17. Закономірності економічної поведінки споживача. Закон спадної граничної корисності.

Сутність поведінки споживача у системі ринкових відносин — ліквідувати або ослабити суперечність між прагненням придбати економічне благо та існуючими для цього можливостями. Поведінка споживачів, їх вибір у світі економічних благ мають індивідуальний характер. Кожен споживач при виборі товарів керується своїм смаком, схильностями, потребами, постійно прагне до раціональності у своїй поведінці, що забезпечує йому максимум задоволення потреб.

Поведінка споживча — це процес формування попиту споживачів на різноманітні товари і послуги, що визначає розвиток їх виробництва та споживання на ринку.

Поведінка споживача далеко не завжди раціональна. Часто покупці діють нелогічно, нерозважливо, необачно. Проте в економічній теорії розглядають не конкретні дії, а теоретичні моделі, які дають можливість зрозуміти принципи поведінки споживача, дати відповідь на запитання, якому економічному благу і коли надає споживач перевагу, які обмеження визначають попит споживача, як здійснюється вибір за умов великої (малої) кількості економічних благ. Для розв'язання цих та інших подібних питань в економічній теорії використовують моделі та графіки.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача, кардиналістський, або кількісний, та ординалістський, або порядковий. Кардиналістська версія поведінки споживача ґрунтується на теорії граничної корисності і виходить з припущення, що корисність може мати кількісний вимір, визначатися функціонально. Ординалістська версія поведінки споживача відкидає необхідність кількісного вимірювання корисності і передбачає лише порядкове ранжирування споживачем множини споживчих наборів. В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань): аксіома порівнянності: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший; аксіома транзитивності: споживач встановлює певний порядок уподобань, - якщо набір благ А привабливіший, ніж набір В, а набір В привабливіший, ніж набір С, то набір А буде привабливішим також і за набір С; аксіома ненасичуваності: споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів. 

Гранична корисність — це задоволеність, що набувається від споживання кожної додаткової одиниці блага.

Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання - зменшується.

Цей закон діє на всі товари та послуги крім на товари антикваріату ( монети, старовинні речі), бо на такі товари завжди є попит і корисність збільшується тоді, коли збільшується колекція.

Закон граничної корисності – закон, який визначає характер динаміки (зміни) граничної корисності в часі. В економічній літературі не існує єдиного трактування питання характеру зміни величини граничної корисності. Одні вчені вважають що гранична корисність – це корисність останньої одиниці продукту певного виду (маржинальна корисність). Інші дотримуються думки, що гранична корисність – це корисність додаткової одиниці продукту певного виду порівняно з витратами на її виготовлення чи з іншим параметром, зокрема з вартісним обсягом (диференціальна корисність). Така корисність характеризує ступінь еластичності загальної корисності від інших факторів економічної системи (витрат виробництва, вартісних обсягів продукції ринкових цін тощо). Більшість сучасних економістів стверджує, що маржинальна корисність має тенденцію до зниження (т. зв. закон спадної граничної корисності) сутність якого полягає в тому, що кожна додаткова одиниця продукту певного виду приносить споживачу все менше задоволення а тому її гранична корисність знижується спричиняючи відповідне зниження рівня ринкових цін на продукцію. Такий рівень цін відповідає величині корисності останнього продукту з певного ряду продуктів.