднесеного до рівня богів; тема, яка часто трапляється у мистецтві імператорського риму й бароко; 2) заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

Аппіїв шлях (Аппієва дорога) – найстаріша римська дорога, яку звали царицею шляхів, збудована 312 р. до н.е., поєднувала Рим із Капуєю; у II ст. до н.е. продовжена до Беневенту, а у 114 р. до н.е. до Брундізію (у такий спосіб столиця була поєднана з портом на Адріатиці).

ареопаг – вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання („Пагорб Ареса”).

аристократія (від грец. „аристос” – найкращий і „кратер” – сила, влада, панування) – вищий прошарок привілейованого стану в суспільстві.

артефакт – створене людиною, суспільством, продукт культури.

арт-рок – напрям рок-музики, у багатопланових композиціях якого використовуються елементи академічної музики у формі прямого запозичення фрагментів або аранжувальник прийомів та інструментарію.

архаїка (у перекладі стародавній) – ранній період у розвитку давньогрецького мистецтва полісного періоду (VII-V ст.до н. е.).

архітектоніка (грець. architektonike – архітектура, мистецтво керувати) – будова художнього твору як єдиного цілого, тісний взаємозв’язок основних його складових частин. Відбиваючи загальний план цілого твору, архітектоніка разом з тим виявляє свою відмінність від композиції, власне побудови окремих його частин, образів, деталей, сюжетних ліній тощо.

архітектура – мистецтво будування споруд (житлових, суспільних, промислових): створення художньо-просторового середовища за допомогою об’єктів будівництва.

архітектурний ордер – певне сполучення колон і перекриття і їхня художня прикраса. У стародавній Греції склалося три таких ордери: доричний, іонічний і коринфський.

архетип – прообрази, вроджені психічні структури, які є результатом історичного розвитку людини.

асиміляція – уподібнення, в суспільних науках процес, у якому люди різного походження чи національно культурної традиції, що живуть на одній території, набувають культурно-національної єдності. Асиміляція може відбуватися природно, шляхом поступового передавання культурних традицій від однієї групи до другої, або ставати наслідком насильства, свідомо спрямованих заходів політичних завойовників.

атлант – архітектурна підпора у вигляді статуї мускулястого чоловіка, який тримає на плечах архітектурний елемент (напр., перекриття, балкон, завершення порталу).

афоризм – короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена глибока думка, виражена в лаконічній формі, подеколи несподіваній. Афоризм завжди містить у собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження. Тому часто афоризми називають „крилатими словами”.

Ахейський союз – у стародавній Греції політична організація міст Ахеї, заснована у 281 до н. е. з метою здійснення самостійної політики. Конфлікт з Римом спричинив перехід А. с. під його владу (146 до н.е.).

ахейці – в античну добу одне з грецьких племен, прибулих з півночі, у II тис. до н.е. населяли територію Греції (Пелопоннес); творці мікенської культури (XVI-XIIст. до н.е.); витіснені дорійцями, зайняли територію, відповідно названу Алеєю; в Іліаді та Одіссеї Гомера – синонім греків.

Б

баби – кам’яні фігури людей, зв’язані з культом предків; поширені в степовій смузі Європи й Азії від Німеччини до Монголії. Баби в Причорноморських степах належать до скитсько-сарматської доби; інші баби степової України (часто жіночі постаті), відмінні від баб азійських степів складнішим і різноманітнішим убранням, на думку одних дослідників, є половецькі намогильні статуї XI-XII ст., на думку інших – пам’ятки доби аланів і хозарів (VI-VIII ст.). Велика кількість кам’яних баб зберігається в музеях по всій Україні.

базиліка (від грець. – царський дім) у стародавньому Римі велика зала для торговиці та суду на форумі або ж зала у палаці. Витягнута в плані прямокутна споруда, розділена по довжині колонами на 3-5 частин – нефів.

Базиліка святого Петра у Римі, найбільший та найвідоміший християнський храм, теперішня резиденція папи Римського; будівництво розпочате у 1506р. за проектом Браманте на місці ранньохристиянської базиліки.

бард (кельт. bard – співець) – мандрівний співець у народів кельтського походження за доби Середньовіччя – поет в Ірландії, Шотландії, Уельсі. Поезія бардів мала вплив на європейську літературу, особливо після видання пісень легендарного Оссіана, яке здійснив у XIII ст. Дж. Макферсон. Відтоді слово „бард” вживалося як синонім до слова „поет” нині бардами називають співців, які виконують пісні на власні слова і музику.

бейт (араб.) – двовірш, що складається з двох рядків з однаковою кількістю складів і висловлює закінчену думку.

белетристика (франц. belles-lettres – красне письменство) – твори художньої літератури взагалі; художня проза. Дуже часто белетристикою називають прозу, якій притаманні гостро сюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють читачів. У сучасному літературознавстві белетристика все частіше позначає легку, жваву, доступну розповідь про якусь подію чи наукову проблему, відому постать з метою її популяризації.

„Березіль” – модерний український театр, заснований 1922 в Києві мистецьким об’єднанням „Березіль” як експериментальна студія під керівництвом режисера Леся Курбаса; визнаний за державний театр, “Березіль” до 1926 працював у Києві, з 1926 – в Харкові. В кінці 1933, після арешту Л.Курбаса, “Б.”, як театр, ворожий більшовицькій ідеології й політиці, був переформований і перетворений на Театр імені Шевченка.

берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою – писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

бестселер (англ. bestseller, від best – кращий і sell – продавати) – книга, що видається великим тиражем, враховуючи читацький попит чи комерційні інтереси, часто зумовлені „модою”. Буквально: „те, що швидко розходиться”.

бібліофілія – любов до книг, їх колекціонування, збереження, створення, дослідження, поєднані з широкими дослідженнями в цій сфері.

Біблія (Святе письмо) – канонічна збірка творів різноманітної літературної форми, що вважаються священними книгами в юдаїзмі (Старий Заповіт) і в християнстві (Старий і Новий Заповіти).

Благовіщення – назва біблійної сцени, коли архангел Гавриїл приносить діві Марії благу вість про те, що вона дасть життя Ісусу Христу.

боді-арт – вид образотворчого мистецтва, що виник у кінці 1960-х; полягає у виконанні твору на очах у глядачів, використовуючи тіло самого художника або статиста як предмету мистецтва; зміст розкривається за допомогою пози, жестів.

Борисфен – давньогрецька назва річки Дніпро; згадується в античних джерелах, працях Геродота, Страбона, Плінія Старшого та ін.

братства – громадські організації, що створювалися для захисту прав певної групи населення, з благочинною чи релігійною метою, мали визначену структуру, статути; існували в багатьох народів, виконували різні функції. В Україні існували православні братства міщан – Львівське (1585р.), Городоцьке (1591р.), Київське (бл. 1615р.), Луцьке (1617р.) та ін., які опікувалися церковними справами, створювали братські школи; крім православних в Україні були католицькі братства, що створювались при костелах, вівтарях, каплицях.

братські школи організовувались і утримувались братствами в багатьох країнах Європи в XV-XVII ст.; відігравали значну роль у поширенні освіти в Україні та Білорусі в XVI-XVII ст.; першу б. ш. на руських землях заснувало Успенське братство у Львові 1586 р.; за її зразком б. ш. виникли, зокрема в Перемишлі, Галичі, Городку, Рогатині, Любліні, Бересті та Києві (остання, створена 1615 р., стала зародком Києво-Могилянської академії.

Брунеллескі Філіппо (1377-1446) – італійський архітектор, скульптор і ювелір, один з чільних митців Ренесансу; Оспедале делья Інноченті, купол собору Санта Марія дель Фіоре, каплиця Пацці при церкві Санта Кроче у Флоренції; численні фортифікаційні споруди (Піза, Мантуя).

Будда (Сідгартга Гаутама), бл. 560-480 р. до н. е., староіндійський аскет і філософ, засновник буддизму.

буддизм – одна з великих світових релігій; розвинувся з етико-філософської системи, створеної Буддою в V ст. до н. е. на терені Індії; вимагає дотримання морального закону як шляху визволення душі з коловороту втілень і досягнення нірвани; головні напрямки: хінаяна і махаяна.

буколіка – жанр поезії з тематикою вільного, щасливого й безтурботного життя пастухів та інших сільських мешканців; форми б.: пастораль, еклога, ідилія та ін.; сформувався в античності (Феокріт, Вергілій), досяг вершини в італійській поезії Відродження.

бунчук: 1) військова регалія, що складалася з палиці з кулею, вістрям або ін. прикрасою на верхівці, до якої прикріплювали волосся турів чи коней та дві, як правило, срібні, китиці; використовувався у деяких кочових племен та народів, у Туреччині, Польщі, Росії (ознака влади козацьких отаманів); в Україні в XVIIXVIII ст. регалія гетьманів, за збереження якої відповідав генеральний бунчужний; 2) у військових оркестрах особливий музичний інструмент з дзвіночками, прикрашений волоссям з кінських хвостів.

бурса – гуртожиток для бідних студентів при середньовічних університетах, який утримувався частково за кошти університету, частково за пожертвування, зібрані студентами. В Україні – гуртожиток для учнів, переважно сиріт і дітей бідних батьків. Б. існували при Львівській братській школі, Києво-Могилянській академії у XVIII ст. Згодом назва “Б.” вживалася для означення гуртожитків при духовних навчальних закладах, в яких учні утримувались за державні кошти.

В

ваганти (лат. vagantes – мандрівники) – мандрівні ченці, студенти Західної Європи XI-XIV ст. Автори вільнодумної, любовної, далекої від аскетичних церковних ідеалів, часто гостро сатиричної лірики. Вони сміливіше стали на шлях світської літератури, зважилися навіть пародіювати канонічні тексти та церковні ритуали. Найбільшим здобутком поезії вагантiв, крім „Кембриджських пісень”, вважається знаменита „Сагminaburana”– складена на початку XIII ст. збірка латинських віршів, як ліричних, так i дидактичних та сатиричних, видана у 1847 р. Шлемелем. В Україні за доби бароко подібну роль виконували мандрівні дяки.

Вазарі Джорджо (1511-74) – італійський маляр, скульптор, архітектор та історик мистецтва; представник маньєризму; релігійні, алегоричні, міфологічні полотна й фрески; будівлі (вулиця Уффіці у Флоренції), скульптури, театральні декорації; автор першої історії італійського мистецтва Життєписи славетних малярів, скульпторів і архітекторів.

вакханалії – оргіастичні обряди на честь Вакха (Діоніса), в основному розповсюджені в Пд. Італії та Римі, заборонені сенатом 186р. до н. е.

вандалізм (від назви племені „вандали”) – дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) – літературна організація у 1925-28 в Україні. ВАПЛІТЕ стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був М.Хвильовий, який висунув лозунг: “Геть від Москви!” Членами ВАПЛІТЕ були М.Яловий, О.Слісаренко, А.Любченко, М.Бажан, О.Досвітній, П.Тичина, Ю.Яновський та ін.

варвар (від грець. barbaros – іноземець) – спершу нейтральна назва чужинця, з часом набрала негативного звучання – представник іншої, нижчої від грецької, цивілізації.

васал – в середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю в лен від іншого феодала і зобов’язаний останньому (своєму сюзерну) військовою службою та іншими послугами.

Веди, або Ведична література (санскр. веда – знання) – давня пам’ятка індійської релігійної літератури, що створювалась впродовж II–I тис. до н.е. У ній зібрано переважно віршовані релiгiйнi гімни, молитви, замовляння, заклинання проти хвороб i демонів, прокляття й благословення, описи обрядів, діянь богів тощо, написані санскритом. Вона складається з чотирьох збірників (самхитiв): „Ригведа” („Книга гімнів”), „Самаведа” („Книга пісень”), „Яджурведа” („Книга жертовних висловів”), „Атхарваведа” („Книга заклинань”). У найважливішій з них –„Ригведі” – 1028 гімнів що відзначаються ліризмом, багатством художніх засобів. Боги, до яких звернені молитви, – це сили природи, наділені людськими якостями. Веди поєднували філософські, моральні, соціальні вчення, елементи магії з науковими знаннями i вважалися божим одкровенням, тому передавалися усно. Вони спиралися на міфологію i містили в собі зародки літературних жанрів. Веди мають велике історико-культурне значення, надають письменникам багатий матеріал для поетичної творчості.

ведизм – найдавніша, відома з Вед, форма індуїзму; виникла в результаті взаємного впливу вірувань аріїв і первісних жителів Індії; багатобожжя з монотеїстичними тенденціями, віра в існування космічного порядку (рута), який з’єднує між собою всі елементи всесвіту.

Велес (Волос) – один із найдавніших богів державної поганської релігії на Русі; бог достатку, покровитель багатства й худоби, торгівлі й родючості, володар світу мертвих перед прийняттям християнства; пізніше злився у народних віруваннях зі святим Власієм.

Велика Китайська Стіна – у Китаї, зведена для оборони від нападів кочівників; бл. 2400 км довжини, 4-6 м висоти, 4-8 м ширини; численні брами і вежі; перші відтинки ймовірно з ІV ст., до н. е.; В. К. С. багато разів доточували і перебудовували; зберегла вигляд ХVІ ст.

Великий канал – найдовший судноплавний канал Китаю, довж. 1782 км; тече з м. Пекін на пд., до порту Ханчжоу; будувався від V ст. н. е. до ХІІІ ст., пізніше багаторазово реконструйований; ділянками використовується для перевезення товарів (пер. кам’яного вугілля, зерна) та з іригаційною метою.

Великий шовковий шлях – торговий шлях з Китаю (провінція Кансу) до Хорезму, Бактерії, Індії та Сирії; найбільше значення В. ш. ш. мав у ІІ ст. до н. е. – VІІІ ст. н. е.

Венера Мілоська – найславетніша статуя Афродіти (мармур, вис. 2,04 м) невідомого автора (бл. 150 р. до н. е.), знайдена 1820 р. на о-ві Мілос; тепер у Луврі.

вернісаж – урочисте відкриття виставки для запрошених гостей, також для фахівців і критиків; часто поєднаний з прес-конференцією.

вертеп – вид мандрівного лялькового театру, що ставив п’єски, пов’язані із біблійним різдвяним сюжетом. („Вертеп” – з грец. –Печера, в якій народився Ісус.

Веспуччі Америго, 1454-1512, флорентійський мореплавець на службі Португалії та Іспанії; з 1499 досліджував береги Гаяни, Венесуели, Гаїті та Бразилії; відкриті землі назвав Новим Світом, якому М. Вальдзеемюллер дав назву за іменем А. В. – Америка; описи подорожей, географічні карти.

Веста – в римській міфології богиня домашнього вогнища; італійське божество, ототожнювалась з грецькою Гестією; шанованого в образі вічно палаючого вогню в округлій святині на Рим. форумі разом із ларами і пенатами; культом В. займалися весталки.

весталки – у стародавньому Римі 6 жриць Вести; обиралися серед 6-10-літніх дівчат на 30 років, після чого могли вийти заміж; оточені загальною повагою, користувалися багатьма привілеями, правом помилування; за недопильнування вічного вогню їх піддавали тілесній карі; за втрату цноти – закопували живцем.

вестготи – германське плем’я (західна гілка готів). У V ст. вторглися в італійські володіння, у 410 р. заснували у Південній Галлії Тулузьке королівство. З Галлії на поч.. VI ст. вестготів витіснили франки. У V ст. вони захопили більшу частину Піренейського півострова, де протрималися до арабського завоювання на початку VIII ст.

Видубицький Михайлівський монастир – заснований 1070 р. у Києві на правому березі Дніпра; Михайлівська церква (1070-88); Георгієвський собор (1696-1701), трапезна (1696-1701) і дзвіниця (1727-33) в стилі укр. бароко.

вівтар – 1) місце для жертвоприношень у релігійних культах із доісторичних часів; 2) у християнських храмах – східна підвищена частина, призначена для відправлення Богослужіння.

Відродження (Ренесанс) – період у культурному та ідейному розвитку країн 3ахiдної і Центральної Європи (в Італії XIV-XVI ст., в інших країнах – кінець XV- поч. XVII ст.), перехідний період від середньовічної культури до культури нового часу. Відмінні риси культури Відродження: світський, антиклерикальний характер, гуманістичний світогляд, звернений до спадщини античності як її „відродження” (звідси назва). Творчість мислителів і художників Відродження сповнена вірою у безмежні можливості людини, її волі і розуму, заперечення католицької схоластики і аскетизму.

.вільні мистецтва – світські мистецтва, які викладали у школах стародавнього Риму і середньовічної Європи: ділилися на трівіум (граматика, риторика, діалектика) і квадрівіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика).

віровизнання – сукупність основних істин віри (догматів), визнаних певною релігійною спільнотою; також назва окремих релігійних спільнот (скажімо, католицьке чи православне віровизнання).

Вітрувій – римський архітектор і військовий інженер (I ст. до н. е.), який був на службі в імператора Октавіана Августа; автор трактату з архітектури у 10 книгах; праця, видана друком у 1486 р., вплинула на мистецтво Ренесансу і розвиток сучасної архітектури.

Віфлеєм – місто у Палестині (на південь від Єрусалима) – центр релігійного християнського культу (за Біблією місце народження Ісуса Христа); мета паломництв; туристичний центр.

віче – народні збори у давніх словян і в Київській Русі, на яких вирішувалися важливі громадські і державні справи.

Вішну – один з головних богів індуського пантеону, який утримує Всесвіт і пануючий у ньому порядок. Шанований також в образі 10 втілень (аватара), найважливішими з яких є Рама і Крішна.

водевіль (франц. vaudevslle – водевіль) – легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, наповнена динамічними діалогами, піснями, танцями. Водевіль виник у Франції в XV-XVI ст., але як драматичний жанр остаточно сформувався у XVIII ст.

Володимирів пантеон – спроба Володимира Великого на початку князювання (бл. 980 р.) створити єдину державну релігію та звести загальних і племінних богів до одного пантеону, поставивши на узгір’ї перед княжим теремом у Берестові ідоли (божища). Головним у пантеоні був Перун, за ним – Хорс, Стрибог та інші. Існування цього політеїстичного пантеону короткотривале, в загальноприйняту систему державної релігії не перейшло. У 988 р. замінений християнством.

Г

Гайдн Йозеф (1732-1809 рр.) – австрійський композитор, один з віденських класиків (разом із В.А. Моцартом і Л. Ван Бетховеном); викристалізував сонатну форму і сонатно-симфонічний цикл; стабілізував класичний склад симфонічного оркестру; 204 симфонії, 83 струнні квартети, концерти, сонати, меси, ораторії (створення світу, Пори року).

газель (араб. – ліричний вірш) – жанр ліричної поезії. З 12-15 бейтів. Кожний бейт містить закінчену думку. Перші два рядки римуються між собою, наступні – за схемою: aa, ba, ca, da.

Галлія – у давнину територія між річкою По й Альпами, із VI ст. до н. е. заселена кельтами, яких римляни називали галлами. Наприкінці V ст. увійшла до складу франкської держави.

гармонія – естетична категорія, яка позначає цілісність, злитість, взаємодію усіх частин і елементів форми. Одушевлену гармонію, сповнену людським змістом і почуттям, називають красою.

гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно якому рушійною силою, найвищим благом і метою життя людини є насолода, задоволення. Так, для Епікура насолода – основа і принцип щастя, первинне і природне добро.

генеалогія (від. грець. genealogia – родовід) – 1) допоміжна історична дисципліна, що досліджує походження родів, окремих осіб, їхні родинні та інші зв’язки; 2) родовід, історія роду, родовідний запис.

геніальність – найвищий ступінь прояву творчих сил людини, діяльність якої має всесвітньо-історичне значення. Термін вживають як для позначення здатності людини досягти видатних результатів у певній галузі, так і для оцінки результатів творчості.

генії – в римській міфології божества – прародичі й покровителі роду. Пізніше геніями стали називати богів чоловічої сили. Кожен чоловік мав свого генія. Разом з новонародженим чоловічої статі народжувався і його геній (або два –добрий і злий), котрий керував вчинками людини на протязі всього його життя. Геніїв мали не лише люди, ай міста та окремі території.

георгіки (грець. georgikos – землеробський) – різновид дидактичної літератури за античної доби; епічні твори, присвячені сільському життю: „Роботи і дні” Гесіода (VIII-VII ст. до н. е.), „Георгіки” Никанора Колофонського (III-II ст. до н. е.), „Георгіки” Вергілія (70-19 рр. до н. е.) та ін.

герменевтика – напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Геліос – у грецькій міфології бог-сонце, джерело світла й життя, божество, яке регулює біг днів і років; зображався на золотій колісниці, запряженій 4-ма білими конями.

геліоцентрична теорія – теорія, згідно якої центральним тілом нашої планетарної системи є Сонце, а Земля разом з іншими планетами обертається навколо нього; сформульована М.Коперніком.

Гендель Георг Фрідріх (1685-1759 рр.) – німецький композитор і органіст. Поряд із Й.С. Бахом найвидатніший композитор бароко; 40 опер в італійському стилі (Юлій Цезар), 22 ораторії (Саул, Месія), твори для оркестру, органа, клавесину, камерні твори.

генотеїзм – форма вірувань, у яких одне з багатьох шанованих божеств займає в культі панівну позицію; посередній тип між монотеїзмом і політеїзмом.

геоцентрична теорія – теорія, згідно якої Земля є центром Всесвіту, а навколо неї обертаються Сонце, планети, Місяць і зірки; визнавалася у давнину (Клавдій Птоломей) та у середні віки, спростована у XVI ст. М. Коперніком.

Геродот – найвизначніший грецький історик, прозваний “батьком історії”. В пол. V ст. був на Україні. Написав 9-томну “Історію” походу перського царя Дарія на скитів у VI ст. до н. е. і в її 4 частині, присвяченій Скитії, подав докладний опис території України й народів, що її тоді населяли. Твір Геродота – важливе джерело для ранньої історії й географії України.

Гізель Інокентій (1600-1683 рр.) – український церковний, освітній і громадський діяч, філософ; з 1645 р. професор і ректор Києво-Могилянської академії; з 1656 р. архімандрит Києво-Печерської лаври; з ім’ям Гізеля пов’язують створення першого вітчизняного підручника історії Синопсис (1674 р.).

гладіатори – у стародавньому Римі бійці, спеціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися зі звірами. Зразком боїв гладіаторів, вперше влаштованих у Римі у 264 р. до н. е., стали давні ігри етрусків; заборонені в V ст. н. е. під впливом християнства.

гліптотека – збірка скульптур, переважно античних, також музей стародавнього мистецтва.

глосарій (грець. glossarium – словник, зібрання слів, що потребують пояснення) – зібрання глос, переважно з античної доби, та стародавніх пам’яток писемності. Започаткувала глосарій Александрійська філологічна школа (III-II ст. до н. е.) для коментування поем Гомера. Пізніше її досвід використовувався з метою тлумачення юридичних та канонічних текстів. Нині подібні зібрання мають назви „словник”, „довідник”.

Гомер – перший грецький поет (VIII ст. до н. е.), який вважається автором Іліади та Одіссеї, епосів, які започаткували європейську літературу.

гопліт – важко озброєний піший воїн давньогрецького полісного ополчення.

городище – єдиний комплекс оборонних земляних (або дерев’яно-земляних) валів і ровів – залишки укріпленого города або іншого укріпленого об’єкта переважно періоду раннього середньовіччя.

гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбитки також називають гравюрами.

графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

графіті – написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

гротеск – зображення дійсності в мистецтві й літературі у фантастичному, деформованому і яскраво карикатурному вигляді, на контрасті реального й химерного; відзначається гострою не гармонійністю форм і принципів творення.

гугеноти – протестанти-кальвіністи у Франції XVI-XVIII століть.

Гулевичівна Гальшка (Єлизавета) (1575-1642 рр.) – київська шляхтянка і меценатка; у 1615 р. пожертвувала двір і садибну землю на Подолі в Києві для влаштування православного монастиря і школи; утворене тоді ж Київське Богоявленське братство збудувало на цій землі монастир і школу, яка стала основою Києво-Могилянської академії; в останні роки життя брала активну участь у діяльності Луцького братства.

гуманізм (від лат. humanus – людяний, людський) – філософське вчення, яке розглядає людину як вищу цінність, затверджує її гідність, право на вільний розвиток, необмежені можливості культурного удосконалення. Гуманізм вчить відноситися до людини з повагою і ставить за мету повне задоволення її матеріальних і духовних потреб шляхом створення дійсно людських умов життя в суспільстві та державі.

Ґ

ґотика – стиль в європейському середньовічному мистецтві, виник у Франції близько середини XII ст., в деяких країнах тривав до XVI ст.; знайшов втілення переважно в архітектурі – типові гостро лукові храми з великими вітражними вікнами (фр. собори: в Шартрі, Ам’єні, Реймсі, Парижі; нім.: у Марбурзі, Регензбурзі, Кельні; австр.: у Відні; англ.: у Солсбері, Оксфорді, Веллзі; іспан: у Бургосі, Сеговії; іт.: у Мілані, Сієні, Флоренції; пол.: у Кракові, Вроцлаві, Познані, Гданську; в Україні трапляється рідко (церкви у Рогатині, Сутківцях, Острозі, Дермані, замково-оборонні споруди у Хотині , Кам’янці, Меджибожі, Левицькому , на Закарпатті).

Ґракхи – римські народні трибуни, брати: Тиберій і Ґай, які намагалися здійснити аграрну реформу в Римі; обидва загинули від рук політичних противників.

Д

дадаїзм (франц. dada – гра в конячки) – авангардистська літературно-мистецька течія, в якій абсолютизувалися авангардистські принципи, заперечувалися будь-які авторитети і традиції. Течія виникла у 1916 р. при цюріхському клубі „Кабаре Вольтера”, де збиралися німецькі письменники (Г.Балль, Р.Гюльзенбек, Г.Арі та ін.), а назву отримала завдяки румунському поетові Т.Тзара, який віднайшов слово „dada” у словнику Ларруса, де воно мовою негритянського племені кру означало „хвіст священної корови”, а італійською –„дитячий дерев’яний коник”. На ґрунті дадаїзму виник сюрреалізм.

Далі Сальвадор (1904-1989) – іспанський маляр і графік, один з головних представників сюрреалізму.

Даниїл Паломник (кін. XI – поч. XII ст.) – давньоруський письменник, ігумен Чернігівського монастиря, автор популярного у Київській Русі та Європі опису подорожі до Палестини „Життя і ходіння Даниїла”, де точний опис топографії Палестини поєднується з легендарно-апокрифічними матеріалами, запозиченими з усних розповідей та писемних джерел.

Данте Аліґ’єрі (1265-1321) – славетний італійський поет, брав участь у політичному житті Флоренції; вершина творчості – поема „Божественна комедія”, яка синтезувала величезний доробок середньовічної культури і визнана одним з найбільших досягнень поезії.

девіація (девіантна поведінка) – поведінка, що порушує загальноприйняті для даного суспільства норми і правила (правопорушення, злочинність, алкоголізм, наркоманія).

деїзм – комплекс філософських і теологічних поглядів, світоглядна позиція, згідно з якою Бог, створивши Всесвіт і обдарувавши матерію здатністю до саморозвитку за встановленими для неї законами, відтоді не втручається в долю світу, залишивши природу її власному розвитку.

декаданс (франц. dekadance – занепад, розклад) – термін, що характеризує тенденції в європейській літературі та мистецтві наприкінці XIX ст., які засвідчували переконаність у занепаді європейської культури; протест митця проти урбаністично-індустріальної цивілізації та філістерської моралі; ряд течій: символізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм та ін.

демократія – форма державного устрою, при якому джерелом влади визнається воля більшості громадян, котрі користуються усією повнотою політичних свобод, що є гарантією здійснення цієї свободи.

демос – у стародавній Греції народ у цілому або народ на відміну від аристократії.

Десятинна церква у Києві – перша кам’яна церква у Київській державі. Збудована київськими і візантійськими майстрами 989-996 за князювання Володимира Святославича. На побудову і утримання Д. ц. князь Володимир виділив десятину (звідси назва храму). 1240 Д. ц. була частково зруйнована ордами хана Батия. У 1630-х митрополит П.Могила на частині руїн Д. ц. збудував невелику церкву Св. Миколи. 1828-42 рештки руїн були розібрані. На їх місці було споруджено нову церкву з тією ж назвою, яка не мала спільних рис з первісною будовою (архітектор В.Стасов). 1928 була остаточно знесена.

джайнізм – індійське релігійно-філософське вчення, сформульоване близько VI с. до н. е.; засновником вважається проповідник Вардгамана, відомий під іменами Магавіра і Джина; його характеризує віра в карму, дотримання закону ахімси і моральної дисципліни.

дзен-буддизм – самостійний напрям японського буддизму, що виник у VII ст. В основу покладено уявлення про єдність Будди і всіх істот, вчення про „природний шлях” розвитку і віру в миттєве просвітлення, осягнення істини.

дидаскал – вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI-XVII століть.

дисиденство – (від лат. dissident – незгодний) – виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці; відступництво від учення панівної церкви.

дисиденти (від лат. dissidens–незгідний) – 1) в католицьких державах у середньовіччі особи, яких вважали відступниками від католицтва; з часів Реформації – християни, що не дотримувалися пануючого в даній державі віросповідання (католицького чи протестантського); 2) учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х до середини 80-х років; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність; найвідоміші: в Росії – О. Солженіцин, А. Сахаров, В. Буковський; в Україні – Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, П. Григоренко, В. Стус ; існували підпільні групи (укр. робітничо-селянська спілка, Укр. національний фронт), відкрито діяла Укр. Гельсінська група (з 1976); дисидентів жорстоко переслідували (вбивства при загадкових обставинах, ув’язнення у тюрмах і таборах, заслання, примусове лікування у психіатричних закладах, створення атмосфери психологічного терору та позбавлення можливості працювати за фахом або взагалі якось здобувати засоби для прожиття).

диспут – публічна суперечка на наукову, суспільно важливу тему.

дифірамб (грець. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Діоніса) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Він розвинувся з традиційного обрядового хору, що супроводжував культові дійства на честь бога Діоніса – танці та театралізовані сцени. За античної доби дифірамби складали усі поети-лірики.

догмат – основне положення віровчення, обов’язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

доісторичний період – період історії до того часу, коли люди стали залишати письмові свідчення про своє життя.

Долина Цариць – долина у Верхньому Єгипті на території некрополя у Фівах, місце поховання дружин і дітей фараонів.

дольмени – гробниці періоду неоліту, споруджені з кам’яних брил, прикритих великим плоским кам’яним блоком; трапляються у Пн.-Зх. Європі (Бретань, Ірландія), Пн. Африці, Зх. Азії.

домінанта (лат. dominans, dominantis – панівний) – провідний жанр, панівна стильова течія у певному напрямі і літературному періоді; поширений стиль, до якого вдаються багато митців, що також характеризує ту особливість індивідуального стилю, яка переважає за частотністю прояву, за функціональним значенням у творах даного письменника.

донжон – оборонна вежа або башта, збудована всередині середньовічних замків; скарбниця і останній пункт опору.

дорифор – юнак, що несе спис; тема бронзової статуї Поліклета (бл. 450-440 рр. до н. е.) – втілення його канону пропорцій людського тіла і принципу контрапосту; відомий з римської копії.

думи – лірико-епічні твори української словесності про події з життя козацької України XVI-XVII ст.; виконуються речитативом у супроводі бандури, кобзи або ліри; розрізняють два цикли: давніший – про козацьку боротьбу з татарами і турками, про турецьку неволю („Маруся Богуславка”), про лицарську смерть козака („Хведір Безрідний”), щасливе врятування з неволі, повернення з походу („Самійло Кішка”), побутово-моралістичні („Про вдову і трьох синів”); новіший – про козацько-польську боротьбу: Хмельниччина („Корсунська битва”), на соціальні теми („Дума про Ганджу Андибера”),; автори і виконавці бум здебільшого самі козаки, очевидці оспівуваних подій, згодом народні кобзарі, бандуристи, лірники.

Е

егейська культура – означення культур, які розвивалися в басейні Егейського моря від неоліту (6000 р. до н. е.) до вторгнення дорійців (бл. 1100 р. до н. е.); охоплює культури: критську елладську, кікладську.

едикт – у Стародавньому Римі розпорядження урядовців, насамперед претора, пізніше імператора; у Франції до 1789 р. королівський указ.

езотеричний (внутрішній) – таємний, прихований, призначений для посвячених, у релігійному, містичному сенсі означає духовний розвиток, шлях становлення свідомості; відноситься до релігійних образів, містичних вчень, релігійних знаків; протилежність екзотеричного.

екзотеричний (зовнішній) – такий, що не містить таємниці, відкритий, призначений для всіх; на протилежність екзотеричному відображає зовнішній план буття, його матеріальні, втілені форми, усе, що бачимо, усе ясне, проявлене.

еклога (грець. ekloge – вибір) – один з видів античної буколістичної поезії, близький до пасторалі та ідилії, що будується у формі діалогу між пастухами і пастушками, а іноді у формі пісень чи поем про принади сільського життя.

елегія (від грець. elegeia – журлива пісня, скарга) – один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, меланхолії, філософські роздуми.

Еллада – в античну добу назва області у Південній Фессалії; уVII ст. до н. е. назва центральної Греції, а згодом усієї території, населеної греками.

еллінізм – період стародавньої історії з 323 до 30 р. до н, е., тобто від смерті Александра III Великого до захоплення Римом Єгипту, останньої незалежної еллінської держави; культура цього періоду, яку називають еллінською, виникла внаслідок поєднання грецьких елементів зі східними; головні центри: Александрія (Єгипет), Пергам, Родос.

енцикліка – найважливіший папський документ, скерований до єпископів, духовенства й світських осіб; стосується справ віри, моралі, суспільної проблематики; назва походить від перших слів її тексту, як правило виданого латинською мовою.

епікуреїзм – філософсько-етична течія, започаткована Епіку ром, яка визнавала метою життя індивідуальне щастя, ототожнювань з моральним життям, а філософію як засіб її досягнення; часто інтерпретується у дусі гедонізму.

епос (грець. „слово”, „розповідь”, „історія”) – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Ерехтейон – святиня на Афінському Акрополі, присвячена Афіні Палладі, Посейдонові та Ерехтеєві; збудована у 421-406 рр. до н. е. в іонійському стилі (Мнесікл); з південної сторони – знаменитий портик каріатид (так звана ложа кор.).

есе (франц. essai – спроба, нарис) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне трактування теми. Як правило, есе носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний чи чисо белетристичний характер.

етнос (з грець. – народ, плем’я) – усталена група людей, що склалася історично (плем’я, народність, нація), говорить однією мовою, визнає своє спільне походження, має єдиний устрій життя, комплекс звичаїв, традицій і відрізняється всім цим від інших народів. Культурна спільність членів етносу обумовлює єдність їх психологічного складу.

етноцентризм – переконаність у вищості, порівняно з іншими, власної етнічної групи та її культури.

етруски – стародавній народ Центральної Італії, сформувався у XI-IX ст. до н. е.; походження дискусійне; створили високу культуру, яка вплинула на культуру Риму; на початку III ст. до н. е. завойовані Римом.

Є

Євангелія – частина Біблії, чотири пов’язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять життєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення.

єгипетське письмо – словесно-складова система письма, що обслуговувала єгипетську мову (бл. IV тис. до н. е. – III-IV ст. н. е.); три різновиди: ієрогліфічне, ієратичне, демотичне.

Єгипетські піраміди – усипальниці єгипетських фараонів; найбільші піраміди: Хеопса, Хефрена і Мікеріна в Гізі; у стародавні часи єгипетські піраміди вважали одним із Семи чудес світу.

єгиптологія – наука, що вивчає історію і культуру стародавнього Єгипту.

єзуїти (Товариство Ісуса) – католицький орден, заснований у 1534 р. св. Ігнатієм Лойолою; в Україні з 1564 р.; головна мета: підтримка папи в реалізації найважливіших завдань церкви.

єресь – релігійні погляди, визнані за суперечні з доктриною, проголошеною Церквою; в історії християнства існували 3 головні періоди виникнення єресі: давній (аріанство, пелаґіанство); середньовічний (альбіґойці, гусити); новий (протестантизм у різних відмінах, визнаний Римо-Католицькою церквою за єресь); поширення єресі загрожувало санкціями (відлучення), а від середньовіччя переслідувалося інквізицією.

Ж

жезл (берло) – символ найвищої влади (короля, ректора вищої школи), зазвичай у вигляді оздобленої палиці; відомий у стародавньому світі, з середніх віків – символ королівства; один з королівських клейнодів.

жертвоприношення – один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тощо. Ж. з’явилося в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків чи духів-покровителів. Ж. приймало часом варварські форми. У тій чи іншій формі ж. збереглося в усіх релігіях і до нашого часу – запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя, обітниці тощо.

живопис (малярство) – основний вид образотворчого мистецтва, сутність якого полягає у використанні лінії та кольору на площині; в залежності від призначення і масштабу поділяється на: монументальний, станковий, декоративний, книжковий; за жанром розрізняють живопис релігійний, міфологічний, історичний, побутовий, пейзажний, батальний, абстрактний і натюрморт; за технікою: олія, акварель, темпера, пастель, гуаш, енкаустика, фреска, альсекко, мозаїка, вітраж, сграфіто.

житіє святих – життєписи мучеників, аскетів, князів і т. ін., проголошених церквою святими. Ж. с. складалися у вигляді біографій з чітко вираженою церковною тенденцією, включенням у них молитов, повчань.

жонглери (франц. jongleur – жартівник) – мандрівні лицедії, співці та музики, виконавці героїчних жестів у середньовічній Франції (X-XIII ст.). нині слово „жонглер” змінило свій зміст і означає назву артистів цирку, які водночас підкидають і спритно ловлять декілька предметів.

жрець – особа, що займається відправою релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними тваринами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.

З

замок – у середньовіччі комплекс оборонних споруд і резиденція феодального сеньйора; замок оточували рови й оборонні мури з брамою і вежами; з розвитком артилерії у пізньому середньовіччі військове значення замків зменшувалось.

Запорозька Січ – у XVI-XVIII ст. козацьке місто-фортеця за Дніпровими порогами, військовий і адміністративний центр запорозьких козаків, у ширшому значенні – політична і військова організація (Військо Запорозьке низове), центром якої була З. С.; заснування З. С. пов’язують з діяльністю Д. Вишневецького (Байди), який 1552 або 1554-55 збудував замок на о-ві Мала Хортиця на Дніпрі.

засоби масової інформації (мас-медіа) – засоби, установи, за допомогою яких інформація передається масовому, розмаїтому споживачеві; до них належать: преса високих накладів, радіо, телебачення, фонографія (платівки, касети), кінофільми й відеокасети, а також книги; з. м. і. є основою системи комунікації у масовій культурі й значною мірою визначають її характер.

Збруцький ідол – статуя старослов’янського бога, знайдена 1848 р. у річці Збручі неподалік с. Личківці на Тернопільщині; чотиригранний стовп із сірого вапняку (висота 2,67 м), увінчаний чотириликою головою з князівською шапкою; з боків три яруси зображень (небо, земля, місце вічних мук); з 1851 р. у Краківському археологічному музеї.

звичай – форма поведінки, прийнята певною суспільною групою, яку ця група традиційно підтримує; з. регулює широку сферу суспільних справ, важливих для даної групи, що існують поза сферою дії писаних законів, моралі, релігії; порушення з. приводить до негативної реакції з боку групи.

звіриний стиль – назва художнього стилю, ознакою якого було зображення тварин або частин їхнього тіла; виникнення пов’язане з тотемізмом; поширений в ужитковому мистецтві кількох цивілізацій; найдавніші зразки III тис. до н. е., в I тис. до н. е поступово вийшов з ужитку, хоча на деяких територіях його традиції продовжені народними майстрами до сьогодні; в Україні поширений у скіфському мистецтві, мотиви з. с. збереглися в українському народному орнаменті.

Зевс – у грецькій міфології головне божество грецького пантеону; бог всяких атмосферних явищ; батько богів і людей; опікун сім’ї й держави; поручитель присяг і договорів; син Кроноса і Реї, брат Посейдона, Гадеса, Гестії, Де метри і Гери (водночас була його дружиною); вдавшись до їхньої допомоги, переміг батька, титанів і гігантів, після чого поділив з братами владу над світом, закріпивши за собою верховну владу; місцем перебування обрав г. Олімп; атрибутом Зевса була блискавка; незліченне потомство серед богів (Афіна, Аполлон, Артеміда, Діоніс, Геракл та ін.) й серед людей; в римській міфології – Юпітер.

зимівник – назва хутора у запорізьких козаків у першій половині XVI-XVII ст. Зимівник являв собою велике господарство, в якому козаки займалися скотарством, землеробством, бджільництвом тощо. З. засновували, як правило, 3-4 сімейних запорожці. В кожному зимівнику було 2-3 хати і різні господарські будівлі. Офіційно козаків, що жили в з., називали сиднями, або гніздюками. Ці запорожці займали підлегле становище щодо січових козаків. Їх кликали у воєнний похід лише у виняткових випадках пострілом з гармати на Січі або через спеціальних гінців. Головним завданням власників З. було забезпечення січових козаків продуктами.

Зимовий Палац – пізньобароковий палац у Петербурзі (1754-62 рр., архітектор Б.Б. Растреллі); до лютневої революції 1917 р. резиденція царів, пізніше Тимчасового уряду (здобутий більшовиками); тепер музей Ермітаж.

зікурат – у стародавній Месопотамії монументальна сакральна будівля у вигляді багатоярусної вежі, що звужувалася догори, увінчаної храмом; головна частина культового центру.

знахар (ведун) – в українських віруваннях людина з незвичайними духовними і фізичними властивостями (мудра людина, земний бог), яка не знається з нечистою силою, просякнута глибокою релігійністю; народний цілитель; застосовує словесну магію – замовляння, примовки, інші магічні словесні формули, щоб вилікувати, відіслати хвороби, зняти вроки, спинити кровотечу, приворожити чи відворожити кого, усунути небажані чи викликати певні явища тощо.

золоте січення („правило золотого ділення”) – геометричне, математичне відношення пропорцій, при котрому ціле так відноситься до своєї більшої частини, як більша частина до меншої. Усяке тіло, річ, геометрична фігура, відношення частин котрих відповідає такому діленню, вирізняються суворою пропорційністю, справляють найблагоприємніше візуальне враження. Формулюючи правило „золотого січення” в якості непохитного закону архітектури, скульптури і живопису, багато хто з теоретиків і художників епохи Відродження намагався віднайти ідеальну (абсолютну) геометричну підвалину мистецтва.

Золоті ворота – головна брама Києва за часів Київської держави. Збудовані за князювання Ярослава Мудрого 1037 в міських укріпленнях на південному заході міста. Будівельним матеріалом служили цегла та камінь. Над проїзними воротами була збудована церква Благовіщення. Припускають, що ворота або баня церкви були позолочені. Звідси походить і назва. 1240 З. в. частково зруйнували монголо-татари. 1648 через них урочисто в’їхав Б.Хмельницький на чолі української армії. 1743-50 під час фортифікаційних робіт З. в. були засипані землею. 1832 археолог К.Лохвицький розкопав руїни З. в., а в 1837-38 за проектом архітектора В.Беретті їх було укріплено новою цеглою, а площадку обнесено чавунним парканом. Відбудовані у первісному вигляді у 80-х роках XX ст.

зороастризм – релігія, поширена у стародавні часи і ранньому середньовіччі в Середній Азії, Ірані, Афганістані, Азербайджані та інших країнах Близького і Середнього Сходу. Названа за ім’ям пророка Зороастра (Заратуштри). Священний канон – „Авеста”. Основні принципи: віра в єдиного бога Ахурамазду, протиставлення двох „вічних начал” – добра і зла, боротьба яких визначає зміст світового процесу, віра в кінцеву перемогу добра. Головну роль в ритуалі зороастризму відіграє вогонь.

І

ігумен – настоятель православного монастиря.

ідеографічне письмо – графічні системи письма, у яких знаки не відтворюють мову, а служать нагадуванням, підказкою для особи, яка сприймає повідомлення (шумерські ієрогліфи, письмо майя, малюнки ацтеків та ін.)

ідеал –уявлення про належне, досконале (в людині, суспільстві, людській діяльності та її результатах), що спонукає до творчо-перетворюючої діяльності та служить її критерієм.

ідол – предмет, що зображує божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство – пережиток тотемізму та фетишизму, зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, „священним” книгам, мощам „святих” тощо.

ієрархія – сукупність церковних чинів знизу доверху в порядку їх підпорядкованості.

ієрогліфіка – письмо стародавніх єгиптян у якому окремі знаки (символи) означають значення, зміст слова, речення.

ікона – у візантійському та східно-християнському мистецтві сакральний образ (мальований переважно на дерев’яній дошці), на якому зображені постаті святих, біблійні та літературно-символічні сцени.

іконостас – стіна з іконами, яка відокремлює захристію з вівтарем від нави; сформувався на Русі в XIV-XV ст.; має троє дверей: двостулкові царські врата (винятково для священика) і двоє бічних, звані дияконськими; ікони в іконостасі розташовані рядами згідно з канонічним порядком (ряд ікон називається чином); над царськими вратами обов’язково розташовано сцену Тайної Вечері.

імам – духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) основоположник кожного з чотирьох напрямів сунізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках усю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

імпресіонізм (від франц. – враження) – модерністська течія у мистецтві та літературі, яка відзначається ушляхетненням, витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень, мінливих, миттєвих відчуттів і переживань. Імпресіонізм сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві (назва утворилась від назви картини К.Моне „Імпресія. Схід сонця”, 1873). Його представники (К.Моне, Е.Мане, О.Ренуар, Е.Дега та ін) основним для себе завданням вважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої тощо.

Індекс заборонених книг – перелік книг і журналів, які католицька церква забороняла читати, видавати, розповсюджувати без особливого на те дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою Папи Павла IV у 1559 р. Сюди входять праці природознавців, філософів, істориків, письменників, читання яких, на думку католицьких ідеологів, може загрожувати вірі в Бога. Він іноді переглядається і доповнюється.

індульгенція – папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю і. не тільки за скоєні, а й за не скоєні гріхи. Торгівля і. Повсюдно викликала обурення у всіх прошарках суспільства, вимога покінчити з і. була одним з головних гасел Реформації.

індустрія культури – термін, що використовується для визначення організацій, які беруть участь у виробництві популярної культури (теле-, радіо продукція, книги, періодичні видання, популярна музика). Може використовуватись і в широкому розумінні, зокрема, включати в себе музеї, рекламні агентства, спортивні організації і т. д.

ініціація – обряд посвячення юнаків у повноправні члени суспільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

інквізиція – інституція Католицької Церкви, створена у XII ст. для охорони релігійної ортодоксії, якій загрожували єресі; діяла в більшості європейських країн (особливо нещадно в Іспанії); співпрацювала зі світськими судами, яким передавала єретиків для виконання вироку; ліквідована в середині XIX ст.

інкрустація – оздоблення поверхні предметів візерунками з інших дорогоцінних матеріалів (слонової кості, металів, перламутру і т. п.).

інкультурація – процес освоєння людиною, членом конкретного суспільства, основних рис і змісту культури свого суспільства, менталітету, культурних взірців і стереотипів у поведінці і мисленні.

інтелігенція – прошарок освічених людей, які професійно займаються розумовою працею.

інтердикт – 1) у стародавньому Римі наказ або заборона, видані претором, який здійснював судову владу; 2) у Католицькій Церкві покарання, яке накладається на певну особу чи територію.

інтермедія (лат. intermedius – проміжний, середній) – невеликий розважальний драматичний твір, який виконувався між актами вистави. В європейському театрі інтермедія пережила кілька видозмін – від коментувань попередньої дії та інтерпретації античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії цей жанр був поширений у XVII-XVIII ст., його вплив відчувається у творчості І.Котляревського, М.Гоголя та ін.

інцест – статеві стосунки між близькими родичами, наприклад, батьками і дочками або братами й сестрами. У всіх суспільствах існують ті чи інші форми заборони інцесту.

іонійці – одне з грецьких племен, що населяло в античну добу Аттику, Евсею, острови Егейського моря і центральну частину узбережжя Малої Азії (Іонія); у VIII-VI ст. до н. е. створили високу культуру, яка мала значний вплив на розвиток грецької літератури, філософії, мистецтва й медицини.

іслам – монотеїстична релігія, творцем якої був Мухаммад (VII ст.); першими її прийняли арабські кочові племена аравійського півострова; іслам виходить з традицій юдаїзму і християнства; визнає Аллаха єдиним Богом, проголошує віру в страшний суд і кару й нагороду після смерті; сповідники ісламу (мусульмани) становлять близько 20 % населення світу (переважно Азія і Африка) і поділяються на сунітів і шиїтів.

Ї

Їжакевич Іван Сидорович (1864-1962) – український живописець і графік; станковий і монументальний живопис на теми української історії, народного життя і побуту, ілюстрації до творів українських письменників-класиків; розпис церкви Усіх святих у Києво-Печерській лаврі.

Їнь-янь – дуалістична концепція дійсності в китайській філософській і релігійній думці, за якою причиною всіх змін, що відбуваються, є взаємовплив двох протилежних основ: їнь (жіночість, темрява, байдужість) і ян (мужність, ясність, активність).

Й

Йордан – готський історик (VI ст.), у праці „Про походження та історію готів” дає цінні відомості про населення України, зокрема Північного Причорномор’я у VI ст.

К

Ка – в єгипетські міфології одна з душ-сутностей людини; К. зображають як людину, на голові якої зігнені в ліктях руки; спершу вважали що К. є лише у фараона і пов’язане з його божественним походженням; пізніше К. двійник кожної людини, народжується разом з нею, визначає її долю; після смерті людина поєднується зі своєю К, що уможливлює її вічне життя.

Кааба – головна святиня ісламу; кубічна споруда, вкрита чорною тканиною; розташована у центрі святої мечеті Мекки; у східний кут Кааби вмонтований Чорний Камінь, предмет поклоніння і найбільша святиня мусульман; у її бік мусульмани повертаються під час молитви.

кабукі – вид класичного театру Японії; поєднує музику, танці, драму; з 1652 р. у трупі працюють лише чоловіки; особлива умовна виконавська манера, канонічні пози, грим, декорації; спадкові акторські династії.

какофонія (грець. kakos – поганий та phone – звук, мова) – безладне, хаотичне нагромадження звуків; різновид асонансу, доведений до абсурду. Какофонія використовувалася авангардистами, зокрема футуристами.

каліграфія китайська – мистецтво красивого і виразного письма, трактованого нарівні з малярством; його розвиток відбувався водночас із реформуванням ідеографічного китайського письма.

Каллікрат – V ст. до н. е., грецький архітектор; працював у Афінах; найближчий помічник Іктіна при спорудженні Парфенону.

канон (з грець. – норма, правило) – система правил, норм, що панують у мистецтві в будь-який історичний період або в будь-якому художньому напрямку і закріплюють основні структурні закономірності конкретних видів мистецтва.

канонізація – у Католицькій і Православних Церквах акт визнання померлої особи святою і надання їй, після здійснення канонізаційного процесу, публічного культу.

кантрі-енд-вестерн – синтез традиційної музики білого населення сільських районів США та пісень ковбоїв. Використовувалась у фільмах-вестернах.

канцона (від італ. canzone – пісня) – одна із форм середньовічної лірики трубадурів Провансу; пісня про лицарську любов, пов’язана з культом дами. Користувалися цією формою Ф.Петрарка, Данте Аліґ’єрі та ін.

капище – культова споруда у східних та прибалтійських словян до прийняття християнства; переважно двоскатний оздоблений дашок на стовпах, споруджений над ідолами.

капітель – верхня частина колони, пілястри, перехідна форма між опорою і елементами, що підпираються; пластично сформована і оздоблена.

Капітолійська Вовчиця – бронзова статуя вовчиці (близько 470 р. до н. е.), міфічної годувальниці Ромула й Рема; символ стародавнього і сучасного Риму.

караваджизм – реалістичний напрям у бароковому малярстві, який пропагував здобутки творчого методу Караваджіо, у тому числі контрастну світлотінь, інтенсивний колорит, сміливе перспективне скорочення; розвинувся в Італії, Франції, Іспанії, Голландії та Фландрії.

каріатида – статуя жінки, використовується як архітектурна підпора, переважно замість колони.

карма – в індійській філософії сума вчинків, здійснених людиною під час попереднього існування, яка вирішує характер наступного втілення в ланцюзі реінкарнації (сансара).

касида (араб. – цілеспрямована) – жанр урочистої поезії панегіричного, елегійного, сатиричного чи релігійного змісту обсягом від 15 до 200 бейтів. За призначенням близький до оди. Як і в газелі, римуються між собою два перші рядки, а в інших рима повторюється через рядок (аа, ба, ва, га).

каста (від португ. „рід”, „походження”) – замкнена група людей, місце якої в суспільстві визначається звичаями і законами. Для каст характерні замкненість, спілкування лише з особами однієї касти, суворе обмеження стосунків з представниками інших каст, спільність і спадковість професій. Належність до тої чи іншої касти зумовлюється народженням і передається в спадок.

катарсис (від грець. – очищення) – термін античної естетики, який слугує для позначення одного із сутнісних моментів естетичного впливу на людину – очищення через співчуття і співпереживання. Термін впроваджений Арістотелем.

Кельнський собор – споруда, що зводилася 632 роки, най триваліший термін будівництва в історії людства; 1248 р. архієпископ Кельну Конрад Хохштаден заклав перший камінь у будівництво собору; завершилося воно 1880 р.; на вежі висотою 509 сходинок оглядова площадка.

Кембриджський університет – заснований у 1209 р. в Англії внаслідок міграції керівників і студентів з оксфордського університету; один з найстаріших і найвідоміших університетів світу.

кентаври – в грецькій міфології дикі й непокірні істоти, які живуть у г. Фессалії; зображаються у вигляді напівлюдини-напівконя.

Києво-Могилянська академія – вуз, започаткований Київською братською школою (1615 р.) і лаврською школою (заснована П.Могилою 1631 р.); 1632 р. злилися в Києво-Могилянську колегію; царськими указами 1694 і 1701 років надано статус академії; курс навчання тривав 12 років; професори: І.Гізель, Ф.Прокопович, С.Яворський, серед вихованців: С.Полоцький, І.Самойлович, Г.Сковорода; закрита у 1918 р.; 1992 р. створено Національний університет Києво-Могилянська академія.

Києво-Печерський патерик – пам’ятка давньоруської літератури, збірка релігійно-фантастичних оповідань про історію та ченців Києво-Печерського монастиря.

Київське (Богоявленське) братство – громадська організація київських міщан, православного духівництва та української шляхти, заснована близько 1615 р.; створило школу на базі якої виникла Києво-Могилянська академія; до братства вступив гетьман П.Сагайдачний з усім Військом Запорозьким; занепало у другій половині XVII ст.

Київський літопис – літописна пам’ятка XII ст., друга частина південно-руського зводу, який починається Повістю временних літ і закінчується Галицько-Волинським літописом; доведений до 1199 р.

Кирило і Мефодій – православні святі, місіонери, покровителі Європи, брати: Кирило: творець найстарішого церковнослов’янського письма (глаголиця); Мефодій: архієпископ Морави, запровадив до літургії слов’янську мову; відіграли визначну роль у розвитку слов’янського письменства і культури.

Кирило-Мефодіївське братство (товариство) – таємна українська політична організація, що виникла у Києві 1845-1846 рр. за ініціативою М.Гулака, М.Костомарова і В.Білозерського; згодом приєдналися Т.Шевченко, П.Куліш та ін.; програма викладена у книзі буття українського народу та ін. Документах, передбачала боротьбу проти самодержавства, кріпосного права, за федерацію слов’янських республік з центром у Києві; викрите жандармами 1847 р.; 12 членів братства засуджені до заслання (Т.Шевченка віддали в солдати).

кітч – низькопробний твір літератури або мистецтва, розрахований на масового споживача.

кіфара – давньогрецький струнний щипковий музичний інструмент.

класицизм (лат. classicus – зразковий) – художній напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше з’явився в італійській культурі XVI ст. і розвивався у XVII-XVIII ст. у Франції, Росії та інших країнах. Зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. для класицизму характерні орієнтація на античну літературу, культ розуму, нормативність мистецтва, ієрархія жанрів, гармонійність форм тощо.

клейнод – 1) з XVI ст. військові знаки та атрибути влади старшини запорозького козацтва; до клейнодів належали корогва (прапор), бунчук, булава та її різновиди (палиця й пірнач), литаври тощо; 2) шляхетський клейнод, елемент шляхетського герба, розміщений над короною або шоломом.

клинопис – спосіб письма, який полягав у вичавлюванні на глині комбінацій клиноподібних рисочок; виник у Шумері близько IV тис. до н. е. ; спочатку ідеографічне письмо (протописемність), із середини III тис. до н. е. словесно-складове; розшифрування клинопису започаткували Ґ.Ф.Ґротефенд (1802) та К.Лассен (1836).

козацькі літописи – історико-літературні твори XVII-XVIII ст., що подають відомості з історії України того часу; автори використовували щоденники (діаріуші) учасників подій. Руські літописи, польські хроніки, грамоти, універсали тощо; найважливіші: Літопис Самовидця, козацькі літописи Г.Граб’янки та С. Величка.

колаж (франц. collage – наклеювання) – художня техніка і виконаний у ній твір; композиція з різних матеріалів і предметів (в тому чисті папір, газети, фотографії, пісок), наклеєних на основу (переважно полотно), часто поєднана з графікою й живописом; запроваджений у 1912 р. Ж.Браком і П.Пікассо.

коляда – цикл стародавніх слов’янських новорічних язичеських свят, присвячених аграрному культу, які супроводилися веселими звичаями (народженням, іграми, танцями, ворожінням, співами, відвідуванням домівок, побажанням господарям щастя та благополуччя, обдаруванням колядників тощо). З поширенням християнства к. за часом частково збіглася із святом Різдва. Багато з обрядів к. церква з’єднала з християнськими культовими діями.

Комедія масок, або Комедія дель арте (італ. cjmmedsa dell’arte –професійна комедія) –різновид італійського імпровізованого народного театру епохи Відродження, що успадкував традиції римської доби. Персонажі комедії масок були втіленнями комічного гротеску, буфонади, яскравого видовища карнавального типу. Як театральний жанр комедія масок вплинула на творчість Мольєра, М.Гоголя.

Колізей (Амфітеатр Флавіїв) – найбільший амфітеатр стародавнього світу, споруджений у 70-82 р. н. е. у римі імператорами з династії Флавіїв; еліпсоподібна будівля (довжина осей 188 і 156 м, периметр 524 м, висота 48,5 м, близько 50 тис. місць); тут відбувалися гладіаторські бої; згідно з переказами, які не відповідають істині, місце мучеництва перших християн.

комікс – різновид поп-арту, розповідь у малюнках, з коротким текстом або без нього, переважно детективного або гумористичного характеру.

конструктивізм (лат. construction – побудова) – один із напрямів авангардизму, що виник на початку XX ст., виявив тенденції раціоналізації мистецтва за критеріями доцільності, економності, лаконічності формотворних засобів, що призвело до спрощення та схематизації естетичних чинників під кутом зору утилітарних (виробничих) інтересів.

корифей (грець koryphaios – ватажок) – особа у давньогрецькій трагедії, яка очолювала хор і виступала на виставах як заспівувач. Зараз корифей – це особа, що має великі заслуги і користується найбільшим авторитетом у певній галузі наук або мистецтва.

контркультура – культурна модель певної групи, яка протистоїть або знаходиться у конфронтації до панівної суперкультури або субкультур просуспільних спільнот.

контрреформація – течія в католицькій церкві, зусиллями якої у XVI-XVII ст. була здійснена реформа церковного життя як реакція на реформацію; початком і програмною основою контрреформації вважаються постанови Триденського собору (1545-63); значну роль відіграли єзуїти.

контрфорс – вертикальне укріплення зовнішньої стіни будівлі у формі виступаючої клином частини муру (часто ступінчастої і увінчаної башточкою); типове для готичної архітектури.

конфуціанство – філософська й суспільно-політична доктрина, сформульована Конфуцієм; концентрує увагу на вдосконаленні особистості, суспільному житті людей та способах управління; від II ст. н. е. офіційна державна доктрина в Китаї.

Конфуцій (латинізована форма імені Кун Фуцзи, Кунцзи) – китайський мислитель і філософ, засновник морально-етичної та соціально-політичної теорії конфуціанства; вплинув на розвиток китайської культури, на формування домінуючого в Китаї стилю життя та мислення, який спирається на культивування стародавніх традицій та минулого; приписують авторство Лунь Юй.

концептуалізм – течія в авангардистському пластичному мистецтві; виникла у 1967 р.; відмова від усіх традиційних пластичних засобів; відтворення концептів (художніх ідей), які у свідомості глядача інспіруються за допомогою написів, безособових графіків, діаграм, схем.

концепція (від лат. conceptio – сприйняття) – 1) система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, основна ідея будь-якої теорії; 2) у мистецтві – ідейно-творчий задум твору.

Коран (араб. „читання”) – священна книга мусульман; збірник релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складений у VII ст.

кромлехи – кам’яні плити або стовпи, розташовані по колу (імовірні місця культу, ритуальних обрядів, ведення астрономічних спостережень, огорожа могил); споруджені в період неоліту і на початку епохи бронзи (Бретань, Англія); в Україні знайдені кургани, оточені кромлехом.

кубізм – напрям у малярстві і скульптурі XX ст., започаткований у Франції П.Пікассо і Ж.Браком; три періоди розвитку: докубістичний (1906-09), аналітичний (1909-11) – відмова від перспективи і розчленування об’єму на геометризовані елементи, а також кубізм синтетичний (з 1912) – синтез предметів шляхом вільного зіставлення різних елементів (скажімо колаж0 і максимально геометризований малюнок.

культ предків – віддавання релігійної шани померлим предкам, які вважалися опікунами живих і посередниками між людьми і божествами; особливо розповсюджені у суспільствах з племінним типом устрою.

культ релігійний – 1) загал обрядів певної релігії, що практикуються прилюдно, зокрема в святинях; 2) шана, що віддається Богові, божествам, святим.

курган (могила) – конічний земляний насип, усередині часто з дерев’яною або дерев’яно-камяною конструкцією, що містить один або більше тілопальних чи скелетних могил; відомий з часів неоліту до середньовіччя.

курос – архаїчний тип грецької чоловічої статуї, що зображає стоячого оголеного юнака з опущеними вздовж тіла руками та відставленою лівою ногою.

культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей.

культурогенез – процес зародження матеріальної і духовної культури людства, що відбувався у тісному зв’язку із становленням і розвитком знарядь праці та матеріально-технічною діяльністю, згідно із соціальними закономірностями.

Л

лабіринт – у стародавньому світі будівля досить заплутаної конструкції; згідно з Плінієм Старшим існувало чотири лабіринти: у Єгипті (поховальний храм Аменемхата II з II тис. до н. е.), на Кріті (міфічна оселя Мінотавра), на острові Самос (VI ст. до н. е.), в Італії (гробниця етруського царя Ларса Парсенна).

лавра – назва великих православних чоловічих монастирів, найбільш значних центрів поширення релігійної ідеології та паломництва віруючих. У руському православ’ї їх було чотири: Києво-Печерська (з 1198), Троїце-Сергієва (з 1744), Олександро-Невська (з 1797) та Почаївська (з 1833). До Жовтневої революції 1917 р. л. були значними землевласниками. Настоятелями їх були місцеві єпархіальні архієреї, а керували ними намісники, як правило, в сані архімандрита. В наш час ченці залишились у Троїце-Сергієвій та Почаївській л., їм передана і частина колишньої Києво-Печерської л. На території Олександро-Невської л. знаходиться духовна академія, семінарія та резиденція Санки-Петербурзького митрополита.

Ла Скала (La Scala) – оперний театр у Мілані в Італії; відкритий 1778 р.; один з центрів світової оперної музики; виступають видатні співаки з усіх країн світу.

Ласко – печера у Франції у департаменті Дордонь; 1940 р. тут відкрито зображення і наскельні малюнки періоду маґдаленської культури (верхній палеоліт) – степові коні, бізони, олені, козероги, здебільшого зафіксовані в русі; одна з найдавніших пам’яток палеолітичного мистецтва.

латифундія (від лат. latifundium: latus – широкий, fundus – земля, маєток) – велике земляне володіння.

легенди про короля Артура – цикл лицарських повістей (відомих у багатьох перекладах і різноманітних літературних версіях), героями яких є легендарний король кельтів Артур, правитель Пн.-Зх. Британії в V-VI ст., і члени його дружини – лицарі круглого столу: Ланцелот, Персеваль, Трістана, Говен, Талахад.

легіон (від.лат. legio – збираю, набираю) – 1) вища бойова одиниця в армії Стародавнього Риму; 2) величезна кількість, безліч.

Лівій Тіт – римський історик; автор Римської історії від заснування міста (згадка про північне Причорномор’я).

Лісіпп – IV ст. до н. е., один з найвизначніших грецьких скульпторів, придворний портретист Александра III Великого; запровадив витончений канон людського тіла (Апоксіомен); відомий віртуозною технікою роботи у бронзі; автор 1500 праць (оригінали втрачені); великий вплив на еллінську культуру.

літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

Літопис Самовидця – український козацький літопис 1648-1702; автором вважають Р.Ракушку-Романовського; центральне місце займають події Хмельниччини.

лютеранство – одна з двох головних, крім кальвінізму, гілок протестантизму; теологічна доктрина, створена М.Лютером і Ф.Меланхтоном, спільна для всіх євангелістсько-авґсбурзьких церков; до головних засад доктрини належать: вчення про спасіння людини через віру, а не через вчинки, вчення про милість Божу як джерело віри.

М

мавреска (мореска) – орнамент у вигляді переплетіння стилізованих стебел, листків, квітів, які розміщували симетрично, щільно заповнюючи декоративне поле. Характерна для мистецтва ісламу.

магія (від грець. mageia – чаклунство) обряди і дії, пов’язані з вірою в надприродну здатність людини (чаклуна, мага) вплинути на людей і явища природи.

мадригал (італ. madrigale , від лат. mater (мати) – пісня рідною, материнською мовою) – лірична пісня італійською мовою за доби Відродження на відміну від тих, що складалися латиною. Тексти для музичних мадригалів писали Ф.Петрарка, Дж. Боккаччо та ін. У XVII-XVIII ст. мадригал набув ознак ліричного вірша про кохання з висловленням компліментів до жінки, якій він присвячувався, і широко побутував у салонній та альбомній поезії. Як жанр книжної поезії він дожив до XIX ст.

майоліка – фаянсові вироби, переважно багато оздоблений посуд, що виготовлявся в Італії в XIV-XVII ст. під впливом східної (сирійської, перської) кераміки.

майорат (від лат. mayor – старший) – закон, за яким, з метою збереження багатства й могутності старих феодальних родів, усе майно нероздільно переходило до старшого із живих синів.

мейстерзингер (нім. Meister – майстер та Singer – співець) – середньовічний німецький поет і співак, носій міської культури. Мейстерзингери входили до складу цехової корпорації, в якій їхня поетична діяльність регламентувалася суворими правилами щодо тематики, ритміки тощо. Звання мейстерзингера надавалося за „пробну пісню”. Найвідомішим мейстерзингером вважається Г.Сакс (1494–1576 рр.).

майя – група індіанських народів у Пд.-Сх. Мексиці, Ґватемалі, Белізі та Зх. Гондурасі; у доколумбів період створили (IV ст. до н. е. – XVI ст.) створили високорозвинуту цивілізацію з осередками в численних містах-державах: Тікаль, Уаксактун, Чічен Іца, Майя пан; значні досягнення у науці, монументальній архітектурі, художньому ремеслі; після іспанського завоювання у XVI ст. їхня цивілізація остаточно занепала; зараз налічується близько 2 млн., складають переважно сільське населення, розмовляють близько 20 мовами й діалектами, зберігають традиційну культуру.

максима (від лат. maxima – основне правило, принцип) – логічний або етичний принцип, що виражається у короткій формі, правило, норма поведінки.

маніхейство – синкретична релігійна доктрина, що поєднує маздаїзм, християнство, буддизм і ґностицизм, створена Мані у III ст. у Персії; спирався переважно на давньоіранський дуалізм (боротьба добра зі злом); впливи маніхейства простежуються у християнських середньовічних єресях, скажімо у альбіґонійців.

марафон – вид змагань з легкої атлетики, біг (відбувається поза межами стадіону) на дистанції 42195 м; назва походить від легендарного бігу грецького воїна Філіпідеса, який після перемоги греків над персами (490 р. до н. е.) подолав трасу Марафон-Афіни, після чого помер від виснаження.

маргінальність – якісний стан людини або групи людей, котрі опинились через певні обставини (міграція, міжетнічні шлюби тощо) на межі двох культур; вони беруть участь у взаємодії цих культур, але цілком не прихиляються до жодної з них, в результаті чого формується двоїсте самоусвідомлення, виникає психічна напруга тощо.

маскарон – декоративний елемент у вигляді стилізованої людської або напівзвіриної голови із деформованими рисами обличчя та фантастичною зачіскою; маскаронами прикрашали замкові камені, капітелі колон та консолі, використовували у декоративно-прикладному мистецтві.

мастаба – у стародавньому Єгипті гробниця фараонів, за III-IV династій також можновладців; надземна частина – будівля на зразок зрізаної піраміди, в основі прямокутна, підземна частина – шахта і поховальна камера.

матріархат – термін, запроваджений І.Баховеном, що означає фазу розвитку первісного суспільства, в якому домінуючу роль відігравала жінка.

мегаліт – неолітична кам’яна споруда культового призначення, збудована з велетенських валунів, пов’язана з астрономічними спостереженнями, або тип могили; розрізняють: менгіри, кромлехи, алігнементи, триліти, а також мегалітичні могили (дольмени).

мегарон – тип прямокутного однокімнатного будинку із входом у коротшій стіні, крізь колонний передпокій; поширений у Греції від середини V тис. до н. е.

Медічі – родина купців та банкірів, володарі Флоренції з 1434, з XVI ст. –герцоги; з родини Медічі походили папи римські Леон X, Леон XI, Климент VII.

медресе – традиційна мусульманська вища школа; найдавніші знаходилися у мечетях, тепер кожна середня школа (інколи вища).

мейстерзингери – німецькі міські поети XIV-XV ст., які писали музику та поезію (солоспів в інструментальному супроводі, так звана монодія) за чіткими канонами; головний центр – Нюрнберг, представники – Фроєнлеб, Г.Сакс, Г.Розенплют.

менгір – мегалітичний об’єкт, цільний кам’яний блок (довжина 4-20 м), уставлений вертикально в землю; розрізняють окремі, поставлені в ряд (алігнемент) або у вигляді кругів (кромлехи); походять здебільшого з неоліту й ранньої бронзової епохи; найчисленніші в Європі, відомі також в Африці, Азії, обох Америка; служили ймовірно для культових цілей.

менталітет – світосприйняття, спосіб мислення, психологічні особливості людини чи групи людей, переважно об’єднаних спільними національними коренями або клановими інтересами.

мерлони – завершення оборонних мурів і башт у вигляді ряду зубчастих прямокутних виступів; стрільниці.

метаморфози – здатність богів і чародіїв самих перетворюватись в різні предмети і тварин, а також перетворювати людей – в тварин, рослин, предмети, каміння та сузір’я. Метаморфозам присвячена, зокрема, знаменита однойменна поема Овідія.

Меценат – ім’я римського державного діяча (I ст. до н. е.), близького до імператора Августина; уславився своїм широким покровительством над поетами і художниками. Його ім’я стало називним.

мечеть – мусульманський храм, у якому також відбуваються збори, наради, навчання, суди; зазвичай прямокутне подвір’я, оточене галереями, із прилеглим до нього просторим колонним молитовним залом; від IX ст. відомі також інші форми (часто центричні в плані), залежно від регіону; завжди багато декоровані.

мінарет – вежа біля мечеті, з якої муедзин п’ять разів упродовж дня закликає вірних до молитви.

мінезинґери – німецькі придворні поети й музиканти у XII-XIV ст.; у своїх строфічних піснях оспівували переважно кохання придворних; розквіт творчості – 1190-1230; головні представники: Генріх фон Морунґен, Вольфрам фон Ешенбах, Вольтер фон дер Фоґельвейде, райнмар фон Гаґенау, Гартман фон Аве.

мінойська культура – назва критської культури, утворена від імені міфічного царя Криту Міноса.

місіонер – особа надіслана певною церквою для релігійної пропаганди серед іновірців.

містерія (грець. mysterion – таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества) – таємні обряди у Давній Греції та Давньому Римі, що були частинами культів і на які допускалися лише посвячені – місти.

міф (грець. mythos – слово, переказ, розповідь, бесіда, мовлення, сказання, речення) – символічна оповідь, що передає уявлення первісної людської спільноти про виникнення божеств, світу, людини, інституцій, технік і обрядів.

міфологія – сукупність міфів (розповідей про богів, героїв, демонів, духів та ін.), у яких відображалися фантастичні уявлення людей у первісному і ранньокласовому суспільстві про світ, природу і людське буття. Міфологією ще називають галузь науки, що вивчає і досліджує міфи.

моґікани – індіанці Північної Америки; в XVIII ст. майже цілковито винищені європейськими колонізаторами.

модернізм (від фр. – новітній, сучасний) – загальне позначення напрямів мистецтва та літератури кінця ХІХ-ХХ ст. (кубізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм тощо), які характеризуються розривом з традиціями реалізму.

мозаїка – зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Мойсей – за Біблією вождь і законодавець народу Ізраїля; вивів предків євреїв з Єгипту; одержав Десять заповідей від Ягве і уклав з ним союз на горі Синай.

Мокош – імовірно жіноча постать у Володимировому пантеоні; іноді ототожнюють її зі слов’янською богинею весни і води Мареною, вважають покровителькою пологів і породіть, родючості й домашнього господарства.

монотеїзм – віра в існування одноосібного Бога, що є головним предметом релігійної шани (християнство, юдаїзм, іслам); протилежність політеїзму.

музи – в грецькій міфології опікуни мистецтва й науки: 9 дочок Зевса і Мнемозини; за кожною був закріплений певний різновид творчості: Ерато – м. любовної поезії, Евтерпа – м. ліричної поезії, Кліо – м. історії, Калліопа – м. епічної поезії, Мельпомена – м. трагедії, Полігімнія – м. сакральної поезії, Талія – м. комедії, Терпсіхора – м. танцю, Уранія – м. астрономії та геометрії; керував ними Аполлон (звідси його прозвище Мусагет); місцями культу звичайно були джерела; в римській міфології – камени.

мумія – останки, які в натуральний спосіб або в результаті застосування консервуючих засобів не підлягали розкладові; муміфікування останків було дуже поширене у стародавньому Єгипті; існували також мумії священних тварин (ібіси, коти, крокодили).

Н

натюрморт – композиція з гармонійно укладених переважно побутових предметів: домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо; як окремий жанр у живописі набув розвитку у XVII ст.

Нестор – бл. 1056 – після 1113, давньоруський літописець і письменник; з 1073 р. чернець Києво-Печерського монастиря; автор житій святих Бориса і Гліба та Феодосія Печерського; вважається упорядником (за іншою версією автором) Повісті временних літ.

німфи – в грецькій міфології втілення життєвих сил і краси природи; дріади і гама дріади – німфи дерев, ореади – німфи гір, наяди – німфи джерел.

нірвана – в буддизмі стан завмирання індивідуального буття, прагнень і бажань, згідно з гінаяною, звільнення від наступних втілень.

Новий Завіт – друга, християнська частина біблії, в якій розповідається про те, що Бог дарував людям божественного Спасителя, єдинородного сина свого, Господа Ісуса Христа. Новий Завіт – найважливіше джерело з історії становлення християнства. Написаний давньогрецькою мовою.

ноктюрн (франц. nocturne – нічний) – музична п’єса ліричного, мрійливого характеру, що ніби навіяна нічними настроями; за аналогією у літературі – невеликий переважно поетичний твір, типовий для лірики символістів початку XX ст. нонконформізм – позиція, яка полягає в критичному ставленні до норм, обов’язкових у певній суспільній групі, надання пріоритету власному поглядові порівняно з думкою, що переважає в оточенні.

Нотр-Дам (Notre-Dame, Собор (Паризької) Богоматері) кафедральний собор у Парижі, одна з найвизначніших споруд ранньої готики; комплекс вітражів, у тому числі велика розета на фасаді; багато оздоблений портал.

О

ода – поетичний твір піднесеного (патетичного) характеру, в якому оспівуються визначні події або славетні люди.

Одигітрія (з гр. Провідниця, Та, яка вказує шлях) – один з іконографічних варіантів зображення Богородиці з Ісусом-дитям.

Одіссей – в грецькій міфології цар Ітаки, чоловік Пенелопа, батько Телемаха, досвідчений вождь, енергійний воїн, спритний дипломат, найвинахідливіший з греків, які воювали під Троєю (хитрість з Троянським конем); герой Одіссеї Гомера.

одкровення – у християнстві спасенна, особова поява Бога людині; предметом одкровень є Бог, кульмінаційним пунктом чи повнею – Ісус Христос; на церкву покладено обов’язок дотримання, передавання й інтерпретування одкровень.

Ойкумена – в античних уявленнях заселений (освоєний) людиною світ.

Оксфордський університет – заснований у XII ст. після відкликання королем англійських студентів з Парижа; найстаріший і найвідоміший університет у світі.

Олімп – найвищий гірський масив Греції (вис. до 2917 м); за віруваннями стародавніх греків, місце перебування головних грецьких божеств (так званих олімпійців).

Олімпійські ігри – спортивні змагання, відбуваються раз на чотири роки; стародавні олімпійські ігри були організовані на честь Зевса в Олімпії (776 р. до н. е. – 393 р. н. е.); сучасні олімпійські ігри були започатковані у 1896 р. як продовження традицій стародавніх.

онтогенез (індивідуальний розвиток) – розвиток організму від моменту його зародження аж до природної смерті.

оп-арт – неоавангардна течія в абстрактному мистецтві; започаткував у Франції В.Вазарелі; комбінації різнокольорових геометричних фігур і ліній створюють ілюзію руху.

оракул – (лат. oraculum від oro – говорю, прохаю) – у стародавніх греків, римлян, єгиптян та інших народів – пророцтво як один із засобів спілкування людини з богами. Виголошували й тлумачили пророцтва здебільшого жерці в певних місцях при храмах богів.

Оранта (лат. Та, яка молиться) – один з іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесеними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в IX-XVIII століттях.

ораторія – вокально-інструментальний несценічний твір на релігійну або світську тему, складається із речитативів, арій, хорів, оркестрових партій; відома від бл. 1600 р.

ордери архітектурні – конструктивно-композиційні системи, елементи яких поєднані певними пропорціями (обчислені згідно з модулем) і відзначаються цілісністю форми; головні частини: колона (зокрема капітель) і антаблемент ; основні типи архітектурних ордерів виникли у стародавніх Греції (доричний, іонічний, коринфський) та Римі (тосканський та композитний).

ореол – в образотворчому мистецтві коло чи золотистий диск навколо голови Бога чи святого, символ святості чи божественного походження; мотив запозичений із буддизму у християнське мистецтво у IV ст.; різновиди: мандола, ґлорія, німб.

орнамент – мотив або комплекс декоративних елементів у архітектурі, образотворчому і декоративно-ужитковому мистецтвах; розрізняють: геометричний, рослинний, тваринний, фігурний, шрифтовий, із символічними й магічними знаками.

Острозька Гальшка (Єлизавета) – 1539–82, кн. з укр. магнатського роду, меценат культури; 1576 передала кн. К-В. та Я. Острозьким свої численні маєтності, заповівши їх на Острозьку Академію.

Острозька Академія – вища школа, заснована бл. 1576-80 у м. Острозі на кошти кн. К. Острозького; церковнослов’янська, грецька, латинська мови, богослов’я, філософія, граматика, математика. астрономія, риторика, логіка та ін.; перший ректор Г.Смотрицький; викладачі: Д.Наливайко, Х.Фiларет, І.Лятос, Лукарiс Кирило та ін.; вихованці: П.Сагайдачний, М.Смотрицький; 1608 р. після смерті К. Острозького занепад; 1640 р. припинила існування.

Острозька Біблія – перше повне видання Біблії І.Федоровим у Острозі (1581); переклад староукраїнською мовою; передмова кн. К.-В.Острозького, вiршi Г.Смотрицького; 1256 сторінок; досконалий зразок друкарського мистецтва ХVI ст.

Остромирова Євангелія – найдавніша датована пам’ятка східнослов’янського письменства на території України; переписана 1056-57 у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира; 294 аркуші, З мініатюри із зображенням євангелістів, кольорові iнiцiали; видатний твір книжкового мистецтва доби Київської Русі.

П

пагода – європейська назва буддистських храмів та інших культових споруд Південної та Східної Азії (Непал, Тибет, Китай, Корея, Японія); багато оздоблена багатоярусна будівля, де кожен поверх вкритий окремим дахом.

Палатинський пагорб (Palatium) – один із семи пагорбів Риму; за переказами місце найдавнішого поселення, заснованого Рому лом – колиска міста й держави; у період республіки дільниця багатих громадян, з часів Октавіана Августа – імператорський палаців.

палацо – розкішний давньоримський особняк, а також тип громадського будинку епохи Відродження.

палестра – у стародавній Греції школа боротьби та кулачного бою; квадратний майданчик з 2 бойовищами, оточений 4 портиками, де знаходилися читальні зали, лазні, роздягали, невеликі склади оливи та піску; часто палестра входила до складу гімнасію.

паломництво – індивідуальна чи групова мандрівка або подорож до місць, освячених релігійними подіями (напр., пов’язаних з історією спасіння, з особистими одкровеннями); вважається засобом здобуття особистої милості Бога, символізує шлях людини до Бога.

памфлет – літературно-публіцистичний твір, часто анонімний, в якому гостро критикують і висміюють певну особу або явище суспільного чи політичного життя.

панафінейські амфори – у стародавній Греції особливий різновид чорнофігурних амфор, які виробляли у VI-IV ст. до н. е. в Афінах; наповнені олією, панафінейські амфори служили нагородою (кілька чи кількадесят посудин) для переможців панафінейських ігор.

панегірик (грець. logos panegyrikos – урочиста промова) – поетичний жанр, призначений для уславлення визначної події або діяння видатної особи. Виник ще за часів античності. На початку XVII ст. з’явилися цілі панегіричні цикли, яким були притаманні барокові ознаки – ускладнена форма, поєднання міфологічних і біблійних образів тощо. Серед відомих поетів-панегіристів другої половини XVII – початку XVIII ст. визначалися українські митці Іван Величковський, Феофан Прокопович та ін.

панки – молодіжна субкультура, виникла в середині 70-х рр. XX ст. у Великій Британії; відкидала стиль життя хіпі 60-х та диск оманів першої половини 70-х; її визначальним елементом став панк-рок – агресивна, голосна, позбавлена професійних амбіцій музика.

панк-рок – напрям у рок-музицi; виник у 1970-х у США; притаманні епатаж i мінімалізм у музиці i текстах; неякісне звучання інструментів; популярний у 1976-78.

пантеїзм – філософська чи релігійна доктрина, що ототожнює Бога з усією дійсністю, нехтуючи ним як особою; протилежність деїзму (Д.Бруно. Б.Спiноза, Г.Гегель).

Пантеон (гр. pantheion) – храм усіх богів. Найвідоміший пантеон у Римі, споруджений за правління Адріана в першій чверті II ст. н. е., являє собою глуху циліндричну будівлю (ротонду), перекриту півсферичною банею. Площу ротонди збільшують вісі велетенських ніш. Тепер римський пантеон є національним мавзолеєм, де, зокрема, поховано Рафаеля.

пантеон – в політеїстичних релігіях загал божеств, пов’язаних між собою системою ієрархічної залежності.

Пантікапей – грецьке місто, засноване в VI ст. до н. е. на мiсцi сучасної Керчі переселенцями з Мiлета; з 480 до н. е. столиця Боспорського царства; зруйнований гуннами в70-х IV ст. н. е.

парадигма – сукупність теоретичних та методологічних передумов, що визначають конкретне наукове дослідження, яке втілюється у науковій практиці на даному етапі.

Паризький університет (Сорбона) – найстаріший (поряд із Болонським унів.) і найбільший у середньовічній Європі, сформований у XII ст. з паризьких шкіл: кафедральної Нотр Дам і монастирських святого Віктора і святої Женев’єви; з кінця XIII ст. найвідоміша вища школа середньовічної Європи; 1968-71 реорганізований – поділений на 13 менших, самостійних вищих шкіл.

паркове мистецтво – вміння планувати, закладати й формувати парки за допомогою природних і архітектурних елементів; у його розвитку істотну роль відіграють релігійні, філософські та літературні чинники; відоме з давнини; існує багато стилів і типів парку.

Парнас – гірський масив у Греції, над Коринфською затокою; висота до 2457 м; в античну добу вважався місцем перебування муз і Аполлона.

Парфенон – храм Афіни на афінському Акрополі, збудований у 448-432 р. до н. е. (будівничі Іктін та Каллікрат), багато оздоблений скульптурами майстерні Фідія; найдосконаліший синтез дорійського та іонійського ордерів; у середині XIX ст. реконструйований з уцілілих фрагментів.

пасторалі (фр. pastorale) – у живописі і графіці, зокрема у XVIII ст. ідилічні пастуші сцени.

пастораль: 1) різновид буколічної поезії; 2) старофранцузський та провансальський поетичний твір XII-XIII ст.; 3) драматичний твір про щасливе й безтурботне життя пастухів, сформувався в Італії, популярний у XVI-XVII ст.

патерик (грець. paterikon, від pater – батько) – назва збірок оповідань і новел про подвиги пустельників і ченців. Патерики укладалися за територіальним принципом, об’єднуючи житія праведників тієї чи іншої країни або громади. Найвідомішими є Єрусалимський або Палестинський, Єгипетський, скитський, Синайський, Римський патерик. Найвизначнішою пам’яткою давньої української літератури вважається „Києво-Печерський патерик”, де зібрано легенди і оповідання про обставини будівництва Успенського собору, численних мешканців монастиря тощо. Цей патерик є цінним джерелом знань про монастирський побут, життя князів, селян та міщан XIII ст. чимало легенд з нього ввійшло до „Книги житій святих” Данила Туптала (1689–1705 рр.), надало сюжети письменникам XIX–XX ст.

патетика – захоплена, пристрасна, схвильована мова, що має метою вплинути на почуття.

патристика – теологічна та філософська концепція отців Церкви та інших ранньохристиянських письменників; відрізняється патристика західна (II ст. – 636: Оріґен, св. Августин) і патристика східна (IV ст. – бл. 749; Василій Великий, Григорій з Ниси, Григорій з Назiанзу, псевдо-Дiонiсiй); також розділ теології, який вивчає роботи отців Церкви.

патриції – у стародавньому Римі привілейована суспільна верства, в царський період i за ранньої республіки мала повні політичні права; зосередження в руках патриціїв влади й землі призвело до боротьби з плебеями, яка скінчилася на поч. III ст. до н. е. зрівнянням їх у правах.

патріарх: 1) у Старому Заповіті титул легендарних прабатьків ізраїльського народу (Ной. Авраам, Якiв); 2) у сх. християнстві найвища духовна посадова особа автокефальної Церкви.

патріархат – родова суспільна організація з домінуючою роллю чоловіка.

патріотизм – позиція, яка поєднує відданість і любов до батьківщини, солідарність із власним народом та повагу до інших народів i пошану до їхніх суверенних прав; протилежність шовінізму.

пенати – в римській міфології божества хатнього пожитку і комори, об’єднані в культі з Ларами; пенатам віддавали шану в храмі Вести.

перистиль – у греків (переважно елліністичного періоду) та римлян будівлі: прямокутне внутрішнє подвір’я, оточене критим портиком, зазвичай із басейном.

петрогліфи – наскельні малюнки та написи з доісторичних часів.

писець – у стародавньому Єгипті почесна професія високоосвіченої, мудрої людини, яка накопичувала знання у письмовій формі; писець працював у „будинках життя” – спеціальних установах, які виконували функції скрипторія (майстерня, де переписували тексти), школи, бібліотеки.

пієтет – глибока повага, шанобливе ставлення до когось, до чогось.

піктографія – тип письма, де поняття (ідеї) та їхні зв’язки передаються за допомогою зорових образів, схем, спрощених зображень.

пілони – в архітектурі стародавнього Єгипту трапецієвидна кам’яна споруда, що фланкує головну браму храму, часто оздоблена (рельєфи, епітафії, інскрипції).

пілястр (пілястра) – плаский, схожий на колону з базою, фустом і капітеллю виступ на поверхні стіни; виконує конструктивну й декоративну функції.

полеміка – публічна суперечка ворогуючих сторін з метою відстоювання своєї точки зору і спростування точки зору опонентів.

полемічна література – твори церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні в XVI-XVII ст.

поліс – місто-держава, що складалася з самого міста і прилеглої до нього території.

політеїзм – релігія, яка заснована на вірі у декількох богів, серед яких виділялися головні та другорядні.

поп-арт – тенденція в сучасному мистецтві; виникла на початку 60-х рр. XX ст. (у США), полягає у творенні композицій з готових предметів, які інколи механічно рухаються, часто зі звуковим ефектом; наслідує стиль реклам, коміксів; розмаїття засобів і технік; головні представники: Р.Раушенберґ, Дж.Сіґал, Е.Воргол.

православ’я – одна з 3-х головних, крім католицизму і протестантизму течій християнства; відокремилося від Зх. Церкви після розколу 1054; у доктрині – Святе Письмо, твори Отців Церкви, рішення перших 7 соборів; у літургії причастя у 2-х іпостасях, хрещення зануренням у воду, культ ікон; в організації невизнання примату папи, автономія місцевих автокефальних Церков; вiруючi переважно у Росії, Україні, Білорусі й балканських країнах; кількість віруючих – бл. 150 млн.

право талiону – звичай, за яким злочинцеві завдавали такої ж шкоди, якої він заподіяв; право талiону було чинним у стародавньому суспільстві та в середньовіччі.

праісторія (доісторичні часи) – період найдавнішої історії суспільства від появи людини до виникнення писемності та писаних джерел, реконструйований на підставі тільки археологічних джерел.

Прерафаеліти – група англійських поетів i художників, якi 1848 році об’єдналися до „Прерафаелiтського братерства”, спираючись у своїх поглядах i художній практиці на творчість італійських художників дорафаелової доби (Джотто, С. Ботічеллі), на поезію Данте та англійських романтиків. Для цього угруповання характерними були культ краси, містичні мотиви тощо. Очолював „братерство” художник i поет Д. Г. Росеттi. У 1850 р. прерафаеліти випустили чотири номери часопису „Росток”. Їхня творчість вплинула на деяких представників декадансу наприкінці ХIХ століття (А. Суїнберн, О. Уайльд та ін.)

принципат – форма державного правління в Римі, диктатура рабовласників, яка ще зберігала видимість республіканської демократії: влада фактично належала принцепсу (першому в списку сенаторів).

пропілеї – у стародавній Греції прямокутна у плані брама з колонадою, із непарною кількістю проходів, що веде зазвичай до культового осередку; найвідоміші пропілеї на афінському Акрополі.

Просвітництво – етап розвитку європейської культури кінця ХVII – поч. ХIХ ст. У філософській думці П. домінує раціоналізм та науковість; розум трактується як засіб пізнання світу, суспільства й людини, а також як інструмент критики та скептичної оцінки здобутих раніше знань, що дає змогу визволити людство з-під влади забобонів, релігійних, інтелектуальних та політичних авторитетів.

протестантизм – загальна назва християнських течій, що виникли в період реформації XVI ст. (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (баптисти, методисти та ін.).

проторенесанс – етап в історії італійського мистецтва, що передував добі Відродження.

Р

Рабле Франсуа (бл. 1494-1553) – французький письменник доби Ренесансу, гуманіст; фантастично-сатирична епопея „Ґарґантюа і Пантаґрюель” висміює застарілі середньовічні інститути і пропагує взірець суспільства, яким управляють згідно з ідеалами Ренесансу.

рамадан (рамазан) – 9-й місяць мусульманського року, під час якого всі мусульмани повинні дотримуватись суворого посту (цілковита заборона їсти й пити) від сходу до заходу сонця.

Рамаяна – санскритська лицарська епопея, в основі якої історія Рами – короля Айодхії; приписується легендарному поетові Вальмикі, у сучасному вигляді записана близько IV ст. до н. е. – II ст. н. е.; один із найпопулярніших творів індійської літератури; значно вплинув на літературу Індокитаю та Індонезії; численні переробки та переклади.

рапсоди – мандрівні співаки, виконавці епічних пісень у Стародавній Греції.

раритет – рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

Растреллі Бортоломео Франческо (1700-71) – головний представник архітектури російського та українського бароко XVIII ст.; за походженням італієць; придворний архітектор російських імператорів (1730-63); пластична виразність архітектурних форм, пишність і святковість інтер’єрів, багатство скульптурного декору; палаци Бірона в Рун далі та Мітаві (Єлгава) – обидва у Латвії; комплекси Смольного монастиря, Зимового палацу, палаців М.Воронцова і С.Строганова (Петербург); Андріївська церква та Маріїнський палац у Києві.

ратуша – приміщення осідку міської влади у центрі міста; зазвичай чотирикутна у плані та з вежею, яка інколи стоїть окремо.

раціоналізм (лат. rationalis – розумний) – філософський напрям, що визнає розум основою пізнання і поведінки.

реінкарнація – віра у повторне втілення душі в тіло новонародженої людини; започатковує черговий етап мандрівки душі, або метемпсихоз.

реліквії – останки святого чи пов’язані з ним предмети, що становлять предмет культу в християнських Церквах; релігійне вшанування стосується не реліквій, а святих осіб.

рельєф – опукле скульптурне зображення на площині (у камені, металі, дереві), призначене винятково для оглядання спереду; за ступенем опуклості скульптури розрізняють: низький рельєф (барельєф), високий рельєф (горельєф), і увігнутий рельєф, або контррельєф (композиція заглиблена відносно тла).

Ренесанс (Відродження) – період у розвитку європейської культури, що тривав у Італії з кінця ХІІІ до початку XVI ст., у Західній та Центральній Європі – з ХV до кінця ХVІ ст.: характерний боротьбою за першість між світською та духовною, королівською та папською владою, зростанням значення місцевого, національного фактора; головні риси: посилення гуманістичних і світських тенденцій, творче звернення до традицій античності, тенденції математизувати природничі науки, зростання значення експерименту, соціальні та політичні теорії.

ренесансний парк – форма парку і напрямок у парковому мистецтві, сформований в Італії в ХV та ХVІ ст. у тісному зв’язку з архітектурою, званий також італійським парком; геометризована осьова або багатоосьова система, пов’язана з вілловою архітектурою; відомі парки домашні, терасові, у подвір’ях.

ресоціалізація – виховний і психокорекційний вплив на осіб, які погано пристосовані до суспільного середовища.

реставрація – у мистецтві та архітектурі назва консервації або відновлення пам’яток.

Реформація – релігійно-суспільний рух у західному християнстві в ХVІ ст., який призвів до розколу в Західній Церкві і створення незалежних від папства протестантських Церков різних визнань (лютеранство, кальвінізм та ін.).

ритм-енд-блюз – варіант експресивного блюзу з енергійним бітом, підсиленою електроакустичною технікою гучності; попередник рок-музики.

риторика – мистецтво або теорія красномовства, наука про основи правильного та красного висловлювання; виникла у Стародавній Греції, досягла вершини розвитку в римського ритора Квінтіліана; викладалася в європейських школах до середини ХVІІ ст.

рицарство – у середньовіччі верства воїнів (зокр., васалів), що становили еліту феодального суспільства і його головну збройну силу; за винагороду зобов’язувалось служити під командою сеньйора; сформувало власну етику, звичаї, стиль життя; на порозі нової історії перетворилось на шляхту.

рицарські ордени – релігійні організації рицарів; засновані в Палестині у період хрестових походів для оборони Святих Місць і опіки над мандрівниками, під час воєн із мусульманами на Іберійському півострові і для боротьби з іншими поганськими народами (напр. Мечоносці); формально залежні від папи; здобули великий політичний вплив і багатства, створили кілька чернечо-рицарських держав; деякі існують і тепер як елітарні організації.

Ріґведа – найстаріша частина індійських Вед; поетичні гімни богам, які виникли 1500 – 1200 до н.е.; найдавніша форма індуїзму (ведизм).

рімейк (ремейк) – нова версія відомого художнього твору, перероблена, достосована до теперішнього часу або конкретної країни.

Розетський камінь – базальтова стела з написом (196 до н.е.), знайдена у 1798 під час експедиції Наполеона Бонапарта до Єгипту; напис єгипетською і грецькою мовами дав можливість Ж.Ф.Шампольйонові прочитати у 1822 єгипетське письмо; з 1801 – у Британському музеї.

рокайль – характерний для мистецтва рококо орнамент у формі завитка мушлі, зазвичай асиметричний.

рокери – неформальні молодіжні угруповання, члени яких переважно мають своєрідні нетрадиційні зачіски та віддають перевагу шкіряному одягові з великою кількістю металевих прикрас; виконавці музики у стилі рок та їхні фани.

рококо (фр. rocaile – схожий на мушлю) – стиль у європейському мистецтві близько 1720 – 1780, часто вважається останньою фазою бароко; головні риси: зв’язок із придворною культурою, сентименталістичні тенденції, ідилічність, легкість і вигадливість форми, екзотичні мотиви; найповніше виявився в архітектурі внутрішніх приміщень, орнаментиці, художніх ремеслах (меблі, фарфор), малярстві та скульптурі.

романське мистецтво – стиль у середньовічному мистецтві; виник в ХІ ст. у Франції, тривав у Європі до ХІІІ ст.: перше релігійне мистецтво, пов’язане з чернечими орденами бенедиктинів і цистерціанців; монастирі й церкви простих, масивних об’ємів, сформовані на геометричних основах; півкруглі арки; товсті стіни, невеликі вікна; багатий скульптурний декор, підпорядкований архітектурним формам; сакральний настінний живопис, мініатюрний живопис, живопис на дошці, ткацтво, скульптура, різьблення по слоновій кості, бронзове литво, ювелірна справа.

романські мови – група мов індоєвропейської сім’ї; розвинулися з народної латини; до романських мов належать: іспанська, португальська, французька, провансальська, ретороманська, сардинська, італійська, румунська, молдавська, галісійська, каталонська та мертва далматинська мови.

романтизм – ідейний, літературний та мистецький напрям, що панував у Європі з 90-х ХVІІІ ст. до середини ХІХ ст. і сформувався в атмосфері визвольних рухів, які продовжували традиції французької революції 1789 – 99; головні риси: переоцінка основ світобачення, закладених Просвітництвом, протест проти закостенілих норм, розквіт індивідуалізму, визнання переваги духу над матерією, почуття над розумом, сприйняття природи як живої й чутливої цілісності, народження нового історичного мислення, універсалістичне трактування історії, підкреслення своєрідності ситуації та історичної місії окремих народів (месіанство), звернення до фольклору, захоплення східною культурою, пошуки натхнення у так званих таємних науках, уславлення фантазії, генія, натхнення, інтуїції, експресії.

ротонда – 1) центрична будівля, кругла в плані, часто завершена куполом; 2) представницька зала, типова для палаців бароко і класицизму.

рубаї (араб.) – жанр поезії народів Сходу. Чотирирядковий вірш переважно філософського змісту, в якому римуються перший, другий та четвертий рядки (суміжне й кільцеве римування), третій рядок залишається без рими. Майстром рубаї був Омар Хаям..

Руська Трійця – громадсько-культурне угруповання у Львові, організоване 1834 студентами М.Шашкевичем, І.Вагилевичем, Я.Головацьким; напрям діяльності визначався ідеями романтизму; мета: сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан, входження українського народу в коло культурних націй Європи.

С

Сага (давньосканд. saga – сказання) – староскандинавська прозова повість, записана на основі міфологічних переказів про богів, роди і героїв.

Сади Семіраміди – знамениті терасові сади у Вавилоні, створення яких пов’язують з іменем цариці Семіраміди; у давнину вважалися одним із семи чудес світу; становили частину палацу нововавилонського царя Навуходоносора.

сакралізація – освячення, надання релігійного характеру світським явищам (напр. сакралізація королівської влади).

самураї – військово-феодальний стан дрібних дворян, що існував у Японії з XII ст. до першої половини XIX ст.

сансара – в індійських релігіях та філософії мандрівка душ, реінкарнація; карма вирішує характер наступного втілення (в образі людини, тварини, рослини, демона), віддаляючи або наближаючи кінцеву мету – мокшу.

санскрит – мова давньої та середньовічної Індії.

Сапфо – VІІ/VІ ст. до н.е., грецька поетеса; любовні, весільні пісні та гімни.

сатира – спосіб художнього відображення дійсності, який полягає у висміюванні та осуді людських вад і негативних явищ життя; до ХVІІІ ст. окремий вид поезії; у вузькому розумінні – викривальні вірші.

сатири – в грецькій міфології боги плодючості і врожаю, близькі селенам; постійні товариші Діоніса; звичайно зображалися напівлюдьми-напівкозлами; в римській міфології – фавни.

секуляризація – 1) позбавлення релігійних організацій майна та прерогатив, церковних маєтків, системи шкільництва; 2) процес розростання світського сектора громадського життя, що виявляється у масовому припиненні релігійного практикування, падінні авторитету релігійних інституцій, поширенні світської моделі життя.

сентименталізм (фр. sentimentalisme, від sentiment – почуття, чуттєвість, чутливість) – напрям у європейській літературі другої половини XVIII – початкуXIX ст., що розвивався як утвердження чуттєвої стихії в художній творчості, на противагу жорстким, раціоналістичним нормам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму.

Середньовіччя – епоха європейської історії та культури від кінця античної доби (V ст.) до кінця ХV ст.; термін і періодизація запроваджені італійськими гуманістами ХV – ХVІ ст.

символ – мотив або сукупність мотивів мистецького твору, позначає глибоко прихований, багатозначний зміст і по-різному (на противагу алегорії) інтерпретується; характерний для орієнтального мистецтва, пізнього європейського середньовіччя та бароко; в літературі один з головних засобів експресії у символізмі.

символізм – мистецький напрямок, переважно у літературі та образотворчому мистецтві 2-ї половини ХІХ ст.; реакція на філософію позитивізму, естетику натуралізму та мистецтво імпресіонізму; звертання до помислів, переживань, містичних станів; головний мистецький засіб – символ.

синагога – сакральна споруда, центр релігійного і суспільного життя євреїв; місце молитов, вивчення Тори; від середньовіччя місце перебування керівників громади й Рачинського суду.

синкретизм – поєднання в одне (не зв’язане між собою) ціле різних, часто суперечливих релігійних, філософських, суспільних й ін. поглядів; еклектизм.

Синопсис (Київський синопсис) – короткий нарис історії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті ХVІІ ст., який до початку ХІХ ст. використовувався як офіційний підручник історії; автором вважається І.Гізель; вперше виданий 1674 у Києво-Печерській друкарні; обґрунтовує тезу про єдність історії Великої, Малої і Білої Росії як неподільної династично-територіальної спадщини московських царів.

синтоїзм (синто) – корінна японська політеїстична релігія; упродовж століть зазнавав впливів буддизму, даосизму та конфуціанства; головне божество – Аматерасу, богиня сонця і прамати імператорського роду.

сікхара – тип індійського храму з вежею над головним святилищем; поширена переважно у індійському середньовіччі; також баштова частина храму, переважно індуського.

скоморох – за часів Київської Русі – блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що розважав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря.

скрипторій – майстерня рукописної книги у західноєвропейських монастирях у XII ст. У скрипторіях переписувались книги переважно релігійного змісту.

скульптура – галузь образотворчого мистецтва; твори скульптури – тривимірні композиції, виконані у різних матеріалах (камінь, дерево, метал, гіпс, глина, віск, лак, слонова кістка); 2 основні різновиди: кругла скульптура і рельєф; залежно від функції скульптуру поділяють на: архітектурну, сакральну, меморіальну; за жанром: фігуративну, анімалістичну, декоративну, абстрактну.

Слово о полку Ігоревім – найдавніша (1185 – 87) пам’ятка давньоукраїнської літератури часів Київської Русі; автор невідомий, очевидно, учасник невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців.

смальта – штучні, спеціально обточені кольорові камінці, здатні при освітленні вигравати різними відтінками. Використовується для створення мозаїки.

солярні культи – культи божеств, які є персоніфікацією Сонця; часто пов’язані із культом правителів, які вважалися уособленням Сонця на Землі, наприклад, єгипетський Амон-Ра, китайський Тянь.

софізм (від грець. sophisma – судження, придумане розумно, хитро) – навмисне хибно побудований умовивід, який має видимість істинного. Софіст – у Стародавній Греції розумна, винахідлива людина; платний учитель мудрості й красномовства.

соціалізація – процес засвоєння дитиною системи цінностей, норм і зразків поведінки, обов’язкових у певному суспільстві, а також навичок, які дають їй змогу увійти у світ суспільних організацій; здійснюється під впливом середовища, осіб і виховних установ.

соціалістичний реалізм – доктрина (та її втілення на практиці) в літературі, живописі, скульптурі, архітектурі, кіно, музиці, запроваджена в СРСР на початку 30-х ХХ ст., а після ІІ Світової війни нав’язана іншим комуністичним державам; тісно пов’язаний із культурною політикою періоду сталінізму, соціалістичний реалізм став обов’язковою рисою мистецтва як ідейного та пропагандистського знаряддя комуністичної партії; постулати відповідності світогляду й ідеологічних тез марксизму, типовості мистецького образу, комунікативності форми, оптимізму, народності, пріоритет тематики праці, класової боротьби й традицій робітничого руху; орієнтація на естетику реалізму ХІХ ст., заборона експериментів у формі.

Спартак – ? – 71 до н.е., фракієць, римський гладіатор; організатор і керівник найбільшого повстання рабів у Італії (73 – 71 до н.е.), криваво придушеного Крассом; загинув у бою; 6 тис. повстанців були розіп’яті вздовж Аппієвої дороги.

Ставропігійський інститут – культурно-освітня установа у Львові, створена 1788 на базі Львівського ставропігійського братства декретом імператора Йосифа ІІ; у 2-й половині ХІХ ст. опанований русофілами; 1915 – 22 під українським керівництвом, 1922 польська влада передала його консервативній групі русофілів; провадив широку видавничу діяльність, заснував Руський музей, в якому зібрано цінні рукописи, історичні документи; ліквідований радянською владою 1939.

ставропігія – автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріарха і користується спеціальними правами; в Україні права ставропігії в ХVІ – ХVІІ ст. мали Києво-Печерська лавра, Львівське ставропігійське братство, Київське (Богоявленське) братство.

станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, в скульптурі – статуя, погруддя і т. ін. У добу Київської Русі це – ікони.

Старий (Ветхий) Завіт – перша частина Біблії, що є священним каноном як для іудеїв, так і для християн. Старий Завіт через одкровення і пророцтва Бога готує віруючих до появи Божественного Спасителя. Написаний давньоєврейською і частково арамейською мовами.

стародавній світ – період історії найдавніших цивілізацій приблизно від 4000 до н.е. до ІV – V ст. н.е., часто до 476 (падіння Західної Римської імперії).

стоїцизм – доктрина стоїків, головним чином етична; життєва позиція, яка полягає у збереженні внутрішнього спокою, гармонії духу та витримці у важких життєвих ситуаціях.

Страбон – 63 до н.е. – 19 н.е., грецький географ і мандрівник; автор першої загальної географії у 17 книгах.

стратег – воєначальник, головнокомандувач у Стародавній Греції.

Стрибог – бог із Володимирового пантеону, що його Слово о полку Ігоревім визначає дідом вітрів (Стрибожих внуків); згідно із семантикою першої частини слова (Стри) – бог вітру й водяної стихії.

ступа – тип сакральної споруди (переважно буддійської) індійського походження, що виконує функцію релікварію; існує як будівля або вівтар у храмі; ступа виглядає по-різному в різних країнах; цейлонська дагоба, китайська пагода, тибетський мчод-ртен.

субкультура – зразки, норми, відмінні від прийнятих у суспільстві в цілому, але обов’язкові в суспільній групі, яка є частиною ширшої спільноти.

султан – титул мусульманського правителя, вживаний у багатьох мусульманських країнах, зокрема, до правителів Османської імперії.

суми – в середньовіччі схоластичні підручники, які містили сукупність знань з певної області: найвідоміші: філософська сума і теологічна сума Томи з Аквіну.

сунна – в ісламі традиція (вчинки і висловлювання) Мухаммада, зафіксована у формі оповідей (хадис); збірки хадисів визнаються сунітами за друге (поряд з Кораном) джерело віри та основ мусульманського права.

сунніти – ортодоксальні мусульмани, для яких традиція Мухаммада (його вчинки і висловлювання, зафіксовані в хадісах – сунна) є рівною Коранові підставою віри та ісламського права; становлять більшість мусульман; на противагу шиїтам не визнають божественного воскресіння халіфа Алі.

супрематизм – геометричний напрямок у абстрактному мистецтві, виник близько 1913 з ініціативи К.Малевича; головним положенням була теза про супремацію (вивищення) чистого відчуття у мистецтві, а її реалізацією – абстрактні композиції, укладені з простих геометричних форм, спочатку пласких і статичних, пізніше таких, що передавали простір і рух, а також тривимірних (т.зв. архітектори й планіти).

сура – розділ Корану. Слово „сура” дослівно означає „ряд каменів, ряд цеглин у стіні”. Так Мухаммад називав окреме своє одкровення чи фрагмент з нього. Текст Корану налічує 114 сур, розташованих за формальною ознакою – від найдовших за обсягом до найменших, за винятком першої сури „Фатіха” – „Та, що відкриває Книгу”. Вона часто повторюється правовірними і відіграє в ісламі роль, аналогічну молитві „Отче наш” у християн.

сфінкс – у мистецтві Стародавнього Єгипту зображення лежачого лева з головою людини (зазвичай портретом володаря) або тварини (символу божества); найвідоміший сфінкс, викутий з монолітної скелі в Гізі.

схоластика – період у середньовічній філософії, який охоплює напрямки, що піднімають проблему узгодження істини християнської віри з природним розумом, а також скрупульозним дотриманням принципів логіки в міркуваннях.

сюзерен – у середньовічних ленних стосунках сеньйор, який стоїть на найвищому щаблі феодальної ієрархії в держав; монарх.

сюїта – інструментальна циклічна форма переважно із стилізованих танців; в часи бароко: аллемандра, куранта, сарабанда, жига та інші танцювальні частини (менует, гавот) і нетанцювальні (прелюд, арія); в кінці ХІХ ст. сюїту творять з оперної та балетної музики.

сюрреалізм – напрямок у мистецтві, літературі та кіно; виник у Франції близько 1920, розквіт припадає на 30-ті ХХ ст.; створення видимості над реальної дійсності, яка поєднує риси яви й сну, перебуває поза логікою, доводами розуму, традиційними естетичними та моральними нормами; звернення до гротеску, чорного гумору, пародії; запровадження так званого автоматичного запису як точного переказу внутрішньої мови.

Т

табу – система заборон на виконання певних дій – використання деяких предметів, вимовляння вголос деяких слів тощо.

Тадж Махал – мавзолей султана Шах-Джахана і його дружини Мумтаз-Махал, споруджений 1630-53 на р. Джамна у м. Агра в Індії; висота платформи 74 м, 4 мінарети, найвідоміша пам’ятка мусульманського мистецтва Індії.

таїнства – видимі знаки милості Божої, через які людина стає учасником Божого життя; таїнства висловлюють віру і спричиняються до її зростання; католицизм і православ’я визнають 7 таїнств: хрещення, миропомазання, Євхаристія, спокута, священство, шлюб, помазання хворих; протестантизм визнає 2 таїнства – хрещення ї Євхаристію.

талант – найбільша стародавня вагово-грошова одиниця, що використовувалась у Вавилоні, Ассирії, потім у Греції; поділявся на 60 мін; вага таланту залежала від локальних грошових систем.

театр абсурду – антитеатр, новий театр, авангардний напрямок у драматургії (бл. 1950 – поч.. 60-х), заснований у Франції; головні представники: С.Беккет, Е.Іонеско, Г.Пінтер; у гротескних п’єсах, що базуються на ситуаційному та словесному абсурді, показано песимізм людської долі та сучасної цивілізації.

теогонія – розділ міфології або теології, що займається походженням божеств.

теологія – християнське релігійне знання на тему Бога, людини, світу, змісту Одкровення, віри й моральних засад, науково систематизоване; наука про Бога; теологія натуральна (теодицея) займається Богом у світлі розуму; так звана властива теологія, у світлі Слова Божого (або Святого Письма й Традиції), поділяється на теології: біблійну й історичну, систематичну (у т.ч. догматика) та практичну (у т.ч. катехитика, літургіка); в давнину теологію ототожнювали з навчанням віри; у ширшому значенні теологія є також доктриною даної релігії.

терми – у стародавніх римських містах публічні лазні; комплекси споруд із приміщеннями для купання, відпочинку, розваг, місце товариських зустрічей; найвідоміші у Римі.

тиран – у Стародавній Греції одноосібний правитель, який приходив до влади шляхом перевороту; гнобитель, жорстока людина.

тиранія – у Стародавній Греції форма правління, що встановлювалася внаслідок повалення існуючого політичного ладу і захоплення влади тираном.

Тисяча і одна ніч – арабська збірка фантастичних оповідань та анекдотів з ІХ – Х ст. (за індійськими й перськими матеріалами), вплетених у загальне оповідання, яке розказує Шехерезада; багато сюжетних ліній та дійових осіб (Алі-Баба, Аладдин, Синдбад-Мореплавець).

титани – у міфології давньої Греції боги старшого покоління, які виступили проти олімпійських богів, зазнали поразки і були скинуті в Тартар – підземне царство.

Тиціан (пс. Тиціано Веччеліо) – бл. 1488-1576, італійський маляр епохи Ренесансу, представник венеціанської школи, визначний колорист, портрети (Павла ІІІ, Карла V), живопис на міфологічну (Бахус і Аріадна), релігійну (Динарій кесаря), історичну, алегоричну (Любов земна і небесна) тематику.

толерантність – визнання за іншими права на погляди й смаки, відмінні від поглядів оцінюючого; не підтримує ні антигуманних, ані злочинних ідей.

тоталітаризм – характерна для диктаторських режимів ХХ ст. система управління, яка прагнула до цілковитого підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію та пропаганду, офіційної державної ідеології, обов’язкової для громадян, терору таємних служб, масових монопартій; творці теорії тоталітаризму (Г.Арендт, З.Бжезинський) підкреслювали структурну подібність фашистських і комуністичних держав.

тотем – тварина чи рослина, яку сповідники тотемізму вважають предком і опікуном роду; вшановується у формі розмальованих дерев’яних скульптур; оточений релігійною шаною, на тотемізм поширюється табу.

тотемізм – система вірувань і племінної організації, в основі яких лежить віра в походження роду чи клану від спільного тваринного або рослинного предка, званого тотемом; найкраще дослідження у аборигенів Австралії.

трагедія (грець. tragoidia – „цапова пісня”) – драматичний твір, в основу якого покладено драматизм гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, що провадить до поразки, часто й загибелі героя; виникла у Стародавній Греції; традиції античної трагедії розвивала класицистична трагедія ХVII ст.

трагікомедія – різновид драматичних творів, що поєднує ознаки трагедії і комедії, але відрізняється від драми. Трагікомічні елементи були наявні ще у драматургії Еврипіда, посилюються у п’єсах доби Середньовіччя та Відродження, а на рубежі XVI-XVII ст. з’являється жанр трагікомедій, який став характерним для драматургії доби бароко.

традиція – передача від одного покоління до іншого того, що є суттю культури (звичаї, погляди, вірування, способи мислення і виховання, суспільні норми) і що визначається певною сукупністю людей суспільно важливим для її сучасного й майбутнього.

трен – жалобна пісня, ліричний твір, присвячений померлій особі.

треченто – італійська назва ХІV ст. Період інтенсивного розвитку гуманізму в італійській культурі.

тризна – частина похоронного обряду у древніх слов’ян до і після похорону (поминок); супроводжувалася піснями, танцями, бенкетами, військовими іграми.

тризуб – родовий знак Рюриковичів часів Київської Русі; значення спірне (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо); 1918 Центральна Рада встановила тризуб як герб України; після 1920 використовувався як державний герб українською еміграцією, а також Карпатською Україною (1939); з 1992 головний елемент Державного Герба України.

триліт – мегалітична споруда, складена з 3-х каменів: двох поставлених вертикально і третього, що лежить на них горизонтально; сакрального призначення; триліти відомі переважно з часів неоліту та епохи бронзи.

Трипільська культура – археологічна культура бронзової доби; існувала у ІV – ІІІ тис. до н.е.; отримала назву від поселення, відкритого і дослідженого В.Хвойкою у 1890 біля с. Трипілля на Київщині; поширена на території лісостепової і частково степової смуги Правобережної України, Молдови і Східної Румунії; на території Тернопільщини перші пам’ятки відкриті в 1870-80 –х п.н. культура мальованої кераміки; основні етапи розвитку: ранній, середній, пізній; вважається вершиною розвитку енеолітичних землеробських суспільств у Європі.

Трипітака – канонічні зібрання текстів буддизму; записана у 80-х роках до н.е. санскритом; збереглася частково; окремі частини Трипітаки дійшли до нас у перекладі на китайську та інші мови Східної Азії.

трифоріум – 1) у романських і готичних будинках тридільне аркадне вікно або просвіт; 2) галерейка з ажурних чи сліпих арок, розміщене під вікнами, що оперізує головну назву, трансепт і пресвітерій.

Трійця Свята – у християнстві один Бог у трьох особах (Отець, Син, Дух Святий); центр християнського життя й основна таїна віри; Трійця Свята має одну природу, одну свідомість, одну волю, а прикмети вічності й всемогутності властиві кожній Божій особі; віра у Трійцю Святу є критерієм приналежності до християнства.

Трістан та Ізольда – герої знаменитої кельтської легенди, її найдавніші версії (старофранцузькі поеми) походять з ХІІ ст., опрацьовані 1900 Ж.Бадьє.

тріумвірат – у Стародавньому Римі порозумінні між 3 державними мужами (тріумвірами) з метою здобуття і поділу влади у державі; 1 тріумвірат (таємний; 60 до н.е.) – Цезар, Помпей Великий, Красс; ІІ тріумвірат (офіційний; 43 до н.е.) – Октавіан Август, Марк Антоній, Лепід.

Тріумвірат Ярославичів – історіографічна назва співправління в Київській Русі синів Ярослава Мудрого – Ізяслава, Святослава і Всеволода після 1054; розпався 1073 внаслідок конфлікту Святослава і Всеволода з Ізяславом.

тріумф – у Римі урочистий вступ до столиці полководця-переможця з військом (від Марсового поля до Капітолію); у переносному значенні блискучий успіх, видатна перемога.

тріумфальна арка – монументальна споруда у вигляді окремої 1-3-прогонної ракоподібної брами.

Троянська війна – війна ахейців, очолюваних мікенським царем Агамемноном, проти Трої (Іліону) на поч. ХІІ ст. до н.е.; описана у поемах Гомера Іліада та Одіссея, Енеїді Вергілія, інших античних джерелах; приводом для війни стало викрадення Парісом Єлени (дружини Менелая); 100-тисячна грецька армія близько 10 років тримала місто в облозі, врешті взяла його штурмом, удавшись до хитрощів (Троянський кінь); Троя була зруйнована, а населення винищене; історичність міфічних повідомлень підтверджена наприкінці ХІХ ст. розкопками німецького археолога Г.Шліманна.

Троянський кінь – в грецькій міфології величезний дерев’яний кінь, збудований ахейцями за порадою Одіссея і підступним чином доставлений до Трої; сховані всередині ахейці вночі відчинили ворота міста.

трубадури – придворні провансальські поети, одночасно композитори та співаки ХІ – ХІІІ ст.; у Північній Франції їх називали труверами.

У

увертюра – оркестровий вступ, наприклад, до опери, оперети, ораторії; концертна увертюра – самостійний симфонічний твір, часто програмний.

українізація – система заходів комуністичної партії (більшовиків) України та уряду УСРР 1923-33 з метою зміцнення радянської влади в Україні, частина політики коренізації, яку провадила Всесоюзна комуністична партія (більшовиків); передбачала залучення українців до партії, надання їм посад у партійному та державному апаратах, запровадження української мови в державне та партійне діловодство, розширення її вживання в освіті, пресі, видавничій справі, підтримку української культури.

Українська гельсінська група – організація українських дисидентів, утворена 1976 для боротьби за дотримання в УРСР прав людини, гарантованих, зокрема, Заключним актом наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975); видавала меморандуми, маніфести, звернення, в яких інформувала світову громадськість про порушення прав людини в Україні.

Українська головна визвольна рада – підпільний орган, створений 1944 з ініціативи представників низки українських політичних партій та організацій для керівництва українським національно-визвольним рухом.

Універсал – розпорядчий акт адміністративно-політичного характеру, який видавали у ХVII – XVIII ст. польські королі, конфедерації, сейми, українські гетьмани, інколи представники генеральної старшини; під час Української революції 1917-20 універсали видавала Центральна Рада, Директорія, повстанські ватажки.

Універсали Центральної Ради – звернення програмного характеру, видані Українською Центральною Радою 1917-1918; І Універсал Центральної Ради закликав приступати до негайного закладення підвалин автономного ладу, передбачав скликання Українських Установчих Зборів; ІІ Універсал Центральної Ради був наслідком компромісу з російським Тимчасовим урядом: Генеральний Секретаріат Центральної Ради визнавався органом крайової влади на частині української території, Центральна Рада відкладала здійснення автономії до Всеросійських Установчих Зборів; ІІІ Універсал Центральної Ради проголосив УНР у складі федеративної Росії; ІV Універсал Центральної Ради проголосив незалежність УНР.

урбаністика – наука про принципи просторового планування міст і селищ; цей термін зазвичай вживається як синонім просторового планування.

уряд УНР в екзилі – утворився 16-20 VII 1948 в Авгсбурзі (Баварія) на І сесії УНР за участі основних партій української еміграції; існував 1948 – 92, провів 10 сесій; 1992 останній президент УНР в екзилі М.Плав’юк оголосив про припинення діяльності та передав керівництву України державні інсигнії.

успення – у християнстві прийняття Богом Марії з тілом і душею в небо; найстаріше і найбільше марійне свято; в Україні Успення Пресвятої Богородиці (28 серпня); з цим святом поєднано благословення врожаю (колоски збіжжя, зілля, овочі, фрукти); Успенню присвячені головні собори України: у Володимирі-Волинському, Києві, Львові, Галичі та ін.

утопія – жанр дидактичної літератури (переважно романи), в якому змальовується життя ідеального суспільства, наприклад, на невідкритих ще землях або у далекому майбутньому; за назвою роману Т.Мора; так звана антиутопія висміює або переоцінює ідеали, притаманні утопії.

ушебті – в стародавньому Єгипті магічні фігурки (з глини, каменю, дерева, бронзи або фаянсу), які клали в могилу; повинні були заступати померлого, покликаного до роботи в Царстві Мертвих.

Ушу (у-шу) – традиційна китайська система вдосконалення особистості, що включає набір фізичних вправ і прийоми бою з різними видами зброї та без неї; релігійно-філософська основа ушу даосизм, буддизм, конфуціанство; 1990 засновано Міжнародну федерацію ушу; з 1991 чемпіонати світу з ушу.

Ф

фабліо, або фабльо (франц. Fabliau, від fablel – байка) – віршований комічний або сатиричний твір у французькій літературі XII-XIV нт. Збереглося близько 150 фабльо, автори більшості з них невідомі. Фабльо вплинули на формування ренесансної новели (Дж. Боккаччо), їхні сюжети та прийоми використовували у своїх творах Ж.Лафонтен, Мольєр та нт.

фавн – у римській міфології божество гірських лісів, опікун пастухів, який дарував плодючість їхнім стадам; ототожнюваний з грецьким Паном.

Фаворит – 1) особа, що користується прихильністю правителя, впливової особи, отримує від нього різні привілеї і має на нього вплив; 2) на перегонах – кінь, на якого ставку робить більшість.

Факторії – торговельні селища, засновувані європейськими купцями у колоніях; виникали від XV нт. (спершу португальці у Африці та Америці); часто були першими опорними точками на чужинських узбережжях і базою подальших завоювань.

Фаланга – у Стародавній Греції та Македонії щільний, багатолавний бойовий порядок важко озброєної піхоти (нти есте).

Фараон – у Стародавньому Єгипті володар, якого ототожнювали з божеством; у своєму земному втіленні – посередник між людьми і богами, який після смерті сам ставав богом; поняття фараон використовують з часів правління ХVIII династії (бл. 1500 до н.е.); до європейських мов увійшло за посередництвом давньогрецької мови.

Фарс – різновид комедії, твір легкого змісту, в основі якого переважає комізм ситуацій.

Фасад – зовнішня стіна будинку разом з її архітектурними та декоративними елементами; розрізняють фасади відповідно до сторін світу (наприклад, західний фасад) або оточення (наприклад, садовий фасад).

Фаталізм – віра у призначення; філософський чи релігійний погляд, згідно з яким випадок у світі є визначеним надприродними причинами (наприклад, долею) і не підлягає впливу природи чи людини.

Фашизм – тоталітарна форма правління, запроваджена 1922 в Італії Б.Муссоліні, диктатура й культ вождя (дуче) і підпорядкованої йому політичної еліти; ліквідація опозиції, парламенту, інститутів самоврядування і всіх нефашистських партій; втручання у всі області суспільного життя при збереженні вільно ринкового господарства і приватної власності; сучасним виявом фашизму є неофашизм.

Фаюмські портрети – єгипетські посмертні портрети з І – ІV нт., вперше виявлені в оазі Фаюм (звідси назва); мальовані на дошках або полотні, створені у Південному і Центральному Єгипті.

Фейлетон – короткий публіцистичний твір злободенної тематики, написаний у легкій, ефектній манері, із використанням засобів сатири, гумору, іноді сарказму.

Феміда (Феміда, Теміс) – у давньогрецькій міфології богиня права і справедливості, дочка Урана і Геї, мати Гор і Мойр; традиційно зображали із зав’язаними очима, терезами й мечем.

Фенікс – казковий птах, за уявленням древніх, який старіючи спалював себе, щоб відродитися з попелу молодим і оновленим; символ вічного відродження.

Фентезі – різновид літературної творчості, в якому органічною складовою світу є надприродні явища, витвір фантазії автора, котрий здебільшого черпає натхнення у міфах і фольклорі.

Феодосій Печерський – бл. 1034-74, давньоруський церковний діяч, письменник-полеміст, з 1055-56 чернець, з 1062 ієромонах, згодом настоятель Києво-Печерського монастиря; автор близько 10 повчань, слів, проповідей; збереглися 2 послання до нт.. Ізяслава, кілька повчань і молитва За всіх християн; канонізований Православною Церквою.

Феофан Грек – бл. 1340 – після 1405, візантійський маляр; працював на Русі вкінці ХVI і на початку ХV нт.; фрески, ікони та мініатюри вплив на новгородське малярство.

Фетиш – культовий предмет, наділений магічною силою, яку його шанувальник міг використовувати для свого добра; фетиш міг бути природним предметом чи витвором людських рук; загал вірувань, пов’язаних з культом фетишу, окреслюється терміном фетишизм.

Фетишизм – релігійне поклоніння матеріальним предметам-фетишам, котрі наділяються надприродними властивостями. При допомозі фетишу людина начебто може здійснювати дотично владу над природою, змушувати божество виконувати її бажання. У світовій релігії фетишизм зберігається у поклонінні мощам та іконам (християнство), священним ступам (буддизм), святим місцям та „Чорному каменю” (іслам).

Фібула – декоративна деталь одягу; використовувалася як застібка від епохи бронзи до кінця античності.

Фідій – бл. 490-420 до н.е., найвидатніший грецький скульптор доби античності; приятель і мистецький радник Перікла; керівник (від 447) скульптурної майстерні на Афінському Акрополі; пізніше працював у Олімпії; вчинив вирішальний вплив на розвиток давньогрецької монументальної скульптури.

Філдінг Генрі – 1707-54, англійський письменник; представник просвітництва; один із засновників сучасного реалістичного роману (Джозеф Ендрю, Історія Тома Джонса); сатирично-пародійні комедії та політичні фарси.

Фірдоусі Альбукасим Мантур – бл. 942 – бл. 1025, видатний перський поет-епік; співавтор (продовжив розпочату Дакікі працю) епосу Шах-наме (Книга царів), у якому використав іранські міфи, легенди, народні перекази, нти ест; твір є цінним джерелом для вивчення ново перської мови, став зразком для багатьох письменників.

Флавії – династія римських імператорів 69-96, до неї належали: Віспасіан, Тит, Доміціан.

нти е – напрям у французькому живописі 1905-07; виник як заперечення імпресіонізму; головні принципи: творення композиції з плоских, контрастних кольорових плям, синтетичний малюнок, часто на межі деформації; головні представники: А.Матісс, Р.Дюфі, А.Марке, М.Фламінк; в Україні С.Левицькі, С.Делоне.

фольклор – народна творчість у широкому розумінні; література (байки, перекази, легенди, прислів’я), музика, танці, мистецтво, ремесла, традиції, звичаї; термін запровадив 1846 В.Дж.Томс.

фольклоризм – стиль популярної і масової культури з ознаками народності (цитати, стилізація), використовується у художній творчості (музика, мистецтво, письменство), моді, туризмі, рекламі; зміцнює почуття національної культурної приналежності.

Фортифікація – група оборонних укріплень; також галузь військово-інженерної справи, яка займається їх будівництвом.

Форум – 1) у містах Стародавнього риму головна площа (ринок) на перехресті транспортних артерій, центр міста; зазвичай прямокутний; спершу торговиця, місце зборів і суду, пізніше осередок адміністративної влади і релігійного культу; 2) тепер у широкому сенсі місце для виступів, представницькі збори, з’їзд.

Форум Романум – найстаріший ринок у Римі між пагорбами Палатин, Капітолій та Квіринал; спершу торговиця, пізніше політичний та релігійний осередок держави, місце найважливіших громадських урочистостей і церемоній; тепер музейний комплекс.

Франки – кілька германських племен, які жили у III нт. у басейні р. Рейн. У V-VI нт. завоювали Галлію, створили Франкську державу.

Франкська держава (держава франків) – утворена на межі V та VІ нт.; під владою династії Меровінгів до 751 (внутрішні поділи і війни, правління майордомів), згодом – Каролінгів; апогей могутності за Карла Великого; охопила Галлію, Германію, Північну Італію і Північні Іспанію; 843 поділена на 3 частини, які пізніше дали початок королівствам Франції, Німеччини та Італії.

Фреска – техніка настінного живопису із застосуванням водяних фарб, які наносять на вогку штукатурку.

Фриз – 1) у класичній архітектурі середня частина антаблементу між архітравом і карнизом; 2) декоративна горизонтальна смуга, що використовується в архітектурі, декоративному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві.

Функціоналізм – напрям у сучасній архітектурі, урбаністиці, прикладному мистецтві (розвиток з кінця ХІХ нт., розквіт після І Світової війни); головним принципом функціоналізму є визнання вищості функції, якій підпорядковані всі технічні та естетичні елементи.

Футуризм (лат. Futurum – майбутнє) – авангардний напрямок у літературі та мистецтві початку ХХ нт., поширений головним чином в Італії та Росії. В літературі анархічне відкидання суспільних норм і культурних традицій, захоплення технікою та динамізмом сучасного життя великого міста; в італійському варіанті – культ насильства та війни (зв’язок з фашизмом), російському – богемно-кав’ярий ексцентризм та крайній індивідуалізм, прагнення до переінакшення функцій поетичної мови, нти естетизм.

Футурологія – у широкому розумінні – сукупність уявлень про майбутнє людства, у вузькому – галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; часто вживається як синонім прогнозування та прогностики.

Х

халіф – титул наступників Мухаммеда; найвищий релігійний і світський лідер мусульманської держави – халіфату; мусульмани-шиїти (на противагу сунітам) визнавали лише світську владу халіфа, вважали своїм духовним лідером імама.

Халіфат – мусульманська держава на чолі з халіфом; політично-релігійний інститут мусульманського суспільства на чолі з халіфом; утворився 632 після смерті Мугаммада, офіційно скасований після утворення Турецької Республіки 1924 (турецькі султани перейняли функції халіфату після завоювання Єгипту 1517).

Хаммурапі - ? – 1759 до н.е., правитель Вавилонії з 1792 до н.е., творець могутності держави – підпорядкував собі всю Месопотамію; зміцнив країну економічно (розбудова системи зрошувальних каналів), удосконалив адміністрацію, уніфікував право, видавши знаменитий кодекс Хаммупарі (збереження майже повністю).

Хаммурапі стела – діоритовий стовп (вис. 20-25 м), витесаний за наказом правителя Вавилону Хаммурапі; у верхній частині – рельєф, що зображує царя, який стоїть перед Шабашем, богом сонця та правопорядку, нижче – текст знаменитих законів Хаммурапі (кодекс Хаммурапі), записаний акуратним клинописом; тепер у Луврі.

Хань – китайська династія, що правила 206 до н.е. – 220 н.е.; під її правлінням Китай переживав період політичного і культурного розвитку.

Харизма – згідно з християнською теологією, надприродний дар, яким Христос від Святого Духа наділяв вірного (чи вірних) з метою виконання певної місії чи послуги в церковній громаді; назву харизми запровадив у Новому Заповіті апостол Павло; виняткова обдарованість, мудрість, святість лідера в очах його послідовників.

Хатор – у стародавньому Єгипті одне з найважливіших жіночих божеств, володарка неба і життя, покровителька кохання та забав, також опікунка померлих та некрополів; хатор зображали у вигляді корови чи жінки з головою (або тільки вухами) корови.

Хатшепсут - ? – бл. 1480 до н.е., цариця Єгипту з 1505 (ХVІІІ династія); спершу правила від імені неповнолітнього Тутмоса ІІІ, якого згодом позбавила престолу; своїм правлінням сприяла економічному розвиткові країни.

Хвойко (Хвойка) Вікентій В’ячеславович – 1850-1914, український археолог; народився у Чехії, з 1876 у Києві; 1896 вперше відкрив пам’ятки трипільської культури, 1898-1901 – культури полів поховань; дослідник Кирилівської палеолітичної стоянки, скіфських городищ (Пастирське, Мотронинське), пам’яток Київської Русі; один із засновників Міського музею старовини і мистецтва.

Хемінгуей Ернест, 1899-1961 – американський письменник; представник так званого втраченого покоління; військовий кореспондент у Іспанії під час громадянської війни; у його здебільшого автобіографічних творах усвідомлення трагічності людської долі переплітається із життєлюбством і утвердженням гуманістичних цінностей індивідуального героїзму.

Хеопс – ХХІV т.. до н.е., фараон Єгипту з ІV династії; збудував у Гізі найбільшу піраміду (висота 146 м.).

хеппенінг – організоване за сценарієм або імпровізоване видовище, сукупність предметів, людських вчинків, випадків, не пов’язаних сюжетом, часто за участю глядачів; метою хеппенінгу є захопити зненацька, приголомшити і викликати незвичні асоціації. В Україні хеппенінг застосовують неоавангардисти.

Химера – в давньогрецькій міфології потвора, що видихає вогонь; найчастіше зображали у подобі лева з головою кози на хребті та змією замість хвоста.

Хіпі – молодіжний суспільний рух, найяскравіший і най видовищніший вияв контркультури, з’явився у США в середині 60-х ХХ т.., згрупував конформістську, бунтівну супроти держави й суспільних систем частину молоді; засуджував примус; проголошував любов і свободу, популяризував уживання наркотиків; спричинився до поширення елементів культури Сходу, альтернативних, екологічних і пацифістських рухів.

Хіт – найпопулярніша на певний момент пісня.

Хлопомани – діячі українського національного відродження 2-ї половини ХІХ т.., переважно вихідці із спольщених поміщицьких родин, які прагнули зблизитися з простолюдом (хлопами), сприяли розвиткові української мови та культури.

Хорс – бог із Володимирового пантеону, другий за вагомістю після Перуна; божество східних народів, його ймення виводять із здогадно-іранського слова рання зоря, сонце.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою; та, що належить церкві.

Хрестові походи – освячені Католицькою Церквою війни проти поган або визнаних єретичними рухів; мета: поширення або відновлення католицької віри; у вужчому розумінні – походи, розпочаті у ХІ – ХІІІ т.. на заклик пап із метою завоювання або оборони Святої Землі; найважливіші: І хрестовий похід 1096-99, здобуто Палестину, де створено Єрусалимське Королівство; ІІ хрестовий похід 1147-49 закінчився поразкою хрестоносців; ІІІ хрестовий похід 1189-92, невдала спроба повернути Єрусалим; ІV хрестовий похід 1202-04, втягнення у війну Венеції та Візантійської імперії, закінчився завоюванням Константинополя й утворенням Латинської імперії.

Християнство – найбільша монотеїстична релігія; суттю християнства є віра в Ісуса Христа, якому воно завдячує своїм виникненням; визнає існування Бога у Святій Трійці (Отець, Син, Дух Святий), що в особі Сина Божого Ісуса Христа втілився в людську індивідуальну природу і здійснив справу спасіння людини і світу.

Хроніка (грець. Chronicos – пов’язаний із часом) – літопис; вид історичного твору; літературний твір, в якому послідовно розкривається історія подій (суспільних, родинних), що відбувалися тривалий проміжок часу. Зразком хронікальних жанрів у художній літературі є п’єси-хроніки В.Шекспіра („ГенріхIV”, „Ричард III” тощо).

Ц

Цезар (кесар, імператор) – найвищий титул монарха; походить від родового імені Гая Юлія Цезаря; починаючи від Октавіана Августа цезар – один з титулів володаря римської держави, а з 395- двох володарів: східно-римського і західно-римського; у середньовіччі правителі вживали титул цезаря для підкреслення своєї першості у християнському світі або своєї могутності.

Цезар Гай Юлій – 101-44 до н.е., римський полководець, політик і письменник; пов’язаний із партією популярів; член І тріумвірату; у 57-56 повністю завоював Галлію; після перемоги у громадянській війні диктатор; блискавично підкорив Віфінію; здійснив календарну реформу (звідси назва календаря юліанський); вбитий 15 ІІІ.

целібат – безженство, відмова від одруження; у християнстві спершу добровільний, з ІІ-ІІІ ст. пов’язаний із пустельницьким життям, з ІV ст. обов’язковий у Західній Церкві; в Католицькій Церкві обов’язковий для духовенства та ченців, має висловлювати неподільну службу Богові й людям; у Православній Церкві обов’язковий лише для єпископів і ченців; відкинутий протестантизмом.

цензура – контроль за змістом публікацій, видовищ, кінофільмів і т.п. спеціально створеними установами.

центрична будівля – споруда, спроектована на плані квадрата, грецького хреста, кола чи правильного багатокутника (найчастіше восьмикутника, накритого куполом).

центуріон (кентуріон) – у стародавньому Римі командир, начальник центурії; сотник.

центурія – у стародавньому Римі: 1) найменша військова організаційно-тактична одиниця римського легіону, налічувала близько 100, згодом 60 солдатів під командуванням центуріона; 2) одиниця поділу римських громадян у межах окремих майнових класів.

Цербер (Кербер) – у грецькій міфології жахливий триголовий пес зі зміїним хвостом; охороняв вхід підземне царство; переносно, лютий охоронець, вартовий.

церковні собори – з’їзди (з сер. ІІІ ст.) вищого духовенства християнської церкви для розв’язання суперечливих питань віровчення, церковного управління, дисципліни; поділяються на всесвітні і помісні.

цивілізація (від лат. civilis – громадянський, суспільний, державний) – рівень розвитку, досягнутий суспільством у певну історичну епоху з врахуванням рівня розвитку матеріальної культури (а саме: точних наук і техніки), що служить показником ступеня опанування людьми сил природи і використання ними її багатств для задоволення своїх потреб.

цоколь – 1) найнижча наземна частина будівлі, виступаюча або заглиблена відносно верхньої частини муру; 2) нижня частина скульптури або п’єдесталу пам’ятника; 3) частина лампи, через яку здійснюється роз’ємний контакт з електричним колом.

цяно ю – японський звичай урочистого пиття зеленого чаю; відбувається згідно з усталеними правилами, що окреслюють дії господаря і гостей, спосіб приготування, вид посуду, оформлення інтер’єру; відомий в Японії з ХІІ ст.

цясіцу – в японській архітектурі парковий павільйон, збудований спеціально для церемоніального пиття чаю (цяно ю); звичай спорудження цясіцу побутує в Японії з ХVІ ст.

Ч

чадра – традиційна частина вбрання мусульманських жінок; довга накидка, що вкриває голову разом з обличчям, залишаючи тільки невеликий отвір для очей.

Чайка козацька – військовий човен запорозьких козаків у ХVІ-ХVІІ т.., довж. 18-20 м, шир. 3-3,5 м, вис. 3,5-4 м, основа – липовий або вербовий стовбур, обшитий з боків дошками та осмолений; 2 стерна – на носі та на кормі, що забезпечували судну швидкість під час розворотів; 20-40 весел, щогла з вітрилом; озброєння – 4-6 гармат, переважно фальконети; походи Чорним морем на Кримське ханство і Османську імперію, морські бої з турецькими галерами.

Чай тя – тип індійського храму, переважно буддійського, у формі видовженої зали, поділеної рядами колон на головну назву з півкруглою апсидою та нижчими боковими навами.

Червона Русь – історична назва Галичини, зустрічається в писемних джерелах ХVI – ХІХ т..; термін було вжито італійським картографом ХV т.. Фра Мауро для позначення земель у басейні р. Дністер; поступово закріпився в історичній та географічній літературі для позначення території колишнього Галицького князівства (за адміністративним поділом ХV-ХVIІІ т.. – Руське і Белзьке воєводства).

т.о фігурний техніка (т.о фігурнийй стиль) – спосіб виконання грецької розписної кераміки (від бл. 530 до н.е.); червоні силуети на чорному тлі; сцени на міфологічну тематику, героїчного змісту, запозичені з епосів, сцени буденного життя.

Черняхівська культура – археологічна культура ІІ-V т..; поширена в лісостеповій і степовій смугах Правобережної, частково Лівобережної України; близькі за характером пам’ятки, виявлені в суміжних районах Молдови, Румунії, Південно-Східній Польщі; назва походить від могильника біля с. Черняхова (теп. Київська т...), дослідженого 1900-01 В.Хвойкою; сформована на основі зарубинецької, частини пшеворської культур у лісостеповій смузі Правобережної України, фракійського населення даків у Підкарпатті, сарматів у степах між Дністром і Дніпром; готські та римські впливи; з приходом гунів зникла.

Чиказька школа – група архітекторів, які працювали переважно у Чикаго наприкінці ХІХ т.. (В.Ле Барон та т..); запровадила сталеві каркасні конструкції у висотному будівництві.

Чистилище – у католицизмі стан душі людини, яка вмерла в милості, що забезпечує їй прощення, але з причини невідпущеного гріха ще не може повністю з’єднатися з Богом; за давньою традицією місцеперебування такої душі; православ’я і протестантизм відкидають віру у чистилище.

т.о фігурни техніка (т.о фігурний стиль) – спосіб виконання мальованої (розписаної) кераміки (бл. 620-530 до н.е.); фігурне чорне декорування на червоному тлі; сцени переважно на міфологічну тематику; головний осередок в Афінах.

Чумацтво – торгово-візницький промисел в Україні і ХVI-ХІХ т..; чумаки торгували переважно сіллю, яку везли з Чорноморського узбережжя, Криму і Галичини, а також рибою, хлібом та т.. товарами.

Чурінґа – австралійський культовий предмет, зроблений з дерев’яної колоди або плоского каменю, оздоблений; згідно з віруваннями, в ньому скупчена сила тотемічних предків.

Чурріґереско – напрям в архітектурі іспанського бароко; відзначається перевагою декоративного чинника над конструкцією будівлі, багатством скульптурних і малярських елементів; розквіт у І-й половині ХVIІІ т..; назва від основоположників – родини Чурріґера.

Ш

шаманство – форма первісної релігії, головною рисою якої є віра, що шаман (чарівник-знахар), завдяки вмінню зав’язувати контакт з духами, володіє надприродною силою впливу на дійсність.

Шаріат – мусульманське релігійне право, яке міститься в Корані; обов’язкове для всіх віруючих, які визнають іслам (право ісламу).

Шах – титул перських правителів, вживався також правителями мусульманських держав переважно Центральної і Південної Азії.

Шванк – жанр німецької міської середньовічної літератури; коротке, комічне оповідання у віршах або прозі, переважно сатиричного або повчального характеру.

Шейх – арабський титул, що вживається до старших і шанованих осіб; надається також правителям арабських племен, мусульманським богословам, лідерам мусульманських релігійних братств.

Шекспір Вільям (1564-1616, англійський поет, актор; драматург, найвидатніший у світовій літературі; творчість відзначається глибоким відчуттям взаємозалежності історії та людських доль, повними пристрасті характерами, майстерним створенням драматичної напруги, поєднанням реалізму з фантастикою та трагізму з гумором; історичні т.іри (Річард III), трагедії (Ромео (і Джульєтта. Гамлет, Король Лір, Макбет), комедії (Сон літньої ночі); цикл сонетів.

Шентао – дорога до імператорського некрополю в Китаї; зазвичай починається та завершується брамою пайлоу; обабіч неї кам’яні статуї.

„Шестиднев” – пам’ятки ранньохристиянської і середньовічної літератури, які тлумачать біблійну легенду про створення світу за шість днів, даючи при цьому різноманітні відомості по природознавству і одночасно заперечуючи античні теорії про речовинне начало видимого світу, стихії, атоми і т. т.. “Ш.” Є своєрідною природничо-науковою енциклопедією середньовіччя.

Шива – один з головних богів індуського пантеону, творець, опікун і руйнівник світу; зображений у вигляді фалічного символу (т.ір); вшановують як бога плодючості.

Шиваїзм – один з головних напрямків індуїзму, в основі якого культ Шиви; у індуїстській тріаді з Брахмою і Вішну; Шива руйнівник світу в кінці кожного космічного циклу, але в шиваїзмі його шанують як верховного бога, що об’єднує всі основні космічні функції; головний серед інших богів.

Шіллер Фрідріх – 1759-1805, німецький письменник; один з найвидатніших німецьких класиків; відіграв значну роль у розвитку європейського романтизму (ранні драми “Розбійники”, “Підступність і кохання”), основоположник сучасної історичної драми (“Дон Карлос”, трилогія “Валленштайн”, “Марія Стюарт”, “Вільгельм Телль”), вірші (“Ода до радості”), балади (“Рукавичка”, “Перстень Полікрата”), праці з естетики та історії.

Шістдесятники – учасники руху за оновлення радянського суспільства в 60-ті ХХ т..; рух шістдесятників охоплював переважно молоду інтелігенцію, яка домагалася розширення свободи творчості, в Україні також виступала на захист національної культури, протистояла русифікації; частина шістдесятників перейшла до політичної боротьби з режимом (дисиденти).

Шліманн Генріх – 1822-90, німецький археолог-аматор; проводив археологічні розкопки т.ір’я Гіссарлик (відкриття руїн Трої), в Мкенах, Орхомені, Тірінфі, які підтвердили реальність існування світу Гомера.

Шлягер – модна, популярна пісня з мелодією, що запам’ятовується; музичний твір, що користується особливою популярністю.

Шляхта – привілейований стан у Польщі, Великому князівстві Литовському, а також на українських і білоруських землях, що входили до їх складу (ХІV-ХVIІІ т..); низкою привілеїв (Кошицький привілей 1374, Статути Казимира Великого та т..) була звільнена майже від усіх повинностей, брала участь в управлінні державними справами; у ХVI т.. руська православна знать була зрівняна в правах з польською шляхтою.

Шовінізм – ідеологія і позиція, яка виражається в некритичному ставленні до власного народу; також погорда і ненависть до інших народів; крайня форма націоналізму.

Шоу-бізнес – сукупність форм індустрії розваг (вистави, концерти, шоу, теле- і радіопрограми); професії, пов’язані з шоу-бізнесом: продюсер, артистичний менеджер, промоутер; підприємства шоу-бізнесу: нічні клуби, дискотеки, концертні зали, студії звукозапису.

Шумер – у стародавні часи назва країни у нижній (Південній) Месопотамії; заселений шумерами, які в період від середини ІV до ІІІ тис. до н.е. заснували багато міст-держав (у т.ч. Еріду, Ур, Урук, Лагаш, Кіш) і воювали між собою за першість; у 2-1 половині ІІІ тис. до н.е. були підпорядковані правителеві Аккаду (шумеро-аккадська держава); у ХХІ т.. до н.е. Шумер, а пізніше вся Месопотамія, належали володарям з Уру; у ІІ тис. до н.е. увійшов до складу Вавилонії.

Шумери – народ невідомого походження, що населяв із середини ІV тис. До н.е. нижню Месопотамію; створили досить розвинену цивілізацію, яка вплинула на увесь стародавній Схід; розвинули землеробство, будівництво, винайшли піктографічне письмо, перетворене пізніше у клинопис; створили і розвинули різні галузі науки (наприклад: математику, астрономію, медицину), власне мистецтво, літературу; завойовані семітськими народами, піддані семітизації.

Щ

щедрівки – українські обрядові пісні на Новий рік (різновид колядок) із щедрими побажаннями врожаю, здоровя і достатку на наступний рік; щедрівки співали окремо господареві, господині, хлопцеві, дівчині, усій родині; бувають дитячі, жартівливі, пародійні; слово щедрівки характерне тільки для української мови.

Щоденник – різновид мемуарної літератури; збірка датованих записів, що фіксують події, враження і т. н.., часом у формі літературної розповіді, суб’єктом якої є письменник або вигаданий герой.

Ю

Юань – династія, що правила в Китаї 1279-1368; заснована Великим монгольським ханом Хубiлаєм після завоювання Китаю; повалена ебрайськійським повстанням.

Ювеналії – ігри в стародавньому Римі, запроваджені 59 р. н. е. імператором Нероном; мали характер аматорських театральних видовищ.

Юда Іскаріот (?-30 або 33) – один з 12 апостолів, який був скарбником; за свідченням Євангелій, за 30 срібляників зрадив Ісуса, давши влади змогу заарештувати його; традиційно – синонім зрадника.

Юдаїзм – монотеїстична релігія євреїв; доктрина юдаїзму міститься в ебрайській Біблії (Старому заповіті) й Талмуді; головні засади – етичний монотеїзм (віра в єдиного Бога – Ягве, який чекає від людей морального вдосконалення) та переконаність у особливій місії євреїв, яка витікає з угоди, укладеної ними з Богом; також віра у пришестя месії (спасителя), кінець світу, воскресіння, Страшний суд і посмертне життя; з юдаїзму ці елементи віри запозичені християнством та ісламом.

Юнона – в римській міфології давньоіталійська богиня, яка опікувалася справами заміжніх жінок; разом з чоловіком Юпітером і Мінервою утворювали капітолійську тріаду; ототожнювалась з грецькою Герою.

Юпітер – у римській міфології давньоіталійське божество ясного неба і світла, пізніше погоди; бог грому і блискавок; опікун законів і поручитель договорів; дарував перемогу; чоловік Юнони; ототожнювався з грецьким Зевсом.

Юриспруденція – сукупність правових наук, правознавство.

Я

Яґеллони – королівська династія, заснована Владиславом II Яґайлом; правили в Польщі 1386-1572; у Великому князівстві Литовському 1377-1401 і 1440-1572, у Чехії 1471-1526, в Угорщині 1440-44 і 1490-1526; останній правитель – Сиґізмунд II Август.

Яґеллонський університет у Кракові – найстаріший польський університет, заснований у 1364 під назвою Краківська академія Казимиром III Великим, відновлений і реорганізований королевою Ядвіґою і Владиславом II Яґайлом; 1777-83 реформований і модернізований Г.Коллонтаєм за розпорядженням Комісії народної освіти; один з основних центрів польської культури і науки в період поділів Польщі; таємно діяв під час польської окупації.

язичіє – штучна літературна мова, утворена внаслідок поєднання місцевих діалектів української, церковнослов’янської та російської мов, якою писали у другій половині XIX – на поч. XX ст. прихильники русофільського руху в Галичині, Буковині та на Закарпатті; занепало водночас із рухом-інспіратором.

язичництво – система первісних дохристиянських вірувань, поглядів і обрядів; у східних словян обожнення сил природи, тварин та рослин. Людиноподібних істот (русалок, берегинь, рожа ниць); спроба встановлення ієрархії – Володимирів пантеон, після запровадження християнства язичництво було знищено, але ще довго зберігалося реальне двовір’я; поступово церква інкультурувала найсуттєвіші елементи язичництва.

япі (yuppies, скорочене young urban professionals – молоді міські професіонали), визначення (з’явилося в США, пізніше в Європі) групи молоді, яка розпочала професійну діяльність на поч. 80-х XX ст.; япі відзначаються фаховістю, прагматизмом, індивідуалізмом, пристрастю до матеріальних цінностей вищої якості, прагненням до кар’єри.

японський сад – тип ландшафтної паркової композиції, характерний для японського мистецтва; пов’язаний з філософськими і релігійними традиціями; поєднував місцеві форми пейзажу (в т ч. плоскі простори, вкриті травою, і піщані пагорби) з архітектурними елементами (містки, павільйони); уклад окремих мотивів японського саду окреслений чіткими принципами.

Ярило – божество у слов’янській міфології, пов’язане з родючістю; культ Ярила супроводжувався карнавальними іграми, танцями.

ярмарок – у середньовіччі основна (поряд з торговицею) форма вільної торгівлі між регіонами; відбувався у певних містах раз або кілька разів на рік; поступовий спад значення у ХVII-ХVIII ст.