3.Джерела інвестиційного права.

Під терміном «інвестиції» розуміють будь-який вид майна, яке можуть передавати юридичні та фізичні особи для відповідного його вкладення (інвестування) однією державою в економіку іншої. Міжнародна інвестиційна діяльність дає змогу інвестору мати прибутки не лише тоді, коли він передав свої інвестиції суб’єкту іншої держави, а й тоді, коли зазначений суб’єкт здійснює фінансово-господарську діяльність на місцевому ринку і теж отримує певний прибуток, частина якого знову надходить інвестору.

Важливе значення як джерела міжнародного інвестиційного права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 р.), Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі СОТ. Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом. Ці норми та принципи мають відповідні джерела, до яких насамперед слід віднести двосторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.

4.Єс як особливий субєкт меп.

Договір про створення ЄС було підписано в 1992 році в Маастрихті (Нідерланди) керівниками держав-членів Європейського співтовариства. 1 листопада 1993 року договір набрав чинності. У 1997 р. була підписана Амстердамська угода, яку можна розглядати як удосконалений варіант раніше підписаної Маастрихтської угоди. Підписанню угоди про ЄС передував досить тривалий процес побудови європейської інтеграційної моделі. На сьогодні ЄС являє собою найвищий ступінь європейської економічної і політичної інтеграції. До його складу входять 27 держав.

Розгляд ЄС серед міжнародних організацій обумовлюється ще й тим, що його основу становлять три міжнародні організації: Європейське співтовариство (ЄС), яке раніш було відоме як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Правовою підвалиною існування всіх трьох організацій є міждержавні договори про їх створення, а саме: Договір про створення ЄОВС від 1951 р., Договір про створення ЄЕС і Договір про створення Євроатому від 1957 р. Саме зі створення цих організацій починається історія сучасного Європейського Союзу.

Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів, послуг, капіталів та робочої сили. ЄС являється єдиним суб’єктом МЕП на території якого діє власна грошова одиниця – євро.

Із набуттям чинності Лісабонським договором 1 грудня 2009 р. розпочався новий період у розвитку ЄС. Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих як на посилення інституцій ЄС, так і внутрішньої інтеграції загалом. Поряд із набуттям Євросоюзом міжнародної правосуб’єктності, основні зміни відбулися в інституційній сфері, а також у механізмах ухвалення рішень всередині Європейського Союзу. Запроваджено нові керівні посади – Президент Європейської Ради та Високий представник з питань закордонних справ і безпекової політики, а також утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично буде відігравати роль міністерства закордонних справ ”).

Європейський Союз набув міжнародної правосуб’єктності, яка включає право укладати міжнародні договори та набувати членство у міжнародних організаціях. Скасовується складна „піларна” система ЄС, яка призводила до непорозумінь у відносинах з третіми країнами щодо розподілу компетенції між ЄС та державами-членами, а Європейський Союз став правонаступником Європейського Співтовариства.

Держави-члени зберігають за собою право укладати міжнародні договори за винятком випадків, коли вони суперечать компетенції ЄС, або чинному міжнародному договору за участю ЄС.

Право ЄС є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Право Європейського Союзу володіє оригінальною системою джерел. Система джерел права Європейського Союзу включає дві групи актів - акти первинного права і акти вторинного права. До актів первинного права відносяться всі засновницькі договори ЄС. По своїй юридичній природі акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права володіють вищою юридичною силою по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах вторинного права. До актів вторинного права відносяться акти, що видаються інститутами Союзу, а також всі інші акти, що приймаються на основі засновницьких договорів. У визначенні джерел вторинного права ми спостерігаємо зіткнення підходів до розуміння джерел в континентальній і англо-саксонській правових сім'ях (визнання як джерела юрисдикційних актів), а також вплив концепції джерел в міжнародному праві.