129. Європейські інтеграційні процеси. Європейський Союз.

Передумови європейської економічної інтеграції складаються в процесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя європейських країн в умовах динамічних глобальних змін у розвитку світової економіки та політики. Важливе значення при цьому має внутрішньоєвропейська політико-правова, економічна, соціально-культурна та інфраструктурна інтеграційна сумісність. З політичної точки зору Європа являла собою, з одного боку, перенасичений озброєннями регіон з комплексом воєнно-політичних проблем, а з іншого - регіон, де в період після Другої Світової Війни успішно розробляються механізми співробітництва в цій сфері, особливо нині в рамках Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Формуються умови та структури забезпечення загальноєвропейської безпеки. Важливу інтегративну роль відіграють географічна компактність Європи в поєднанні з різними природно-ресурсними умовами, та великими можливостями розширення ринків товарів, капіталів і праці. ЄС являє собою інтеграційне об’єднання західноєвропейських країн, які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів. Передбачалося ліквідувати всі національні бар’єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. Інституційна структура ЄС наступна: Рада Європейських Співтовариств як вищий орган інтеграційного угруповання, наділений законодавчою владою; Комісія Європейських Співтовариств як постійний виконавчий орган; Європарламент як основний консультативно-наглядовий орган; Суд Європейських співтовариств як орган юридичного контролю; Європейське політичне співтовариство; Рада міністрів ЄС; Економічна і соціальна рада; Контрольна палата. У 1991 році підписується угода між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП). Цього ж року приймається Маастріська угода, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС.

130. Види економічних циклів за тривалістю, їх характеристика.

Економічний цикл - постійно повторювані коливання економічної активності. Зростання суспільного виробництва здійснюється нелінійно і супроводжується періодичним падінням. Можливі фази циклу економічного: криза, депресія (стагнація), пожвавлення, підйом. Точка максимуму кожного наступного підйому виявляється вище попередньої.

Економічні цикли поділяються:

• на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

• цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

Циклічність проявляється у періодичному повторенні фаз розвитку. Традиційно відзначають такі основні види економічних циклів: малі тривалістю до 4-х років на підставі несталості грошово-кредитної сфери економіки з двома фазами (спад і піднесення); середні тривалістю 5-11 років на підставі старіння і заміни основного капіталу з чотирма фазами: криза, або спад, рецесія; депресія, або стагнація, застій;пожвавлення;піднесення, або експансія, бум, впритул до пику виробництва; великі (довгі хвилі в економіці) тривалістю 40-60 років з двома фазами (спад і піднесення) на підставі різних фундаментальних причин, за думкою різних учених, зокрема:У. Джевонс пов’язував довгі хвилі з періодичністю змін плям на Сонці, що спочатку впливало на аграрне виробництво, а далі на чергування фаз підприємницької діяльності;М. Кондратьєв брав за основу революційні технологічні зміни;Й. Шумпетер віддавав перевагу змінам інноваційної активності, що було близько до поглядів Кондратьєва.Треба відзначити існування криз нециклічного характеру:структурні кризи у вигляді криз відносного перевиробництва і відносного недовиробництва;системні кризи з глибокою трансформацією усіх сторін суспільного життя, що припускає необхідність переходу до нової економічної системи.