1. Особливості пізнавальних процесів молодшого школяра.

Сприймання. Не достатньо диференційоване. Через це дитина інколи переплутує схожі за написанням літери і цифри (н-лад, 9 і 6). Хоча вона може цілеспрямовано розглядати предмети і малюнки, ними, як і в дошкільному віці виділяються, нбайбільш яскраві, ті, що кидаються в очі якості - в основному колір, форма і величина. Діти цього віку ще не вміють робити цілеспрямованого аналізу результатів сприймання, виділяти серед них головне, істотне, їх сприйманню властива емоційність. Для того щоб школяр більш тонко аналізував якості об'єктів, учитель повинен проводити спеціальну роботу, навчаючи його спостерігати.

Поступово сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для себе об'єкти, діти намагаються віднести їх до певної категорії.

Мислення. Завершується перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення. Мислення ще є конкретним - при розв'язанні мислительної задачі вони виходять з означених словами конкретних предметів, їх зображень чи уявлень. їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити з нього певні висновки, ніж навести приклад до загального положення. У дитини з'являються логічно правильні роздуми: вона використовує операції. Операції, характерні для даного віку, Ж. Піаже назвав конкретними, оскільки вони можуть використовуватися тільки на конкретному, наочному матеріалі.

На кінець молодшого шкільного віку психологами серед дітей виділено групи "теоретиків", чи "мислителів", "практиків", яким потрібна опора на наочність і практичні дії, "художників", з яскравим образним мисленням. У більшості дітей спостерігається відносна рівність між різними видами мислення.

У процесі навчання у дітей формуються наукові поняття. Що мають важливе значення у становленні словесно-логічного мислення.

Оволодіння у процесі навчання системою наукових понять дає можливість говорити про розвиток у молодших школярів основ понятійного, чи теоретичного мислення. Це мислення дає можливість учневі розв'зувати задачі, орієнтуючись не на зовнішні, наочні ознаки і зв'язки об'єктів, а на внутрішні, суттєві якості і відношення. Розвиток теоретичного мислення залежить від того, як і чому вчать дитину, тобто від типу навчання.

Молодші школярі поступово вчаться розвв'язувати задачі здійснюючи потрібні для цього дії та операції, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях, умовиводах.

Аналіз спочатку - переважно практичного дієвого і образно-мовного характеру. Від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмету, діти поступово переходять до комплексного, прагнучи розглянути усі частини чи властивості пізнавального предмету, хоч і не вміють ще встановлювати взаємозв'язки між ними.

Аналіз поступово поєднується із синтезом, однак для молодших школярів аналіз є доступнішим мислительним процесом. Вони швидше спроможні виділити елементи в цілому, ніж об'єднувати розрізнене.

Операції аналізу і синтезу поєднуються в порівнянні об'єктів, розвиток якого залежить від того, як часто учням дають завдання на порівняння різних об'єктів, їх груп, класів, як визначаються орієнтири для зіставлення об'єктів, виокремлення істотних подібних і відмінних ознак і т.д.

Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке є важливим компонентом розумової діяльності учнів в узагальненні і формуванні понять.

Під впливом вимог навчання вдосконалюються способи узагальнення, від наочно-мовних діти переходять до уявно-мовних, а згодом і до понятійно-мовних.

Пам'ять. Розвивається в двох напрямках - довільності та осмисленості.

Зростає продуктивність, міцність і точність запам'ятовування матеріалу. Підвищується точність впізнавання запам'ятованих об'єктів.

Дорослі повинні контролювати не тільки результат ( точність відповіді, правильність переказу), а й сам процес - як, яким способом учень це запам'ятав.

Одна із задач вчителя у початкових класах - навчити дітей використовувати певні мнемонічні прийоми. Це, перш за все, поділ тексту на смислові частини (придумування до них заголовків, складання плану), прослідковування основних смислових ліній, виділення смислових опорних пунктів чи слів, повернення до вже прочитаних частин тексту для уточнення їх змісту, раціональні прийоми заучування на пам'ять. У результаті учбовий матеріал розуміється, пов'язується з старим і включається в загальну систему зв'язків, що є в дитини. Такий матеріал легко пригадується дитиною.

Уява. Надзвичайно бурхлива, яскрава, з характерними рисами некерованості. У процесі навчання поступово розвивається, зокрема вдосконалюється відтворююча уява, стаючи реалістичнішою і керованішою.

Формується творча уява, на базі минулого досвіду з'являються нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів.

Увага. Переважає мимовільна увага, хоча поступово учні здатні концентрувати увагу на нецікавих діях. Для них зовнішні враження - сильний відволікаючий фактор, їм важко зосередитися на незрозумілому, складному матеріалі. Увага відрізняється невеликим обсягом, малою стійкістю - можуть зосереджено займатися однією справою 10-15 хв.

З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага тісно пов'язана із значущістю для дітей навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності, важливості матеріалу, інтерес до його змісту є важливою умовою їх уваги.

З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага пов'язана зі значущістю для них навчального матеріалу, інтерес до його змісту є важливою умовою їхньої уваги.

Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед учнями, а також від уміння вчителя так організувати навчальну діяльність, щоб охопити нею всіх учнів у класі/