2. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

Успішне управління і фінансування природоохоронних заходів потребує широкої достовірної інформації про екологічний стан довкілля і порушення екологічної рівноваги, якщо таке порушен­ня є насправді. Тобто йдеться про здійснення моніторингу при­родного, виробничого і соціального середовища та формування відповідної бази інформації, аналіз якої дасть змогу здійснити оцінку реального екологічного стану, ухвалити певні рішення і вжити належних заходів. Така інформаційна база потрібна та­кож для запобігання негативним впливам з боку людини і вироб­ництва на природу і довкілля загалом.

Екологічний моніторинг — безперервне спостереження за станом параметрів атмосферного повітря, водних, земельних, біологічних ресурсів та відходів виробництва, яке мас па меті здійснення контролю і утримання їх у межах зба­лансованої рівноваги у-процесі продуктивного й ефектив­ного відтворення виробництва без шкоди здоров'ю людей.

Проведення екологічного моніторингу є дуже складним захо­дом. Річ у тому, що всі види виробничої і соціальної сфер діяль­ності людини тісно пов'язані з необхідністю використання певної площі земельної поверхні, сировинних, водних, енергетичних ре­сурсів, транспортування, складування сировини, відходів, ви­робів тощо. Це потребує належної інфраструктури, системи кон­тролю, зберігання, переміщення, щоби забезпечити дотримання науково обґрунтованих норм екологічної рівноваги і безпеки.

Об'єкти екологічного моніторингу. Практично вся територія країни і її окремих регіонів є об'єктом спостереження за проце­сом природокористування. Це викликано необхідністю як збере­ження у належному стані природних ландшафтів, так і проведен­ня заходів відновлення порушених техногенними процесами при­родних явищ і процесів. Об'єкти екологічного моніторингу мож­на звести в декілька груп:

1.територія та об'єкти, що підлягають особливій охороні;

2.атмосферне повітря, водні, земельні і біологічні ресурси; населені пункти і прилеглі до них території;

3.виробничі об'єкти і концентрація відходів, викидів, стоків у процесі технологічної переробки сировини, води і матеріалів [59 ].

Території та об'єкти особливої охорони. Одним із найважливі­ших пріоритетів довгострокової державної політики України виз­нано, розвиток природно-заповідної справи на основі системного управління природоохоронних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, а також її міжнародних зобов'язань. Кожен регіон України характеризується широким спектром природних зон з відмінними ландшафтами, зокрема геолого-геоморфологічною будовою, ґрунтово-кліматичними умовами, флористичними і геоботанічними особливостями, фауною та іншими природними формаціями. Такі території набувають заповідного статусу і за­носяться у реєстр до об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Категорії територій та об'єктів ПЗФ мають як місцеве, так і ре­гіональне значення: природні заповідники; національні природні парки; регіональні ландшафтні парки; заказники загальнодер­жавного і місцевого значення;пам'ятки природи загальнодер­жавного і місцевого значення; ботанічні сади загальнодержав­ного і місцевого значення; дендропарки загальнодержавного і місцевого значення; зоологічні парки місцевого значення; парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і місцевого значення; заповідні урочища [60] .

Для запобігання негативному впливу виробництва й туризму на стан цих об'єктів органи місцевого самоврядування, контро­люючі органи, адміністрації природоохоронних установ ведуть постійний контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства та недопущення перевищення рекреаційного на­вантаження і деградації довкілля.

Атмосферне повітря, водні, земельні та біологічні ресурси. На­звані ресурси є незмінним природним джерелом сировини для відтворення виробництва і життя самої людини. Наприклад, по­вітря і вода необхідні в чистому вигляді безперервно. Якщо вжи­вання води людині потрібне 1,5 — 2 л/добу, то повітря потрібне щосекунди. Без чистого повітря людина не може перебувати більше 10 — 15 секунд.

З розвитком продуктивних сил обсяг природних ресурсів, що їх залучають у виробництво, значно зростає. Для України ї її ре­гіонів проблема моніторингу і раціонального використання при­родних ресурсів є однією з найактуальніших. Річ у тому, що рівень і характер використання природних ресурсів в Україні визначав­ся, з одного боку, її колишнім колоніальним становищем, з дру­гого — екстенсивним характером самої системи господарюван­ня, яка залишилася у спадок незалежній Україні.

Під час будівництва нових зводів і фабрик приділяли мало уваги (а здебільшого й зовсім нехтували) створенням режиму еко­номії та екологічно чистого використання природних багатств. Результатом того нині є:

1. порушення екологічної системи і сильне забруднення, об­міління багатьох річок басейну Дніпра внаслідок побудови бага­тьох ГЕС на р. Дніпро;

2. заболочення тисячі гектарів високопродуктивної землі внас­лідок створення великої кількості водосховищ у басейні Дніпра;

3. пересихання і обміління річок, зникнення різноманітних видів флори і фауни в місцях інтенсивної меліорації (осушення) тери­торій;

4. ерозія орних земель, знищення великих площ лісів, забруд­нення курортних зон тощо в районах стоків хімічних і металур­гійних заводів, вибирання підземних надр.

Загальне техногенне навантаження на природу України за своєю інтенсивністю приблизно в 10 разів перевищує середню у сьогоднішньому СНД.

Населені пункти і прилеглі до них території. Поселення як об'єкти екологічного моніторингу привертають увагу тим, що в них сконцентровані мешканці з усією виробничою і соціальною інфраструктурою, комунікаціями, транспортною мережею тощо. Чим більше поселення, тим вищий рівень концентрації населення та об'єктів його обслуговування.

Предмет екологічного моніторингу населених пунктів:

- рівень екологічної освіти, культури мешканців населених пунктів;

- естетичний стан житлових будівель, дворів, громадських закладів, підприємств, вулиць та ін.;

- стан водовідведення, вивезення сміття, санітарний стан ву­лиць, дворів, парків, зелених насаджень, ставків, озер та інших водоймищ всередині населених пунктів та за їх межами;

- стан сміттєзвалищ, резервуарів із стоками підприємств, каналізації тощо.

Важливим є спостереження за зонами відпочинку мешканців населених пунктів, що до них прилягають: ліс, луки, річки, став­ки, озера та інші природні ландшафти.

Виробничі об'єкти. Це промислові підприємства з технологіч­ними циклами обробки сировини, матеріалів, води, використан­ня палива, енергії тощо. Вони здебільшого є єдиним джерелом ви­кидів в атмосферу продуктів згорання, концентрованих хімічни­ми елементами стоків, відходів, сміття у великих масштабах, які потрапляють до прилеглих територій, переносяться річками, до­щовими потоками, проникають у грунти, грунтові води, водой­ми і т. ін.

Предметом екологічного моніторингу виробничих підприємств є не лише викиди в атмосферу чи стоки, а й стан технологій обробки сировини й матеріалів у процесі виготовлен­ня продукції. Річ у тому, що чим вищий техніко-технологічний рівень виробництва, тим нижчий рівень забруднення довкілля. Так показує практика високорозвинутих ринкових країн.

Система екологічної інформації. Виявлення і розв'язання еко­логічних проблем потребує об'єктивної інформації про джерела і масштаби негативного впливу людини на природу. Органи, які контролюють екологічний стан стверджують, що в усіх регіонах України зафіксовано негативні екологічні тенденції. До того ж, вони стають дедалі відчутнішими. Зокрема, зростає забруднен­ня поверхневих вод унаслідок скидання неочищених стоків у во­дойми, що пов'язані з фізичним і моральним зносом водогінно-каналізаційних систем, недостатнім фінансуванням їх утриман­ня, ремонту і реконструкції, збільшуються обсяги нагромаджен­ня промислових і побутових відходів, повільно, але стабільно зро­стає забруднення атмосферного повітря заводами і автотранс­портом, зростає вплив транскордонного переносу забруднюю­чих речовин, скорочуються обсяги капіталовкладень у природо­охоронну сферу, регіональні екологічні програми відчувають ве­ликий дефіцит коштів.

Сучасна система екологічного моніторингу повинна форму­вати інформаційну базу за такими групами показників:

територія і розселення: площа окремого регіону, країни, ландшафтів, лісів, водойм, орних земель та інших угідь; міські і сільські поселення, густота населення — осіб на 1 кв. км площі землекористувачів, виведення земель із господарського викори­стання, ерозії тощо;

водні ресурси: загальний водостік у країні й регіоні — км³, обсяги іригації і меліорації — гектарів, забір води із природних об'єктів — м³, загальне відведення стічних вод — м³, у тому числі забруднених — м³, з них без очищення — м³, частка забруднених вод у загальному водовідведенні — %, нормативно очищених вод -м³, потужність очисних споруд — м³;

атмосферне повітря: шкідливі викиди в атмосферне по­вітря - тонн, у тому числі стаціонарними джерелами — тонн, автотранспортом — тонн, в Україні загалом — тонн, за регіона­ми - тонн, промислових містах у регіонах — тонн.

поводження з відходами І — ІІІ класів небезпеки: заготівля деревини в Україні і в регіонах — м³, у тому числі від рубок голов­ного користування — м³, відтворення лісів та земель лісового фонду - гектарів;

використання та охорони лісу, тваринних ресурсів та за­повідних територій:

1.заготівля деревини, у тому числі рубок головного користування — м³ площі обезліснення, потенційних зсувів, лавин, селевих по­токів, повеней — гектарів, відтворення лісів на землях лісового фонду та в місцях потенційної ерозії і руйнування поверхні землі — гектарів;

2.площа мисливських угідь — гектарів, загальна чисельність голів — копитних тварин, хутрових звірів, пернатих в Україні і регіонах;

3.заповідники, національні природні парки — кількість, площа в гектарах.

концентровані стоки хімічних підприємств — площа — гек­тарів і об'єм —м³, площа сміттєзвалищ — гектарів, складуван­ня хімічних продуктів, боєприпасів — м³, гектарів.

Моніторинг екологічного стану території і виробництва в Україні та її регіонах дає можливість розвивати екологічне підприємництво, зокрема, розширення сфери діяльності та ство­рення нових спеціалізованих підприємницьких структур для пе­реробки та утилізації промислових відходів, альтернативної енер­гетики, розвиток зеленого туризму та інші види діяльності.