- •1. Проблема навчання дітей з 6 років
- •2.. Варіанти розвитку першокласників в умовах шкільного навчання.
- •3. Чинники адаптації дітей до умов шкільного навчання.
- •1. Особливості пізнавальних процесів молодшого школяра.
- •2. Провідний вид діяльності молодших школярів. Структура учбової діяльності. Мотивація учбової діяльності.
- •3. Ігрова та трудова діяльність молодших школярів. Ігрова діяльність молодшого школяра
- •6. Індивідуально-особистісні особливості молодших школярів.
Психологічні особливості шестирічних дітей
Проблема навчання дітей з шести років.
Варіанти розвитку першокласників в умовах шкільного навчання.
Чинники адаптації дітей до умов шкільного навчання.
1. Проблема навчання дітей з 6 років
Навчання 6-річних дітей припускає режим, що щадить (тривалість уроку не більше 35 хвилин, у перервах між заняттями фізкультурні розминки, ігри або прогулянки, денний сон, відсутність домашніх завдань і т.д.), невеликий обсяг навчального матеріалу (знання й уміння, якими діти повинні опанувати за 3 роки навчання в початкових класах, починаючи вчитися з 7 років, практично ті ж, що в дітей, що навчаються з 6 років в 4-літньої початкової школі), більша кількість загальнорозвиваючих занять (фізкультура, музика, ритміка, образотворче мистецтво, праця, екскурсії), медичний контроль за станом здоров'я, особливі програми й методи навчання. Але, незважаючи на прагнення більшості директорів шкіл і вчителів реалізувати ці принципи навчання зберігається ряд проблем, і насамперед психологічних.
Всі психологи, що працюють із 6-річними дітьми, приходять до одного й того ж висновку: 6-річний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Він зберігає
особливості мислення, властиві дошкільному віку,
у нього переважає мимовільна пам'ять (запам'ятовується головним чином те, що цікаво, а не те, що потрібно запам'ятати);
специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатися однією справою не більше 10-15 хвилин.
Особливості особистості 6-річних дітей створюють додаткові труднощі в процесі навчання.
Пізнавальні мотиви, адекватні завданням-навчання, ще нестійкі й ситуативні, тому під час занять у більшості дітей вони з'являються й підтримуються тільки завдяки зусиллям учителя.
Завищена самооцінка, характерна також для більшості дітей, приводить до того, що їм важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. Вони вважають оцінку своєї навчальної роботи оцінкою особистості в цілому, і коли вчитель говорить: «Ти зробив неправильно», - це сприймається як «Ти поганий».
Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, стан дискомфорту, через які значна частина учнів стає пасивної, кидає почату роботу або вимагає допомоги вчителя.
Нестійкість поведінки, що залежить від емоційного стану дитини, ускладнює як відносини з педагогом, так і колективну роботу дітей на уроці.
В 6 років ще існують значні труднощі з довільною поведінкою: у дошкільному віці довільність тільки починає формуватися. Звичайно, дитина вже може якийсь час керувати своєю поведінкою, свідомо досягати поставленої перед нею мети, але вона легко відволікається від своїх намірів, переключаючись на щось несподіване, нове, привабливе.
Більше того, в 6-річних дітей недостатню сформований механізм регуляції діяльності, що опирається на соціальні норми й правила. їхня активність, творча ініціатива не можуть проявлятися в умовах твердих вимог, строго регламентованого спілкування. І якщо, наприклад, дитини сварять за те, що вона намалював не червоне, як було потрібно, а зелене сонце (на її думку, зелене сонце із червоними променями - це красиво), у неї замість розуміння шкільних правил виникають подив, образа, острах помилитися наступного разу.
Не будемо перераховувати всі особливості розвитку дошкільника. Очевидно, що дітей 6 років навчати важко й таке навчання повинне будуватися з урахуванням специфіки їх розвитку.
Де б дитина не навчалася у свої 6 років, учитель і вихователь повинні враховувати її вікові особливості. Наприклад, раз 6-літня дитина швидко стомлюється, виконуючи ту саму роботу, у класі потрібно забезпечити зміну різноманітних видів діяльності. Урок через це складається з декількох частин, об'єднаних загальною темою. Не можна давати завдання, типові для традиційного шкільного навчання, що потребує тривалого зосередження на одному предметі, виконання серії монотонних точних рухів і т.п. Тому що дитина прагне все вивчити в наочно-образному й наочно-діючому планах, велике місце повинно приділятися практичним діям із предметами, роботі з наочним матеріалом. Завдяки потребі в грі й напружено-емоційній насиченості всього життя 6-річна дитина значно краще засвоює програму в ігровій формі, чим у стандартній ситуації навчального заняття. Тому необхідно постійне включення в урок елементів гри, проведення спеціальних дидактичних і розвиваючих ігор.
Що ж відбувається з дитиною, якщо він все-таки попадає у формалізовану систему шкільного навчання, у якій недостатньо враховуються його вікові особливості? Як показали комплексні дослідження, що проводилися в школах, у несприятливих умовах часто погіршується стан здоров'я дітей: може знижуватися вагу, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові, знижується гострота зору, з'являються головні болі. У зв'язку з погіршенням загального самопочуття дитина починає, часто хворіти, знижується її й так невисока працездатність, що негативно позначається на навчанні. В окремих випадках виникають неврози, шкільна дезадаптація.
