§4.“Безмонетний період” в історії грошового обігу Київської Русі

(кінець ХІ – початок ХІV ст.)

В останній чверті Х ст. значення арабських дірхемів в обслуговуванні грошового ринку українських земель зменшилося. Це сталося через вичерпання покладів срібла в країнах Сходу, а отже, зменшення їх надходження на Русь. Одночасно погіршилась якість куфічних дірхемів, що зробило їх непридатним для використання у міжнародній торгівлі. На північному сході та північному заході Русі цю прогалину певною мірою заповнили західноєвропейські денарії, однак грошовий ринок південноруських земель їх не сприйняв. Наприкінці ХІ ст. ці монети також перестали завозити на Русь. З огляду на це, у перших десятиліттях місце монет на грошовому ринку посіли гривни – масивні зливки срібла чи золота встановленої ваги та форми. Вони були зручнішими, ніж монети, для сплати значних грошових сум, їх було легше перевозити та перетворювати у сировину для ремісників-ювелірів.

У грошовому обігу східних слов’ян гривни у формі зливків срібла були відомі віддавна. Виявлений біля Старої Ладоги скарб з куфічними дірхемами та гривнами датується 808 р. Однак зливки ІХ ст. не були ще монетними гривнами: вони ще не мали стандартної ваги та проби. Ці платіжні зливки вживалися, поряд з дірхемами та денаріями, впродовж Х та ХІ ст., причому їх кількість постійно зростала – в окремих монетно-речових комплексах вони становлять значну частку. Так, у одному з волинських скарбів, який датується Х ст., налічується 41 паличкоподібний зливок. Тоді ж в басейні середньої течії Дніпра з’являються золоті зливки тієї ж форми. З ХІІ ст. у скарбах дедалі частіше реєструються монетні гривни – зливки стандартизованої ваги та проби. В цих комплексах відсутні монети, що дало підстави дослідникам зробити висновок про початок “безмонетного” періоду в історії грошового господарства Київської держави. Однак термін “безмонетний” не варто сприймати беззастережно. І. Спаський вживав його для означення перерви у монетному карбуванні на руських землях, яка продовжувалася до другої половини ХІV ст. Адже впродовж цього часу на грошовому ринку українських земель продовжували залишатися монети, хоча їх частка суттєво зменшилась. Поява і швидке поширення монетно-вагових гривен були зумовлені піднесенням економіки, ремесел і торгівлі, розвитком феодальних відносин, формуванням великого землеволодіння, що вело до концентрації багатства в руках правлячої еліти – членів княжого роду, служилого та земського боярства, купецької верхівки. Саме гривнами сплачували борги та контрибуції, в них зберігались скарби у княжих, боярських та церковних скарбницях. У 1144 р. галицький князь Володимирко Володаревич (1124–1153) змушений був сплатити київському князеві контрибуцію у розмірі 1400 гривен срібла, тобто від 230 до 280 кг цього дорогоцінного металу. Дещо пізніше, у 1146 р., князь Іван Берладник отримав як платню за службу від чернігівського князя Святослава 200 гривен срібла і 12 – золота. У повсякденному обігу, через свою значну вартість, монетні гривни та їх фракції не використовувалися.

Серед дослідників-нумізматів немає єдиної думки щодо датування появи перших монетних гривен. Більшість з них схиляється до думки, що початок їх виготовлення припадає на другу половину ХІ ст. Першими на грошовому ринку з’явилися гривни київського типу – ромбоподібні шестикутні зливки срібла, вагова норма яких коливалася в межах 161–164 г. Це майже збігалося з половиною візантійської літри срібла – 163,73 г. Виготовлялися вони у Києві – саме там виявлено більшість з них. Археологічні дослідження останніх років дають підстави стверджувати, що місцем їх виробництва були найбільші монастирі княжого стольного города. На даний час відомо понад 400 гривен цього типу, ареал поширення яких охоплював Київську, Чернігівську, Волинську, Смоленську та інші землі. Подібними до них за зовнішнім виглядом є так звані псевдокиївські важкі гривни, але вони значно товщі і мають згладжені краї. Основною ж відмінністю є їх значно більша вага – 204 г, яка наближається до вагового стандарту новгородських гривен. Топографія знахідок псевдокиївських зливків обмежена переважно Рязанською та Тверською землями, значно менше їх на території південної Русі. Це дало можливість М. Котляру припустити, що ці гривни північноруського походження, які були проміжним типом монетних гривен між південноруською та північноруською монетно-ваговими системами. На ринку гривни цього типу з’явилися в середині ХІІ ст.

Найбільш поширеними на всій території Русі були гривни новгородського типу, які мали вигляд дещо прогнутої палички срібла. Тому нерідко їх називають “ладь‘єподібними”. На даний час відомо понад 500 одиниць гривен новгородського типу, що походять з понад 100 скарбів. Ваговий стандарт зливків цього типу становив 204,756 г, що дорівнювало половині фунта вагою 409,5 г. Їх виготовлення розпочалося наприкінці ХІ– в першій половині ХІІ ст.

Найбільш загадковим типом давньоруських монетних гривен є чернігівський тип срібних зливків. На відміну від гривен інших типів, вони, як правило, мають неправильну форму і виконані доволі неохайно. Випускалися ці зливки періодично, залежно від потреби. Місцями їх виробництва могли бути не лише міста, а й сільські осади. Населення мало сумніви щодо їхньої якості, доказами чого є часте розплющування поверхні – таким чином її перевіряли. Це ж було причиною того, що гривни чернігівського типу найчастіше ставали сировиною для ремісників-ювелірів. Їх виготовлення було зосереджене у декількох регіонах, одним з яких була Чернігово-Сіверська земля. Середня вага цих зливків коливалася між 195,56 г і 196,74 г.

Розділ 3. Формування монетних систем та особливості грошового обігу на українських землях в складі іноземних держав (ХІV–ХVІІІ ст.)