4. Методологія дисципліни “Регіональна економіка”
Обґрунтовуючи сутність регіональної економіки як науки, потрібно відповісти на питання: як вона відповідає теорії економічних систем, які її основні методологічні принципи і методи дослідження.
Під методологією наукового дослідження розуміють систему підходів, принципів, показників, методів дослідження соціально-економічних процесів, обґрунтування оптимальних рішень. Для поглибленого аналізу цих складних народногосподарських систем і підсистем використовують низку спеціальних методів залежно від структури і стратегії розвитку народного господарства, територіального їх розміщення, обсягу виробництва, кон’юнктури ринку, наявності споживача тощо.
Регіональна економіка як наука має свій метод дослідження і аргументацію спеціальних завдань її розвитку. Метод регіональної економіки – це спосіб пізнання предмета регіональної економіки, за якого регіональна економіка розглядається як частина національної економіки, що саморозвивається на основі дії об'єктивних економічних законів.
Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку сформували основоположники теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж.Чорлі, П. Хаччет та ін [23, 33,56].
Вагомий внесок у теорію регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил зробили вчені: О. Алімов, П. Ващенко, К. Воблий, О. Діброва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Б. Данилишин, Ф. Заставний, М. Паламарчук, М. Пістун, Ю. Пітюренко, В. Поповкін, О. Шаблій, Я. Жупаньський, М. Чумаченко, В. Симоненко, Я. Фащевиця, Я. Степаненко та ін [29, 33,45].
В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться активний пошук найбільш прийнятних форм організації виробництва і розвитку соціальної сфери. В основу сучасної теорії регіоналізації економічної політики покладена модель забезпечення сталого її розвитку.
Метод (від грецьк. με οδος – шлях дослідження, теорія, вчення) – спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного освоєння (пізнання) дійсності. У науковій літературі виділяють чотири рівні методів:
• філософський (загальнонауковий);
• міждисциплінарний (загальний для декількох галузей знання);
• конкретно-науковий (спеціальний);
• методико-технічний.
Поєднання в певній пропорції методів різних рівнів становить основу будь-якого наукового дослідження.
Системний підхід – напрямок методології наукового пізнання й соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем; він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, на виявлення різноманітних типів зв'язків у ньому та зведення їх в єдину теоретичну картину. Принципи системного підходу знайшли застосування в біології, екології, психології, кібернетиці, техніці, економіці, управлінні.
Відповідно до системного підходу навколишня дійсність розглядається як цілісна система, що перебуває в безперервному розвитку, а всі її елементи взаємопов’язані, взаємообумовлені й взаємозалежні [70].
Для аналізу розвитку РПС та регіональної економіки можна використовувати такі загальнонаукові і конкретно-наукові методи, як методи аналізу статистичних матеріалів, картографічних спостережень, техніко-економічних розрахунків ефективності, районного планування, економічного районування, економіко-математичного моделювання, системного аналізу, балансових розрахунків тощо.
Так, методи аналізу статистичних матеріалів дозволяють вивчати просторово-економічні об'єкти та явища в їхньому взаємозв'язку й динамічному розвитку. Використання цих методів супроводжується розрахунками показників динаміки (темпів зростання і приросту, абсолютних відхилень, питомої ваги тощо). На основі цих розрахунків будуються графіки, стовпчикові і структурні колові діаграми, які далі аналізуються.
Картографічні методи полягають у наочному зображенні й дослідженні розміщення продуктивних сил і регіональної економіки за допомогою топографічних, геологічних, географічних карт ґрунтів, щільності населення.
Методи техніко-економічних розрахунків ефективності поєднують визначення декількох показників різних варіантів розміщення продуктивних сил і регіональної економіки (трудомісткості, фондо- та матеріаломісткості, рентабельності, терміну окупності витрат, собівартості продукції).
Методи районного планування застосовуються при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства.
Метод економічного районування широко застосовується не лише в наукових дослідженнях, а й у практиці територіального планування і управління.
Економічне районування – це науково обґрунтований розподіл країни на економічні райони, які склалися історично або в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Воно передбачає членування території з урахуванням об’єктивних закономірностей територіального поділу праці, формування територіально-виробничих комплексів різного масштабу, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури національно-територіальних утворень.
В основі економіко-математичних методів лежить системний підхід, створюються моделі, які після їх дослідження переносяться в реальну ситуацію.
Балансові методи отримали своє використання у передпланових дослідженнях, коли розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, територіальні баланси потужностей підприємств. Баланси поділяються на звітні та планові. Особливого значення набули розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу і споживання продукції в областях та економічних районах.
За допомогою методів системного аналізу порівнюються різні варіанти вирішення проблем удосконалення розміщення виробництва і обираються найоптимальніші з погляду на витрати та отримані результати. Економічне обґрунтування як головне завдання пошуку оптимального розміщення виробництва проводиться за допомогою критерію мінімуму сумарних витрат при досягненні максимальних результатів [25].
Контрольні питання та завдання
1. Що є об'єктом і предметом регіональної економіки?
2. Визначте місце і роль регіональної економіки в системі наук.
3. Розкрийте методологічні принципи" і наукові методи дослідження в регіональній економіці.
4. Які проблеми досліджує регіональна економіка?
5.Проведіть дослідження наукових робіт з регіональної економіки українських вчених економістів.
6.Етапи становлення та особливості розвитку регіональної економіки.
7.Теорії розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.
8. Нові концепції регіонального розвитку.
Лекція 2
ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ ТА ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
План викладення і засвоєння матеріалу
1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об’єктивний характер.
2. Закономірності розміщення продуктивних сил.
3. Принципи розміщення продуктивних сил.
4. Фактори розміщення продуктивних сил.
Література: [13,17,19,33,34,42,57,58,59,64,71 ].
1. Економічні закони та закономірності розміщення виробництва, їх об’єктивний характер
Розвиток природи і суспільства характеризується наявністю багатоманітних та стабільних зв'язків і залежностей, які є проявом дії різних сил. Найбільш загальні та суттєві взаємозв'язки і залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві називаються законами.
Економічні закони – це необхідні та стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.
У сучасному суспільстві на формування, розвиток продуктивних сил і регіональну економіку найбільший вплив чинять такі загальні економічні закони: сталого розвитку продуктивних сил, територіального поділу праці, економії часу і праці, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, глобалізації і регіоналізації тощо [17, 214-218].
При цьому все більшу роль відіграє закон сталого розвитку продуктивних сил, як такий, що визначає стратегічний напрямок досягнення комплексного розвитку економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Учені виділяють загальні закони розвитку природи і суспільства (закони діалектики), загальнонаукові закони для конкретної науки (наприклад, для економічної науки – це закони підвищення продуктивності праці, економії часу, вартості, відповідності попиту і пропозиції), а також конкретно-наукові закони, які стосуються окремих галузей науки. Останні відображають особливості (ступінь) прояву загальнонаукових законів у конкретних економічних умовах і виступають як закономірності.
Вони є в основі формування та розміщення праці і капіталу на території країни, тобто продуктивних сил і спеціалізації окремих регіонів.
До економічних законів належать:
- закон соціально-економічної збалансованості:
Q*ц=v*Гм, (2.1)
де Q фізична кількість товарів, робіт і послуг; ц - ціна одиниці товару, робіт і послуг; Гм – грошова маса, необхідна для обороту товарів робіт і послуг; v - коефіцієнт оборотності грошової маси.
- закон товарообміну:
(2.2)
- закон товаровиробництва:
Qц = О + Т + А + ЧП, (2.3)
де О - частка матеріальних затрат у вартості створеного продукту; Т - частка оплати праці; А - норма амортизації, ЧП - чистий прибуток [19, 125-134].
Закономірність – це прояв дії загального економічного закону чи законів у конкретних умовах. Закономірність, як і закон, відображає стійкі причинно-наслідкові зв'язки, однак не однозначну залежність, а імовірнісну. В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони.
Закономірності розміщення виробництва — це об’єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. Вони виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють. Всі закони і закономірності - це об’єктивні відношення, які проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються як стійкий взаємозв’язок між виробничою діяльністю людей і особливостями територій, на яких здійснюється ця діяльність. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної економіки.