1. Мета наукового стилю:

1. Використання абстрактної лексики, символів, великої кількості термінів, схем, таблиць, графіків, наукової фразеології, цитат, посилань.

2. Повідомлення наукового знання про дійсність і доведення його істинності.

3. Взаємодія суб’єкта і об’єкта, результатом якого є нове знання про світ.

4. Досконало володіти українською науковою фаховою термінологією і сприяти їх широкому впровадженню в практику наукової і педагогічної роботи.

2. Наука – це:

   1. Сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство, мислення.

   2. Перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини.

   3. Практика, фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення.

   4. Взаємодія суб’єкта і об’єкта, результатом якого є нове знання про світ.

3. Основними стильовими ознаками наукового стилю є:

   1. Послідовність, порівняння, пояснення, образність, метафоричність тощо.

   2. Посилання, використання фразеологічних одиниць, відносність пояснення тощо.

   3. Абстрагованість, об’єктивність, точність, ясність, переконливість тощо.

   4. Відсутність загальновживаної лексики, велика кількість термінів, нормативність тощо.

4. Основна функція наукового стилю:

   1. Інформативність.

   2. Доказовість.

   3. Аргументованість.

   4. Комунікативність.

5. Який із різновидів не відноситься до наукового стилю?

   1. Науково-популярний.

   2. Навчально-публіцистичний.

   3. Власне науковий.

   4. Науково-навчальний.

6. Термін – це:

   1. Загальноприйняте вживання мовної одиниці.

   2. Слово (або словосполучення), що є точним визначенням певного поняття будь-якої спеціальної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя і т. ін.

   3. Значення ствердження, яке відображає наявність об’єктивних зв’язків між предметами, ознаками, подіями.

   4. Окрема одиниця тексту, що має специфічне значення.

7. Термін повинен бути (знайти зайве):

   1. Однозначним у межах всієї терміносистеми.

   2. Точним.

   3. Відносно незалежним від контексту.

   4. Експресивно нейтральним.

8. На синтаксичному рівні узагальнено-відстороненість виражається:

   1. Складними сполучниковими реченнями – складносурядними і складнопідрядними.

   2. Неозначено-особовими, узагальнено-особовими, безособовими реченнями.

   3. Складними реченнями, що ускладнені відокремленими сленами речення.

   4. Простими реченнями з однорідними членами речення.

9. Науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді почав формуватися:

   1. В сер. ХІХ ст.

   2. На поч. ХХ ст.

   3. На межі ХІХ-ХХ ст.ст.

   4. В кін. ХІХ ст.

10. У 1873 році було засноване у Львові Наукове Товариство імені:

    1. Т. Шевченка.

    2. М. Драгоманова.

    3. М. Грушевського.

    4. І. Франка.

Модуль 2 Організація самостійної наукової роботи

Тема 5

Лекція 5-6. Підготовка кваліфікаційної роботи

Засоби текстового зв’язку в науковій праці. Для вираження тієї чи іншої мовленнєвої функції використовуються різні мовні засоби. Часто в науковому тексті вони виконують роль кліше, якими зручно користуватися при конструюванні тієї чи іншої думки.

Послідовність викладу можна передати такими словосполученнями: по-перше, по-друге, по-третє; з одного боку, з іншого боку; насамперед, передусім, спочатку; також, тепер, даної, водночас; нарешті, на закінчення, наостанку.

Ступінь вірогідності повідомлення: очевидно, безумовно, без сумніву, безперечно, напевне, певно, певна річ, звичайно, (як) відомо, мабуть.

Послідовність у часі: спочатку, потім, тепер, насамперед, перш ніж, після того як, одночасно, наприкінці.

Причина і наслідок, умова і наслідок: оскільки, тому, відтак, таким чином, отже, внаслідок, в результаті, поза як; завдяки тому, що; у зв’язку з тим, що; через те, що; зважаючи на те, що, з огляду на те, що; з огляду на викладене вище; це залежить від того, що.

Зіставлення, протиставлення: так само, як і; як.., так і; проте, але, навпаки, в той самий час, однак, втім.

Доповнення, уточнення: водночас, зокрема, крім того, щоправда, наприклад, як-от, цебто, разом з тим, точніше, зауважмо.

Узагальнення, висновок: отже, таким чином, відтак, узагальнюючи сказане; з розглянутого можна зробити такі висновки; зважаючи на викладене вище, звідси, звідси висновок, підсумовуючи.

Ілюстрація до сказаного: наприклад, так, проілюструємо це на; наведемо (подамо) кілька прикладів, опишемо кілька випадків, коли.

Перехід до нової думки: перейдемо до, ще одне, розглянемо.

Чого варто уникати при написанні наукової роботи:

• розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній дозі – можливі);

• зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;

• незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;

• мовних штампів. Без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто простежити за точністю у передачі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення із заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовуються неправильно, затуманюють смисл, знижують якість дослідження);

• надмірного використання дужок (зловживання ними означає, що дослідник працює „неритмічно”, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення), знижується ясність;

• чоловічого „шовінізму” у мові, зокрема науковій (неточність знання і зловживання чоловічим родом при з’ясуванні, хто „автор(ка)” чи „дослідник(ця)”, „він” чи „вона”; слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться покликатися);

• наказовості, повчальності. Надмірне чи несуттєве вживання „повинно, має, мусить, необхідно і т.д.” часто надають тексту зобов’язуючого відтінку;

• тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Використовуйте синоніми, зазирайте у словники.

Список використаних джерел

Список використаних джерел становить одну із суттєвих частин наукової роботи. Бібліографічний опис роблять мовою документа. У цей список рекомендується включати основну, спеціальну літературу з теми, яка досліджується і на яку в роботі є посилання, або з якою автор ознайомився, хоч на неї і немає посилань (Додаток Б).

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні дисертацій), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема, потрібну інформацію можна одержати із таких стандартів: ГОСТ 7.1-84 “Библиографическое описание документа. Общие требования й правила составления”, ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12-93 “Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования й правила”.

Розміщувати матеріали бібліографічного опису в списку літератури рекомендується в такій послідовності:

1. Офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських організацій, установ та відомств і свідчать про актуальність досліджуваної теми.

2. Основні праці провідних спеціалістів у даній галузі: вітчизняні видання (книги, статті), періодичні видання, в тому числі перекладені, в алфавітному порядку

3. Зарубіжні видання (книги, статті на іноземних мовах) в алфавітному порядку.

Список використаних джерел у науковій роботі свідчить про рівень вивчення стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою. Недостатня кількість джерел може свідчити про верхоглядство автора, поверховість наукової роботи; надмірність джерел свідчить про її компілятивний характер. Оптимальне число джерел можна визначити через зіставлення з обсягом роботи. Вважається, що на одну сторінку тексту має бути одне джерело. Тобто кількість джерел має відповідати обсягу наукової роботи ± 25 %.

Якщо автор робить посилання на будь-які запозичені факти або цитує роботи інших авторів, то він обов'язково повинен дати посилання на те, звідки взято наведені матеріали. Це дасть змогу відокремити результат здобувача від запозиченого.

Використання чужих ідей, думок, концепцій, фактів без відповідних посилань на першоджерела називають плагіатом.

При написанні наукової роботи автор повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в дисертації, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена дисертація. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в дисертації. Посилання в тексті наукової роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, “... у працях [1; 2; 5; 7]...”.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело [15, с. 22]. Розділовий знак ставиться після квадратної дужки;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор наукової праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.), (розрядка моя. - М.Х.).

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис (курсивом) "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу). Назву таблиці записують посередині жирним шрифтом.

Якщо в роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При перенесенні частин таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця" і її номер вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовження табл. 1.2".

Формули у науковій роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули.

Практичне заняття 4

Завдання 1. Бібліографічний диктант на 10-15 джерел з фахових дисциплін.

Завдання 2. Підготуйте 1-2 зразки формулювання основних елементів вступу наукової роботи (актуальність, об’єкт, предмет, мета, завдання ) для активного користування ними у самостійній науковій роботі.

Завдання 3. Виконати завдання 4.2.6 з посібника Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 255.

Завдання 4. Виконати завдання 4.2.4 з посібника Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 266-275.

Завдання для самостійної роботи

1. Сформулюйте мету наукової роботи. Обґрунтуйте свою відповідь.

2. З’ясуйте, якими мають бути за кількістю та обсягами цитати в тексті наукової роботи і що, яким чином і чому на ці параметри впливає.

3. Назвіть основні форми запису цифрової інформації в наукових працях. Проілюструйте прикладами свою відповідь.

4. Сформулюйте всі правила наведення та оформлення цитат і проілюструйте їх прикладами на матеріалі опановуваних дисциплін.

5. З’ясуйте сутність поняття «непряме цитування» та проілюструйте його прикладами з наукових праць.

6. Поясніть, як ви розумієте поняття «некоректне цитування» з наукових джерел та як запобігти цьому авторові наукової роботи.

7. Схарактеризуйте вимоги до студентської наукової роботи.

Рекомендована література

1. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: навч. посібн. / Г. С. Онуфрієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

2. Сучасна українська мова: підручник / [О.Д. Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін.]; за ред. О.Д.Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.

3. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. – К. : Наук. думка, 2007. – 288 с.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення / С.В.Шевчук. – К.: “ЛІТЕРА”, 2000 – 480 с.

5. Ющук І.П. Українська мова: підручн. для студ. філолог. спец. вищ. навч. закладів / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.

Тема 6

Лекція 7-8. Наукова стаття як самостійний науковий твір

У словниково-довідковій літературі науковою статтею називають один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, накреслюються перспективи наступних напрацювань. Обсяг наукової статті складає від 6 до 24 сторінки, тобто 0, 35–1 др. арк.

Готуємо наукову статтю з дотриманням чинних вимог ВАК України та відповідних методів: конструктивно-синтетичного (для початкового варіанту; накопичення матеріалу; складання плану, системи доказів) та критико-аналітичного (для уточнення, шліфування окремих частин, фраз, доповнень).