Суть процесів роздержавлення і приватизації.
Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.
В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності підприємств і організацій (наприклад, звільнення від надмірної опіки, скутості), це відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками. Це зміна форм і методів господарювання.
Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обов’язковою зміною власника: держави на іншого — приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо.
Приватизацію ж можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва. Приватизація в перехідній економіці є переважною формою роздержавлення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах — від індивідуальних підприємництв до усіх видів корпорацій.
Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.
Роздержавлення пов’язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнити ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.
Роздержавлення і приватизація мають одну мету — створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Сукупний попит: фактори, що визначають криву сукупного попиту.
С
укупний
попит – це модель, що показує реальний
об’єм національного виробництва, який
споживачі підприємства та уряд здатні
купити при будь-якому можливому рівні
цін. При рівних інших умовах чим нижче
рівень цін, тим більшу частину реального
об’єму національного виробництва
захочуть купити споживачі в середині
країни, підприємства, уряд та іноземні
покупці. І навпаки, чим вище рівень цін
- тим менше об’єм національного продукту,
який вони забажають придбати. Таким
чином залежність між рівнем цін і
реальним об’ємом національного
виробництва на який є попит є зворотна
або від’ємна.
Траєкторія кривої сукупного попиту визначається іншими факторами.
По-перше, ефектом ставки процента, який передбачає, що траєкторія кривої сукупного попиту визначається впливом змінюваного рівня цін на процентну ставку, а, отже, на споживчі видатки і інвестиції. Іншими словами, коли рівень цін підвищується, підвищується і процентна ставка, а зростання процентної ставки у свою чергу призводить до скорочення споживчих видатків та інвестицій.
По-друге, ефектом багатства, коли за вищого рівня цін реальна вартість, або купівельна спроможність, нагромаджених фінансових активів зменшується. Населення реально стає біднішим і змушене скорочувати свої видатки.
По-третє, ефектом імпортних закупівель, який полягає в тому, що підвищення цін в певній країні спричиняє зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги, і навпаки, зниження рівня цін у певній країні обумовлює скорочення її імпорту та розширення експорту. Це все супроводжується збільшенням чистого обсягу експорту і сукупного попиту даної країни.
На сукупний попит впливають також нецінові фактори. До них належать: зміни споживчих видатків (добробут споживача, його сподівання, заборгованість, податки); зміни інвестиційних видатків (процентна ставка, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий обсяг експорту (національний доход зарубіжних країн, валютні курси).
Усі ці нецінові фактори так чи інакше впливають на реальний обсяг продукту, який можуть купити споживачі, уряд і зарубіжна покупці за конкретного рівня цін. Зміни нецінових факторів сукупного попиту викликають переміщення кривої сукупного попиту.