38. Правові та організаційні проблеми здійснення планування використання земель та землеустрою.

На сучасному етапі економічного розвитку України організаційно-правовій аспект забезпечення сталого природокористування та охорони земельного потенціалу країни є одним з найважливіших завдань держави та суспільства.

Україна володіє потужним потенціалом земельного фонду, має унікальні угіддя, чорноземні ґрунти, які за глибиною залягання і родючістю не мають аналогів на європейському континенті. Сприятливі природні умови разом із іншими факторами зумовили інтенсивне використання земельних ресурсів, надзвичайно високий рівень освоєння територій. Розораність сільськогосподарських угідь становить 81 % від їх загальної площі. Проблема полягає в тому, що зараз немає ефективних організаційно-правових механізмів раціонального землекористування, що призводить до погіршення якісного стану земельних ресурсів. На нинішньому етапі потрібно негайно звернути увагу на земельні проблеми в Україні.

Концепція Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року визначає напрями комплексного вирішення питань у галузі земельних відносин, у формуванні нових пріоритетів земельної політики у державі, але ситуація у земельних відносинах залишається складною і такою, що вимагає невідкладного поліпшення. Найгострішими проблемами є: недосконалість державного управління земельними ресурсами та землекористуванням, незбалансованість земельного законодавства та інфраструктури ринку земель, несформованість автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, спрямованого на вирішення питань гарантії прав на землю, перерозподілу земель, диференційованого й повного оподаткування. Не вживається заходів щодо раціонального та ефективного використання й охорони земель, не запроваджено механізми їх економічного стимулювання. Відсутнє перспективне планування територій, не визначена оптимальна модель сільськогосподарського землекористування. Як наслідок – неефективно використовується один з найцінніших природних ресурсів – земля, яка, згідно зі статтею 14 Конституції України, "є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" [2]. Для удосконалення земельних відносин та системи землекористування необхідно звернути увагу на таке: збільшення фінансування з державного бюджету заходів щодо удосконалення земельних відносин та управління земельними ресурсами; удосконалення організаційних, економічних і правових відносин у земельній сфері; ведення землеустрою на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівні; економічне регулювання землекористування; поетапне введення в економічний оборот земельного капіталу; зміцнення системи забезпечення гарантій прав власності на землю, створення умов для ефективного господарювання на землі; створення електронного Державного земельного кадастру та відповідної інформаційної бази даних.

Необхідно розробити заходи за таким напрямами: підвищення ефективності управління земельними ресурсами та державного регулювання земельних відносин; удосконалення нормативно-правової бази розвитку земельних відносин та управління землею; проведення інвентаризації земель; проведення роботи з розмежування земель державної та комунальної власності; проведення роботи з встановлення меж громад по придатності земель та інвестиційній привабливості землекористування; створення законодавчо і номативно забезпеченої системи економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; створення діючого механізму відповідальності за недотримання умов використання та охорони земель; проведення нормативно-грошової оцінки земель; запровадження системи прийняття рішень у сфері використання земель на всіх рівнях тільки на основі прогнозування, планування землекористування та проектів землеустрою, узгоджених з інтересами громадян, територіальних громад і держави; завершення створення законодавчої бази регулювання земельних відносин у сфері функціонування ринку земель; розвиток системи гарантування прав власності на землю; завершення реформи Державного земельного кадастру; запровадження системи державних стандартів, норм і правил у сфері використання земель; наукове та освітнє забезпечення у сфері використання земель; державна підтримка землевпорядної науки і освіти; підготовка кадрів на засадах державного замовлення, підвищення кваліфікації спеціалістів.

Унікальний земельно-ресурсний потенціал України обумовлює її особливе місце серед інших європейських країн. Територія нашої держави відзначається значною багатоманітністю природних умов: від поліських ландшафтів до південних степів, від неповторних Карпатських гір до сонячного південного узбережжя Криму. Але земля завжди була обмеженим ресурсом. Питання охорони земель, раціонального використання земельних ресурсів повинні перейти до рівня державних пріоритетів соціально-економічного розвитку України.

39. Правові прогалини та недоліки системи державного земельного кадастру. Правові та організаційні проблеми взаємодії інформаційних систем.

На думку фахівців, одним з головних недоліків існуючого земельного кадастрового обліку слід вважати його статистичний характер (починаючи з радянських часів актуалізація кадастрових даних підмінялася веденням статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами №6-зем, 6а-зем, 2-зем), просторові характеристики обліковувалися з недостатньою точністю та ретельністю.

недостатня точність

технічні недоробки

40. Правові проблеми організації охорони землі в Україні

"Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення."

41. Ефективність перерозподілу земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Розподіл та перерозподіл земель як функція управління полягає у наданні земельних ділянок державної та комунальної власності у власність та користування, відчуженні земельних ділянок інших форм власності у державну або комунальну власність, припиненні права землекористування ділянками державної та комунальної власності, зміні цільового призначення земельних ділянок.

Розподіл та перерозподіл природних ресурсів як функція управління здійснюється у формі передачі природних ресурсів у власність чи наданні у користування або вилученні (викупу) природних ресурсів із власності чи користування. Розрізняють такі різновиди зазначеної функції: передача земель у власність і надання їх у користування та припинення права власності або користування землею; надання водних об'єктів у спеціальне користування та припинення права спеціального водокористування; надання лісових ресурсів у спеціальне користування та припинення права спеціального лісокористування; надання надр у користування та припинення права користування надрами; надання об'єктів тваринного світу у спеціальне використання та припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу; створення чи проголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду та скасування статусу територій і об'єктів природно-заповідного фонду. Кожен із названих видів має свою специфіку, особливості яких висвітлені у розділах Особливої частини підручника.

42. Особливості здійснення моніторингу земель та моніторингу ґрунтів.

Стаття 191. Призначення моніторингу земель

1. Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

2. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки.

3. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

4. Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.

5. Ведення моніторингу земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

6. Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 192. Завдання моніторингу земель

Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.

Забезпечення здійснення моніторингу покладається на Державне агентство земельних ресурсів України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ст. 16 ЗУ "Про охорону земель").

Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг грунтів і являє собою систему спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного стану ґрунтів, їх родючості, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття рішень про відвернення та ліквідацію наслідків негативних процесів. . Моніторинг родючості грунтів здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України відповідно до положень ст. 8 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Безпосередньо моніторинг грунтів на землях сільськогосподарського призначення проводиться Державною службою охорони родючості грунтів Міністерства відповідно до наказу Мінагрополітики України від 26.02.2004 № 51 "Про затвердження Положення про моніторинг грунтів на землях сільськогосподарського призначення" та наказу Мінагрополітики "Про Державний технологічний центр охорони родючості грунтів" № 167 від 01.09.2000. Спеціальні правила відносно моніторингу особливо цінних земель передбачені вказівкою Держкомзему "Про використання, охорону та моніторинг особливо цінних земель" від 03.11.1997 №55.

Залежно від територіального поширення та завдань здійснюються національний, регіональний і локальний моніторинги ґрунтів: національний - охоплює землі сільськогосподарського призначення в Україні; регіональний - охоплює землі сільськогосподарського призначення в межах фізико-географічних і адміністративних одиниць, великих масивів зрошення та осушення; локальний - проводиться на території окремих землеволодінь та землекористувань.

Результати моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення використовуються в процесі регулювання правових основ земельних відносин, при проведенні економічної та грошової (нормативної та експертної) оцінки земель, визначенні розмірів плати за землю, плануванні заходів щодо відтворення родючості ґрунтів та підвищення урожайності сільськогосподарських культур, коригуванні агротехнологій, проведенні еколого-агрохімічного районування (зонування) території, визначенні зон виробництва сільськогосподарської продукції для виготовлення продуктів для дитячого та дієтичного харчування, розробленні рекомендацій щодо раціонального та екологічно безпечного застосування агрохімікатів.

43. Проблеми здійснення контролю за використанням та охороною земель.

44. Державна землевпорядна експертиза: мета, ефективність, наслідки.

Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»

від 17.06.2004 Стаття 1. Державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Стаття 4. Основними завданнями державної експертизи є:

організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів експертизи; перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; впровадження передових методів та підвищення якості розробки об'єктів державної експертизи; підготовка об'єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи.

Процедура проведення експертизи врегульована наказом Держкомзему 03.12.2004 № 391 "Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації" і включає власне перевірку наявності та повноти необхідних документів і матеріалів щодо об'єктів державної експертизи та їх реєстрацію, аналітичне опрацювання документів чи матеріалів, а в разі необхідності - проведення обстежень у натурі (на місцевості).

Наступним етапом перевірки якості виконаних землевпорядних робіт щодо формування земельних ділянок є проведення державної експертизи підготовленої документації із землеустрою. Така експертиза здійснюється відповідно до Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», який передбачає проведення обов’язкової і вибіркової експертизи документації із землеустрою. Перелік документації із землеустрою, яка підлягає обов’язковій експертизі, визначений у ст. 9 Закону. Зокрема, до документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок, яка підлягає обов’язковій експертизі землевпорядної документації, належать: 1) проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування наявних землеволодінь і землекористувань; 2) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Землевпорядна документація може подаватися для проведення такої експертизи замовником або виконавцем робіт – землевпорядною організацією (інженером-землевпорядником). Проте вважаємо більш доцільним покладення обов’язку такої подачі на виконавця робіт, що має бути відображено у договорі між замовником та виконавцем на підготовку відповідної документації із землеустрою. Адже замовник краще обізнаний з вимогами законодавства про землеустрій та практикою його застосування. Виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у Державному агентстві земельних ресурсів України і мають високу кваліфікацію та спеціальні знання, а також висококваліфіковані спеціалісти або наукові працівники, які залучаються цими органами до її проведення відповідно до закону (ст. 7 Закону «Про державну експертизу землевпорядної документації»).

Відповідно до ст. 32 Закону «Про державну експертизу землевпорядної документації» вона проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за потреби – шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості). Однак виїзд експертів на місцевість, як правило, не практикується. Основну увагу вони приділяють аналізу якості виконаних землевпорядних робіт шляхом вивчення представленої на експертизу документації з землеустрою. Так, при проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: 1) питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень; 2) відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства; 3) еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативному впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.

Результатом проведення державної експертизи є її висновок, який може бути позитивним або негативним. В останньому випадку документація з землеустроюпідлягає доопрацюванню її виконавцем. Водночас, позитивний висновок державної експертизи щодо об’єктів обов’язкової державної експертизи є підставою для початку процедури внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та прийняття відповідними органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою (ст. 35 Закону «Про державну експертизу землевпорядної документації») у порядку, визначеному у ст. 186 Земельного кодексу України.