3. Організаційно-правові форми науково-технічного співробітництва.

Міжнародне науково-технічне співробітництво — одна з форм міжнародної економічної співпраці, що охоплює торгівлю ліцензіями, спільні наукові розробки, реалізацію великих технічних проектів, будівництво підприємств та інших об'єктів, геологорозвідувальні роботи, підготовку національних кадрів, обмін загальною науково-технічною інформацією тощо.

Генеральна Асамблея на сесії у грудені 1979 р. заснувала для всіх держав відкритий Міжурядовий комітет з науки і техніки з метою розвитку. Допоміжним органом Міжурядового комітету з науки й техніки став Консультативний комітет з науки і техніки, заснований Економічною і соціальною радою ООН (ЕКОСОР) у липні 1980 р. Головним завданням цього комітету є надання Міжурядовому комітету консультативних послуг у галузі науки й техніки. Генеральною Асамблеєю у межах Секретаріату ООН був створений Центр з питань науки і техніки з метою розвитку. Значну роботу щодо вивчення проблем науково-технічного прогресу проводять регіональні міжнародні економічні організації, міжнародні організації системи ООН (Конференція ООН з торгівлі і розвитку, Організація ООН з питань освіти, науки і культури, Організація ООН з промислового розвитку, Всесвітня організація з питань захисту інтелектуальної власності та ін.). Однією з важливих міжнародних організацій системи ООН є Міжурядова організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Членами цієї організації є понад 190 країн світу. Основними цілями її є сприяння справі миру і безпеки у світі через надання допомоги країнам у міжнародному співробітництві у галузі освіти, науки, культури, інформації. ЮНЕСКО розробляє спеціальні наукові програми. Важливу роль відіграє Програма розвитку ООН (ПРООН). Особливого значення ця програма надає питанням науково-тех­нічної допомоги країнам, що розвиваються.

Регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва на універсальному (глобальному) рівні поширене значно менше, ніж в інших сферах. До міжнародно-правових актів у сфері міжнародно-правового регулювання науково-технічного співробітництва належать такі: Статут Міжнародного союзу електрозв'язку, Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку, Статут Міжнародного агентства з атомної енергії, Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації тощо.

Постійний розвиток міжнародних відносин у сфері науково-технічного прогресу обумовив необхідність удосконалення їх правового регулювання. Одним із напрямів такого вдосконалення є укладення багатосторонніх договорів, використання при цьому існуючих механізмів міжнародних організацій. На сесіях Генеральної Асамблеї ООН дедалі більше приймається багатосторонніх договорів універсального значення. Наприклад Угода 1967 р. про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір, Конвенція 1971 р. про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами та ін.

Не менш важливим напрямом міжнародного співробітництва у галузі науки і техніки є використання Світового океану. Правовою основою такого співробітництва є передусім Конвенція ООН з морського права 1982 р. Вона регулює досить широкий спектр використання океанів людством.

Отже, цей вид міжнародного співробітництва потребує більш вдосконаленого правового регулювання, особливо зараз, в час інтеграції і глобалізації міжнародних відносин.

4. Загальна х-ка та особливості принципу незастосування сили та погрози силою в МЕП.Демократизація міжнародних відносин із неминучістю призводить до обмеження застосування сили або погрози силою. Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена в якості принципу міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй, підписаному в Сан-Франциско 26 червня 1945 року, що був вироблений у період визвольної боротьби проти фашизму і відбив демократичні устремління і надії народів на справедливий повоєнний устрій міжнародних відносин. Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй». Згодом наведена формула Статуту була конкретизована в документах, прийнятих у формі резолюцій ООН. У їхньому числі: Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, Визначення агресії 1974 року, Заключний акт НБСЄ 1975 року і ряд інших документів процесу в Гельсінкі, а також Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 року. У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:— заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права — заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили; — надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави; — організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі; — організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави. Застосування збройної сили в порядку самооборони правомірне тільки в тім випадку, якщо станеться збройний напад на державу. Стаття 51 Статуту ООН прямо виключає застосування збройної сили однією державою проти іншої у разі прийняття останньою заходів економічного або політичного порядку. У подібних ситуаціях, або навіть якщо в наявності загроза нападу, країна може вдатися до відповідних заходів лише при дотриманні принципу домірності.

5. Задача: Україна та Італія уклали договір про поставку товару, в арбітражному застереженні зазначили що їх спір вирішуватиметься арбітражним судом Стокгольма.Звернулись до арбітражного суду при торговій палаті Стокгольма, їм відмовили у розгляді спору. Прокоментуйте чим можна пояснити такі дії арбітражної інституції, як сторони можуть вирішити цю ситуацію.

34 Білет 7.8. (43,44)