2. Закономірності розміщення продуктивних сил

Розміщенню продуктивних сил притаманні певні закономірності, які значною мірою впливають на розвиток галузей народного господарства країни та регіону, обсяги виробництва, географічне їх розміщення, ефективне використання природно-ресурсного потенціалу і, особливо, залучення до суспільне корисної праці наявного трудового ресурсного потенціалу з метою ліквідації безробіття і зростання добробуту населення.

Розглянемо основні закономірності розміщення продуктивних сил.

Закономірність економічно ефективного РПС забезпечує постійне зростання продуктивності суспільної праці на основі її всебічної інтенсифікації за найменших сукупних витрат уречевленої й живої праці як на виробництво самого продукту, так і на переміщення його до місця споживання. Результатом реалізації цієї закономірності є поліпшення соціальних умов життя населення, забезпечення оптимального природокористування, вирішення національних, політичних та інших проблем. Зниження або недостатнє зростання ефективності суспільного виробництва засвідчує, що РПС не можна визнати раціональним.

Закономірність територіального поділу праці. Знаходить своє відображення в процесі спеціалізації територій на виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвинутої міжрегіональної кооперації. У результаті територіального поділу праці в господарствах формується така територіально-галузева структура, яка найбільш відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Територіальний поділ витрат веде до підвищення ефективності господарювання.

Процес територіального поділу праці характеризується розвитком на кожній території тих галузей, для яких склались найбільш вигідні природно-ресурсні та соціально-економічні передумови. У результаті чого розвивається ефективна і раціональна територіальна спеціалізація з відповідними допоміжними і обслуговуючими галузями, формуються господарський комплекс з внутрішньою структурою і міжрегіональними зв’язками.

Закономірність соціальної спрямованості розвитку продуктивних сил. Базується на виробничих відносинах рівня розвитку продуктивних сил і оптимального задоволення потреб людини. У Конституції задекларовано, що людина визнається найвищою соціальною цінністю суспільства. Особливо наголошено на тому, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, тим самим підпорядковує розвиток і розміщення продуктивних сил інтересам і потребам людини. Ця закономірність реалізується через урахування інтересів щодо все більш повного задоволення особистих і суспільних потреб людей, підвищення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та забезпечення конституційних прав усіх громадян: права на гідне життя, соціальний захист, безоплатну освіту та медичне обслуговування, право на працю та її адекватну винагороду, право на вільний вибір місця проживання і сфери прикладання праці [71].

Закономірність раціонального розміщення виробництва випливає із спеціального економічного закону економії праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. В першу чергу ця закономірність пов’язана із значною територіальною диференціацією в розміщенні природно-сировинних ресурсів і населення. Це спонукає на додаткові витрати транспортування сировини, палива і готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується, насамперед, через принцип розміщення промисловості з погляду наближення їх до джерел сировини та споживача. Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Разом з тим, пропорційне розміщення виробництва на території України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей виробництва внутрішнього національного доходу на душу населення. У ринково-господарській діяльності практично реалізувати цю закономірність держава може через регулювання, яке передбачає надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Врахування цієї закономірності дає змогу фактично вирівнювати рівні економічного розвитку областей, більш рівномірно розвивати продуктивні сили регіонів.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає із законів суспільного поділу праці та інтеграційних процесів. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання - досягненню в інтересах суспільства найкращих результатів при мінімальних затратах. Поєднання і взаємозв’язаний розвиток галузей на певній території дає народногосподарську економію за рахунок скорочення витрат на перевезення сировини і готової продукції за рахунок спільного використання виробничої і соціальної інфраструктури.

Закономірність територіальної концентрації розміщення і розвитку продуктивних сил. Характеризується дією закону усуспільнення виробництва і праці, який відображає об’єктивну тенденцію зосередження виробництва в обмеженому просторі і проявляється в економії витрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємне розміщення спільних об’єктів в одній точці).

Закономірність територіальної концентрації відображає об’єктивну тенденцію, яка проявляється в отриманні додаткового ефекту за рахунок просторової агломерації сфери матеріального виробництва і сфери послуг, розвитку територіальних промислових комплексів, локалізації їх господарської діяльності. Однак на кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, що зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури тощо. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію призводить до зниження ефективності суспільного виробництва.

Закономірність економічної цілісності регіону. В. Поповкін визначає цю закономірність як закон і вважає його синтезуючим [42, 60-68].

Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) і соціальної сфер. Ці три компонента поєднуються між собою не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Поєднання вихідних умов формування регіону дає значну кількість варіантів, тому в будь-які в країні немає тотожних регіонів. Коли розглянемо окремо кожний регіон України, ми побачимо, що він не подібний до іншого та є неповторним

Закономірність глобалізації та регіоналізації розміщення і розвитку продуктивних сил.

Ринкові умови розвитку економіки характеризуються наявністю двох протилежних процесів - глобалізації економіки та її регіоналізації. Глобалізація економіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація (особливо в межах національних господарських комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як особливого типу територіального управління економічними відносинами. На національному рівні регіоналізація спрямовується як на захист інтересів того чи іншого регіону від руйнівної дії глобальних процесів, так і на здійснення глобальних інтересів.

Регіоналізація в межах країни виражається в зростанні самоуправління розвитком регіональної економіки, зосередженні владних повноважень і господарської самостійності регіонів. Глобалізація і регіоналізація сучасної ринкової економіки відображає реальну дійсність розвитку економічних відносин, зокрема в розміщенні продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. Ці процеси породжують гострі проблеми, які необхідно враховувати при розміщенні продуктивних сил і розвитку економіки України та її регіонів.

Міжнародне економічне та соціальне значення має рекреаційний комплекс у складі Азово-Чорноморського, Карпатського та Поліського підкомплексів. Унікальні бальнеологічні природні ресурси можуть стати природною базою розвитку загальноєвропейського туристично-рекреаційного господарського комплексу [64].

Територіальний поділ праці вимагає налагодження тісних економічних зв’язків між спеціалізованими товаровиробниками та підприємствами — постачальниками сировини, матеріалів комплектуючих деталей, вузлів. Таким чином утворюється міжрегіональна економічна інтеграція, яка починається з налагоджування економічних зв’язків між підприємствами відповідного регіону (території) [ 42, 40-42].

Розрізняють внутрішню інтеграцію: всередині країни, регіону, області, району, відповідної галузі, території, всередині підприємства, того чи іншого виробничого підрозділу.

У світовій практиці великого значення набувають міжнародні інтеграційні процеси, тобто зовнішня інтеграція, яка дає можливість значно розширити технологічні межі виробництва, сприяти спеціалізації виробничих процесів у виготовленні вузлів, деталей, напівфабрикатів, готових виробів. Це сприяє посиленому товарообороту між розвинутими країнами, що здійснюється на договірних засадах або кооперативними поставками. Найважливішими чинниками, що визначають формування міжнародних інтеграційних процесів, виступають: розвиток науково-технічного прогресу, який в нинішніх умовах господарювання є глобальним; інтеграція можливостей використання ресурсного потенціалу; глобальне зростання небезпеки загальної економічної катастрофи; інтеграція інформаційної сфери.

Посилення міжнародної інтеграції сприяє поглибленню глобалізації економіки, створенню мереж міжнародних виробництв з швидким розміщенням потужностей з випуску стандартизованої та уніфікованої продукції. У цих умовах тенденцією в розміщенні продуктивних сил є мобільність виробництва, зумовлена мобільністю не прив’язаного до місцевості капіталу. Ця теза підтверджує створення в нашій країні за останній період великої кількості спільних міжнародних підприємств з іноземним капіталом. Аналізуючи ефективність вкладних інвестицій, міжнародний Інвестор може вільно перемістити підприємство в іншу місцевість, де існують кращі умови і де можна одержати більшу додаткову вартість [ 42, 262-279] .