Теорія «граничної корисності» та суб'єктивна цінність блага. Сутність «маржиналізму»(сократить)
Гранична корисність (з англ.) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19 століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс і А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє “граничну потребу”, має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.
Маржиналізм (від лат.- край) - напрям у економічній науці , що визнає принцип дедалі нижчій граничною корисності фундаментальним елементом теорії вартості ; виникло в 70-і рр.. XIX століття у формі т. зв. «Маржинальної революції». Засновниками школи є К. Менгер , У. С. Джевонс і Л. Вальрас. Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут — максимально задовольнити особисті потреби.2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб’єктивно оцінює наявність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб’єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.3. Для визначення суб’єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб’єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.
Подальший розвиток маржиналізму протікало в рамках національних шкіл: австрійської, лозаннской, англійської, американської.
Завдання маржиналізму - дослідження закономірності економічних процесів на основі використання граничних величин. Відповідно всі основні категорії в маржиналістської теорії засновані на застосуванні кількісного аналізу. Це такі категорії, як гранична продуктивність , граничні витрати , гранична корисність .
Теорія дозволила застосувати до дослідження економічних процесів кількісні методи, ефективно використовувати в економічній науці математичний апарат; дозволила створити економічні моделі; проаналізувати еластичність попиту і поставити проблему оптимуму.
Криві байдужості та їх властивості
К
рива
байдужості — це крива, кожна точка якої
характеризує споживацький вибір у
вигляді певного набору товарів чи послуг
(ринковий кошик або кошик споживача)
(рис. 3.2).
Крива байдужості представляє функцію, яка є окремим випадком кардиналістської функції корисності, що має тільки дві змінних. Математично - це лінія рівня функції корисності. Лінією рівня функції корисності називається сукупність значень аргументів, для яких функція постійна.
Ринковий кошик (споживчий кошик) — це комбінація товарів X і У для споживання їх протягом певного часу.
Споживач не розрізняє набори товарів X і У, які розташовані на кривій байдужості и. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.
Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 3.3). Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що не перетинаються.
Властивості кривих байдужості:
1. Криві байдужості с монотонно спадними функціями
(при збільшенні кількості певного блага значення функції спадає).
Зафіксуємо деякий набір (X, У) пари благ 1 та 2 і розглянемо, в яких частинах площини можуть перебувати еквівалентні набори. Іншими словами, нас цікавлять набори, які перебувають на тій самій поверхні байдужості, що і (X, У) (рис. 3.4, а).
О
чевидно,
що поверхня байдужості, яка містить
набір (X, У), не буде проходити в областях
А та С, оскільки ці області містять
відповідно заздалегідь кращі та гірші
набори благ 1 та 2.
Методом вилучення ми дійшли висновку, що можливими областями, через які проходитиме поверхня байдужості, яка містить набір (X, У), можуть бути лише області В та Э, тобто вона є монотонно спадною функцією.
2. Поверхні байдужості не перетинаються. Припустимо протилежне: нехай поверхні байдужості перетинаються і мають спільну точку А (рис. 3.4, б). Отже, вони відображають дві множини наборів благ, еквівалентних з погляду споживача. У той же час точка С менш приваблива порівняно з точкою В, оскільки набір В містить більше і блага 1, і блага 2. Помічена суперечність дає підставу для твердження про неприпустимість перетину поверхонь байдужості.
3. При збільшенні споживання певного блага зменшується величина іншого, яку людина жертвує заради отримання додаткової одиниці першого блага (прояв закону спадної граничної корисності). Якщо у людини, наприклад, багато одягу, але мало їжі, то заради додаткової одиниці їжі вона схильна пожертвувати значною часткою одягу. Якщо ж людина має багато їжі, то заради додаткової одиниці їжі вона вже буде схильна жертвувати вже меншою часткою гардеробу.
Мовою графіки та математики це означає, що кут нахилу поверхні байдужості до горизонтальної осі зменшується при збільшенні споживання блага, величина якого відображається на цій осі. Іншими словами, поверхні байдужості є опуклими функціями (рис. 3.5).
4. Чим більше поверхня байдужості віддалена від початку координат, тим привабливішими для людини є набори благ, які розташовані на цій поверхні. Ця властивість навіть не потребує доведення: вона випливає з самих умов надання переваг. Чим більше в наборі благ, тим він корисніший.