4.Інституційний механізм з вирішення інвестиційних спорів.

Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами та Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій.

Та саме Конвенція 1965 р. регламентує порядок вирішення інвест. спорів, що здійснюється через відповідно створений Міжнародний центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами і включає примирення та арбітраж.

Спочатку Договірна держава або її особи звертаються з відповідною письмовою заявою до Генсекретаря, котрий направляє копію заяви іншій стороні і реєструє заяву, якщо інформація, яка в ній міститься, дійсно відповідає компетен¬ції Центру. У противному разі він повідомляє сторони про відмову в реєстрації.

Примирювальна комісія складається з одного або непарної кількості посередників, що призначаються за згодою сторін. Якщо останні не домовилися про кількість посередників та порядок їх призначення, до Комісії входять 3 посередники, одного з яких призначає кожна зі сторін, а третій, що є головою Комісії, призначається за їх згодою. Якщо сторони досягнуть згоди, Комісія готує доповідь із зазначенням спірних питань та записом про те, що сторони досягли згоди. Якщо в будь-який момент примирювальної процедури Комісія дійде висновку, що досягнення згоди між сторонами малоймовірне, вона припиняє процедуру та готує доповідь із зазначенням суті спору та записом про те, що сторонам не вдалося дійти згоди. У разі неявки однієї зі сторін або відмови від участі у примирювальній процедурі Комісія припиняє процедуру та готує про це доповідь із записом про неявку або відмову сторони від участі в процедурі. Якщо сторони не домовилися про інше, жодна з них у примирювальній процедурі не має права в процесі іншої процедури вирішення спору — через арбітраж чи в судовому порядку, чи в іншому порядку вирішення — посилатися на (або використовувати) будь-які висловлювання, заяви, визнання, пропозиції стосовно погодження, зробленого іншою стороною в примирювальній процедурі, а також на рекомендації Комісії.

Будь-яка Договірна держава або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генсекретарю. Арбітраж складається з одного або непарної кількості арбітрів, призначених за згодою сторін. У випадку, якщо сторони не домовилися про кількість арбітрів та порядок їх призначення, до арбітражу входять три арбітри, одного з яких призначає кожна із сторін, а третій, що є головою арбітражу, призначається за їх згодою. Якщо сторони не домовились про інше, арбітраж на вимогу однієї з них приймає рішення стосовно додаткових або зустрічних вимог, пов’язаних безпосередньо з предметом спору, за умови, що це відповідає згоді сторін, порядку вирішення спорів і компетенції Центру. Рішення арбітражу є обов’язковим для сторін і не підлягає апеляції або ін. способу оскарження, за винятком передбачених у Конвенції. Кожна зі сторін зобов’язана підкоритись та здійснювати дії, що відповідають вимогам рішення арбітражу, крім випадків, коли виконання рішення було призупинено згідно з положеннями даної Конвенції.

5

1. Принцип суверенної рівності

Це означає, що кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників системи, тобто їхнє право в межах власної території здійснювати законодавчу, виконавчу і судову влад> без якогось утручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику. Підтримку міжнародного правопорядку може бути забезпечено лише при повній повазі юридичної рівності учасників. Це означає, що кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників системи, тобто їхнє право в межах власної території здійснювати законодавчу, виконавчу і судову влад> без якогось утручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику. Підтримку міжнародного правопорядку може бути забезпечено лише при повній повазі юридичної рівності учасників. У сучасному міжнародному праві він із найбільшою повнотою відбитий у Декларації про принципи міжнародного праваДаний принцип закріплений у статутах міжнародних організацій системи ООН, у статутах більшості регіональних міжнародних організацій, у багатосторонніх і двосторонніх угодах держав і міжнародних організацій, у правових актах міжнародних організацій. Відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року поняття суверенної рівності включає такі елементи: а) держави юридично рівні; б) кожна держава користується правами, властивими повному суверенітету; в) кожна держава зобов'язана шанувати правосуб'єктність інших держав; г) територіальна цілісність і політична незалежність держави недоторкані; ґ) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи; д) кожна держава зобов'язана виконувати цілком і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити у злагоді з іншими державами.

2. Міжнародні кодекси поведінки їх загальна характеристика

Своєрідними джерелами міжнародного економічного права є міжнародні кодекси поведінки. Вони почали створюватись наприкінці 70-х років з ініціативи країн, що розвиваються. Вони систематизують правила поведінки членів організації в міжнародномуспівробітництві в певній галузі відносин. Так, розроблено норми регулювання перевезень торговельним флотом, кодекс поведінки транснаціональних корпорацій, кодекс поведінки держав при передачі ви-соких технологій тощо. Звичайно кодекси поведінки розробляютьсяорганізаціями системи ООН. У цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів міжнародних економічних відносин (лінійних конференцій, транснаціональних корпорацій) або у відповідному напрямі економічної діяльності (передання технологій — Кодекс поведінки у галузі технологій. Контроль за обмеженням ділової практики — Кодекс узгоджених на багатосторон¬ній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою). Одним із перших таких кодексів був розроблений Конференцією ООН з торгівлі і розвитку Кодекс проведення лінійних конференцій, норми якого регулювали організацію лінійних перевезень у галузі торговельного море¬плавства. Важливим кодексом є Міжнародний кодекс рекламної діяльності, який був розроблений Міжнародною торговельною палатою. Він поширюється на всі види реклами будь-яких товарів і послуг. Поведінку державних службовців регулює Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб, який був прийнятий відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1996 р.

3. Договірні та інституційні основи вирішення міжн інветиційних спорів

Важливе значення в регулюванні міжнар інвестиційних відносин, як зазначалося, належить багатостор міжнар угодам. Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж. До Центру входять Адміністративна рада та Секретаріат. До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між Договірною державою (або будь-яким уповноваженим її органом, про який Договірна держава повідомила Центр) та особою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди учасників спору про його передання для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися від неї в односторонньому порядку. Примирювальна комісія складається з одного або непарної кількості посередників, що призначаються за згодою сторін. До обов'язків Комісії належить з'ясування обставин, за яких між сторонами виник спір. Вона також має докласти зусиль для прийняття прийнятного для обох сторін рішення. З цією метою Комісія користується правом розглядати спір на будь-якій стадії та час від часу пропонувати їм умови, за яких спір може бути врегульований. Сторони зобов'язані добросовісно співробітничати з Комісією, щоб вона могла виконувати покладені на неї обов'язки, і серйозно ставитись до її рекомендацій.

Будь-яка Договірна держава або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генеральному секретарю. Рішення арбітражу є обов'язковим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком передбачених у Конвенції. Договірна держава визнає рішення арбітражу, прийняте відповідно до цієї Конвенції, як обов'язкове та таке, що забезпечує виконання грошових зобов'язань, покладених рішенням арбітражу, в межах своєї території так само, якби це було остаточне рішення її судового органу.

Кожний склад Комісії або арбітражу визначає розмір виплат, які здійснюються як винагорода та з метою відшкодування витрат їх членам у межах, періодично встановлюваних Адміністративною радою, і після консультацій з Генеральним секретарем. Примирювальна та арбітражна процедури розгляду спору проводяться в місці знаходження Центру, якщо в подальшому не буде передбачене інше.Будь-який спір між договірними державами з приводу тлумачення або застосування Конвенції, не вирішений за допомогою переговорів, передається на розгляд Міжнародного суду ООН через подання однією зі сторін відповідної заяви, якщо ці держави не домовилися про інший спосіб вирішення спору. Також як приклад багатостор угоди можна розглянути Сеульську конвенцію 1985 р. про заснування БАГІ. У главі І розглядаються статус і цілі створюваного Агентства, визначається що воно є юридичною особою та має такі права: укладати контракти; придбавати й продавати рухоме й нерухоме майно; порушувати судові справи. Глава IX присвячена питанням урегулювання спорів щодо тлумачення та застосування даної Конвенції, спорів між Агентством та державами-членами, а також спорів з участю держателів гарантії або перестрахування.

4. Різниця між міжнародним економічним договором та зовнішньоекономічною угодою

Як відомо, міжнародні договори (угоди) мають першочергове значення у справі організації міжн. співробітництва у політичній, економічній, соціальній, культурній та гуманітарних сферах. Це пов’язано з тим, що вони є основними джерелами міжн. права, зокрема МЕП, і засобом формування мирних відносин між державами, націями, незалежно від відмінностей державного чи суспільного устрою. До міжнародно-правових актів, що стосуються укладення міжн. договорів між державами, а також між державами та міжн. екон. організаціями, належать Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 1969 р. (вона стосується укладення лише міжнародних договорів між державами) та Віденська конвенція про право договорів між державами та міжн. організаціями або між міжн. організаціями від 1986 р. Зовнішньоекономічна угода може бути визначена як угода, що опосередковує госп. діяльність у сфері міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, інтелектуальною власністю Зовнішньоекономічна угода, як і угода (правочин) загалом, може бути односторонньою, коли для її вчинення є необхідним і достатнім волевиявлення однієї сторони (наприклад, довіреність), та дво- або багатосторонньою, коли для її вчинення необхідним є узгоджене волевиявлення двох або більше сторін. Дво- або багатосторонні зовн.-екон. угоди є зовн.-екон. договорами.

Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду між двома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями щодо їхніх взаємних прав і обов’язків у політичних, економічних, культурних та інших відносинах. Міжнародний економічний договір — це, насамперед, різновид міжнародних договорів і його слід також розглядати як інструмент виявлення волі сторін, відповідно до чого встановлюються, змінюються або припиняються відносини, пов’язані із зобов’язаннями.

Так, МЕД укладається між державами та МО, а зовнішньоекономічний договір між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, під якими відповідно до чинного законодавства України можна вважати: фіз. та юрид. особи, їх об'єднання, що не є юрид. особами відповідно до законів України, структурні одиниці суб'єктів госп. діяльності, іноз. суб'єктів госп. діяльності, що не є юрид. особами відповідно до законодавства України (філії, відділення і т.ін.), ін. суб'єкти госп. діяльності, передбачені законами України. Також МЕД має більш широкий діапазон впливу, тобто договір може бути підписаний на регулярній основі з умовою дотримання його державами на протязі певного періоду часу, а контракт можу бути разовий або з періодичною поставкою з узгодженою в ньому терміном поставок і об’ємом сировин. ЗЕК не є джерелом МЕП. Різний порядок укладення.

5. Задача : Один із працівників Міністерства закордонних справ України, який готував проект угоди про торгівельне співробітництво України з Грецією, наголошував, що і її основу має бути покладено Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р., стверджуючи при цьому, що він є джерелом міжнародного економічного права. Ваша позиція?

ЗУ «Про ЗЕД» не є джерелом меп.

6

1. Міжнародні економічні організації на пострадянському просторі. Участь України

Розпад колишнього Союзу РСР обумовив пошук нових форм політичного, економічного, гуманітарного та іншого співробітництва між самостійними державами, які свого часу були союзними республіками. Так, були створені Співдружність Незалежних Держав (СНД), Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), регіональне об’єднання з участю Грузії, України, Азербайджанської республіки та Республіки Молдова (ГУАМ). СНД була створена у 1991 р. за участі 12 держав-членів — Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Україна, Узбекистан. Крім розвитку співробітництва у сферах зовн політики, політики безпеки і оборони, СНД покликана займатися питаннями здійснення екон співробітництва. З цією метою у 1993 р. держави-члени підписали Угоду про створення Економічного Союзу. В Угоді про створення Економічного союзу СНД чітко визначені його цілі, які зводяться до формування умов стабільного розвитку економік держав. В основу взаємовідносин між державами — членами СНД були покладені загальні та спеціальні принципи міжнародного економічного права, а саме: невтручання у внутрішні справи, поважання прав і свобод людини; невтручання у внутрішні справи держави; мирне розв’язання спорів і незастосування будь-яких видів економічного тиску, тощо.

ГУУАМ було засновано у 2001 р. з підписанням Ялтинської хартії ГУАМ в рамках Саміту голів держав. В організацію входять 4 держави: Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова. ГУАМ переслідує економічні цілі, підтримання безпеки та стабільності в регіоні, військове співробітництво, міжнародне співробітництво. Україна є членом 9 робочих групп.

Євразійське Економічне Співтовариство (ЄвразЕС) було створене Росією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном на основі Митного Союзу СНД. Вірменія, Молдова, Україна мають статус спостерігачів у цій організації. Україна раніше заявляла, що вона не зацікавлена у повноправному членстві в цьому співтоваристві.

2. Принципи МЕП. Система, функції, призначення.

Будь-яка діяльність у будь-якій країні або на міжнародному рівні здійснюється на ґрунті певної системи принципів.

Принципи - керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Саме принципи, закріплені у міжнародно-правових актах, і визначають закономірності правового регулювання міжн. відносин, відбивають з урахуванням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку.

Виділяється дві групи:

1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права;

2) спеціальні принципи міжнародного економічного права.

До основних (загальних) принципів міжнародного економічного права слід віднести принципи міжнародного права, в основному закріплений у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються друж­ніх відносин і співробітництва держав відповідно до Статуту ООН 24 червня 1970 р.

До цієї групи включають такі пр.:

1) мирного співіснування - зобов’язання держави відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори тощо. Цей пр.. знайшов своє підкріплення у положеннях Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі, у ряді резолюцій її Генеральної Асамблеї, у Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р.

2) утримання у своїх міжн. відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти територіальної недоторканності і політичної незалежності будь-якої держави - погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Кожна держава зобов’язана утриматися від організації підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни, в терористичних актах в іншій державі;

3) суверенної рівності держав – сувернітет з фр. «верховенство»; незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави. Юридичне закріплення цього принципу в Статуті ООН,у Декларації про принципи міжнародного права 1970р., на Женевській конференції 1964р.;

4) рівноправ’я і самовизначення народу - всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов’язана поважати це право. Закріплений в Статуті ООН;

5) співробітництва держав – держ. зобов’язані співробітничати, незалежно від відмінностей їхніх політ, екон і соц систем, у різних галузях міжн. відносин з метою підтримання миру, безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу – за розділом Декларації 1970р.;

6) невтручання - Статут ООН (п. 7 ст. 2) забороняє втручання у справи внутрішньої компетенції будь-якої держави, навіть ООН. А також в Декларації 1970 р. та ін..

7) сумлінного виконання міжн. зобов’язань;

8) взаємної вигоди;

9) розгляду міжн. спорів мирними засобами - зобов’язує державу вирішувати всі свої міжнародні спори з іншими державами у такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість.

3. Правове регулювання залізничного перевезення у МЕП.

Міжнародні залізничні перевезення регулюються спеціальною багатосторонньою конвенцією, яка була підписана в Берні у 1924 р. Колишній Радянський Союз не був учасником цієї конвенції, а міжнародні залізничні перевезення здійснював на основі окремих двосторонніх конвенцій, укладених з деякими сусідніми державами у 1927 р. Крім того, в 1951 р. у Будапешті практично всі країни — члени Ради Економічної Взаємодопомоги на конференції представників залізниць підписали Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення. Важливе значення для організації залізничних перевезень у межах держав СНД має угода про координаційні органи залізничного транспорту, якою було створено спеціальний орган — Раду з залізничного транспорту, яка складається з глав адміністрацій і органів управління залізничним транспортом. Основним її завданням є координація роботи залізничного транспорту. Під час укладання двосторонніх і багатосторонніх угод на перевезення вантажів і пасажирів, як правило, дотримуються певних загальних, стандартних умов.

Приймаючи вантаж для міжнародних перевезень, застосовують правила залізниці країни-відправника, але з урахуванням правил, які діють у країні, до якої надсилається вантаж. Усе це дістає своє закріплення у відповідних двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угодах. В угодах обумовлюється, що до перевезення забороняється приймати вибухонебезпечні, легкозаймисті предмети, горючі гази, самозаймисті і радіоактивні речовини, всілякі боєприпаси. Що стосується негабаритних, важковагових, довгомірних вантажів, а також вантажів, які перевозяться у спеціальних цистернах (наприклад, кислоти), то вони можуть бути прийняті до перевезення лише за попередньою згодою країни призначення (транзиту). У міжнародних угодах обумовлюються також вимоги до тари й упаковки, які мають забезпечити збереження вантажів під час транспортування. При оголошенні цінності вантажу необхідно враховувати його фактичну вартість, а якщо він не призначений для продажу, то ринкову. За оголошення цінності стягується на користь перевізника відповідна плата. Усі спірні питання, які виникають на основі міжнародного договору перевезень, розглядаються у претензійному і судовому порядку. До суду звертаються лише у тому разі, якщо у встановлений строк не надійшла відповідь на претензію або якщо вона відхилена. Вантажовідправники подають претензії до залізниці через станцію відправлення вантажу, а вантажоотримувач — до залізничної дороги станції призначення.

Свої особливості має і міжнародне перевезення пасажирів. Наприклад, вартість проїзду пасажирів і перевезення багажу визначається ставками або внутрішнім тарифом країн, що беруть участь у цих перевезеннях, або спеціальними ставками міжнарод­них тарифів, що встановлюються у межах міжнародних угод відповідними державами.

4. Міжнародне торгове право як галузь МЕП.

Міжнародне торговельне право є системою принципів і норм, що регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі. Міжнародне торговельне право є підгалуззю міжнародного економічного права. У деяких підручниках з міжнародного торговельного права це поняття вживається в набагато ширшому значенні, принципи і норми міжнародного публічного права злиті з принципами і нормами міжнародного приватного права. Інакше кажучи, міжнародне торговельне право розглядається або як дисципліна, що створена двома зазначеними гілками права, або як така, що стоїть на межі між ними. У пропонованому курсі лекцій поняття "міжнародне торговельне право" розумітимемо класично, тобто без урахування сфери міжнародного приватного права.

Джерела міжнародного торговельного права: міжнародні договори (зокрема, торговельні); міжнародні правові акти міжнародних організацій; міжнародні торговельні звичаї; міжнародні прецеденти міжнародних арбітражів і судів; національне законодавство, якщо воно за згодою відповідних держав застосовується до регулювання міжнародних торговельних відносин.

Система МТП складається з окремих інститутів. У них визначені поняття і система МТП; правові принципи здійснення МТ; МТ договори та угоди; міжнародні торговельні договори; міжнар-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торг портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торговельних спорів.

5. Хто є суб'єктом МЕП: НБУ, спільне підприємство чи АР КРИМ. АР КРИМ

7

1.Міжнародний арбітраж

Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов’язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов’я¬зань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв’язання. Різновидності Міжнарод¬ного арбітражу: 1 — це Між-й арбітраж, який пере¬дбачається у між-х договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням. 2 — це Між-й арбітраж, який створюється для розгляду розв 'язання конкретного спору.

Відповідно до Статуту ООН сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і без¬пеки, повинні намагатися розв'язати його мирними засобами

Арбітражний розгляд як один із засобів розв'язання спорів пе¬редбачений Декларацією про принципи між-го права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв'язання між-х спорів.

Комісія м-го права ООН, створена 1947 р., зробила чимало для арбітражного урегулювання спорів. У 1950 р. на Комісії була заслухана спеціальна доповідь, в якій був запропонований проект арбітражного процесуального кодек¬су. Проект цього Кодексу став предметом обговорення третьої , четвертої і п'ятої сесій Комісії м-го права.

Особливістю цього проекту є те, що звернення до арбітражу, не¬залежно від волі сторін, є обов'язковим. Якщо сторони, між якими виник спір, не можуть укласти арбітражну угоду самостійно або з допомогою третьої сторони, то умова такої угоди визначається Міжнародним судом ООН. Якщо арбітраж не може розтлумачити своє рішення, воно роз'яснюється Судом. Якщо відкрилися нові об¬ставини, то Суд може переглянути арбітражне рішення.

2.Принцип взаємної вигоди

Під принципом прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право. Ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, і визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку.

До основних (загальних) принципів міжнародного економічного права слід віднести принципи міжнародного права. Міжнародне економічне право є галуззю міжнародного права, тому і принципи міжнародного права є загальними принципами для міжнародного економічного права:

1) Принцип мирного співіснування.

2) Принцип суверенної рівності держав. 3) Принцип співробітництва держав. 4) Принцип невтручання. 5) Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань.6) Принцип взаємної вигоди. 7) Принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами. Принцип взаємної допомоги – один із загальновизнаних принципів міжнародного права, яким найчастіше керуються у міжнародних економічних відносинах. Цей принцип тісно пов’язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопільної вигоди. Тому в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються як такі, що взаємно доповнюють один одного. Недодержання цього принципу у міжнародних економічних відносинах спричиняє дискримінацію, нерівноправність і нееквівалентність обміну, врешті-решт призводить до політичної й економічної залежності, особливо ще недостатньо розвинутих країн.

Водночас не слід вважати якимось відступом від принципу взаємної вигоди встановлення, як виняток, для країн, що розвиваються, певних пільг, режиму найбільшого сприяння. Йдеться про так звані преференції, які застосовуються лише щодо тих країн, яким їх надано, і не поширюються на інші країни, навіть якщо вони користуються режимом найбільшого сприяння.

Принцип взаємної вигоди закріплений у багатьох міжнародно-правових актах: Принципах міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийнятих на І Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р., Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку, прийнятій на VI спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., Хартії економічних прав та обов’язків держав, Заключному акті загальноєвропейської наради.

3.конвенція оон про юрисдикційний імунітет

Була прийнята генеральною асамблеєю ООН 2 грудня 2004 року. Зазначено, що набуває чинності у разі ратифікації 30 країнами. Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав складається з 6 частин.

I- Введення, в ній зазначені загальні положення, такі як сфера застосування, пояснення термінів. II – Загальні принципи, III - розгляди при яких не можна посилатися на державний імунітет, IV – Державний імунітет від приусових заходів в зв’язку з розглядом у суді, V – Інші положення, VI- Заключні положення.

Ця Конвенція застосовується до імунітету держави та її власності від юрисдикції судів іншої держави.

Відповідно до Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав і їх власності держава користується імунітетом стосовно себе і своєї власності від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень даної Конвенції. Згідно Конвенцією держава забезпечує імунітет держав, утримуючись від здійснення юрисдикції при розгляді у своїх судах справ, порушених проти іншої держави, і із цією метою забезпечує, щоб її суди за своєю власною ініціативою виносили рішення про дотримання імунітету іншої держави відповідно до Конвенції.

Судовий процес розглядається як порушення проти іншої держави, якщо ця інша держава зазначена як сторона в такому процесі або навіть тоді, коли держава не зазначена як сторона в розгляді, але цей розгляд фактично стосується її власності, прав, інтересів або діяльності.

Також в даному документі зазначені розгляди при яких не можна посилатися на державний імунітет: комерційні операції, трудові договори, збитки особистості та власності, інтелектуальна та промислова власність, участь в компаніях та інших об’єднаннях, наслідки арбітражної згоди, судна, що належать державі або екплуатуються нею.

Ключове значення має принцип, в силу якого участь держави у судовому розгляді не означає його автоматичної згоди на здійснення примусових заходів щодо своєї власності.

Конвенція являє собою істотне досягнення в справі розробки сучасного однакового розуміння принципу імунітету держави і є одним із прикладів успішної роботи в рамках ООН з кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного права. Вона відображає пануючий у міжнародному праві та практиці іноземних держав принцип обмеженого імунітету держави, згідно з яким іноземна держава не користується імунітетом у випадках його участі в цивільних правовідносинах (головним чином, у комерційній діяльності).

4.Статус інтеграційних об'єднань

Міжнародне інтеграційне об’єднання є відносно новим явищем для міжнародних відносин і властиве лише галузі міжнародних економічних відносин. Найбільш відомим і розвиненим інтеграційним об’єднанням є ЄС. Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північно¬американський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА)). На державному рівні амернкано-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками.Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці, У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіо¬нального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд дол. США. Результатом такого об'єднан¬ня є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вво¬диться загальна тарифна структура та митні правила Менш за все розвинені інтеграційні процеси серед країн Афри¬ки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва не вдалося досягти через замкненість національних кордонів.

8

1. Генеральна Асамблея Оон. Місце її в МЕП.

Генеральна Асамблея ООН — головний дорадчий, директивний та представницький орган Організації Об'єднаних Націй, створений у 1945 р. згідно із статутом ООН. Генеральна асамблея Складається з 192 членів ООН і є форумом для багатостороннього обговорення всього спектру міжнародних питань, викладених у Статуті. ГА – головний політичний консультативний орган ООН та один з найвищих органів ООН. До неї входять всі держави-члени ООН. На кожній сесії ГА може приймати участь щонайбільше 5 делегатів з кожної країни-члена. Проте одна держава має тільки 1 голос. ГА розглядає тільки неспірні питання.

Функції та повноваженні: зовнішні – розгляд загальних принципів співробітництва у підтриманні міжнародного миру та безпеки; обговорення та надання рекомендацій в політичній, економічній, соц.-культурній сферах; сприяння розвитку міжнародного права; внутрішні – координаційний центр всіх комітетів та органів ООН; вирішення фінансових питань; з урахуванням рекомендації ради безпеки приймає рішення щодо прийому до ООН нових членів, призупинення їх прав або виключення зі складу; обирає 10 непостійних членів РБ, 54 члени ЕКОСОР, спільно з РБ обирає 15 суддів до Міжнародного Суду.

ГА працює в 7 головних комітетах: 1-й комітет – питання роззброєння та міжнародної безпеки; спеціальний політичний комітет; 2-й комітет – економічні та соціальні питання; 3-й комітет – соціальні, гуманітарні та культурні питання; 4-й комітет – питання деколонізації; 5-й комітет – адміністративні та бюджетні питання; 6-й комітет – правові питання. Рішення в комітетах приймаються кваліфікованою більшістю, простою та консенсусом.

Діє 2 процедурних комітети – Генеральний та мандатний; а також 2 постійні комітети, що допомагають ГА – консультативний комітет з адміністративних та бюджетних питань, комітет з питань внесків.

ГА працює за пленарними засіданнями (сесіями) – чергова сесія, спеціальні сесії, надзвичайні спеціальна сесія.

ГА ООН посідає одне з найважливіших місць в системі міжнародних економічних організацій. Адже саме на її засіданнях підписуються та приймаються акти, на ских базуються діяльність багатьох інших організацій. Так на 16-й сесії була прийнята резолюція «Міжнародна торгівля як важливий інструмент економічного розвитку», у 1964р завдяки активній позиції ГА була скликана І Конференція ООН з торгівлі та розвитку; на 25-й сесії прийнята «Міжнародна стратегія розвитку»; на 29-й – Хартія економічних прав і обов»язків держав.

2. Способи вирішення спорів в МЕП.

Серед засобів забезпечення вирішення міжн. спорів екон. характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами закордонних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками. При посередництві у розв’язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. У ряді випадків для розв’язання спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є також одним із мирних засобів їх розв’язання. Значний внесок у розвиток міжнародного арбітражу зробили Перша (1899 р.) і Друга (1907 р.) Гаазькі конференції миру. У 1907 р. була підписана Конвенція про заснування Постійної палати Третейського суду. Відповідно до вказаної Конвенції звернення до арбітражу — це справа добровільна і не обов’язкова для держав, між якими виник спір. Але якщо вони вже звернулися до послуг арбітражу, то повинні підкоритись його рішенню. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов’язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв’язання конкретного спору.

Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. був створений Міжнародний суд у складі 15 суддів, що обираються Радою Безпеки і Генеральною Асамблеєю ООН (незалежно одна від одної) абсолютною більшістю голосів строком на дев’ять років. Кожні три роки склад суду оновлюється на третину. Судді можуть обиратись із громадян будь-якої країни — члена ООН, але не більше одного представника від країни.Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (за згоди сторін, між якими виник спір).

3. Регулювання ТНК.

ТНК - компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах. За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) – це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу. Ознаки ТНК: це економічно єдина система; це група самостійних, юридично виокремлених підприємств; вони діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому довкіллі, оскільки є суб'єктами національного права; керівництво корпораціями та контроль за їх діяльністю здійснюються з єдиного центру; корпорація перебуває поза юрисдикцією окремої держави, якогось об'єднання держав або міжнародної організації, невідповідність між їх економічним змістом та юридичною формою - економічна єдність оформлюється юридичною множинністю. Хоча саме поняття ТНК порівняно молоде (масове поширення цієї форми міжнародної монополії почалося лише з кінця 50-х рр.), наслідки їхньої діяльності не дозволяють обходити цю тему. Незважаючи на визначні досягнення, ріст ТНК практично не сповільнюється. Вони проникають у всі галузі економіки. ТНК відображають такий стан світової економіки, у якому рух капіталу і технологій набули високої мобільності, саме діяльність ТНК сприяє перетворенню світу в єдине ціле, де його окремі частини стають функціонально взаємозалежними, і, де виникають нові тенденції і закони розвитку. Завдяки своїй організаційній структурі ТНК міцно зміцнили свої позиції в системі світового господарства. ТНК, володіючи величезними капіталами, проникнули не тільки в економічне життя країн-партнерів, але й у політичне життя, підтримуючи ті або інші партії і спрямування. ТНК здійснюють економічну, фінансову, торгову, технологічну, а на новому етапі і політико-соціальну взаємодію між країнами. Діяльність ТНК принципово змінює картину світу, і тому без урахування цього ми не можемо вивчати процеси, що відбуваються в сучасних економічних відносинах. Існують різноманітні, суперечливі підходи щодо оцінки діяльності цих гігантських економічних корпорацій, що не приймають до уваги національні кордони. Проведене дослідження показує, що не можна оцінювати ТНК тільки негативно або позитивно. В кожному окремому випадку є свої переваги так і недоліки. Позитивними рисами діяльності ТНК є: 1.Організація філій, дочірніх компаній там, де вони «більш усього потрібні». Ріст зайнятості населення, наповнення ринку продукцією, необхідної споживачу, і т.д. 2. Збільшення податкових надходжень до бюджетів країни, де розміщена філія ТНК. 3. Постійний прогрес діяльності ТНК (ТНК витрачають на наукові дослідження іноді більше коштів, ніж окремі держави. Негативними рисами діяльності ТНК є: 1. ТНК, маючи сильний вплив на економіку країни, може в ряді випадків протидіяти їй, відстоюючи свої інтереси. 2. Часто ТНК намагаються «обійти» закони (приховування прибутків, вивіз капіталу з однієї країни в іншу тощо). 3. Встановлення монопольних цін, що дозволяють отримувати надприбутки за рахунок споживача. 4. Диктат лише власних умов, не зважаючи на інтереси держави, в якій перебувають. В даний час щорічні іноземні інвестиції ТНК значно перевищують об’єми міждержавного кредитування. Завдяки своїм капіталовкладенням ТНК сьогодні є в кожній галузі світового господарства.

4.Морські перевезення, м-п регулювання

Морський транспорт використовується в міжнародному сполученні з давніх часів, але лише у XX ст. з'явились універсальні конвенції економічного характеру. Конвенція 1924р, що була укладена в Брюсселі відома ще як Гаазькі правила (діє з 1931 p.). Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент (Гаазькі правила) 1924 р. встановлює єдині правила про коносамент. Ці правила визначають межі відповідальності перевізника. Конвенцію було доповнено Брюссельськими протоколами від 23.02.68 і 21.02.79, відомими як Правила Візбі. У доповненому ва¬ріанті розглядувану конвенцію називають Гаазько-Візбзькими прави¬лами. Багато спеціалістів вважають, що Гаазькі правила вже застаріли. Думки про те, які правила про коносамент потрібно використовувати зараз, розходяться. Вантажовідправники віддають перевагу Гамбурзьким правилам, у той час як серед перевізників і морських страховиків Правила Гаага-Вісбі користуються більшою популярністю.

У березні 1978 р. на конференції в Гамбурзі було прийнято Кон¬венцію ООН про морське перевезення вантажів. Вона замінила пер¬шу Брюссельську конвенцію 1924 р. (Гаазькі правила). Конвенція ООН 1978 p. (її ще називають Гамбурзькі правила) має ширшу сферу дії (зокрема, поши¬рюється на перевезення тварин і палубних вантажів), передбачає низку нововведень. Наприклад, у ній відсутнє правило про звільнен¬ня морського перевізника від відповідальності через навігаційну по¬милку; підвищено умови відповідальності за збереження вантажу; детально регламентовано порядок пред'явлення претензій заявнику тощо. Гамбурзькі правила на відміну від Гаазьких містять норми і про юрисдикцію, і про арбітраж. Конвенція ООН про морське перевезення вантажів набрала чин¬ності 11 листопада 1992 р. після ратифікації її 20 державами. Вико¬ристовують її також окремі держави, які формально не є учасницями Конвенції.

Поки що більшість морських держав світу користуються Брюс¬сельськими конвенціями 1924 (Гаазькі правила) р. з відповідними змінами та допов¬неннями. Ці конвенції більшою мірою вигідні судновласникам і пе¬ревізникам й меншою — контрагентам та іншим заінтересованим особам.

5. задача, про порушення принципу мирного співіснування Головний зміст принципу мирного співіснування, як він втілено в Статуті ООН, зводиться до наступного: - Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру та придушення актів агресію або інших порушень миру;- Забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше як в загальних інтересах;- Залагоджувати суперечки і ситуації, які можуть призвести до порушення світу, мирними засобами; - Проявляти терпимість і жити разом у мирі один з одним, як добрі сусіди; - Розвивати наші дружні відносини;- Здійснювати міжнародне співробітництво у дозволі міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні пошани до прав людини; - Створити умови, за яких будуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають з міжнародного права.

9

1. СНД як міжнародна економічна організація

Співдружність Незалежних Держав була створена у 1991 р. за участі 12 держав-членів — Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Україна, Узбекистан. Крім розвитку співробітництва у сферах зовнішньої політики, політики безпеки і оборони, СНД покликана займатися питаннями здійснення економічного співробітництва. З цією метою у 1993 р. держави-члени підписали Угоду про створення Економічного Союзу. Цей Союз покликаний був забезпечити вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили, здійснення узгодженої політики у таких галузях, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни, податки, валютні питання і митне обкладання. Крім цього, завданнями цієї структури було заохочення вільного підприємництва й інвестицій, підтримка виробничих операцій і створення прямих зв’язків між підприємствами і галузями, а також узгодження господарського законодавства. В основу взаємовідносин між державами — членами СНД були покладені загальні та спеціальні принципи міжнародного економічного права, а саме: невтручання у внутрішні справи, поважання прав і свобод людини; невтручання у внутрішні справи держави; мирне розв’язання спорів і незастосування будь-яких видів економічного тиску; відповідальність за взяті зобов’язання; виключення будь-якої дискримінації за національною та іншими ознаками щодо юридичних і фізичних осіб; проведення консультацій з метою координації позиції і прийняття заходів у випадку здійснення економічної агресії з боку однієї держави або кількох держав, які не беруть участі в даному договорі, щодо будь-якої держави за договором. В Угоді про створення Економічного союзу СНД чітко визначені його цілі, які зводяться до такого: формування умов стабільного розвитку економік держав — учасниць цього договору в інтересах підвищення життєвого рівня їх населення; поетапне створення загального економічного простору на основі ринкових відносин; створення рівних можливостей і гарантій для всіх суб’єктів господарювання; спільне здійснення економічних проектів, що мають загальний інтерес; вирішення спільними зусиллями екологічних проблем, а також ліквідація наслідків стихійного лиха та катастроф.

2. Митне право з галузі міжнародного права

Під митною справою відповідно до ст. З, Митного кодексу України (прийнятого Верховною Радою України 11 липня 2002р.) розуміють порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання пов'язане з установленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил.

Аналіз існуючих точок зору дає можливість зробити висновок про те, що міжнародне митне право слід розглядати як складову МЕП у зв'язку з тим, що абсолютна більшість його норм і принципів спрямована на регулювання МЕВ

Під міжн митним правим слід розу¬міти підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів що регулюють з митних та пов'язаних і ними інших питань міжн ек співробітництва. Джерела міжнародного митного права

Розглядаючи міжн договори як джерела міжн митного права, слід зауважити, що вони можуть мати як універсальний так і регіональний характер. До універсальних багатосторонніх міжн договорів слід віднести :  Конвенцію про створення Ради Митного співробітництва від 15 грудня1950р. (Брюссель),  Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15грудня1950р.(Брюссель),  Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур 1973р.(Кіото), Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД 1975р., Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення,1980р., Міжнародну конвенцію про гармонізовану систему описання і кодування товарів,1983р., Конвенцію про тимчасове вивезення,1990р..

На регіональному рівні: Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 1994р., яка укладена в рамках СНД. Міжнародні організації: Всесвітня митна організація(Рада митного співробітництва), ЮНКТАД, СОТ, регіональні:СНД,ЄврАзЕс,ЄС. Організаційно-правові форми міжнародного митного співробітництва.

Вільна Зона -це анклав,яка розташ.на нац.митн.територ. біля морс.портів та аеропортів.

У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар'єри. Простір інколи ство¬рюється для певного класу товарів і послуг. Кожна країна - член вільного торговельного про¬стору - вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до цього об'єднання.

Митний союз усуває бар'єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць, передбачає спільну торговельну політику стосовно до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять у митний союз, обкладається однаковим ми¬том при продажу товарів будь-якій країні - учасниці митного со¬юзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями. Спільний ринок не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країна-ми-учасницями.

Ек союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції ек політики. Країни - учасниці ек союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні викорис-товувати спільну валюту

Міжнародне економічне співробітництво, насамперед між державами, обумовлює необхідність співпраці й у сфері організації та здійснення митної справи. Цей напрям співробітництва спрямований на вирішення системи економічних, організаційних, правових та інших питань, які забезпечують сприятливі умови для розвитку та захисту економічних інтересів відповідних держав, захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності та громадян. Кожна держава здійснює свою митну політику як систему принципів та напрямів її діяльності у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання, передусім зовнішньої торгівлі. Митна політика лежить в основі організації митної справи як окремого напряму діяльності держави. Аналіз існуючих точок зору дає можливість зробити висновок про те, що міжнародне митне право слід розглядати як складову міжнародного економічного права у зв’язку з тим, що абсолютна більшість його норм і принципів спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин. А те, що окремі його норми і принципи можуть входити до міжнародного торговельного, міжнародного транспортного права, права зовнішніх відносин, є скоріше за все винятком із загального правила і вказує на систем­ний взаємозв’язок різних галузей і підгалузей міжнародного права. Зазначене явище спостерігається не лише у міжнародному праві, а й у національних правових системах, за умов, коли важко відшукати в чистому «рафінованому» вигляді певні правові галузі. Навіть окремі міжнародні економічні договори складно відмежувати від їх галузевої належності, наприклад, договір про торгівлю і мореплавство. До речі, у цих договорах нерідко вирішуються і митні питання. Виникає питання: норми і принципи цього договору належать до міжнародного торговельного права, міжнародного транспортного права чи міжнародного митного права? Безперечно, що їх слід віднести до міжнародного торговельного права, враховуючи, що вони становлять основу подібного роду договору, а інші норми тут мають «допоміжний» характер і створюють умови для успішної реалізації відповідних норм і принципів міжнародного торговельного права. Таким чином, під міжнародним митним правом слід розуміти підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами з митних та пов’язаних з ними інших питань міжнародного економічного співробітництва.

3. Задача: міжн організація з штабом у д. А здійснювала свою діяльність згідно до статуту. Держава А подала позов на дану організацію за несплату податків до місцевого суду. Кваліфікуйте дану ситуацію

МЕО користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет МЕО від 1980 р. майно й активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету

10

2/6

1.Світовий банк в системі мео

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк у цей час здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, роблячи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв'язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку. До СБ входять лише дві інституції – МБРР та МАР. Цілі СБ: заохочення інвестування країн-членів в ін. країни, особливо в такі, що розвиваються, сприяння стабільному екон. зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові – Президенту СБ, мають спільну адміністративну систему. Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбідніших країн, однак всім своїм клієнтам Банк указує на необхідність вживання наступних заходів: інвестування в розвиток людських ресурсів; концентрація зусиль на соціальному розвитку; зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги; охорона навк. середовища; підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва; підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію.

2. Порівняння міжнародного права і міжнародного економічного права їх взаємовплив та проблеми співіснування в процесі глобалізації

МЕП – це підгалузь міжнародного права. Завдання і цілі правового регулювання МЕП підпорядковуються основним цілям міжнародно-правового регулювання, зазначених у статуті ООН. Основні риси сучасного МП поширюються і на МЕП, зокрема, це: спільна юридична природа, яка характеризується узгодженість «воль»; універсальний загальнодемократичний характер; МП виступає мірою балансів інтересів суверенних держав. МЕП ґрунтується на нормах і принципах МП. Проте наука МП не є сталою і в сучасному світі, який функціонує в умовах глобалізації, постійно змінюється та трансформується, пристосовуючи свої норми та принципи до його вимог. Глобалізація відчуває на собі вплив політичних і міжн. подій і в той же час впливає на рівень міжн. відносин. Формується новий світовий порядок. Економічна та фінансова дипломатія з метою впливу на певну державу, стабілізація або дестабілізація ринків, формування регіональних економічних блоків, усунення митних бар’єрів на шляху розвитку світової торгівлі допомагають ефективніше вирішувати складні проблеми, ніж застосування сили однією державою (як, наприклад, бомбардування Бєлграда під прикриттям «гуманітарних цілей»). Сучасне світове господарство набуває характеру єдиного, цілісного механізму (у сфері торгівлі, трансграничного руху інвестицій, фінансів, робочої сили тощо). І ці процеси створюють передумови для появи відповідної політико-правової надбудови, частиною якої є право, зокрема, МЕП. Об’єктна сфера міжнародного права постійно розширяється за рахунок питань, які традиційно належали до внутрішньої юрисдикції держав, а зараз передані для міжнародно-правового регулювання (так, до СОТ перейшли питання застосування тарифних і нетарифних бар’єрів, інтелектуальної власності, інвестиційних заходів, екологічних нормативів тощо; до компетенції МВФ держави передали питання, пов’язані із валютними курсами та платіжними балансами тощо). Активний розвиток міжн. екон. зв’язків не лише сприяє економічному зростанню держав світового співтовариства, а й дає змогу підтримувати і зміцнювати мирні взаємовідносини, знімати міжнародну напруженість, створювати систему міжнародної економічної безпеки. Іншими словами, міжнародне економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення миру на Землі. У процесі міжнародного економічного співробітництва (як і співробітництва в інших напрямах) між державами, їх угрупованнями, міжн.и організаціями та іншими учасниками виникають, змінюються (або припиняються) певні відносини, які потребують відповідного урегулювання, упорядкування. Саме це й контролює МЕП, яке, в свою чергу, підпорядковується, МП.

3. Механізм вирішення спорів в сот

Теоретико-практичні засади врегулювання суперечок в СОТ охоплює Домовленість про правила та процедури врегулювання суперечок (ДВС), яка детально визначає процедуру та часові межі врегулювання суперечок (якщо справа проходить всі слухання, вона зазвичай повинна тривати не більше 15 місяців разом із апеляцією, а якщо справа є терміновою, то вона повинна розглядатись протягом не більше 3 місяців). Етапи розгляду та вирішення суперечок:

1) Консультації тривають до 60 днів для того, щоб досягти взаємоприйнятного рішення для примирення сторін. Якщо ж вони чи спроби примирення не дали бажаних результатів, через 60 днів невдоволена сторона може подати запит до ДСБ для того, щоб формально розпочати вирішення спору (при цьому створюється Група експертів для розгляду справи).

2) Створення і робота групи експертів: це 3-5 осіб, які займаються наданням об‘єктивної оцінки фактів справи та роблять оцінку можливості застосування положень охоплених угод та відповідності ним; проводять регулярні консультацій зі сторонами суперечки та надають їм можливості виробити взаємоприйнятне рішення; докладають всіх зусиль для прискорення розгляду справи у надзвичайних випадках; врахування під час розгляду справи інтересів сторін суперечки та інтересів інших членів СОТ за охопленою угодою, щодо якої виникла суперечка; вироблення висновків, які допомагатимуть ДСБ у розробленні рекомендацій або винесенні рішень, які передбачено в охоплених угодах.

3) Можливе подання апеляції та відповідно створення апеляційного органу з 7 осіб з досвідом в галузі права, міжнародної торгівлі та питаннях, що охоплені різними Угодами. Звіт апеляційного органу має бути представлений до ДСБ у період 60-90 днів з моменту подання апеляції.

4) Розгляд звітів в ДСБ.

5) Виконання рішень 3 шляхами: приведення у відповідність, компенсація, або припинення дії поступок. Однак остаточною вимогою до країни-порушниці є обов‘язковість виконання рекомендацій.

6) Можливий арбітраж, що використовується за умови взаємної згоди сторін, і в цьому випадку вони спільно визначають та узгоджують робочі процедури та погоджуються визнати рішення арбітражу, які мають повною мірою відповідати охопленим Угодам.

4. Міжнародне інвестиційне право: поняття, суб'єкти, принципи

Інвестиційна діяльність – це відповідні дії держави, фіз. чи юрид особи, пов’язані з відокремленням частки свого майна і передачею його на територію іншої держави для отримання прибутку або досягнення ін важливого для інвестора результату. Такі дії мають назву між нар інвестиц діяльності, а відносини, які виникають при цьому – міжн. інвестиційних.

З метою регулювання між нар інвест відносин використовуються норми і принципи МЕП, система яких назив М інвестиц правом. Ці норми і принципи мають відповідні джерела, до яких перш за все слід віднести двосторонні М угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про екон та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Важливе значення як джерела міжн. інвест. права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована ВРУ від 2000 р.), Сеульська конвенція про заснування БАГІ, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі СОТ. Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. Якщо вести мову про Україну, то нею були прийняті закони «Про інвестиційну діяльність» від 1991 р., «Про іноземні інвестиції» від 1992 р. та ін.

Загалом інвестиційне право – це сукупність правових норм, що комплексно регулюють відносини, які виникають у процесі інвестиц діял – практичних дій громадян, юрид осіб і держави з реалізації інвестицій нац та іноземних інвесторів з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб субєктів інвест діяльності.

Іноземними інвесторами визнаються суб'єкти - нерезиденти, які проводять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юрид. особи, створені відповідно до законодавства іншої, ніж Україна, держави; фіз. особи - іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні і не обмежені у дієздатності; іноз держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестори стають учасниками інвестиційних правовідносин лише за умови здійснення ними на території України інвестиційної діяльності (згідно ЗУ "Про режим іноземного інвестування").

5. Задача про міжнародний комерційний арбітраж

Охуеть написали условие. Спасибо шо не «задача по меп». Дайте по ебалу тому, кто так пишет свои вопроcы.

11

5/4

1.Загальна харЄвропейськоїконвенції про державнийімунітет

У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред’явлений позов у суді іноземної держави. У світі досить поширена теорія функціонального (обмеженого) імунітету. На засадах теорії обмеженого імунітету базується Європейська (Базельська) конвенція про державний імунітет, прийнята у 1972 р., набула чинності з 1976 р.

Конвенція стосується всіх дій приватно-правового характеру. У ній зазначаються випадки, за яких держава не має імунітету, зафіксовано правовідносини, коли імунітет держави зберігається.

У Конвенції проголошено принцип імунітету іноземної держави і закріплено винятки, за яких іноземна держава не може посилатися на імунітет перед національним судом іншої держави, наприклад, у зв’язку з судовими розглядами, пов’язаними з контрактами про наймання на роботу; зобов’язаннями, що виникають з контрактів і підлягають виконанню на території держави суду; відносно патентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків послуг, нерухомості, що перебувають на території держави суду тощо.

Конвенція не поширюється на розгляди стосовно соціального забезпечення, відшкодування ядерного збитку або шкоди, митних зобов’язань, податкових або карних стягнень.

Відповідно до Конвенції, держава, проти якої було винесене рішення, зобов’язана його виконати. Але існують деякі суворо обмежені випадки, наприклад, якщо рішення суперечить публічному порядку країни виконання; якщо не були дотримані вимоги про вручення судових повісток, представники держави не з’явилися в суд і не була подана апеляція на заочне судове рішення.

Якщо держава не виконує судове рішення, сторона, що домагається його виконання, вправі звернутися в суд держави, проти якої було винесене рішення. При ратифікації або приєднанні до Європейської Конвенції держава_учасниця вказує такі компетентні суди. Ніякі примусові заходи не застосовуються відносно власності іноземної держави, що перебуває на території держави суду. Такі заходи можуть вживатися тільки за умови, якщо іноземна держава в письмовій формі погодилася на них.

У даний час Україна не є учасницею цієї конвенції, але відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів України покладені питання про необхідність розробки проекту Закону про приєднання України до Європейської Конвенції про імунітет держав.

2.особливості правового статусу інтеграційних об'єднань в системі міжнародних економічних відносин

кономічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя країн світу, адже передбачає зближення і взаємопроникнення національних економік, проведення узгодженої державної економічної та соціальної політики. Це природний процес, який випливає із об'єктивних потреб розвитку міжнародного поділу праці і науково-технічної революції.

Нині чітко окреслились та існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

2) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання країн доповнює єдиний митний тариф відносно третіх країн;

3) спільний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили і капіталу;

4) економічний союз, який передбачає доповнення до перелічених інтеграційних процесів, - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які відбуваються у регіоні.

Названі види міжнародних інтеграційних об'єднань розглядаються також як етапи їх розвитку, коли кожний наступний вид інтеграції не може бути реалізований без вирішення проблем та завдань попереднього. У практиці діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Але рух від простіших до більш складних простежується досить чітко.

3.міжнародні валютнівідносини як предмет регулювання міжн валютного права

Міжнародне валютне право зародилося на основі міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Його сучасний розвиток пов’язаний із розширенням і поглибленням міжнародного економічного співробітництва. Міжнародні валютні відносини є важливою частиною системи міжнародних економічних відносин. Сьогодні практично неможливо уявити міжнародне економічне співробітництво в усіх його напрямах (торговельне, виробниче, науково-технічне, інвестиційне тощо) без використання валюти.

Міжнародне валютне право — це система міжнародно-правових норм та принципів, що регулюють міжнародні валютні відносини. Воно має свій предмет правового регулювання — міжнародні валютні відносини. Вони виникають із приводу валютних коштів та цінностей, що обертаються у сфері міжнародного співробітництва держав або інших суб’єктів. До валютних коштів належать іноземна валюта готівкою, платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви тощо), в іноземній валюті цінні папери (акції, облігації, купони, бони), золото та інші цінності. Валютні відносини, як відомо, регулюються і міжнародним приватним правом, коли вони виникають за участі недержавних юридичних осіб, громадян.

Для регулювання міжнародних валютних відносин використову¬ються міжнародно-правові норми, що закріплюються у відповідних угодах (наприклад, Ямайські угоди 1978 р. про перехід країн — членів Міжнародного валютного фонду до багатовалютної системи). Окрім цього джерела міжнародного валютного права є міжнародні договори, рішення міжнародних організацій, судова й арбітражна практика, міжнародні звичаї.

4.Хартія економічних прав та обов'язків держав та її значення для міжнародних економічних відносин

Хартія 1974 року - один з яскравих прикладів документів, що створюють сучасне міжнародне економічне право. Положення Хартії, з одного боку, містять загальновизнані принципи міжнародного права (такі, як принцип суверенної рівності держав або принцип співробітництва)щодо економічних відносин; з іншого боку, в Хартії сформульовано багато нових принципів, що стосуються забезпечення врахування особливих інтересів країн, що розвиваються та найменш розвинених, створення сприятливих умов для їх розвитку, економічного росту і подолання економічного розриву між ними і розвиненими країнами. Хоча Хартія прийнята як резолюція Генеральної Асамблеї і не має обов'язкової сили, можна проте відмітити, що положення, що містяться в ній, впливають на міжнародні економічні відносини, на нормотворчий процес в цій сфері. У Хартії закріплюється право держав на контроль іноземних інвестицій в свою економіку згідно зі своїми законами і відповідно до своїх національних цілей. регулюються права і стосунки з транснаціональними корпораціями, в яких можна знайти віддзеркалення принципів невтручання внутрішні справи і співробітництва. У Хартії закріплюється юридичне рівноправ'я держав. Будь-яка держава має право "повністю і ефективно брати участь в міжнародному процесі ухвалення рішень" для врегулювання валютних,фінансових і економічних суперечок і розбіжностей. Не обділені увагою питання використання земних надр і збереження довкілля. Згідно ст. 29 дно морів і океанів, їх надра, а також ресурси є загальною спадщиною людства. За їх захист та збереження несуть відповідальність всі держави.

У Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р., закріплений надзвичайно важливий принцип мирного співіснування, передбачені суверенне право кожної держави на вільний вибір соціально-економічної системи, заборона дискримінації держав у міжнародній торгівлі за ознаками належності до певної соціально-економічної системи.

Принцип мирного співіснування — один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і міжнародного економічного права. Відомо, що у світі є різні за своїм соціально-економічним устроєм держави. Тривалий час існували система соціалістичних і система капіталістичних держав. Між ними виникали і розвивалися відповідні міжнародні відносини економічного, політичного та іншого характеру. Дотримання цього принципу зобов’язувало держави світу відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори тощо.

5.держава а не хотіла працювати з державою б, бо у них різний устрій і что то еще,чи мала вона право?

Ні. (каждая страна имеет право принять ту экономическую и

социальную систему, которую она считает наиболее подходящей для ее

развития, и не должна подвергаться в результате этого какой бы то

ни было дискриминации – Декларация 1974) – принцип юр рівності і недопущення ек дискримінації країн

12

3/7

1. Теорії англійського і німецьких вчених, суттєві відмінності

Виділяють наступні концепції МЕП:

1. Класична

Шварценбергера, який стверджував, що МЕП— галузь м\н публ права і вкл такі компоненти: І) володіння природ ресурсами та їх експлуатація; 2) вироб-во та розподіл товарів; 3) невидимі м\н угоди господар або фін-го хар-ру; 4) кредити та фін-си; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб'єктів, які здійсн таку діял-сть.МЕП вкл лише ті ек аспекти, котрі є об'єктом впливу м\н публ права, і Шварц-г викл внутр регулюв-я через те, що при цьому не створ-ся єдині для всіх держав норми і принципи.

Висновок: норми МЕП — це частина м\н публ права. Створюються суб'єктами м\н права і використ для урегулюв відносин між ними.

2. Розширена

Фішера і Фікентшера Фішер –в систему МЕП слід вкл і норми внутр права, які регул м\н госп діял-сть. А.Фікентшер вважає, що будь-яка правова норма, пов'язана з м\н ек-ю, є нормою МЕП. Згідно цієї концепції в систему МЕП вкл не лише норми м\н публ, а й м\н приват права, нац норми, які регул-ть м\н ек відносини.

3.Вітчизняна концепція яка була розроблена і обгрунт наприкінці 20-х років академіком Корецьким, розгляд-я м\н госп право як комплексну міжгалуз дисципліну, яка регулювала м\н публ-прав та цивільно-правові відносини.Інші радянські вчені Богуславський, Лісовський та інші. вважали, що МЕП— це особлива галузь, м\н публ права.

Аналіз існ концепцій – МЕП - це сис-ма норм і принципів, які регул відносини між держ., між держ. і м\н орг-ціями, між м\н орг-ціями в процесі м\н ек спів роб., що є самост галуззю м\н публ права.

2. Роль і значення ТНК в МЕВ

Перше уявлення про ТНК як категорію можна отримати проаналізувавши такі два поняття як «корпорацiя» i „транснаціональна”. Корпорація — певні об’єднання, спілки, що створюються для досягнення певних цілей. Транснаціональна - щось таке, що виходить за межi однiєї держави, що пов’язане з мiжн. або регiональною діяльністю. Отже,аналізуючи ці поняття ТНК — це вiдповiднi об’єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однiєї нацiї або держави.

Як правило, ТНК створювалися в межах функц-ня свiтового госп-ва. Дiяльнiсть ТНК, в молодих державах, веде до величезних фін. збиткiв, поглиблює диспропорцiї в розв-ку їх екон., руйнує її, погiршує становище населення . Більшість країн, які стали на шлях розвитку, добре розумі¬ють політику ТНК і намагаються об'єднуватись для захисту своїх інтересів. Інколи вони звертаються з цього приводу і в міжнародні організації, зокрема в ООН. Так, у 1980 р. Гене¬ральною Асамблеєю ООН були схвалені Принципи щодо конт¬ролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій. Розробляється Кодекс поведінки ТНК, з більшості положень якого між розвинутими капіталістичними країнами і молодими державами вже досягнуто згоди. Незважаючи на активну діяльність ТНК, як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі ще не вироблено єдиного їх визначення. Але розглянувши точки зору багатьох вчених можна дати таке визначення ТНК – єдине економічне групування підприємств різної державної належності, що здійснюють свою діяльність, керовану з єдиного центру на території кількох країн на основі їх національного законодавства. Отже, ТНК являє собою еконо¬мічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової осно¬ви. У цьому полягає характерна особливість ТНК. В юридичній літературі останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК має здійснюватися як на національному рівні, так і на міждержавному.

Взагалі стосовно питань правового регулювання діяльності ТНК з боку країн, що розвиваються, і капіталістичних країн окреслюються два підходи. Країни, які стали на шлях свого само¬стійного розвитку, намагаються виробити такі міжнародно-пра¬вові акти, які б дали змогу контролювати діяльність ТНК, а ка¬піталістичні країни — щоб зберегти, закріпити свій вплив

3. Міжнародні торгові угоди як джерела МЕПу

Міжнародний торговельний договір – угода між двома або кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах (угодах) визначаються принципи, створюється певна правова база для торговельних відносин, вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн.

Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва у 1992 р. від 14 лютого 1992 року.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (10 березня — 11 квітня 1980 р., Відень).

Види:

1. Договори про торгівлю і мореплавство укладаються -від імені держав на тривалі строки (п’ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

2. Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство

3. Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. Така угода була підписана, наприклад, у грудні 1992 р. між Україною і США.

4. Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови по¬ставки, а й порядок розрахунків за них.

5. Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди

6. Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

7. Протоколи — це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз’яснення умов договору або угоди.

4.Особливості морських перевезень

Важливе значення для регулюв. морських перевезень має ММП — с-ма правових норм і принципів, що регул. відносини, які виникають у процесі використ. Світового океану для торг. і військ. мореплавства, риболов. і морськ. промислу, добування біолог. і мін. рес-сів, проведення наук. дослідж.

В основі таких відносин лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держ. і народи мають рівні права на корист. Світ. океаном.

Джерелами міжнар. морськ. права є Статут ООН, Женевські Конвенції 1958 р. (Про територіальне море і зону, яка прилягає до нього; Про відкрите море; Про конти¬нент. шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів), Конвенц. охорони людського життя на морі 1960 р. Особливо важливе значення має Конвенція ООН з морського права 1982 р. Вона охоплює питання, пов'язані з мореплавством і перельотами, розвідкою і розробкою рес-сів, рибальством і судноплавством та ін. Конвенція визнач. морські зони, правила проведення морських кордонів, права, обов'язки та відповідальність держав, механізм урегулюв. Спорів. Правове регулюв. міжнар. морських перевезень передб. також з'ясування питань, пов'язаних з визна¬ч., 1)режиму торг. суден у відкр. морі та в територ. водах і, 2) режиму торг. суден у міжнар. протоках і каналах, а також у портах.

"Відкрите море" (всі ч-ни моря, які не входять як до територ., так і до внутр. вод якої-небудь держави) вільне для доступу всіх держав і жодна з них не має права претендувати на підпорядкування якої-небудь його ч-ни своєму суверенітету. Перебуваючи у «відкритому мopi», судна повинні плавати під прапором лише однєї держави (крім випадків, передбачених у Міжнародних договорах), підкорятись юрисдикції тієї держави, під прапором якої вони перебувають. Не дозволяеться під час плавания або стоянки при заході в порт міняти свій прапор (крім випадків переходу права власності на судно або зміни реестра-ції). Судно мае свою приписку у порту відповідної держави, мае прапор цієї держави iпідпорядковуеться у відкритому Mopi лише її юрисдикції.

Важливе значення мають питання, пов'язані з користуванням протоками. Вони мають різний міжнародно-правовий режим. Користування протокамиГібралтарською, Балтійс-ю, Магеллановою і Лаперуза є вільним і безмитним. Щодо режиму Чорном-х проток, то він визначений спеціальною Конвенцією 1936 р.

Відповідно до неї прохід через ці протоки у мирний час для вcix торговельних суден вільний, але потребуе дотримання певних сан.норм. Судна підлягають сан.огляду з боку представників влади Туреччини. Якщо стан судна відповідае сан.нормам, що засвідчено відповід-ними документами, то воно може не зупинятись у протоках i йти своїм курсом. Якщо ж нi, то мае зробити зупинку для ретельного сан.огляду, а також сплатити вартість наданих послуг. У paзi війни i за умови, що Туреччина буде нейтральною країною, зберігаеться принцип вільного проходу як для воюючих, так i нейтральних країн. Якщо ж Туреччина буде воюючою країною, то вона пропускав судна лише тих країн, які не перебувають з нею у стані війни. Відповідний міжнар.-правовий режим мають канали: Суець-кий, Панамський, Кільський. Прохід через Панамський канал регулюеться пра¬вилами, встановл. США, i договорами, укладеними США з іншими державами. Незважаючи на формальне право вільного проходу через цей канал (судна будь-якої держави), адміністрац. каналу мае право на свій розсуд за наявності певних підстав (неналежний сан. стан, небезпечн. вантаж) заборонити цей прохід.

Конкретним міжнародно-правовим режимом наділені і порти.Згідно з положеннями Барсе-лонської конференції (1921 р.) флоти всіх країн вільно користуються будь-яким відкритим портом. Крім того, всі збори в портах мають здійснюватися на умовах рівності і в розумних межах. Lexflagi – закон прапора

5. сИтуація про міжнародний комерційний арбітражний суд: його компетпнція і яке рішення може прийняти в ситуації

До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за

угодою сторін передаватись на вирішення:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які

виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів

міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство

хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також:

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних

об'єднань та організацій, створених на території України, між

собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими

суб'єктами права України.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути

передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду,

стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів,

виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами,

перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і

посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну

іншими наслідками творчої діяльності, спорудження промислових та

інших об'єктів, ліцензійних операцій, інвестицій,

кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного

підприємництва та інших форм промислової і підприємницької

кооперації.

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого

розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції в силу

міжнародних договорів України.

13

3/1

Трипс її роль в торгівельний відносинах,

Угоду було прийнято під час Уругвайського раунду Генеральної угоди по тарифам та торгівлі (ГАТТ) у 1994 році.

Предметом Угоди ТРІПС є врегулювання торгівлі товарами, що містять права власників інтелектуальної власності. Для цілей Угоди термін «інтелектуальна власність» відноситься до авторських та суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промисловим зразкам, патенти, топографії інтегральних мікросхем і закритої інформації.

На перший погляд може здатися дивною регламентація прав інтелектуальної власності окремою угодою СОТ, бо охорона об'єктів інтелектуальної власності в певній мірі вже регламентована міжнародними конвенціями під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Однак, конвенції ВОІВ не передбачають процедур з врегулювання суперечок і не містять механізму охорони прав інтелектуальної власності у разі порушення цих прав. Тому ВОІВ не має способів примусити різні країни дотримуватися ці конвенції. В даний час СОТ, завдяки створенню механізму врегулювання, такі можливості придбала.

Базові стандарти ТРІПС

• Термін захисту майнових авторських прав має бути не менше 50 років після смерті автора, для фільмів та фотографій цей строк складає відповідно 50 та 25 років з моменту створення.

• Авторське право має надаватись автоматично і не може залежати від виконання жодних формальностей, таких як реєстрація.

• Комп'ютерні програми розглядаються як літературні твори з точки зору авторського права і мають ті ж самі умови захисту.

• Національні обмеження авторського права, такі як добропорядне користування у США, мають бути чітко обмежені.

• Патенти мають надаватися у всіх галузях технології, однак дозволяються виключення з метою захисту суспільних інтересів. Термін захисту майнових прав, що надаються патентом, має складати не менше 20 років.

• Перелік об'єктів, що не можуть бути запатентовані, має бути обмежений так само, як і обмеження авторського права.

• Кожна держава має надавати громадянам інших країн, що приєднались до ТРІПС, такий рівень прав у галузі інтелектуальної власності, який вона надає своїм власним громадянам.

У першій частині ТРІПС наводяться загальні положення та базові принципи, найважливішими з яких є принцип національного режиму і принцип найбільшого сприяння, відповідно до якого будь-які вигоди, пільги і привілеї, надані країною-членом громадянам будь-якої іншої країни, негайно і беззастережно поширюються на громадян всіх інших країн-членів.

Друга частина передбачає мінімальні стандарти, що стосуються наявності, сфери дії та використання прав інтелектуальної власності.

Третя частина є найважливішою частиною ТРІПС, оскільки саме в ній зафіксовані зобов'язання сторін, що підписалися з розробки законодавчих засобів забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності та порядок розгляду питань у судах. Сформульовано норми для включення до цивільно-процесуальний кодекс.

Четверта частина Угоди ТРІПС регламентує питання набуття та підтримання чинності прав інтелектуальної власності та належних до них процедур.

П'ята, шоста і сьома частина Угоди ТРІПС відносяться до механізму взаємодії країн-членів, країни-члена і власне СОТ в рамках завдань Угоди, а також містять умови надання слаборозвиненим країнам відстрочок у виконанні деяких вимог ТРІПС.

порівняння договорів міжнарод економ договорів і зед,

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України. Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. . Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються:а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України - Урядом України або за його дорученням - Міністерством закордонних справ України;в) щодо договорів міжвідомчого характеру - відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України. Участь України у міжнародних відносинах взагалі і відносинах економічного характеру обумовила необхідність правового урегулювання порядку укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів, де вона виступає одним із суб'єктів міжнародного права. Верховна Рада України 22 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про міжнародні договори України". Загальноекономічні міжнародні договори, договори про участь у міждержавних об'єднаннях (організаціях) є предметом ратифікації. Пропозиції щодо схвалення Президентом України або Урядом України міжнародних договорів України і щодо їх ратифікації подаються Президенту України або Уряду України Міністерством закордонних справ України самостійно чи спільно або за погодженням з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади. Президент України або Уряд України розглядають пропозиції щодо схвалення договорів і приймають відповідні рішення про подання їх Верховній Раді України на ратифікацію.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відмінності між порядком укладання договорів зовнішньоекономічної діяльності:

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення

Пропозиція укласти договір називається офертою, а сторона яка її зробила, — оферентом. Прийняття пропозиції чи згода укласти договір називається акцептом, а сторона, яка прийняла пропозицію, — акцептантом.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, складаючи текст зовнішньоекономічного договору (контракту), мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі ГК, Законом та іншими законами України.

регулювання тнк і світовий досвід,

ТНК-єдине ек угрупов підпр-в різної державн належн-ті, що здійсн-ть свою діяльн, керовано з одного центру на територ кількох країн на основі їх націон зак-ва; це відповідні об'єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави Міжнар-правове рег-ння діяльн ТНК відб-ся на 3х рівнях:1.національний- материнськ комп, дочірні п-ва, філії ТНК зобов’язані виконувати вимоги національного законадавства тієї країни, де представлена їх діяльність. 2.регіон-й-передбачає об’єднання країн певного регіону зі схожими соціально-ек проблем (країниЛат.Америки).Док-т: Декларація про міжнар ін¬вестиції і багатонаціональні підпр-ва 76р.3.універс-й-передбач об’єднання зусиль по врегулюванню діяльності ТНК в планетарному масштабі. Зцією метою було створено Центр ООН при ТНК, а також ряд міжурядових Комісії ООН з ТНК. Одним з найб важливих рез-тів діяльності цих органів була розробка Кодексу правил поведінки ТНК. Напрями цього документу є рекомендаційними. Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи-субрегіонального торгов-ек об'єднання, створеного в межах Латиноамерик асоціації інтеграції.

Міжн.-прав.регул-ня діял-ті ТНК як на регіон-му, так і на універс. рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжн.-прав.документи, які викор-ся для регул-ня діяльності ТНК. Щодо регіонального рівня, то до док-тів передусім слід віднести прийняту 1976 р. Декларацію про міжн інвестиції і багатонац під-ва. До Декларації додавався ще й такий док-т, як Керівні принципи для багатонац підприємств. Їх виконання є добровільною справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: *повага до суверенітету країни; * повага до зак-ва; * повага до соц-культ цінностей країни перебування; *дотримання міжн права; *підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; *співр-во з країною перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у внутр справи. Міжн.-прав.рег-ня діял-ті ТНК на регіон. рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самост. роз-ку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встан-ня нового міжн.ек.порядку, в межах якого здійснювалося б прав.рег-ня діял-ті ТНК. У дан.випадку йдеться про міжн.-прав.регул-ня діял-ті ТНК універс.ха¬рактеру. Хартія ек. прав та обов'яз-в(1974р.) закріпила полож-ня,спрям-ні на обмеж-ня діял-ті ТНК. Розпочала діял-ть спец."група 77" з вивч-ня та узагал-ня матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діял-ті ТНК. Були виявлені ТНК, які втруч-ся у внутр.справи країн, де розташовані їхні філіали, і доведено, що вони намаг-ся поширювати на цих терит-ях дію законів тих країн, де знах-ся їхні центри управ-ня. Усе це вимагало відпов.втруч-я міжн. співтов-ва. Насамперед необх-но розробити і прийняти відпов.нормат.акти, спрям-ні на міжн.-прав.рег-ня діял-ті ТНК. Важл.кроком у цьому напрямі була розробка Кодексу поведінки ТНК. В 1974 р. були створені міжуряд.комісії 00Н з транснаціон. корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розробки проекту кодексу поведінки ТНК. У проекті Кодексу сформульовані прин-пи діял-ті ТНК, які мають прогрес. хар-р. До них, зокрема, належать такі: повага суверенітету країн, в яких вони здій-ють свою діял-ть; підпорядк-ня законам цих країн; врах-ня ек цілей і завдань пол-ки, що пров-ся в цих кр-х; повага до соц.-культ.цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здій-ють свою діял-ть; невтруч-я у внутр справи та ін. За дотрим норм Кодексу повинна здійс-ти нагляд спец. комісія ООН, а також центр ООН по ТНК.

Сучасна міжнародна валютна система,

Світова валютна система – це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин. Її складовими є: форми міжн. засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці – СДР, ЕКЮ, євро); уніфікований режим валютних паритетів та курсів; умови взаємної конвертованості валют; уніфікація правил міжн. розрахунків; режим валютних ринків та ринків золота; міжн. валютно-фінансові організації; міжн. регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи – золотого (Паризька, Генуезька), золото-валютного (доларового) (Бреттон-Вудська) та паперово-валютного стандартів (Ямайська).

У 1976 після перехідного періоду, протягом якого країни могли спробувати різні моделі валютної системи, на засіданні міністрів країн-членів МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці (Ямайська конференція) було прийнято нову угоду про устрій міжнародної валютної системи, яка мала вигляд поправок до статуту МВФ ( друга серія поправок). Дані поправки оформили довгострокові зміни в політиці, діяльності і навіть організаційній структурі Фонду. І саме Статут МВФ з другою серією поправок (1976-1978) є правовою основою функціонування сучасної валютної системи. Відповідно до ямайських поправок до Статуту МВФ, жодна з національних валют не отримала де-юре статус резервної валюти. Роль головного міжнародного платіжного і резервного засобу була закріплена за колективною валютою. Тепер жодна валюта не може мати золотого вмісту; всі золоті запаси країн та міжнародних валютно-фінансових інститутів заморожені.

У результаті країни отримали свободу вибору власного валютного режиму: тепер вони могли встановити режим вільного або керованого «плаваючого» курсу національної валюти, «прив'язати» курс цієї валюти до якої-небудь іншої валюти або «кошику» валют, укладати угоди про співробітництво у валютній сфері з іншими країнами і т.д. Проте МВФ зберіг за собою право втручатися у валютну політику країн-членів з метою припинення маніпулювання валютними курсами заради досягнення конкурентних переваг.

Для кожного з членів МВФ встановлена квота, розрахована на основі відносної економічної і фінансової могутності країни. Квоти визначають розмір фінансових внесків (передплати) кожної країни-члена, число припадають на неї голосів і умови її доступу до ресурсів Фонду.

Так, можна стверджувати, що сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи. Її визначальними рисами є: відміна офіційної ціни на золото і золотих паритетів; дозвіл купівлі-продажу золота за ринковими цінами; припинення розміну доларів на золото; право вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу; визнання плаваючих валютних курсів; надання повноважень МВФ по нагляду за валютною політикою країн-членів.

задача про відказ однієї сторони виконувати міжнародні зобовязання по угоді через суперчність з нац. Законодавством

конв 69 р. - не хвилює. (стаття 27 - Учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.). Надо было думать на стадии принятия решения, там государство проверяет, не нарушают ли нормы договора нац. Право.

14

5/1

1. Правове регулювання питань щодо надання кредитів МВФ та юридичні наслідки їх неповернення

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжнародна фінансова організація, що має статус спеціалізованого закладу Організації Об’єднаних націй (ООН). Це міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами і наданням їм фінансової допомоги у вигляді кредитів в разі виникнення валютних ускладнень. МВФ виступає інституційною основою світової валютної системи.

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН 22 липня 1944 року у Бреттон-Вудсі (США), яка прийняла Статті Угоди про МВФ і ця Угода практично виконує роль статуту МВФ.

МВФ надає наступні види кредитів:

• звичайний кредит - для стабілізації платіжного балансу в межах року з можливим його продовженням до 4-5 років.

• компенсаційний кредит - для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років).

• стабілізаційний („буферний") кредит - для фінансування запасів сировини в зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світових ринках (на 3—5 років).

• розширене фінансування - для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років).

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов'язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Надання коштів Міжнародним валютним фондом супроводжується меморандумами економічної політики уряду. Невиконання країною своїх зобов'язань, що знайшли відображення в меморандумах, призводить до негайного припинення подальшої допомоги з боку МВФ. Головною умовою надання допомоги є реальне здійснення ринкових реформ протягом 2—3 років, що гарантує повернення кредиту та послідовність реалізації реформ.

2. Обґрунтуйте об’єктивну необхідність правового регулювання міжнародних економічних відносин.

В умовах зростання розвитку світового господарства економіка окремої країни багато в чому залежить від рівня розвитку економіки ін. держав. Будучи складовою світової економіки, вона не може успішно розвиватись у відриві від неї, тому виникає потреба в узгодженні зовнішньоекономічної політики різних країн і стратегії щодо її реалізації. Розвиток м/економічного співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує і практика м/життя, дає змогу підтримувати і зміцнювати мир на Землі, створювати систему м\економічної безпеки, уникати певною мірою військових конфліктів під час розв’язання спірних питань. М/економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення миру. Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у м/економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм м/права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік. Цілком зрозуміло, що м/економічне співробітництво з країнами світу, м/організаціями є вагомою умовою успішного розв’язання багатьох проблем не лише зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного характеру, а й внутрішнього.

2. Особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України.

Закон України Про режим іноземного інвестування (19.03.96)

Закон України Про інвестиційну діяльність (18.09.1991)

Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (ратифікація 16.03.2000)

Сеульська Конвенція 1875 року про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. До них відносяться грошові кошти (конвертована валюта або національна грошова одиниця, цінні папери, права інтелектуальної власності тощо).

Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються будь-які підприємства чи організації, створені відповідно до законодавства України, у статутному фонді яких іноземна інвестиція складає не менше десяти відсотків.

Якщо при здійсненні іноземного інвестування між іноземними інвесторами і державою виникають спори з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями то відповідно до вищезгаданого Закону такі спори підлягають розгляду в судах України.

Об`єктами інвестиційної діяльності, відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Закон України Про режим іноземного інвестування надає гарантії захисту іноземних інвестицій від зміни законодавства, примусових вилучень, незаконних дій державних органів, відшкодування збитків спричинених державними органами, гарантії на повернення інвестицій в натуральній чи грошовій формі, гарантії переказу прибутків. Законом передбачена реєстрація іноземних інвестицій для забезпечення їх гарантіями та пільгами.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законом України "Про режим іноземного інвестування" введено новий порядок пропуску через кордон майнових іноземних інвестицій. Статтями 18 і 24 цього Закону передбачено, що внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладення митом.

4. Охарактеризуйте організаційно-правовиймеханізмгармонізаціїзаконодавстваУкраїни з нормами міжнародногоекономічного права.

Гармонізація законодавства - процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормат.-прав. приписів з метою досягнення несуперечливості законодавства, усунення юрид. колізій, дотримання міжнар., європ. та національних прав, стандартів. У сучас. умовах політ, і екон. глобалізації є важливим способом правової інтеграції, одним з юрид. механізмів досягнення спільної мети різних міждерж. об'єднань та інтеграції світ, співтовариства у цілому. Г. з. сприяє досягненню взаємоузгодженості прав, систем або їх структур, частин у межах певної спільноти і має подвійну мету: а) усунути прав, перешкоди, що можуть виникати через відмінності нац. права у зовн. прав, відносинах відповід. суб'єктів; б) забезпечити створення у певних сферах (права людини, економіка, екологія тощо) єдиних принципів, правил, правових стандартів, які можуть становити основу єдиної політики відповідних країн у цих сферах.

На сучасному етапі Г. з. України з нормами міжнар. та європ. права здійснюється шляхом приєднання до багатосторонніх міжнар. угод, у процесі виконання зобов'язань, які випливають із членства в міжнар. організаціях, а також у ході підготовчої роботи до вступу в такі організації або міждерж. утворення, зокрема Європ. Союз і СОТ.

• Віденська конвенція про право міжнародних договорів (підписання 1969 / ратифікація 1986)

• СНД (12.12.1991 – біловезька угода, статут не підписано)

• СОТ (5.02.2008 – протокол, 16.05.2008 – вступ)

• МБРР (1945 / 1992, 187 члени)

• МФК (1956 / 1993, 181)

• Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (1966 / 2000, 139)

• Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (1988 / 1995, 175)

• Угоду про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань 1994 / 29.01.96

• Конвенцію про транснаціональні корпорації 1998 / 13.07.99

• Конвенцію про захист прав інвестора 1997 / 21.01.1999

• Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ 1992 / 2004

• Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 / 1991

• Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 травня 1965 року / 16 березня 2000

• Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 року / 2003

5. Задача: компетенція МКА суду при ТПП

До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за

угодою сторін передаватись на вирішення:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які

виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів

міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство

хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також:

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних

об'єднань та організацій, створених на території України, між

собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими

суб'єктами права України.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути

передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду,

стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів,

виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами,

перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і

посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну

іншими наслідками творчої діяльності, спорудження промислових та

інших об'єктів, ліцензійних операцій, інвестицій,

кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного

підприємництва та інших форм промислової і підприємницької

кооперації.

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого

розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції в силу

міжнародних договорів України.

15

2/7

1.Загальна х-ка розв'язанняміжнар. економічнихспорів.

Аналіз багатьох міжнародно-правових документів дає можливість зробити висновок, що до засобів, які найчастіше використовуються при розв’язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних економічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному арбітражі та у Міжнародному суді, а також суді Європейського економічного співтовариства.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами закордонних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками.

При посередництві у розв’язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередництва заведено називати особистим посередництвом.

У ряді випадків для розв’язання спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.

Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов’язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов’я¬зань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв’язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов’язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв’язання конкретного спору.

Арбітражний розгляд як один із засобів розв’язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв’язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабських держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р., Статут Організації американських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюють положення щодо мирного, арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.

2.Принципи СОТ:поняття, зміст, де закріплені.

Регулювання міжнародної торгівлі в рамках СОТ здійснюється на базі основних правил і принципів, закріплених у низці норм Угоди про заснування Світової організації торгівлі, серед яких одним з найважливіших є принцип недискримінації. Він означає, що всі контрактні сторони-члени СОТ зобов'язані надавати одна одній однаково сприятливі умови. Таким чином, жодна країна не повинна робити винятки для іншої або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід. Принцип недискримінації поділяється на суб-принцип режиму найбільшого сприяння, який застосовується до зовнішніх ринків, та суб-принцип національного режиму, який стосується внутрішнього ринку.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання однакових переваг всім країнам в разі надання певної переваги одній країні. Наприклад, держава-член СОТ надає окремій країні, яка необов'язково є членом СОТ, деякі пільги в торгівлі певною послугою. Зазначена країна повинна згідно з режимом найбільшого сприяння встановити щодо інших держав — членів СОТ однаковий пільговий режим. Таким чином викликається мультиплікаторний ефект, який забезпечує поширення пільг, наданих окремій країні, на всі держави — члени, що і сприяє подальшій лібералізації торгівлі. Допускаються також винятки із зазначеного принципу, термін дії яких обмежений до 10 років та які переглядаються через 5 років після впровадження з метою перевірки існування умов, що зумовили їхню необхідність.

Національний режим забороняє дискримінацію іноземних товарів та послуг, наприклад, якщо держава субсидіює вітчизняного оферента послуг, тоді право на субсидії повинен також отримати іноземний оферент. Оскільки такі положення стосуються, зокрема, аудіовізуальної продукції, державних університетів, дитячих садків тощо, вони вважаються проблематичними, тому що викликають примусову комерціалізацію певних сфер економіки.

Принцип взаємності, який в наш час особливо стосується України, зазначає, що країна, яка вступає в СОТ, отримає певні переваги, але і бере на себе певні зобов'язання. У зв'язку з цим важливо також зазначити, що жодна країна «де факто» не може відступити від попередньо взятих на себе зобов'язань в зв'язку з економічними наслідками для неї.

Принцип зобов'язання — тарифні зобов'язання створені членами СОТ пронумеровані у спеціальному списку. Цей список встановлює межу зобов'язань: країна може змінити свої зобов'язання, але лише після переговорів зі своїми торговими партнерами, що може також означати відшкодування їм грошових втрат. Якщо відшкодування не надано, то країна-позивач може ініціювати процедуру обговорення і вирішення даної проблеми на рівні СОТ.

Принцип запобіжних заходів — у певних випадках уряд має право ввести обмежувальні заходи щодо торгівлі.

3.МВФ у системіміжнароднихкредитнихорганізацій.

МВФ— спеціальне агентство ООН, засноване у 1945р., з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Зараз налічує 187 держав-членів.

Основні цілі МВФ включають сприяння міжн. співпраці в валютно-фінансовій сфері та сприяння розширенню і збалансованому росту міжн. торгівлі в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів; забезпечення стабільності валют, підтримання упорядкованих співвідношень валютної системи серед держав-членів і не допускати знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг, надання допомоги в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень і тимчасове надання державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу.

Вищий керівний орган МВФ — Рада керуючих , в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, — «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85 % голосів країн-членів). Не зважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, тому що для прийняття яких необхідно максимальної більшості (85 %).

Основні механізми кредитування: резервна частка (перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в МВФ в межах 25 % квоти); кредитні частки (засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки); домовленості про резервні кредити стенд-бай (забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою відкриття кредитної лінії); механізм розширеного кредитування (доповнив резервну і кредитні частки і призначений для надання кредитів на більш тривалий період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток). Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених кредитів є сприяння країнам-кленам МВФ в реалізації макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ.

4. Механізмгарантуванняіноземнихінвеститій.

Предмет міжнародного інвестиційного права складають не тільки норми міжнародного інвестиційного права і врегульовані ними суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення іноземним інвестором особливої підприємницької діяльності, але і практика правового регулювання захисту і заохочення на етапах виникнення і становлення міжнародно-правового забезпечення залучення іноземного капіталу.

З єдності предмету регулювання інвестиційного процесу, в умовах єдиного і взаємозалежного світу і формується міжнародне інвестиційне право, що складається з двох видів і сфер правового регулювання - національно-правового і міжнародно-правового.

В міжнародно-правових нормах знаходять своє вираження процеси взаємодії держав, міжнародних відносин певної сфери регулювання, які саме через право закріплюються та забезпечуються.Правове регулювання інвестиційних відносин означає перш за все формування стійких юридичних гарантій іноземним інвесторам, які незалежно від суб’єктивних причин завжди повинні стимулювати інвестування у виробництво, тобто, в інвестиційну діяльність.

Створення сприятливих умов для інвестиційного процесу вимагає чітких правових форм і методів захисту капіталовкладень, універсальні правові норми і положення, прямо або що побічно регламентують правовий режим іноземних інвестицій, закладені, зокрема, в міжнародно-правових актах Всесвітньої торгової організації, Статутах Міжнародного валютного фонду і Світового банку, Модельних кодексах ОЕСР, документах неурядових фінансових організацій, що знаходяться під егідою Лондонського і Паризького клубів, а також в універсальних фінансових конвенціях, прийнятих в рамках міжнародних економічних організацій, таких, як УНІДРУА, ЮНСИТРАЛ, ЮНІДО, ЮНКТАД і ін.

Першоджерелом багатосторонньої міжнародно-правової практики у сфері регулювання інвестиційних правовідносин була Угода про Міжнародний валютний фонд (МВФ), що вступила в силу 27 грудня 1945 р.

5.Працівник мін-варозробляв проект договору з Грузією і хотіввзяти в його основу ЗУ Про ЗЕД, вважаючийогоджерелом МЕП.

За концепцією МЕП, яку ми вивчаємо (Шварценбергера), меп є публічною галуззю МП. Тому національне законодавство не є джерелом меп.

16

1/9

1.Вкажіть особливості та систему кредитно-фінансовихустанов.

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають МВФ, Світовий банк, МБРР, регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС .

МВФ – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Основними завданнями МВФ є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

- сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

- надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;

- організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка обўєднує чотири окремі фінансові установи:

МБРР;МФК,МАР,БАГІ. Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль. Мета Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок.

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах в 1960-х рр. були створені регіональні банки розвитку:

1960 р.- Міжамериканський банк розвитку (53 країни); 1964 р. – Африканський банк розвитку (75 країн); 1967р. - Азіатський банк розвитку (14 країн). В Європі функціонують такі регіональні валютно-кредитні організації:

Європейський інвестиційний банк ЄІБ) – створений у 1958 р. як фінансова організація ЄС, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – функціонує з 1991 рЄвропейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) – створений у 1973 р. в межах європейської валютної системи

2.Загальна характеристика правового забезпеченнявиконаннязобов’язань і засобіврозв’язанняміжнароднихекономічнихспорів.

Аналіз багатьох міжнар-правових документів дає можливість зробити висновок, що до засобів, які найчастіше використовуються при розв'язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов'язань, які випливають з МЕВ, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнар арбітражі та у Міжнар суді, а також суді Європейського економічного співтовариства.

Серед засобів забезпечення вирішення між нар спорів ек характеру найпошир є здійснення диплом-х переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами закордонних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками. Як свідчить практика, ефективність дипломатичних переговорів з приводу міжнар ек спорів, як і інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру.

При посередництві у розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами -третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередництва заведено називати особистим посередництвом. У ряді випадків для розв'язання спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.

Арбітражне вирішення міждержспорів ек хар-ру є також одним із мирних засобів їх розв'язання. Нині арбітражне вирішення міжнар ек спорів широко використовується у практиці міжнар співр-ва. У 1907 р. була підписана Конвенція про заснування Постійної палати Третейського суду. Відповідно до вказаної Конвенції звернення до арбітражу — це справа добровільна і не обов'язкова для держав, між якими виник спір. Але якщо вони вже звернулися до послуг арбітражу, то повинні підкоритись його рішенню. Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов’язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв'язання конкретного спору.

Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (за згоди сторін, між якими виник спір). У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, який покликаний розглядати спори між країнами-членами ЄЕС. Крім того, до компетенції цього Суду входить установлення відповідності законів країн-членів положенням Договору про Європейське Економічне Співтовариство. Рішення цього Суду є обов'язковими для країн — членів ЄЕС, і їх виконання забезпечується, у разі необхідності, примусовим способом. До компетенції Економічного суду СНД належить розгляд міждержавних економічних спорів, що виникають у процесі виконання економічних зобов'язань, передбачених угодами, рішеннями Ради глав держав, Ради глав урядів Співдружності та інших її інститутів. Суд покликаний вирішувати спори щодо відповідності нормативних та інших актів держав — учасниць Співдружності, що стосуються економічних питань, угодам та іншим актам Співдружності й інші спори, пов'язані з виконанням угод і прийнятих на їх основі інших актів Співдружності.

3.Значення іноземнихінвестицій в мев та їхправоверегулюваннявідповідно до законодавстваУкраїни.

Закон України Про режим іноземного інвестування (19.03.96)

Закон України Про інвестиційну діяльність (18.09.1991)

Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (ратифікація 16.03.2000)

Сеульська Конвенція 1875 року про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. До них відносяться грошові кошти (конвертована валюта або національна грошова одиниця, цінні папери, права інтелектуальної власності тощо).

Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються будь-які підприємства чи організації, створені відповідно до законодавства України, у статутному фонді яких іноземна інвестиція складає не менше десяти відсотків.

Якщо при здійсненні іноземного інвестування між іноземними інвесторами і державою виникають спори з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями то відповідно до вищезгаданого Закону такі спори підлягають розгляду в судах України.

Об`єктами інвестиційної діяльності, відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Закон України Про режим іноземного інвестування надає гарантії захисту іноземних інвестицій від зміни законодавства, примусових вилучень, незаконних дій державних органів, відшкодування збитків спричинених державними органами, гарантії на повернення інвестицій в натуральній чи грошовій формі, гарантії переказу прибутків. Законом передбачена реєстрація іноземних інвестицій для забезпечення їх гарантіями та пільгами.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законом України "Про режим іноземного інвестування" введено новий порядок пропуску через кордон майнових іноземних інвестицій. Статтями 18 і 24 цього Закону передбачено, що внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладення митом.

4.Організаційно-правові формиучасті держав у міжнароднихекономічнихвідносинах.

Головним суб’єктом МВ, зокрема ек-х є Держ. Це випливає з того, що будь-яка Держ може самост мати МВ з іншими держ. Крім того на основі багатостор угод держ створює МО, які теж є самост-ми суб’єктами міжнар-правових відносин. Але їх складовою все ж таки виступає Держава. Держава – це політ форма орг-ції сусп-ва, яка виражає обумовлену економ ладом політ владу пануючого класу або всього нараду. Держ має право здійсн міжнар діяльн-ть, яка не заборонена принципами МП і є первинним суб’єктом МП. Ознаки Держ: наявн-ть територ, населення, держ аппарат, суверенітет, система права, податкова система, військо тощо Практика міжнародного співробітництва за участі держав виробила ряд організаційних форм, а саме:

— міжнародне економічне співробітництво держави з державою;

— співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства;

— співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства;

— співробітництво держави з відповідною групою держав;

— співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;

співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.

Задача Чиможуть бути субєктамимеп НБУ, Крим, підприємство?

17

6/6

1. Звичай як джереломеп

Важливим джерелом МЕП є міжнародно-правовий звичай. В ньому закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення МЕВ. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін і, як правило, не мають свого формального закріпленні в договорі. Отож, міжнародно-правовий звичай – усталена практика, визначена в якості юридичної норми. Але не будь-яка практика може стати міжнародно-правовим звичаєм, а лише та, яка віддзеркалює лінію обов»язкової поведінки, на яку погодилось міжнародне співтовариство. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми. Приклад – держави мають невід»ємний суверенітет над своїми природними ресурсами і багатствами. В МЕП спостерігається використання звичаїв, які створюються не в результаті тривалої практики, а через визнання державами кількох або навіть одного нормативно-правового або не правового акта. Ці норми спочатку формулюються у рекомендаціях міжнародних економічних організацій, а потім визнаються державами як звичаєві норми.

2. ЕКОСОР

. Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН.

У 1965 р. кількість членів Еко¬номічної і Соціальної Ради було збільшено з 18 до 27 і в 1973 р. — до 54 членів. По регіонах представництво розподіляється так: 14 місць — квота Африки, 10 — Латинської Америки, 11 — Азії, ІЗ — Західної Європи й інших країн і 6 — країн Східної Європи. Членів ЕКОСОР обира¬ють строком на три роки Генеральною Асамблеєю, щорічно по 18 членів. Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів.

ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві. Як один із шести головних органів ООН Економічна і Соціальна Рада має такі функції і повноваження:

Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і пода¬ють доповіді і звіти.

Функціональні комісії

Регіональні комісії

Постійні комітети і комісії на правах комітетів

Функціонує також ряд експертних органів з питань:

обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;

скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її компетенції.

Україна неодноразово обиралися членом ЕКОСОР (1946, 1977–79, 1989–91,1993–95, 2002–04).

3. Роль системикодифікаціітоварів в розвиткумеп

4. Порівняти процедуру прийняттяміжнароднихекономічнихдоговорів та зовнішньоекономічних договорів

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України. Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. . Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються:а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України - Урядом України або за його дорученням - Міністерством закордонних справ України;в) щодо договорів міжвідомчого характеру - відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України. Участь України у міжнародних відносинах взагалі і відносинах економічного характеру обумовила необхідність правового урегулювання порядку укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів, де вона виступає одним із суб'єктів міжнародного права. Верховна Рада України 22 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про міжнародні договори України". Загальноекономічні міжнародні договори, договори про участь у міждержавних об'єднаннях (організаціях) є предметом ратифікації. Пропозиції щодо схвалення Президентом України або Урядом України міжнародних договорів України і щодо їх ратифікації подаються Президенту України або Уряду України Міністерством закордонних справ України самостійно чи спільно або за погодженням з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади. Президент України або Уряд України розглядають пропозиції щодо схвалення договорів і приймають відповідні рішення про подання їх Верховній Раді України на ратифікацію.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відмінності між порядком укладання договорів зовнішньоекономічної діяльності:

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення

Пропозиція укласти договір називається офертою, а сторона яка її зробила, — оферентом. Прийняття пропозиції чи згода укласти договір називається акцептом, а сторона, яка прийняла пропозицію, — акцептантом.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, складаючи текст зовнішньоекономічного договору (контракту), мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі ГК, Законом та іншими законами України.

5. Уряд Українизвернувся до міжнародногокомерційногоарбітражу при торг промислпалатіУкраїни з позовом до Туреччини, яка не виконуєумови угоди про співробітництво. Якерішеннямаєвинестисуд? Якіповноваження

До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою сторін передаватись на вирішення:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів

міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство

хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також:

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних

об'єднань та організацій, створених на території України, між

собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими

суб'єктами права України.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути

передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду,

стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів,

виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами,

перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і

посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну

іншими наслідками творчої діяльності, спорудження промислових та

інших об'єктів, ліцензійних операцій, інвестицій,

кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного

підприємництва та інших форм промислової і підприємницької

кооперації.

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого

розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції в силу

міжнародних договорів України.

18

1. принцип юридичної рівності і ек. недискремінації

Принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав випливає із загального принципу співробіт­ництва держав і принципу їх рівноправ’я. Як свідчить світова практика міжнародних економічних відносин, найбільшу ефективність вони мають у тому разі, коли будуються на основі юридичної рівності всіх держав як суб’єктів міжнародного економічного права, недопущення їх економічної дискримінації. Цей принцип є загальновідомою правовою нормою і, як правило, не вимагає свого обов’язкового закріплення у договірних зобов’я­заннях. Відповідно до нього кожна держава має право вимагати надавати їй рівні умови у міжнародних економічних відносинах, як і вона іншим державам.

Звичайно, це не означає, що повністю виключається можливість введення державою обмежувальних заходів у міжнародних економічних відносинах. З тих чи інших причин вони можуть вводитись, але за однієї умови: такі обмеження мають стосуватися всіх держав. Якщо дана умова не виконується, то це слід вважати порушенням принципу юридичної рівності і недопущення економічної дискримінації. Одним із яскравих прикладів порушення цього принципу був торговельний закон, прийнятий конгресом США у 1974 р., а також анулювання на початку 1976 р. США програми економічної допомоги Індії. Але не слід розглядати як дискримінацію в економічних відносинах заходи відповід­ного характеру (реторсії), які застосовуються до держави-поруш­ника і які покликані забезпечити дотримання принципу рівності і недопущення дискримінації.

2.система кредитно-фінансових установ

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації – це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. їх мета – сприяння розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно- фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що до них належать, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам і гарантування приватних позик за кордоном.

Міжнародний валютний фонд – це міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, яка була створена з метою регулювання валютних відносин між країнами – членами ООН. МВФ має стежити за виконанням встановлених правил поведінки у галузі валютно-фінансових відносин, а також надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.

МВФ було створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції у 1944 р. Кожна країна – учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки), що розраховується з урахуванням експорту та імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників. Кожна країна до 1978 р. 25 % своєї квоти вносила у золоті, нині у СПЗ або в іншій валюті, яку визначає МВФ, а частку, що залишилася, – в національній валюті. Квота має важливе значення для участі у рішеннях МВФ, оскільки крім 250 "базисних" голосів, які має країна-учасниця, кожні 100 тис. квоти додатково дають 1 голос. Крім того, квота визначає і додаткові можливості країни у використанні ресурсів МВФ. Нині найбільша частка капіталу МВФ належить США, а відтак вони мають і більшу частку голосів (близько 20 %). На країни – члени Європейського Союзу припадає близько ЗО % голосів. Серед країн СНД найбільша частка у Росії (2,92 %), а кількість голосів України на другому серед членів СНД місці (0,73 %). Країна, яка має найменше голосів у МВФ (270), – це Мальдівська Республіка. Рішення з питань приймаються більшістю у 70 % голосів, а для найбільш важливих потрібна кваліфікована більшість – 85 %.

За надання кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, зазначені програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних і валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без реалізації програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться на додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ Україна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

Група Світового банку — це міжнародна організація розвитку, мета якої — надавати допомогу країнам — членам Групи на шляху до економічного та соціального прогресу. Вона фінансує свої кредитні операції, здійснювані в Україні, та інших членів Групи з середнім рівнем доходу, шляхом запозичення коштів на світових ринках капіталу. Членами Групи є 181 держава, а керівництво діяльністю Групи здійснює Рада виконавчих директорів, які є представниками держав-учасниць. Україна як учасник-акціонер Банку має 0,77 % акцій. Упродовж останніх десяти років Група Світового банку розширила масштаби своєї діяльності, насамперед у країнах Співдружності незалежних держав (СНД). До складу Групи Світового банку входять п’ять міжнародних організацій:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — найперша створена в Групі організація, що відкрила свої двері у 1946 р. Сьогодні це найбільша установа, яка на ринкових засадах надає позики країнам, що розвиваються і є головним ініціатором аналогічного фінансування з інших джерел. МБРР надає позики урядам або державним чи приватним юридичним особам при гарантії уряду. Кошти для цього отримуються здебільшого шляхом запозичення на міжнародних ринках капіталу. Україна з 1992р

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена у 1956 р. з метою надання підтримки приватним підприємствам країн, що розвиваються. МФК також є головним ініціатором як місцевих, та і зарубіжних приватних інвестицій. Її кредитно-інвестиційна діяльність базується на принципі брати на себе ринковий ризик разом з приватними інвесторами.

Міжнародна асоціація розвиту (МАР) була створена у 1960 р. з метою забезпечення на пільгових умовах фінансування країн з низьким рівнем доходу, які не мають кредитоспроможності для отримання позик у МБРР.

Міжнародний центр розв’язання спірних питань у сфері інвестицій увійшов до Групи Світового банку у 1966 р. з метою надання узгоджувальних та арбітражних послуг при вирішенні спірних питань між іноземними інвесторами і урядами країн-позичальників, що виникають безпосередньо у процесі впровадження інвестицій.

Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ) було створене у 1988 р. для забезпечення страхування некомерційних інвестиційних ризиків і надання технічних послуг, які сприяють надходженням інвестицій. БАГІ також поширює інформацію стосовно інвестиційних можливостей.

3. Європейська Економічна Комісія

Європейська економічна комісія ООН - це одна з п'яти регіональних комісій Організації Об'єднаних Націй. Вона була заснована в 1947 році Економічною і Соціальною Радою ООН (ЕКОСОР) з метою розвитку економічної діяльності і зміцнення економічних зв'язків усередині регіону ЄЭК ООН і між цим регіоном і рештою світу. Україна є членом з 1947 р.

У ЕЭК ООН є сім секторальних комітетів і Конференція європейських статистиків :

Комітет з екологічної політики, Комітет з внутрішнього транспорту, Конференція європейських статистиків, Комітет із стійкої енергетики, Комітет з торговлі, Комітет з лісоматеріалів, Комітет з житлового господарства і землекористування і Комітет з економічного співробітництва і інтеграції.

ЄЭК ООН проводить свою сесію разів в два роки. Під час цієї сесії Комісія приймає рішення про свою діяльність в майбутні роки і про рекомендації, які вона надасть вищестоящому органу, - ЕКОСОР.

ЄЕК ООН служить для урядів регіональним форумом для розробки конвенцій, норм і стандартів з метою гармонізації дій і полегшення обміну думками між державами-членами. Виконуючи цю функцію, ЄЕК ООН забезпечує гарантії безпеки і якості споживачам, допомагає охороняти довкілля, спрощує процедури торгівлі, а також сприяє тіснішому єднанню держав-членів усередині регіону і їх повнішій інтеграції у світову економіку.

4. чому вступ до СОТ передує вступу до ЄС

Світова організація торгівлі (далі — СОТ), створена 15 квітня 1994 р. у м.Маракеші (Марокко) на основі Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Ця організація стала правонаступницею ГАТТ. Як відомо, ГАТТ — це багатостороння міжнародна угода про режим торгівлі і торговельної політики, підписана в жовтні 1947 р. 23 країнами. Метою ж створення СОТ є здійснення міжнародних торговельних зв’язків через розроблення системи правових норм міжнародної торгівлі, контроль за їх дотриманням, а також забезпечення умов проведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі. СОТ діє в напрямі забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнарод­них торговельних зв’язків, лібералізації міжнародної торгівлі, досягнення рівноправності в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборону будь-яких форм дискримінації), поступового скасування митних і торговельних обмежень та вирішення інших завдань. Україна являється членом СОТ з 2008 року. Нині зовнішньоекономічна політика нашої держави повинна бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією України до світового економічного простору через поступове та зважене збільшення рівня відкритості національної економіки. Тобто основні зусилля у цій сфері повинні бути зосереджені на вдосконаленні механізмів державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків відповідно до вимог багатосторонньої торговельної системи СОТ, гармонізації законодавства України з принципами та нормами СОТ. Це потребує дієвих і скоординованих зусиль державних органів. Якщо, наприклад, вести мову про гармонізацію законодавства України з принципами та нормами СОТ, то досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить, що кількість їхніх законів та нормативних актів, що потребували узгодження, становила від 800 до 1500. Вступ України до СОТ є одним із ключових елементів інтеграції нашої держави у світове економічне співтовариство, необхідною передумовою подальшої інтеграції України в Європейський Союз. Україна повинна відновлення рівня виробництва ВВП. Водночас необхідно підвищувати рівень добробуту населення України, оскільки саме рівень життя в нашій державі різко відрізняється від середньоєвропейського. Крім того, існує дуже багато питань щодо адаптації українського законодавства до вимог Євросоюзу. Адже в Євросоюзі існує чимало норм, які регламентують діяльність його членів у всіх сферах життєдіяльності, починаючи з економіки, соціальної сфери, охорони здоров▓я, екологічної безпеки, транспортних артерій тощо. Тобто це дуже великий комплекс робіт, який вимагає відповідного організаційного та фінансового забезпечення. І для того, щоб говорити про фактичний вступ України до ЄС, наша держава повинна найближчими роками активно "підтягуватися" до тих загальноєвропейських стандартів.

5. задача: чи є суб"єктами меп: НБУ, АР Крим, підприємство

Суб'єкти міжнародного економічного права - це учасники міжнародних економічних відносин, поведінка яких урегульована нормами міжнародного економічного права.

Відповідно, суб'єктами міжнародного економічного права є суб'єкти міжнародного публічного права: держави, державоподібні утворення, нації, які борються за самовизначення, та міжнародні економічні організації.

відпов до ст.43 ЗУ Про НБУ, НБУ має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності МО відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та центр банками.

19.

1. Рішення міжнародних економічних організацій як джерела міжнародного економічного права мають певні особливості. З одного боку, вони визнаються джерелами так званого м'якого права адже можуть не мати юридично обов'язкового характеру, але мають значення і силу рекомендацій (прикладом с низка рекомендацій ГЛ ООН у сфері регулювання міжнародних економічних відносин). З Іншого боку, в рішеннях міжнародних економічних організацій уточнюються і конкретизуються чинні договірні та звичаєво-правові норми. Крім того, з виникненням міжнародних економічних організацій, які наділені повноваженнями приймати юридично обов'язкові для держав рішення (мова йде про регіональні інтеграційні об'єднання, наприклад, Європейський Союз), акти цих міжнародних економічних організацій, хоча і мають особливу правову природу та сферу дії, займають своє місце поряд із міжнародними договорами та міжнародно-правовими звичаями у сфері регулювання міжнародних економічних відносин.

Крім того, хоча рішення більшості міжнародних економічних організацій не мають юридично обов'язкової сили (ля винятком, .нипаймо, рішень Ради Безпеки ООН, деяких рішень МО групи Світового банку тощо), проте вони володіють значним морально політичним впливом на поведінку держав в економічних.

Особливими джерелами міжнародного економічного права так звані кодекси, правила поведінки які приймаються в основному у формі резолюцій ООН І, не будучи юридично обов'язковими, все ж мають певне тлумачення. Прикладом такого акта є Кодекс узгоджених на багатосторонній цепові справедливих принципів і правил для контролю зо обмежувальною діловою практикою, прийнятий ГА ООН у 1980 р. Певна роль як допоміжним (факультативним) джерелам міжнародного економічного права належить також доктрині та судовому прецеденту.

2. Найбільш великим досягненням інтеграційного процесу в рамках ЄС стало створення до кінця 1992 року єдиного внутрішнього ринку, у результаті чого свобода внутрішньо інтеграційного пересування товарів і послуг не тільки доповнилася вільним переміщенням капіталу і робочої сили, але і серйозними мірами погодження внутрішньо-економічної політики країн-членів.

Програма внутрішнього ринку ЄС — діяла в період з 1985 по 1992 рік програма створення загального ринку товарів і послуг.

У результаті здійснення програми до початку 1993 року між країнами ЄС були усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, включаючи транспортні і фінансові послуги; ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу усередині ЄС і введене взаємне визнання фінансових ліцензій і принцип розсудливого нагляду; усунуті національні обмеження імпорту промислових товарів із третіх країн (вони замінені єдиними для всіх країн ЄС механізмами кількісних обмежень на імпорт); уведені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів іспитів і сертифікації; відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.

Механізми керування ЄС

Керування ЄС здійснюють п'ять головних інституціональних органів — Європейська Рада, Комісія ЄС, Рада міністрів, Європейський парламент і Суд ЄС. У сукупності вони являють собою унікальну систему міждержавного керування, що здійснює в заданих межах законодавчі, виконавчі і судові функції.

Європейський парламент — представницький і консультативний орган ЄС. З моменту утворення ЄС у 1957 році до 1979 року депутати делегувалися до складу Європейського парламенту національними парламентами. Починавши з 1979 року депутати обираються прямим голосуванням від кожної країни ЄС терміном на п'ять років. Кількість депутатів від кожної країни залежить від питомої ваги економіки кожної з країн.

Парламент приймає рішення разом з Європейською Радою з питань внутрішнього ринку, бюджету ЄС, прийняття нових членів, висновку угод про асоціації з країнами, що розвиваються, і співробітництві з країнами з перехідною економікою. Має право виносити вотум недовіри Комісії ЄС, накладати вето на постанови у визначених областях (охорона навколишнього середовища, культура, утворення, молодіжна політика).

Європейська Рада — директивний орган ЄС, що збирається на періодичні засідання (не рідше двох разів у рік) у складі глав держав і урядів країн — членів ЄС і голови Комісії ЄС. Приймає рішення по ключових питаннях інтеграції — прямі вибори в Європейський парламент, прийняття нових членів, створення європейської валютної системи, реформа єдиної сільськогосподарської політики, відносини з третіми країнами, — які є обов'язковими для виконання всіма іншими органами ЄС. Головою Ради є глава держави або уряду країни ЄС, що змінюється кожні 6 місяців.

Рада ЄС — міжурядовий орган ЄС. Засідання проводяться в міру необхідності і збираються, у залежності від обговорюваних питань, на рівні міністрів закордонних справ, фінансів, економіки, сільського господарства, транспорту і т. д..

Комісія ЄС — наддержавний виконавчий орган ЄС. Складається з членів, призначених урядами країн ЄС на п'ятирічний термін. Члени Комісії не можуть одержувати яких-небудь інструкцій від своїх урядів і зобов'язані діяти в інтересах співтовариства в цілому.

Кожний з них відповідає за визначену сферу діяльності ЄС. Голова Комісії призначається за домовленістю між урядами країн ЄС і за узгодженням з Європейським парламентом на п'ять років. Комісія керує повсякденною діяльністю ЄС, готує пропозиції на розгляд Ради ЄС, здійснює контроль за виконанням рішень Ради національними урядами, стежить за здійсненням єдиної політики ЄС

Суд ЄС— верховна судова інстанція ЄС, що складається з 13 суддів, призначених на шість років за взаємною згодою між урядами країн ЄС.

Політика області сільського господарства

Оскільки сільськогосподарська продукція країн ЄС недостатньо конкурентноздатна на світовому ринку, однієї з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для національних виробників.

Єдина аграрна політика — погоджені дії країн ЄС по забезпеченню стабільності постачань сільгосппродукції за стабільними цінами, підвищенню продуктивності сільського господарства, підтримці життєвого рівня фермерів і їхніх родин і підтримці розумного рівня роздрібних цін.

Основні елементи єдиної аграрної політики наступні:

• Єдині ціни на сільськогосподарську продукцію усередині ЄС і єдиний механізм їхньої підтримки.

• Свобода торгівлі сільгосппродукцією усередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень.

• Єдине фінансування сільського господарства.

Спільні фінансові інститути

Європейський фонд розвитку — надає фінанси для стабілізаційних фондів і венчурний капітал. Фінансує Стабекс-фонд стабілізації доходів від експорту, Сисмін — фонд стабілізації добувної промисловості, надає надзвичайну допомогу у випадку природних катаклізмів, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що здійснюють економічні реформи.

Європейський інвестиційний банк. Отже, найбільш розвинутим інтеграційним угрупованням у світі є Європейський союз (ЄС). З моменту свого утворення ЄС пройшов всі основні етапи інтеграційного процесу і в даний час знаходиться на етапі розвитку й удосконалювання економічного союзу.

У рамках країн ЄС забезпечено волю пересування товарів і усіх факторів виробництва, проводиться єдина зовнішньоторговельна політика на базі загального митного тарифу, єдина політика в області сільського господарства, енергетики, транспорту і деяких інших областей.

3. Поняття та джерела міжн. інвестиційного правва.

Під терміном «інвестиції» розуміють будь-який вид майна, яке можуть передавати юридичні та фізичні особи для відповідного його вкладення (інвестування) однією державою в економіку іншої. Міжнародна інвестиційна діяльність дає змогу інвестору мати прибутки не лише тоді, коли він передав свої інвестиції суб’єкту іншої держави, а й тоді, коли зазначений суб’єкт здійснює фінансово-господарську діяльність на місцевому ринку і теж отримує певний прибуток, частина якого знову надходить інвестору.

Важливе значення як джерела міжнародного інвестиційного права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 р.), Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі СОТ. Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом. Ці норми та принципи мають відповідні джерела, до яких насамперед слід віднести двосторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.

4. Міжнародно-правове регулювання порядку укладення міжнародних економічних договорів між державами.

Розглядаючи це питання, передусім слід зазначити, що у міжнародному праві не існує особливого, спеціального порядку укладення міжнародних економічних договорів. Усі відносини, що виникають у цьому процесі, регламентуються міжнародно-правовими актами щодо укладення міжнародних договорів взагалі. І це цілком зрозуміло, адже міжнародні економічні договори є одним із видів міжнародних договорів, і тому на них повинен насамперед поширюватися загальний порядок їх укладення та виконання.

Окремі особливості, які стосуються міжнародно-економічних договорів, визначаються в основному загальними міжнародно-правовими актами. Як відомо, міжнародні договори (угоди) мають першочергове значення у справі організації міжнародного співробітництва у політичній, економічній, соціальній, культурній та гуманітарних сферах. Це пов’язано з тим, що вони є основними джерелами міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, і засобом формування мирних відносин між державами, націями, незалежно від відмінностей державного чи суспільного устрою.

До міжнародно-правових актів, що стосуються укладення міжнародних договорів між державами, а також між державами та міжнародними економічними організаціями, належать Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (вона стосується укладення лише міжнародних договорів між державами) та Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 р. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. регламентує широкий спектр питань, пов’язаних з укладенням, набранням чинності, застосуванням міжнародних договорів та ін. Відповідно до цієї Конвенції регулюються і питання міжнародних договорів, зокрема й економічного характеру. Названа Конвенція набрала чинності 27 січня 1980 р. Специфіка суб’єктів (контрагентів), між якими виникають міжнародні економічні відносини, різноманітність предметів, які лежать в основі цих відносин, та інші чинники зумовлюють певну складність правового регулювання у цій сфері. Тим більше, що в основі міжнародних економічних угод лежать різні договори в галузі торгівлі, фінансів, транспорту, промислового й с/г співробітництва, науково-технічного про­гресу та ін. Навіть у межах одного різновиду договору, як правило, спостерігається значне розмаїття предметів договору, вартості, строків, економічного становища контрагентів тощо.

20.

1. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економіч­ним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих рад України. Держава — це первинний і основний суб'єкт міжнародного права, який є учасником міжнародних відносин. Держава — це композиція з трьох елементів: певної території, населення, що мешкає на ній, і політичної організації (влади). Основна ознака держави як суб'єкта міжнародного права — державний суверенітет.

Як первинний суб'єкт держава має універсальну міжнародну правоздатність. Держави розроблюють норми міжнародного права, встановлюють відповідальність за їх порушення, визначають міжнародний правопорядок і функціонування міжнародних організацій. Можливість дій держав щодо зазначеного обмежується лише принципами та нормами міжнародного права, створеними ні ким іншим, як державами.

Суб'єктами міжнародного економічного права є учасники міжнародних економічних відносин. Вони — носії міжнародних прав і зобов'язань, які вони мають у межах і на основі міжнародного економічного права. Первинними (або основними) суб'єктами міжнародного права є держави, народи і нації, які борються за незалежність і створення власної національної держави. Похідними (або вторинними) суб'єктами є міжнародні організації, міжнародна правосуб'єктність яких визначається актом, що засновує ці організації (статутом чи угодою). Україна є самостійним суб'єктом міжнародного економічного права. Характер і зміст міжнародних відносин за участю України — найрізноманітніші. Широку участь Україна бере і в діяльності міжнародних економічних організацій.

2. Для світової економічної системи характерно вирішальне вплив найбільш розвинутих промислових країн. Воно визначається концентрацією в їхніх руках основних економічних, фінансових та науково-технічних ресурсів.

З метою контролю над світовою економікою використовуються та організаційні форми, такі як велика вісімка, Організація економічного співробітництва і розвитку. Істотна роль групи установ Світового банку.

Економічний могутність часто застосовується як засіб досягнення політичних цілей. Воно використовується і для впливу на МЕП. Чим більш могутня економіка країни, тим вище роль держави та її громадян у міжнародній практиці, у формуванні звичаїв і звичайний. Промислово розвинені країни займають центральне положення у торгівлі, фінансах, іноземних інвестицій, у передачі результатів науково-технічного прогресу. Їх офіційні юридичні позиції та видаються в країнах цих збірники, що висвітлюють практику, широко поширюються, знаходять відображення в наукових концепціях і в підручниках і в результаті впливають на професійний підхід до тих чи інших проблем. Ці моменти відзначаються і юристами з промислово розвинених країн.

Що розвиваються, і соціалістичні країни намагалися змінити існуючий стан. Не маючи відповідним економічним потенціалом, вони використовували політичні засоби, насамперед свою більшість в ООН. Була висунута концепція нового економічного порядку, яка втілилася в ряді резолюцій Генеральної Асамблеї. Основними були прийняті в 1974 р. Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Хартія економічних прав і обов'язків держав.

Головною метою такого підходу було ліквідувати збільшується розрив між розвиненими і країнами, що розвиваються. Основні принципи нового порядку:

- Повне та ефективну участь на основі рівності всіх країн у вирішенні світових економічних проблем в загальних інтересах всіх країн;

- Повний суверенітет кожної держави над своїми природними ресурсами та всієї економічної діяльністю;

- Надання допомоги країнам, що розвиваються;

- Преференційний режим для країн, що розвиваються;

- Надання їм доступу до досягнень науки і техніки.

Мова йшла про відчутне посилення ролі держав і права у регулюванні світової економіки. Колишнє МЕП повинно було бути замінено новим, що розширюють можливості регулювання і вводимо ділову активність у визначені рамки, що обмежують свободу торгівлі.

Розвинені країни при прийнятті згаданих документів або голосували проти, або утримувалися. У результаті висунуті в них положення знайшли лише декларативний характер. Особлива значення мають положення про надання допомоги країнам, що розвиваються. Розвинені країни вважають це добровільною справою. За право на допомогу в кращому разі визнають моральну характер.

Ця позиція була загалом підтверджена і Міжнародним судом, який вважав, що надання допомоги "носить переважно односторонній і добровільний характер" і що її припинення не може розглядатися як порушення обичноправового принципу невтручання.

Незважаючи на зазначені факти, концепція економічного порядку зробила вплив на МЕП. Вона сприяла усвідомленню факту того, що без визнання особливих інтересів країн, що розвиваються неможливо домогтися стабільною світової економіки. Активізувалася діяльність таких установ, що Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна Фінансова Корпорація, Міжнародне агентство по інвестиційних гарантіях, головним завданням яких є сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються. У ряді багатосторонніх конвенцій передбачений преференційні режим для країн, що розвиваються. Показовими в цьому плані акти СОТ.

У укладаються з країнами, що розвиваються контрактах іноземним компаніям доводиться більше серйозно ставитися до прав та інтересів цих країн. З іншого боку, і країни, що розвиваються усвідомили неможливість повної перебудови МЕП у відповідності зі своїми інтересами.

Загалом, було доведено, що не може МЕП відриватися від реалій світовий економіки. Його принципи і норми повинні враховувати окремі інтереси різних країн, що а також їх спільні інтереси.

3. Особливості міжнародних інвестиційних спорів та порядок їх вирішення.

Важливе значення в регулюванні міжнародних інвестиційних відносин належить багатостороннім міжн. угодам. Основні з них це: Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами та Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій.

Та саме Конвенція 1965 р. регламентує порядок вирішення інвест. спорів, що здійснюється через відповідно створений Міжнародний центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами і включає примирення та арбітраж.

Спочатку Договірна держава або її особи звертаються з відповідною письмовою заявою до Генсекретаря, котрий направляє копію заяви іншій стороні і реєструє заяву, якщо інформація, яка в ній міститься, дійсно відповідає компетен¬ції Центру. У противному разі він повідомляє сторони про відмову в реєстрації.

Примирювальна комісія складається з одного або непарної кількості посередників, що призначаються за згодою сторін. Якщо останні не домовилися про кількість посередників та порядок їх призначення, до Комісії входять 3 посередники, одного з яких призначає кожна зі сторін, а третій, що є головою Комісії, призначається за їх згодою. Якщо сторони досягнуть згоди, Комісія готує доповідь із зазначенням спірних питань та записом про те, що сторони досягли згоди. Якщо в будь-який момент примирювальної процедури Комісія дійде висновку, що досягнення згоди між сторонами малоймовірне, вона припиняє процедуру та готує доповідь із зазначенням суті спору та записом про те, що сторонам не вдалося дійти згоди. У разі неявки однієї зі сторін або відмови від участі у примирювальній процедурі Комісія припиняє процедуру та готує про це доповідь із записом про неявку або відмову сторони від участі в процедурі. Якщо сторони не домовилися про інше, жодна з них у примирювальній процедурі не має права в процесі іншої процедури вирішення спору — через арбітраж чи в судовому порядку, чи в іншому порядку вирішення — посилатися на (або використовувати) будь-які висловлювання, заяви, визнання, пропозиції стосовно погодження, зробленого іншою стороною в примирювальній процедурі, а також на рекомендації Комісії.

Будь-яка Договірна держава або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генсекретарю. Арбітраж складається з одного або непарної кількості арбітрів, призначених за згодою сторін. У випадку, якщо сторони не домовилися про кількість арбітрів та порядок їх призначення, до арбітражу входять три арбітри, одного з яких призначає кожна із сторін, а третій, що є головою арбітражу, призначається за їх згодою. Якщо сторони не домовились про інше, арбітраж на вимогу однієї з них приймає рішення стосовно додаткових або зустрічних вимог, пов’язаних безпосередньо з предметом спору, за умови, що це відповідає згоді сторін, порядку вирішення спорів і компетенції Центру. Рішення арбітражу є обов’язковим для сторін і не підлягає апеляції або ін. способу оскарження, за винятком передбачених у Конвенції. Кожна зі сторін зобов’язана підкоритись та здійснювати дії, що відповідають вимогам рішення арбітражу, крім випадків, коли виконання рішення було призупинено згідно з положеннями даної Конвенції.

21

3\4

1. СОТ

Світова організація торгівлі (далі — СОТ), створена 15 квітня 1994 р. у м.Маракеші (Марокко) на основі Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Ця організація стала правонаступницею ГАТТ. Як відомо, ГАТТ — це багатостороння міжнародна угода про режим торгівлі і торговельної політики, підписана в жовтні 1947 р. 23 країнами. На початок 1994 р. вона нараховувала 128 країн-членів. За час свого функціонування ця міжнародна структура багато зробила для лібералізації зовнішньої торгівлі, застосування режиму найбільшого сприяння в торгівлі, знищення митних тарифів, усунення дискримінації у сфері торгівлі тощо.

Метою ж створення СОТ є здійснення міжнародних торговельних зв’язків через розроблення системи правових норм міжнародної торгівлі, контроль за їх дотриманням, а також забезпечення умов проведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі. СОТ діє в напрямі забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнарод­них торговельних зв’язків, лібералізації міжнародної торгівлі, досягнення рівноправності в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборону будь-яких форм дискримінації), поступового скасування митних і торговельних обмежень та вирішення інших завдань. На відміну від ГАТТ членство в СОТ, як правило, передбачає обов’язкову участь держави у багатосторонніх угодах. Крім того, якщо ГАТТ була системою багатосторонніх угод, то СОТ є постійно діючою організацією. Якщо правила ГАТТ поширювалися лише на торгівлю товарами, то СОТ займається поряд з організацією міжнародної торгівлі іншими пов’язаними з нею питаннями, зокрема питаннями інтелектуальної власності.

Важливі принципи діяльності СОТ — це торгівля без дискримінації, розширення доступу до ринків, сприяння справедливій конкуренції, розумне використання митних зборів, заохочення розвитку і здійснення економічних реформ.

Правовою базою СОТ є ряд багатосторонніх торговельних угод, яких було досягнуто під час так званого «Уругвайського раунду». Основні з них такі: Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 р., яка визначає єдині норми і принципи міжнародної торгівлі товарами; Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у торгівлі послугами; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); Угода про правила і процедури вирішення спорів; Угода про сільське господарство; Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів; Угода про технічні бар’єри в торгівлі; Угода про правила походження товарів; Угода про процедури імпорт­ного ліцензування; Угода про передвідвантажувальну інспекцію; Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи; Угода про субсидії та компенсаційні заходи; Угода про захисні заходи.

СОТ здійснює міжнародну торговельну політику і міжнародну торгівлю на основі таких принципів:

принцип найбільшого сприяння і недискримінації;

принцип національного режиму;

принцип захисту національної промисловості;

принцип створення стійкої основи торгівлі;

принцип сприяння справедливій конкуренції;

принцип заборони кількісних обмежень імпорту;

принцип можливих дій в умовах надзвичайних ситуацій;

принцип регіональних торговельних домовленостей.

Вищим органом цієї організації є Конференція міністрів, до складу якої входять представники всіх країн-членів. Вона збирається не рідше одного разу кожні два роки. Конференція міністрів, виконуючи функції СОТ, здійснює необхідні для цього дії. Вона має повноваження приймати рішення з усіх питань, що входять до сфери дії будь-якої із багатосторонніх торговельних угод. На першій Конференції міністрів, яка відбулася в Сінгапурі у грудні 1996 року, у Заключній декларації було підтверджено курс на лібералізацію торгівлі і здійснення контролю за торговельною політикою, а також наголошено на пріоритеті Багатосторонньої торговельної системи щодо регіональних торговельних угод. Друга Конференція міністрів, зібрана в Женеві в травні 1998 р., була присвячена 50-річчю ГАТТ/СОТ.

У перервах між засіданнями Конференції міністрів її функції здійснюються Генеральною радою, яка складається з представників усіх країн-членів і яка збирається у міру необхідності. Генеральна рада у відповідних випадках скликається для виконання функцій Органу розгляду спорів і Органу з огляду торговельної політики. Ці органи можуть мати свого голову і встановлювати такі правила процедури, які вони вважають необхідними для виконання своїх обов’язків.

Генеральній раді підконтрольні відповідні Комітети, які створюються Конференцією міністрів, а саме: Комітет з торгівлі і розвитку; Комітет з обмежень, пов’язаних з платіжним балансом; Комітет з бюджету, фінансів і адміністративних питань. У віданні Генеральної ради знаходяться і два спеціальні органи: з питань проведення періодичних оглядів торговельної політики і з питань розгляду спірних проблем.

2. джерела МЕП

під джерелами міжнародного економічного права слід розуміти систему міжнародних договорів (угод), рішень міжнародних організацій тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права.

Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки, принципи.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини. (у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі 33 державами Європи, а також США і Канадою, закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й норми-рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва. У листопаді 1991 р. був укладений договір про основи міжнародних відносин України і Азербайджанської Республіки. У ньому містяться норми як суто політичного характеру (наприклад, ст. 1, в якій Договірні сторони визнають одна одну суверенними державами і зобов’язуються утримуватися від дій, що можуть завдати шкоди їх державному суверенітету), так і економічного характеру (наприклад, ст. 11, в якій ідеться про заохочення взаємовигідних економічних, торговельних і науково-технічних відносин).

Залежно від кількості учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути двосторонніми і багатосторонніми.

В одних договорах закріплюються норми загального, універсального порядку, розраховані на тривале їх використання. До цієї групи належать торговельні договори, угоди про товарообіг і платежі та деякі інші. До другої групи договорів відносять такі, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (наприклад, сприяти будівництву конкретних об’єктів). Звичайно, такі договори динамічніші і вичерпують свою юридичну силу, як правило, одноразовим застосуванням.

Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економіч­ного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передбачуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми відрізняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням.

Не менш важливим джерелом міжнародного економічного права вважається міжнародно-правовий звичай. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин. На це звернуто увагу у ст. 38 Статуту Міжнародного суду: «Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою». Тобто не будь-яка практика може стати міжнародним звичаєм, а лише та, яка віддзеркалює лінію обов’язкової поведінки, на яку погодилось міжнародне співтовариство.

Міжнародні звичаї, як певні регулятори міжнародних відносин, часто використовуються в галузі торговельного мореплавства. Рішення МО як правові акти, містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і треба розглядати як джерела міжнародного економічного права. До таких актів належать резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а також її міжнародних організацій. Проте є й така думка, що, оскільки резолюції та рішення Генеральної Асамблеї ООН мають рекомендаційний характер, то вони не є обов’язковими для виконання і не мають правового характеру.

міжнародні кодекси поведінки. Вони почали створюватись наприкінці 70-х років з ініціативи країн, що розвиваються. У цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів міжнародних економічних відносин (лінійних конференцій, транснаціональних корпорацій) або у відповідному напрямі економічної діяльності (передання технологій — Кодекс поведінки у галузі технологій; контроль за обмеженням ділової практики — Кодекс узгоджених на багатосторон­ній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою). Одним із перших таких кодексів був розроблений Конференцією ООН з торгівлі і розвитку Кодекс проведення лінійних конференцій, норми якого регулювали організацію лінійних перевезень у галузі торговельного море­плавства.

Важливим кодексом є Міжнародний кодекс рекламної діяльності, який був розроблений Міжнародною торговельною палатою. Він поширюється на всі види реклами будь-яких товарів і послуг.

3. цілі, завдання та форми співробітництва України з регіональними міжн екон організаціями

Економічне співробітництво – це об’єктивний процес розвитку багатогранних економічних і науково−технічних зв’язків між регіонами, країнами, групами країн, міжнародними організаціями на принципах незалежності, рівноправ’я і взаємної вигоди сторін.

Декларація про державний суверенітет України, де є спеціальний десятий розділ "Міжнародні відносини", в якому зазначено, що "вона як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній та спортивних сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах". Отже, регіональне економічне співробітництво ґрунтується на таких принципах:

законності;добровільності;взаємної вигоди;прозорості та відкритості;рівноправності учасників;

взаємної відповідальності суб’єктів співробітництва за його результати.

завдання регіонального економічного співробітництва:

створення сприятливих умов для функціонування і розвитку суб'єктів співробітництва;

інтенсивний розвиток регіону;

ефективне використання економічного потенціалу регіону;

підвищення рівня життя населення регіону;

підвищення міжнародної конкурентоспроможності регіону;

економічна інтеграція суб’єктів співробітництва.

були створені Співдружність Неза­лежних Держав (СНД), Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), регіональне об’єднання з участю Грузії, України, Республіки Узбекистан, Азербайджанської республіки та Республіки Молдова (ГУУАМ).

Співдружність Незалежних Держав була створена у 1991 р. за участі 12 держав-членів — Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Україна, Узбекистан.

Крім розвитку співробітництва у сферах зовнішньої політики, політики безпеки і оборони, СНД покликана займатися питаннями здійснення економічного співробітництва. З цією метою у 1993 р. держави-члени підписали Угоду про створення Економічного Союзу. Цей Союз покликаний був забезпечити вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили, здійснення узгодженої політики у таких галузях, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни, податки, валютні питання і митне обкладання. Крім цього, завданнями цієї структури було заохочення вільного підприємництва й інвестицій, підтримка виробничих операцій і створення прямих зв’язків між підприємствами і галузями, а також узгодження господарського законодавства.

В основу взаємовідносин між державами — членами СНД були покладені загальні та спеціальні принципи міжнародного економічного права, а саме: невтручання у внутрішні справи, поважання прав і свобод людини; невтручання у внутрішні справи держави; мирне розв’язання спорів і незастосування будь-яких видів економічного тиску; відповідальність за взяті зобов’язання; виключення будь-якої дискримінації за національною та іншими ознаками щодо юридичних і фізичних осіб; проведення консультацій з метою координації позиції і прийняття заходів у випадку здійснення економічної агресії з боку однієї держави або кількох держав, які не беруть участі в даному договорі, щодо будь-якої держави за договором.

4. ЄС як особливий субєкт МЕП

Європейський Союз є одним з найвпливовіших міждержавних об’єднань. Неоднозначність його рис та ознак, відсутність аналогів цьому утворенню у практиці міжнародних відносин є причиною існування різноманітних поглядів на його місце в системі учасників міжнародних відносин. Досить поширеною є думка, що Європейський Союз — перехідна форма від міжнародної організації до держави з федеративним устроєм. Не заперечуючи проти існування такої тенденції, зазначимо, що це об’єднання ще й досі має чимало рис, які дають змогу розглядати його як міжнародну організацію.

Розгляд ЄС серед міжнародних організацій обумовлюється ще й тим, що, як уже зазначалося, його основу становлять три міжнародні організації: Європейське співтовариство (ЄС), яке раніш було відоме як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом).

Цілі, заради яких об’єдналися ці країни, зводяться до створення митного союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торговельної політики щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту, зближення економіч­ного законодавства учасників.

Цілком зрозуміло, що в основі цих цілей лежить прагнення фінансової олігархії зазначених країн розширити ринки збуту й територіальну сферу своєї діяльності, що, у свою чергу, дасть змогу значно піднести економічну могутність країн — учасниць ЄС, консолідувати їхні зусилля у боротьбі з монополіями інших держав.

5. В державі А діяла міжн екон організація штаб якої знаходився в цій державі. Держава А подала позов до місцевого суду про несплату МЕО податків. охарактеризуйте

22

10\1

1. МЕО як обєднання держав та субєкти міжнародних відносин.

Міжнародні економічні організації є різновидом МО і є похідними (від держав) суб'єктами міжнародного економічного права.

Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними одним із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного розвитку нашої країни в цілому.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин.

Один з ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва —створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, формуванню міжнародних механізмів з нагляду і контролю за їх виконанням, розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін.

Головною класифікацією міжнародних економічних органі­зацій, яких нараховується близько 350і, вважається їх розподіл на неурядові та міжурядові (міждержавні). Залежно від мети створення та характеру міжнародних організацій їх спеціальна правосуб'єктність стає різною і зазвичай чітко визначається у відповідних установчих документах. Проте всі вони, між тим, користуються міжнародними привілеями та імунітетами, хоча, на відміну від держав, що їх створили, ці привілеї та імунітети мають суворо функціональний характер.

Міжнародні міжурядові економічні організації своєю чер­гою поділяються на організації універсального рівня та регіо­нальні міжнародні економічні організації. Універсальною між­народною економічною організацією можна вважати ту орга­нізацію, членство в якій є принципово відкритим для будь-якої держави світу, незважаючи на те, що фактично в ній можуть і не брати участі ті чи інші з цих держав. Навпаки, головною умо­вою членства в регіональній міжнародній економічній органі­зації є приналежність держави до відповідного регіону.

Нарешті, універсальні міжнародні міжурядові економічні організації поділяються на організації системи ООН та ті, що до неї не входять.

Виникнення універсальних міжнародних економічних організацій системи ООН пояснюється тим, що згідно зі Статутом цієї Організації на неї покладено завдання сприяти економічному і соціальному прогресу всіх націй та здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. За задумами засновників того міжна­родного порядку, який створювався після Другої світової вій­ни, ООН та її інституції повинні були подолати в економічній сфері негативні наслідки довоєнної протекціоністської системи та побудувати міжнародні економічні відносини на засадах від­критої ринкової економіки.

Перш за все, міжнародні економічні організації поділяють відповідно до сфери міжнародного економічного співробітництва: МО у сфері торгівлі; МО у валютно-фінансовій сфері; МО в інвестиційній сфері.

МО поділяють також на універсальні та регіональні. До перших відносять ООН, яка відповідно до Статуту зобов'язується розвивати й економічне співробітництво. Регіональними економічними організаціями є Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Євразійське економічне співтовариство (ЄВРАЗБС). Серед регіональних міжнародних економічних організацій окремо можна назвати регіональні інтеграційні об'єднання. До них належать - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), до складу якої входять США, Канада, Мексика, Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Співдружність незалежних держав (СНД).

Міжнародні організації можна визначати і залежно від кола їхніх членів. За цим критерієм розрізняють організації загального й обмеженого складу. Наприклад, до першої групи організацій, тобто загального складу, можна віднести ООН, СОТ, МВФ, Всесвітній поштовий союз та ін. До другої групи міжнародних організацій, тобто обмеженого складу, як правило, відносять регіональні, які створюються в межах певного регіону і є відкритими для вступу до них держав, що знаходяться на його території. Такими організаціями можна вважати Лігу арабських держав, Європейський Союз, Раду Європи, Співдружність Незалежних Держав. До цієї групи міжнародних економічних організацій можуть належати не тільки регіональні, приміром Організація країн — експортерів нафти, відома ще під назвою «ОПЕК», яка об’єд­нує 13 основних нафтовидобувних країн Азії, Африки та Латинської Америки (Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЄ, Саудівська Аравія).

Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації, зокрема Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, Всесвітня поштова спілка, Організація міжнародної цивільної авіації, Міжурядова морська консультативна організація, Міжнародний банк економічного співробітниц-

тва та ін. Усі названі організації наділені міжнародною правосуб’єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права.

За умовами участі в членстві міжнародні організації поділяються на відкриті, до яких може вступити будь-яка держава (ООН), і закриті, прийняття до яких може здійснюватися за запрошеннями їхніх засновників (НАТО).

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р. майно й активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).

2. Міжнародні торгові договори: поняття, види.

Під міжнародним торговельним договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. На підставі цих договорів установлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн. ГАТТ відіграє велику роль в організації міжнародних торговельних відносин, адже в ній закріплені найважливіші принципи й умови між­народної торгівлі.

Важливе значення для організації торговельно-економічного співробітництва між державами СНД мають багатосторонні угоди, які укладаються між ними. Так, 14 лютого 1992 р. цими державами була підписана Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва у 1992 р.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (10 березня — 11 квітня 1980 р., Відень). Це — один із найзначніших уніфікованих міжнародно-правових актів, в якому втілені останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

Договори про торгівлю і мореплавство укладаються, як правило, від імені держав на тривалі строки (п’ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони розвивають і конкретизують положення цього договору, визначаючи обов’язки кожної зі сторін.

Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. Така угода була підписана, наприклад, у грудні 1992 р. між Україною і США. Це перша в історії цих країн угода, яка відкриває широкі можливості для реалізації та розширення двосторонньої торговельної угоди, підписаної у травні 1992 р. Президентом України і Президентом США. У цьому документі регламентуються двосторонні відносини у галузі судноплавства, передбачається полегшення доступу торговельних кораблів до портів держави-партнера (за винятком гаваней, закри­тих із міркувань безпеки), розвиток ділових відносин між морськими транспортними агентствами України та США.

Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови по­ставки, а й порядок розрахунків за них.

Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди.

Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

Протоколи — це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз’яснення умов договору або угоди.

3. Вирішення зовнішньоекономічних спорів за законодавством України.

В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв’язання таких спорів, які закріплені насамперед у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. У сьомому розділі цього Закону «Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності» (статті 38—39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами.

Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі є фізичною особою або державою. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах.

Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.

Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участі Торгово-промислової палати України були розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Поло­ження про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисло­вій палаті України.

Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають у процесі здійснення зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв’язків.

ЗУ ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають під час здійснення зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а та­кож їхні спори з іншими суб’єктами права України.

сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів. Якщо вони цього не зроблять, то призначаються три арбітри.

Жодна особа не може бути позбавлена права виступати арбітром через її громадянство, якщо сторони не домовилися про інше. Сторони можуть за власним розсудом узгодити процедуру призначення арбітра чи арбітрів. У разі відсутності такої угоди при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених у такий спосіб арбітрів призначають третього арбітра. Якщо сторона не призначить арбітра протягом 30 днів після отримання прохання про це від другої сторони або якщо двоє арбітрів протягом 30 днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третього арбітра, на прохання будь-якої сторони, арбітр призначається президентом Торгово-промислової палати України. А при арбітражі з одним арбітром, якщо сторони не домовляться про вибір арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається також президентом Торгово-промислової палати України.

Якщо під час процедури призначення, узгодженої сторонами, одна зі сторін не дотримується такої процедури або сторони чи два арбітри не можуть досягти згоди згідно з такою процедурою, або третя особа, включаючи установу, не виконує яку-небудь функцію, покладену на неї згідно з такою процедурою, то будь-яка сторона може просити президента Торгово-промислової палати України вжити необхідних заходів, якщо тільки угода про процедуру призначення не передбачає інших способів забезпечення призначення.

У разі звернення до будь-якої особи у зв’язку з її можливим призначенням як арбітра ця особа мусить повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо її неупередженості або незалежності. Арбітр з моменту його призначення і протягом усього арбітражного розгляду повинен без зволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не повідомив їх про ці обставини раніше.

Відвід арбітру заявляється тільки в тому разі, якщо існують обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, або якщо він не має кваліфікації, обумовленої угодою сторін. Сторона може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у призначенні якого брала участь, лише з причин, які стали їй відомі після його призначення.

У статтях 13—15 цього розділу регулюються питання щодо процедури відводу арбітра, припинення його повноважень та призначення нового арбітра.

Четвертий розділ має назву «Компетенція третейського суду» статті 16—17). У ст. 16 цього розділу зазначається, що третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не означає з огляду на закон недійсності арбітражного застереження.

Заява про відсутність у третейському суді компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у його призначенні не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, має бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може у будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою.

Третейський суд може винести постанову щодо заяви або питання попереднього характеру або в рішенні стосовно суті спору.

Розділ п’ятий «Арбітражне провадження» (статті 18—23) містить норми, що стосуються однакового ставлення до сторін, визначення правил процедури, місця арбітражу, мови провадження та інших питань. Так, до сторін має бути однакове ставлення і кожній стороні повинні бути надані всі можливості для викладення своєї позиції.

Сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру розгляду справи третейським судом. У разі відсутності такої згоди останній може з дотриманням положень Закону вести арбітражний розгляд у такий спосіб, який він вважає належним. Повноваження, надані третейському суду, включають повноваження на визначення допустимості, належності, істотності й значущості будь-якого доказу.

Сторони можуть на свій розсуд домовитися про місце арбітражу. У разі відсутності такої угоди останній може з дотриманням положень Закону вести арбітражний розгляд так, як він вважає належним. Повноваження, надані третейському суду, вклю­чають повноваження на визначення допустимості, належності, істотності та значущості будь-якого доказу.

Сторони можуть на свій розсуд домовитися про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін. У ст. 32 визначаються ситуації, за яких припиняється арбітражний спір. Так, третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли: 1) позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і третейський суд не визнає законного інтересу відповідача в остаточному врегулюванні спору; 2) сторони домовляються про припинення розгляду; 3) третейський суд визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотрібним або неможливим.

У розділі сьомому «Оспорювання арбітражного рішення» (ст. 34) закріплена норма, яка стосується подання клопотання про скасування як виняткового засобу оспорювання арбітражного рішення. Арбітражне рішення може бути скасоване судом лише у випадку, якщо: сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядковували, а в разі відсутності такої вказівки — за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітраж­ний розгляд, або з інших поважних причин вона не могла подати своє пояснення; або рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору чи такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не містять постанови з питань, не охоплених арбітражною угодою; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню Закону, від якого сторони не можуть відступати, або за відсутності такої угоди не відповідали цьому Закону.

Крім того, арбітражне рішення може бути скасоване, коли суд визначить, що об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України або що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання — з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання.

Суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнано це належним і якщо про це просить одна зі сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк, з тим щоб надати третейсь­кому суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення.

І останній, восьмий розділ «Визнання та виконання арбітражних рішень» (ст. 35—36). У ст. 35 цього розділу, зокрема, зазначено, що арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно винесено, визначається обов’язковим і в разі подання до компетентного суду письмового клопотання виконується. Сторона, що опирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, має подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвід­чену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову.

У ст. 36 визначені підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення. Така відмова може бути лише: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядковували, а в разі відсутності такої вказівки — за законом держави, де рішення було винесено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра або про арбітражний розгляд чи з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено стосовно спору, не передбаченого арбітражною угодою, чи такого, що не підпадає під її умови або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами чи за відсутності такої не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення, що не стало обов’язковим для сторін чи було скасоване, або його виконання зупинено судом держави, в якій чи згідно із законом якої воно було прийнято. Якщо суд визнає, що об’єкт спору не може бути предметом арбіт­ражного розгляду за законодавством України, або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Якщо в суді заявлено клопотання про скасування або зупинення виконання арбітражного рішення, суд, в якому запитується визнання або виконання, може, якщо визнає це належним, відкласти винесення свого рішення і може також, за клопотанням

тієї сторони, яка просить про визнання або виконання арбітражного рішення, зобов’язати іншу сторону надати належне забезпечення.

4. Міжнарожна валютна система.

Валютна система - інституційно-правова форма організації валютних відносин. Розрізняють національні, світову та регіональні валютні системи.

Національна валютна система - інституційно-правова форма організації валютних відносин країни. Національна валютна система підпорядкована валютному законодавству країни.

Структура національної валютної системи:

- національна валютна одиниця;

- паритет валюти та механізм формування валютного курсу;

- умови конвертованості валюти;

- існування чи відсутність валютних обмежень;

- склад офіційних золотовалютних резервів;

- порядок міжнародних розрахунків;

- організація валютного ринку країни та ринку золота;

- державні установи, що здійснюють валютне регулювання.

Світова (міжнародна) валютна система - це форма організації міжнародних валютних відносин, що обумовлюється розвитком міжнародної економіки як цілісної системи і закріплюється міждержавними угодами.

Елементи світової валютної системи:

- система валют і валютних цінностей;

- механізм валютних паритетів та курсів;

- умови взаємної конвертованості валют;

- обсяги валютних обмежень;

- форми міжнародних розрахунків;

- режим міжнародних валютних ринків та ринків золота;

- міждержавні валютно-кредитні організації та відповідні системи норм та регламентацій у сфері міжнародних розрахунків.

Розвинуті країни світу створили свій організаційно-правовий механізм валютних відносин. Його структурними ланками є, насамперед, самі держави або уповноважені ними відповідні державні органи. Сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу окремих держав на міжнародні валютні відносини. Це пояснюється тим, що держави з метою уникнення кризових явищ намагаються розумно поєднувати стихійний розвиток валютних відносин з їх державним регулюванням. Уряд цих країн відіграє значну роль у визначенні державної валютної політики і проведенні її через свої державні (центральні) банки. Наприклад, у США цю політику здійснюють Федеральна резервна система, в якій об’єднані державні банки; в Англії — Банк Англії, у Франції — Французький банк, у ФРН — Німецький федеральний банк, в Україні — Національний банк.

У виробленні й реалізації валютної політики важливу роль виконують і неурядові структури міжнародного і національного характеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо). Так, ще за ініціативою Д. Рокфеллера (керівника фінансово-промисло­вого угруповання ряду країн) була створена Тристороння комісія, до складу якої входили представники ділових і політичних кіл США, країн Західної Європи і Японії. Її рекомендації, зокрема з питань валютної політики, враховували уряди багатьох країн.

Провідні країни вишукують найефективніші форми координації своєї валютної політики. Серед них — щорічні зустрічі керівників країн великої «сімки» (США, Англії, Франції, ФРН, Італії, Канади, Японії). У 1997 р. до цієї групи увійшла Російська Федерація і група почала називатися група «вісімки». На зустрічах лідерів цієї групи обговорюються питання скоординованої валютної політики та шляхи її реалізації, розробляється загальний економічний курс, виробляється єдиний підхід стосовно ключових проблем світогосподарських зв’язків. Так, на зустрічі лідерів великої «вісімки» в Бірмінгемі в травні 1998 р. був прийнятий заключний документ стосовно питань стану і розвитку світової енергетики, проблем світової торгівлі, організованої злочинності та ін. Є вже групи «великої п’ятірки», «десятки», «тридцятки», які розв’язують певні валютні проблеми.

Значну роль у розвитку міжнародних валютних відносин відіграють міжнародні кредитні організації і фонди, котрі, як правило, поділяють на шість груп.

1) Організації і фонди як спеціалізовані заклади ООН (Міжнародний валютний фонд — МВФ, Міжнародний банк реконструкції і розвитку — МБРР, Спеціальний фонд ООН — СФ, Фонд капітального розвитку ООН — ФКР, Міжнародна фінансова корпорація — МФК);

2) Міжнародні організації європейського континенту (Банк міжнародних розрахунків — БМР, Європейська валютна система — ЄВС, Європейський інвестиційний банк — ЄІБ, Північний інвестиційний банк — ПІБ, Міжнародний кооперативний банк — МКБ, Європейська федерація асоціацій кредитних інститутів — ЄФАКІ);

3) Азіатські міжнародні організації (Азіатський банк розвитку — АзБР, Ісламський банк розвитку — ІБР, Азіатський кліринговий союз — АКС, Фінансова корпорація АСЄАН);

4) Африканські міжнародні організації (Африканський банк розвитку — АфБР, Африканський фонд розвитку — АфФР, Захід­ноафриканський банк розвитку — ЗБР і Банк розвитку держав Центральної Африки — БРЦА, Західноафриканська клірингова палата — ЗАКП);

5) Міжнародні організації країн Латинської Америки (Між­американський банк розвитку — МАБР, Карибський банк розвит­ку — КБР, Центральноамериканський банк економічної інтеграції — УАБЄР, організації Андської групи: корпорація розвитку, резервний фонд, зовнішньоторговельний банк);

6) Міжнародні організації арабських країн (Арабська інвестиційна компанія — АІК, Арабський банк економічного розвитку Африки — АБЕРА, Арабо-африканський міжнародний банк — ААМБ, Арабо-латинський банк — АЛБ, Союз арабських і французьких банків — САФБ, Арабський фонд економічного і соціального розвитку — АФЕСР, Саудівський фонд розвитку — СФР, Спеціальний фонд арабських країн для надання допомоги Африці).

Ці міжнародні кредитні організації і фонди створені на основі міжнародних угод відповідних держав, і їх функціонування регулюється міжнародно-правовими актами. Вони, як правило, мають право від свого імені укладати договори як із країнами-учас­ницями, так і з іншими країнами.

Звичайно, діяльність кожного з цих суб’єктів міжнародних валютних відносин має свої специфічні особливості, які випливають з поставлених перед ними завдань. Для прикладу розглянемо діяльність Міжнародного валютного фонду. Це — міжурядова валютно-кредитна організація, створена на основі угоди 44 країн ще у 1944 р. Нині до МВФ входить біля 190 країн світу. Кошти МФВ становлять близько 300 млрд дол.

Фонд покликаний сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері та розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і відповідно зростанню зайнятості і поліпшенню економічних умов країн-членів. Він забезпечує функціонування Міжнародної валютної системи через погодження і коор­динацію валютної політики, підтримання валютних курсів, а також забезпечує упорядковані відносини у валютній сфері між країнами-членами. МВФ допомагає країнам-членам через надання позик і кредитів в іноземній валюті для регулювання платіжних балансів і стабілізації валютних курсів, а також виконує інші функції.

Країни-учасниці, які підписали угоду про МВФ, взяли на себе зобов’язання у міжнародних валютних відносинах визнати особливу роль долара США, який прирівнювався до золота (35 дол. за одну трійську унцію чистого золота). Установлення і підтримання фіксованих курсів валют має здійснюватися відносно долара США.

Угода про МВФ включає 20 статей: вступна стаття, квоти і підписка, паритет валют, угоди з Фондом, переказування капіталів, дефіцитні валюти, загальні зобов’язання країн — членів Фонду, статус, імунітети та привілеї, відносини з іншими міжнародними організаціями, контори і депозитарії, перехідний період, вихід із Фонду, положення про надзвичайні обставини, тлумачення угоди про Фонд, визначення термінів, заключні положення.

У 1992 р. до МВФ були прийняті 14 із 15 республік колишнього СРСР (крім Азербайджану). Це відкриває їм шлях до західних кредитів.

МВФ був створений для сприяння міжнародному співробітництву в галузі валютно-фінансових і торговельних відносин передусім країн-учасниць. Він надає кредити з активів Фонду, який формується за рахунок внесків країн-учасниць. Залежно від суми внеску (квоти) країни-члени мають відповідну кількість голосів, що має важливе значення для вирішення питань діяльності МВФ. Так, у 1993 р. США мали 18,2 % голосів, Англія — 5,1, ФРН — 5,6, Японія — 5,6, Франція — 5,1, Італія — 3,1 %. На 15 країн Європейського Союзу припадало 26,7 %.

5. Працівник МЗС, розробляючи проект торгового договору з Грецією, наполягав взяти за основу ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність", тому що він є джерелом МЕП.

22

10\1

1. МЕО як обєднання держав та субєкти міжнародних відносин.

2. Міжнародні торгові договори: поняття, види.

3. Вирішення зовнішньоекономічних спорів за законодавством України.

4. Міжнарожна валютна система.

5. Працівник МЗС, розробляючи проект торгового договору з Грецією, наполягав взяти за основу ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність", тому що він є джерелом МЕП.

1. Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього екон. співробітництва є створення міжн. екон. організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання МЕВ та ін.

Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад 300 — міжурядові. Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжн. організацій і інституційними механізмами корди-нації і регулювання співробітництва. У міру розвитку екон. відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод.

Найбільш узагальнений поділ МО за організаційним принципом: універсальні МО, членами яких є держави різних соціально-економічних систем; МО, членами яких були соціалістичні країни; МО, які об’єднують розвинуті (капіталістичні) країни; міжн. регіональні організації, до складу яких входять, як правило, країни, що розвиваються.

Крім цього, можна ділити МЕО залежно від напряму міжн. екон. співробітництва: співробітництво у галузі міжн. торгівлі; у валютно-фінансовій сфері; у галузі транспорту; у галузі промисловості; у галузі с/г; у галузі інвестицій; у галузі інтелектуальної власності та у галузі стандартизації та сертифікації продукції; наук.-техн. співробітництво. МО можна визначати і залежно від кола їхніх членів: організації загального й обмеженого складу.

Можна класифікувати міжнародні організації з погляду торгівлі окремими видами товарів.

За характером компетенції їх можна поділити на МО загальної (ООН) і спеціальної (МОП, СОТ) компетенції. Варто зауважити, що більшість МЕО є організаціями спеціальної компетенції.

За характером повноважень: міждержавні та наднаціональні. Міждержавні організації не мають наддержавних повноважень тому, що країни-члени не передають їм своїх функцій.

За умовами участі в членстві МО поділяються на відкриті, до яких може вступити будь-яка держава (ООН), і закриті, прийняття до яких може здійснюватися за запрошеннями їхніх засновників (НАТО).

Під МЕО слід розуміти такі організації, які створені на основі міжнародних договорів і проводять свою діяльність, спрямовану на організацію і здійснення міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені МЕО, дає їм змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з МО в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.

МЕО користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет МЕО від 1980 р. майно й активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету.

2. Міжнародний торговельний договір – угода між двома або кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах (угодах) визначаються принципи, створюється певна правова база для торговельних відносин, вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн.

Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва у 1992 р. від 14 лютого 1992 року.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (10 березня — 11 квітня 1980 р., Відень).

Види:

1. Договори про торгівлю і мореплавство укладаються -від імені держав на тривалі строки (п’ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

2. Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство

3. Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. Така угода була підписана, наприклад, у грудні 1992 р. між Україною і США.

4. Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови по¬ставки, а й порядок розрахунків за них.

5. Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди

6. Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

7. Протоколи — це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз’яснення умов договору або угоди.

3. Вирішення зовнішньоекономічних спорів за законодавств. України

У процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності в її суб’єктів виникають різного роду права та обов’язки. Зазначені права та обов’язки можуть випливати із зовнішньоекономічних договорів або мати позадоговірні підстави виникнення. Відомо, що будь-яке право чи обов’язок суб’єкта має правове значення тією мірою, якою можливе забезпечення його реалізації чи виконання. Отже, важливе місце в системі норм права зовнішньоекономічної діяльності посідають норми, що регулюють порядок вирішення спорів, які стали наслідком порушення прав чи неви¬конання обов’язків. Відповідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами та господарськими судами України, а також, за згодою сторін спору, Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

У ст. 39 вказаного Закону зазначається також про особливості вирішення спорів, що виникають при застосуванні цього Закону та законів, прийнятих на його виконання. Такі спори можуть бути предметом розгляду: в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі — фізична особа та (або) держава; в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи. Отже, за органами вирішення спорів можна виокремити такий перелік інстанцій розгляду спорів у ЗЕД, що доступні суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України та їх іноземним контр¬агентам: розгляд спорів судами України; розгляд спорів господарськими судами України; розгляд спорів Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України; розгляд спорів Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України; розгляд спорів іншими органами вирішення спору. Що стосується порядку розгляду спорів судами та господарсь¬кими судами України, то вказане питання розглядається у курсі цивільно-процесуального та господарсько-процесуального права, тож докладніше вивчення його в курсі правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності не вбачається доцільним. Однак необхідно звернути увагу на одну особливість розгляду зовнішньоекономічних спорів судами та господарськими судами України — Цивільний процесуальний кодекс України та Господарський процесуальний кодекс України не передбачають договірної підсудності. Це означає, що сторони зовнішньоекономічного контракту не мають можливості визначити вказані суди органом вирішення спорів по такому контракту, оскільки, наприклад, процесуальне законодавство України не передбачає можливості звернення суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України до господарського суду України з позовом до його іноземного контрагента з місцезнаходженням поза межами України. Тому найприйнятнішими способами захисту прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України залишаються звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Також досить поширеним є звернення до інших, переважно іноземних, органів вирішення спору.

4. Міжнарожна валютна система.

Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Тобто валютні системи покликані встановлювати "правила гри" для всіх країн, економіка яких є відкритою.

На сучасному етапі держави організовують у певних правових формах і залежно від складу країн-учасниць такі види валютних систем, як національні, регіональні та міжнародну. Юридично діяльність цих систем регулюються державними правовими актами, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права. Національна валютна система організовується однією країною. Регіональні та міжнародна валютні системи функціонують у межах міжнародних інтеграційних угрупувань і були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвиваються, змінюються й вдосконалюються залежно від економічних потреб окремих країн та світової спільноти.

Існує кілька базових понять, пов'язаних із функціонуванням валютних систем будь-якого виду, що є їх основними складовими (елеменами). До елементів міжнародної валютної системи належать:

- одна або кілька резервних національних чи колективних валют;- міжнародні платіжні засоби та активи;- режим конвертації валют (валютні паритети, валютні курси);- механізм і форми міжнародних розрахунків;- міжнародні ринки та ринки золота;- регламентація й уніфікація законодавства, яке забезпечує функціонування міжнародних валютних систем;- статус міждержавних організацій та інститутів, які регулюють валютні відносини, а також банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки й валютно-кредитні операції.

Історію розвитку міжнародної валютної системи можна поділити на три етапи: біметалізму, золотого стандарту та паперово-валютного стандарту. Еволюція розвитку міжнародної валютної системиПерший етап - біметалізм ХУІ-ХУШ ст. Подвійний золото-срібний стандарт.Основні ознаки:- роль загального еквівалента закріплюється за двома металами;- необмежений обіг монет;- вільне карбування монет;- співвідношення між металами: при паралельному обігу - невста-новлене, при подвійному обігу - встановлене, при кульгаючому обігу - валюти регулюють.Недоліком системи було законодавче закріплення за обома металами ролі грошей, що суперечить самій природі грошей - єдиного товару еквіваленту. Причина відміни біметалізму полягає у витісненні сріблом з обігу золота за їхньої однакової, встановленої державою номінальної вартості.Другий етап - розвиток золотого монометалізму. Цей етап має три періоди.I. Золотомонетний стандарт. Паризька конференція 1867 р. Основні ознаки:- єдиним мірилом світових грошей є золото;- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;- золото виконує всі функції грошей;- вільне карбування золотих монет;- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золото.II. Золотозливковий стандарт. Генуезька конференція 1922 р. Основні ознаки:- національні кредитні гроші використовують як міжнародні платіжні засоби;- в обігу відсутні золоті монети;- відмінене вільне карбування золотих монет;- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золоті зливки.Недоліками золотомонетного і золотозливкового стандартів є залежність від видобутку монетарного металу, дорожнеча та обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. Стандарти були скасовані внаслідок зміни економічної структури господарювання, що ґрунтувалася на ринкових саморегуляторах, на державно-регулюючу економічну систему.III. Золотодевізний стандарт. Бреттон-Вудська конференція 1944 р. Основні ознаки:- збереження ролі золота як одиниці розрахунків у міжнародному обігу;- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;- заборона вільного обігу золота;- девіз - валюти вільно розмінюються на іншу валюту, розмінну на олото;- долар у режимі золотого стандарту прирівнювався до золотаПричинами відміни були припинення конвертованості долара на золото, нестабільність внутрішньоекономічної ситуації у США, загострення світового економічного суперництва.Третій етап - повна демонетизація золота 1976-1978 рр. Паперово-валютний стандарт. Ямайська конференція.Основні ознаки:- повна демонетизація золота;- відміна фіксації золотого вмісту у валютах і валютних курсів;- відміна фіксації валютних курсів та заміна їх плаваючими валютними курсами;- впровадження стандарту спеціалізованих прав запозичення (СПЗ) - як головного резервного активу та засобу розрахунку.Недоліками стандарту є встановлення курсу валют на основі споживчого кошика, що спричиняє певні похибки, пов' язані з неоднаковою цінністю товарів у різних країнах.

Залежно від того, як і якими методами будуть вирішені ці питання, існує п'ять типів валютних системи:1. Система "вільного плавання".2. Система фіксованого стандарту.3. Система одновалютного стандарту.4. Керована міжнародна система.5. Система єдиної валюти.

23

2/9

1. ОЕСР в системі міжнародних організацій

2. Порівняти поняття "міжнародні економічні відносини" та "зовнішньоекономічна діяльність"

3. Порядок укладання міжнародних договорів купівлі-продажу товарів.

4. ТРІМС та її значення у сфері інвестиційної діяльності.

5. Високо економічно розвинута Держава А відмовилась від співробітництва з державою В посилачаюсь на те що вона (держава В)має інший устрій та політичний режим. Оцініть ситуацію,

1. ОЕСР в системі міжнародних організацій

Організація економічного співробітництва і розвитку — це міжнародна організація, що об'єднує 33 країн світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються. Організація об'єднує 33 найбільш економічно розвинених країн світу – більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Корея, Японія та інші. Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція). ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо. Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька. Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. ОЕСР - це товариство "багатих" країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними засобами ОЕСР. Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік. Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних "правил гри" в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

2. Порівняти поняття "міжнародні економічні відносини" та "зовнішньоекономічна діяльність"

Міжнародні економічні відносини є складовою системи існуючих міжнародних відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить широке і включає в себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб’єктами виступають держави та їх об’єднання як носії публічної влади. Суб’єктами цих відносин можуть бути також і міжнародні організації, зокрема економічні, та ін.

Як і будь-які суспільні відносини, міжнародні відносини є відносинами надбудовного характеру. Аналіз наукової літератури з цього питання дає можливість зробити висновок про те, що під міжнародними (міждержавними) відносинами слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між ними. Ці відносини, як відомо, регламентуються нормами міжнародного права.

Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються передусім між державами як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як уже зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.

Отже, міжнародні економічні відносини — це особлива форма суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.

За своїм змістом міжнародні економічні відносини є складними, що обумовлено значною кількістю країн, їх угруповань і міжнародних організацій, які є суб’єктами міжнародних економічних відносин, а також тим, що на складність і характер цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угруповань. Цілком зрозуміло, що певні особливості в економічних відносинах існували (й існують ще й сьогодні) між країнами з різним соціально-економічним устроєм.

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території країни, так і за її межами. Суб'єктами господарювання є організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використовують її результати або управлінську діяльність в економіці. Ними є фіз. та юрид. особи, їх об’єднання, структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо) та інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені чинним законодавством країни. Ці відносини також є досить складними та регулюються правовими нормами і документами як на нац., так і на між нар. рівні. Однак за складністю, вони поступаються місцем МЕВ.

3. Порядок укладання міжнародних договорів купівлі-продажу товарів.

Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-про­дажу товарів визначає порядок їх укладення (частина ІІ, ст. 14—24).

Відповідно до цієї Конвенції пропозиція про укладення договору, яка адресована одному або кільком особам, є офертою. У ній вказується товар, його кількість і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Доки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за умови, якщо повідомлення про її відклик буде отримано адресатом оферти до відправки акцепту. Проте оферта не може бути відкликана у деяких випадках, коли, наприклад, в оферті вказується через встановлення певного строку для акцепту або іншим способом, що вона не може бути відкликана. Оферта, яку неможливо відкликати, втрачає свою силу після отримання оферентом повідомлення про її відхилення. Заява або інша поведінка адресата оферти, що свідчить про згоду з офертою, є акцептом. Слід підкреслити, що мовчання або бездіяльність з боку акцептанта не слід розглядати як акцепт, його згоду. Акцепт оферти набуває чинності в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не дістав згоди у встановлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, швидкість засобів зв’язку. Усна оферта може бути акцептована негайно, якщо із обставин не випливає інше.

Якщо на оферту прийшла відповідь з доповненнями, обмеженнями або змінами, то її слід розглядати як пропозицію зустрічної оферти. Проте відповідь на оферту, яка має розглядатись як акцепт, але містить додаткові або відмітні умови, що суттєво не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей або не надішле повідомлення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти зі змінами, які викладені в акцепті. Додаткові умови щодо ціни, платежів, якості і кількості товарів, місця і строків поставки, обсягу відповідальності однієї зі сторін перед іншою або розгляду спорів є такими, які суттєво змінюють умови оферти. Слід звернути увагу на те, що перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом у телеграмі або листі, розпочинається з моменту подання телеграми для відправки або з дати, яка вказана в листі, або, якщо така дата не вказана, з дати, що зазначена на конверті. Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом по телефону, телетайпу або за допомогою інших засобів швидкого зв’язку, розпочинається з моменту отримання оферти її адресатом. Акцепт може бути скасований, якщо повідомлення про скасування одержано оферентом раніше того моменту або в той момент, коли акцепт повинен був би набути чинності. Договір вважається укладеним у момент, коли акцепт оферти набирає чинності.

4. ТРІМС та її значення у сфері інвестиційної діяльності.

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) містить систему відповідних стимулів та обов’язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в міжнародному праві не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інвестор зобов’язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов’язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення абсолютної кількості кінцевого продукту, в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестора.

До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальними заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі: передання технологій; дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб’єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвести¬ційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.

Використання ТРІМС не лише сприяє регулюванню іноземних інвестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки.

В окремих країнах-інвесторах спостерігається неоднозначне ставлення до використання ТРІМС. Так, зокрема, США вважають за необхідне повністю його заборонити, оскільки, на їхню думку, подібні вимоги були закріплені ще ГАТТ. Основою даної позиції є те, що використання ТРІМС суперечить принципам вільної міжнародної торгівлі, а це, у свою чергу, негативно позначається на розвитку торговельних відносин.

У країнах, що розвиваються, існує зовсім протилежна точка зору, згідно з якою ТРІМС є діючим економічним інструментом, що сприяє соціально-економічному розвитку держави, а також обмежує дискримінаційну політику ТНК.

5. Задача

Ні. (каждая страна имеет право принять ту экономическую и

социальную систему, которую она считает наиболее подходящей для ее

развития, и не должна подвергаться в результате этого какой бы то

ни было дискриминации – Декларация 1974) – принцип юр рівності і недопущення ек дискримінації країн

Хартія економічних прав та обов’язків держав 1974 року

24.

1. МВФ у системі співробітництва міжнародних організацій

МВФ— спеціальне агентство ООН, засноване у 1945р., з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Зараз налічує 187 держав-членів.

Основні цілі МВФ включають сприяння міжн. співпраці в валютно-фінансовій сфері та сприяння розширенню і збалансованому росту міжн. торгівлі в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів; забезпечення стабільності валют, підтримання упорядкованих співвідношень валютної системи серед держав-членів і не допускати знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг, надання допомоги в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень і тимчасове надання державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу.

Вищий керівний орган МВФ — Рада керуючих , в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, — «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85 % голосів країн-членів). Не зважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, тому що для прийняття яких необхідно максимальної більшості (85 %).

Основні механізми кредитування: резервна частка (перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в МВФ в межах 25 % квоти); кредитні частки (засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки); домовленості про резервні кредити стенд-бай (забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою відкриття кредитної лінії); механізм розширеного кредитування (доповнив резервну і кредитні частки і призначений для надання кредитів на більш тривалий період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток). Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених кредитів є сприяння країнам-кленам МВФ в реалізації макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ.

2. Національно правовий механізм гармонізації праваУкраїни до міжнародного

Загальновідомо, що від ступеня відповідності нац. законодавства будь-якої держави правовим міжн. стандартам багато в чому залежить ефективність її міжн. співробітництва з іншими державами та міжнародними організаціями.

Досліджуючи питання гармонізації законодавства України з МЕП, головним є чітке, методологічно правильне визначення національно-правового механізму, який «на виході» привів би до бажаного результату. Відтак, оптимальним варіантом є послідовне приведення норм Конституції України, а також кодифікованих НПА до міжнародних стандартів.

Також досить вагомим принципом гармонізації законодавства нашої держави з міжнародним економічним правом є положення ст. 9 Конституції України, де записано: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Реалізація цього конституційного положення дає можливість постійно розширювати межі національного законодавства України, збагачувати його за рахунок норм і принципів міжнародного права, які конкретизовані, уніфіковані та закріплені у міжнародних договорах і віддзеркалюють правові надбання світової цивілізації. Безумовно, це значною мірою сприяє поступовому зближенню національного законодавства нашої держави з МЕП та ліквідації існуючих між ними суперечностей.

Таким чином, через втілення в законодавстві України норм і принципів міжнародного економічного права наша держава практично гармонізує свою правову систему зі світовою економікою.

3. Міжнародні-економічні відносини: зміст, сутність.

Міжнародні економічні відносини є складовою системи існуючих міжнародних відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить широке. Воно включає в себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб’єктами виступають держави та їх об’єднання як носії публічної влади.. Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються передусім між державами як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як уже зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями. Отже, міжнародні економічні відносини — це особлива форма суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.За своїм змістом міжнародні економічні відносини є складними. Це обумовлено, по-перше, значною кількістю країн, їх угруповань і міжнародних організацій, які є суб’єктами міжнародних економічних відносин. По-друге, на складність і характер цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угруповань. Нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у міжнародному економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік

4. не помню

5. Задача: Дочірнє підприємство ТНК, знаходиться у країні А, виробляє продукцію на за стандартами якості цієї країни та не сплачує податки у цій країні, ссилаючись на те, що материнська компанія знаходиться у країні Б.

Дайте правовий висновок ситуації та обгрунтуйте.

25

1/4

1.Міжнародні економічні організації як форми багатостороннього інституційного співробітництва держав та як суб’єкти міжнародного економічного права.

Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього екон. співробітництва є створення міжн. екон. організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання МЕВ та ін.

Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад 300 — міжурядові. Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжн. організацій і інституційними механізмами корди-нації і регулювання співробітництва. У міру розвитку екон. відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод.

Найбільш узагальнений поділ МО за організаційним принципом: універсальні МО, членами яких є держави різних соціально-економічних систем; МО, членами яких були соціалістичні країни; МО, які об’єднують розвинуті (капіталістичні) країни; міжн. регіональні організації, до складу яких входять, як правило, країни, що розвиваються.

Крім цього, можна ділити МЕО залежно від напряму міжн. екон. співробітництва: співробітництво у галузі міжн. торгівлі; у валютно-фінансовій сфері; у галузі транспорту; у галузі промисловості; у галузі с/г; у галузі інвестицій; у галузі інтелектуальної власності та у галузі стандартизації та сертифікації продукції; наук.-техн. співробітництво. МО можна визначати і залежно від кола їхніх членів: організації загального й обмеженого складу.

Можна класифікувати міжнародні організації з погляду торгівлі окремими видами товарів.

За характером компетенції їх можна поділити на МО загальної (ООН) і спеціальної (МОП, СОТ) компетенції. Варто зауважити, що більшість МЕО є організаціями спеціальної компетенції.

За характером повноважень: міждержавні та наднаціональні. Міждержавні організації не мають наддержавних повноважень тому, що країни-члени не передають їм своїх функцій.

За умовами участі в членстві МО поділяються на відкриті, до яких може вступити будь-яка держава (ООН), і закриті, прийняття до яких може здійснюватися за запрошеннями їхніх засновників (НАТО).

Під МЕО слід розуміти такі організації, які створені на основі міжнародних договорів і проводять свою діяльність, спрямовану на організацію і здійснення міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені МЕО, дає їм змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з МО в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.

МЕО користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет МЕО від 1980 р. майно й активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету.

Міжнародні торгові договори (угоди): поняття і види.

Міжнародний торговельний договір – угода між двома або кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах (угодах) визначаються принципи, створюється певна правова база для торговельних відносин, вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн.

Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва у 1992 р. від 14 лютого 1992 року.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (10 березня — 11 квітня 1980 р., Відень).

Види:

1. Договори про торгівлю і мореплавство укладаються -від імені держав на тривалі строки (п’ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

2. Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство

3. Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. Така угода була підписана, наприклад, у грудні 1992 р. між Україною і США.

4. Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови по¬ставки, а й порядок розрахунків за них.

5. Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди

6. Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

7. Протоколи — це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз’яснення умов договору або угоди.

3. Вирішення зовнішньоекономічних спорів за законодавств. України

У процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності в її суб’єктів виникають різного роду права та обов’язки. Зазначені права та обов’язки можуть випливати із зовнішньоекономічних договорів або мати позадоговірні підстави виникнення. Відомо, що будь-яке право чи обов’язок суб’єкта має правове значення тією мірою, якою можливе забезпечення його реалізації чи виконання. Отже, важливе місце в системі норм права зовнішньоекономічної діяльності посідають норми, що регулюють порядок вирішення спорів, які стали наслідком порушення прав чи неви¬конання обов’язків. Відповідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами та господарськими судами України, а також, за згодою сторін спору, Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

У ст. 39 вказаного Закону зазначається також про особливості вирішення спорів, що виникають при застосуванні цього Закону та законів, прийнятих на його виконання. Такі спори можуть бути предметом розгляду: в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі — фізична особа та (або) держава; в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи. Отже, за органами вирішення спорів можна виокремити такий перелік інстанцій розгляду спорів у ЗЕД, що доступні суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України та їх іноземним контр¬агентам: розгляд спорів судами України; розгляд спорів господарськими судами України; розгляд спорів Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України; розгляд спорів Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України; розгляд спорів іншими органами вирішення спору. Що стосується порядку розгляду спорів судами та господарсь¬кими судами України, то вказане питання розглядається у курсі цивільно-процесуального та господарсько-процесуального права, тож докладніше вивчення його в курсі правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності не вбачається доцільним. Однак необхідно звернути увагу на одну особливість розгляду зовнішньоекономічних спорів судами та господарськими судами України — Цивільний процесуальний кодекс України та Господарський процесуальний кодекс України не передбачають договірної підсудності. Це означає, що сторони зовнішньоекономічного контракту не мають можливості визначити вказані суди органом вирішення спорів по такому контракту, оскільки, наприклад, процесуальне законодавство України не передбачає можливості звернення суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України до господарського суду України з позовом до його іноземного контрагента з місцезнаходженням поза межами України. Тому найприйнятнішими способами захисту прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України залишаються звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Також досить поширеним є звернення до інших, переважно іноземних, органів вирішення спору.

4. Міжнарожна валютна система.

Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Тобто валютні системи покликані встановлювати "правила гри" для всіх країн, економіка яких є відкритою.

На сучасному етапі держави організовують у певних правових формах і залежно від складу країн-учасниць такі види валютних систем, як національні, регіональні та міжнародну. Юридично діяльність цих систем регулюються державними правовими актами, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права. Національна валютна система організовується однією країною. Регіональні та міжнародна валютні системи функціонують у межах міжнародних інтеграційних угрупувань і були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвиваються, змінюються й вдосконалюються залежно від економічних потреб окремих країн та світової спільноти.

Існує кілька базових понять, пов'язаних із функціонуванням валютних систем будь-якого виду, що є їх основними складовими (елеменами). До елементів міжнародної валютної системи належать:

- одна або кілька резервних національних чи колективних валют;- міжнародні платіжні засоби та активи;- режим конвертації валют (валютні паритети, валютні курси);- механізм і форми міжнародних розрахунків;- міжнародні ринки та ринки золота;- регламентація й уніфікація законодавства, яке забезпечує функціонування міжнародних валютних систем;- статус міждержавних організацій та інститутів, які регулюють валютні відносини, а також банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки й валютно-кредитні операції.

Історію розвитку міжнародної валютної системи можна поділити на три етапи: біметалізму, золотого стандарту та паперово-валютного стандарту. Еволюція розвитку міжнародної валютної системиПерший етап - біметалізм ХУІ-ХУШ ст. Подвійний золото-срібний стандарт.Основні ознаки:- роль загального еквівалента закріплюється за двома металами;- необмежений обіг монет;- вільне карбування монет;- співвідношення між металами: при паралельному обігу - невста-новлене, при подвійному обігу - встановлене, при кульгаючому обігу - валюти регулюють.Недоліком системи було законодавче закріплення за обома металами ролі грошей, що суперечить самій природі грошей - єдиного товару еквіваленту. Причина відміни біметалізму полягає у витісненні сріблом з обігу золота за їхньої однакової, встановленої державою номінальної вартості.Другий етап - розвиток золотого монометалізму. Цей етап має три періоди.I. Золотомонетний стандарт. Паризька конференція 1867 р. Основні ознаки:- єдиним мірилом світових грошей є золото;- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;- золото виконує всі функції грошей;- вільне карбування золотих монет;- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золото.II. Золотозливковий стандарт. Генуезька конференція 1922 р. Основні ознаки:- національні кредитні гроші використовують як міжнародні платіжні засоби;- в обігу відсутні золоті монети;- відмінене вільне карбування золотих монет;- банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золоті зливки.Недоліками золотомонетного і золотозливкового стандартів є залежність від видобутку монетарного металу, дорожнеча та обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. Стандарти були скасовані внаслідок зміни економічної структури господарювання, що ґрунтувалася на ринкових саморегуляторах, на державно-регулюючу економічну систему.III. Золотодевізний стандарт. Бреттон-Вудська конференція 1944 р. Основні ознаки:- збереження ролі золота як одиниці розрахунків у міжнародному обігу;- фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;- заборона вільного обігу золота;- девіз - валюти вільно розмінюються на іншу валюту, розмінну на олото;- долар у режимі золотого стандарту прирівнювався до золотаПричинами відміни були припинення конвертованості долара на золото, нестабільність внутрішньоекономічної ситуації у США, загострення світового економічного суперництва.Третій етап - повна демонетизація золота 1976-1978 рр. Паперово-валютний стандарт. Ямайська конференція.Основні ознаки:- повна демонетизація золота;- відміна фіксації золотого вмісту у валютах і валютних курсів;- відміна фіксації валютних курсів та заміна їх плаваючими валютними курсами;- впровадження стандарту спеціалізованих прав запозичення (СПЗ) - як головного резервного активу та засобу розрахунку.Недоліками стандарту є встановлення курсу валют на основі споживчого кошика, що спричиняє певні похибки, пов' язані з неоднаковою цінністю товарів у різних країнах.

Залежно від того, як і якими методами будуть вирішені ці питання, існує п'ять типів валютних системи:1. Система "вільного плавання".2. Система фіксованого стандарту.3. Система одновалютного стандарту.4. Керована міжнародна система.5. Система єдиної валюти.

26

Білет 1.7

1.Розкрийте зміст поняття «міжнародна правосуб’єктність» і особливості її прояву щодо основних суб’єктів міжнародного економічного права

Обсяг правосуб’єктності у різних суб’єктів різний, та необхідною умовою є можливість підпадати під пряму дію норм міжн. права. Існує поділ суб’єктів на первинні та вторинні.

Правосуб’єктність первинних суб’єктів не залежить від волі інших учасників міжн. співтовариства та існує в силу об’єктивної реальності. Відповідно первинними суб’єктами міжн. права є держави і в деяких випадках — нації або народи, які борються за створення незалежної держави.

Держави є носіями міжн. право-суб’єктності в силу належного їм держ. суверенітету, що підтверджується осн. принципами міжнародного права. Отже, державний суверенітет є повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади держави в межах її території, та, з іншого боку, це — її незалежність і самостійність на міжнародній арені. Суверенітет є невід’ємною ознакою держави. У силу належного їм суверенітету держави створюють норми міжнародного права та забезпечують ефективний механізм контролю за їх виконанням. Другим первинним суб’єктом міжн. права є нація або народ, який бореться за створення незалежної держави. Становлення правосуб’єктності такого утворення було пов’язане передусім з колоніальними державами. Фактично правосуб’єктність народу або нації може виникати з моменту визначення загального органу, який координує боротьбу за створення незалежної держави. Тобто саме цей орган і представлятиме народ або націю на міжн. арені. Обсяг правосуб’єктності народу або нації надзвичайно обмежений та є перехідним до правосуб’єктності держави.

Вторинними суб’єктами міжн. права є міжнародні організації (МО) та квазідержавні утворення. Їх право-суб’єктність зазвичай базується на міжн. договорі. Так, з метою реалізації спільних інтересів держави об’єднуються у МО і наділяють їх певними правами та обов’язками. Відповідно, правосуб’єктність МО обмежується їх статутними документами. Але в межах цих документів МО вільні діяти на свій розсуд, незалежно від волі кожної окремої держави, яка входить до складу цієї організації. Вперше питання правосуб’єктності МО виникло із утворенням Ліги Наційhttp://buklib.net/ - _ftn1. Обсяг правосуб’єктності конкретної МО залежить від її функціонального призначення. Крім того, кожна міжнародна організація наділена й певними правами та обов’яз¬ками юридичної особи, як-то: право укладати договори оренди, підряду, право набувати майно та розпоряджатись ним тощо. До загальних прав міжнародних організацій належить право на співробітництво з іншими суб’єктами міжнародного права, право укладати певні види договорів у межах міжнародного права.

Говорячи про квазідержавні утворення, потрібно відзначити Ватикан, що виник на основі конкондату підписаного у 1929 р. між Папою Римським та урядом Італії, хоча суверенітет він має з 1870 року. Громадянами Ватикану є найбільше наближення до папського престолу, але вони можуть мати подвійне громадянство і жити де захочуть. Окрім цього є і постійне населення, а саме це обслуговуючий персонал. У Ватикану є чітко окреслена територія, хоча немає кордонів, а також публічна влада, хоча всі 3 гілки влади уособлює Папа Римський. Крім цього, це утворення немає податкової системи, а є лише часткова фіскальна політика.

2. Порівняйте суспільні відносини, що складають предмет правового регулювання міжнародного економічного права та правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні економічні відносини є складовою системи існуючих міжнародних відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить широке і включає в себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб’єктами виступають держави та їх об’єднання як носії публічної влади. Суб’єктами цих відносин можуть бути також і міжнародні організації, зокрема економічні, та ін.

Як і будь-які суспільні відносини, міжнародні відносини є відносинами надбудовного характеру. Аналіз наукової літератури з цього питання дає можливість зробити висновок про те, що під міжнародними (міждержавними) відносинами слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між ними. Ці відносини, як відомо, регламентуються нормами міжнародного права.

Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються передусім між державами як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як уже зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.

Отже, міжнародні економічні відносини — це особлива форма суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.

За своїм змістом міжнародні економічні відносини є складними, що обумовлено значною кількістю країн, їх угруповань і міжнародних організацій, які є суб’єктами міжнародних економічних відносин, а також тим, що на складність і характер цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угруповань. Цілком зрозуміло, що певні особливості в економічних відносинах існували (й існують ще й сьогодні) між країнами з різним соціально-економічним устроєм.

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території країни, так і за її межами. Суб'єктами господарювання є організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використовують її результати або управлінську діяльність в економіці. Ними є фіз. та юрид. особи, їх об’єднання, структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо) та інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені чинним законодавством країни. Ці відносини також є досить складними та регулюються правовими нормами і документами як на нац., так і на між нар. рівні. Однак за складністю, вони поступаються місцем МЕВ.

3. Декларація про новий економічний порядок її значення для розвитку міжнародних економічних відносин.

Декларація про новий економічний порядок її значення для розвитку МЕВ.

ДЕКЛАРАЦІЯ І ПРОГРАМА ДІЙ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ НОВОГО МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПОРЯДКУ 1974 - міжнародний документ, прийнятий 6-ю спец, сесією ГА ООН у 1974. В Декларації і Програмі викладено стратегію розвитку Організації Об'єднаних Націй у сфері сприяння міжнар. екон. співробітництву на справедливій і рівноправній основі, пов'язану насамперед із насущними потребами країн, що розвиваються. Останні успадкували від колоніальних держав договірні зобов'язання, які ставили їх у нерівні та несправедливі умови, а саме: позбавляли суверен, прав на природні ресурси; встановлювали низькі ціни на сировину, що вивозилася з них; зобов'язували імпортувати пром. товари, вироблені в розвинених країнах, за надто високими цінами. За цих умов стрижнем розроблених заходів стала концепція права на розвиток, яка включала два базових елементи: право та обов'язок усіх держав співробітничати з метою прогрес, розвитку і право країн, що розвиваються, на отримання пільгових, преференційних (невзаємних) режимів у різних сферах міжнар. співпраці (торгівля, фінанси, тр-т, н.-т. співробітництво та ін.). На основі Декларації 1974, а також Хартії економічних прав і обов’язків держав 1974, яку ГА ООН ухвалила на 29-й сесії у 1974, було сформульовано політ.-правову стратегію нового міжнародного економічного порядку (НМЕП).

Вона складається із 3 осн. напрямів. До першого належить повне, суверенне розпорядження д-вами своїми природ, ресурсами та екон. діяльністю, включаючи право на націоналізацію іноз. власності; суверенна рівність держав і право країн, колоніально залежних у минулому, на повну компенсацію шкоди, заподіяної у результаті експлуатації їх природ, ресурсів; регулювання і нагляд за діяльністю транс-нац. корпорацій шляхом прийняття кодексів їх поведінки; надання преференц. режиму для країн, що розвиваються, у тих сферах міжнар. співробітництва, які становлять для них особливий інтерес, у т. ч. у сфері передачі високих технологій. Другий напрям охоплює: вимоги у сфері міжнар. торгівлі, в основу яких покладено інтегровану програму стосовно сировини, яка передбачає систему стабілізац. товарних угод; справедливе співвідношення між цінами на сировину і готові вироби; забезпечення широкого доступу товарів країн, що розвиваються, на ринки розвинених країн; збільшення фін. допомоги, включаючи відстрочення виплати боргів і відсотків по них, а також списання боргів з найменш розвинених країн тощо.

Третій напрям пов'язаний із розширенням взаємного екон., торг., фін. і тех. співробітництва між д-вами, що розвиваються, та об'єднанням їхніх природ, ресурсів і зусиль з метою подолання екон. відсталості, досягнення реальної політ, незалежності. Положення Декларації та Програми 1974 знайшли втілення у багатьох резолюціях органів ООН, у правових актах її спеціаліз. установ. Однак декларовані в них принципи НМЕП так і не стали обов'язковими, універсальними нормами міжнародного економічного права. Вони фактично були відкинуті більшістю економічно розвинених держав, насамперед західних, які вважали, що вільні ринкові відносини самі по собі швидко вирівняють становище країн, хоча формально не заперечували проти Програми та Хартії. Пропозиція щодо перетворення цих док-тів в універсальну міждерж. угоду також не викликала серед згаданих країн зацікавлення, і багатостор. договору в цій сфері так і не було укладено.

Рекомендації, які містилися у Декларації і Програмі 1974 послужили основою для структур, перебудови міжурядових організацій системи ООН. В особі Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР), допоміж. органів ООН — Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організації Об'єднаних Націй з питань промислового розвитку (ЮНІДО) разом з Програмою розвитку ООН (ПРООН) було створено спец, механізм реалізації принципів НМЕП.

4. Особливості міжнародних інвестиційних спорів та порядок їх вирішення.

Важливе значення в регулюванні міжнар інвестиційних відносин належить багатостор міжнар угодам. Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжн центру з урегул інвест спорів між держ та особ інших держав через примирення та арбітраж. До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між Договірною державою та особою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди учасників спору про його передання для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися від неї в односторонньому порядку. До обов'язків Примирюв комісія належить з'ясування обставин, за яких між сторонами виник спір. З цією метою Комісія користується правом розглядати спір на будь-якій стадії та час від часу пропонувати їм умови, за яких спір може бути врегульований. Сторони зобов'язані добросовісно співробітничати з Комісією, щоб вона могла виконувати покладені на неї обов'язки, і серйозно ставитись до її рекомендацій. Будь-яка Догов держ або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генеральному секретарю. Рішення арбітражу є обов'язковим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком передбачених у Конвенції. Договірна держава визнає рішення арбітражу, прийняте відповідно до цієї Конвенції, як обов'язкове та таке, що забезпечує виконання грошових зобов'язань, покладених рішенням арбітражу. Кожний склад Комісії або арбітражу визначає розмір виплат, які здійснюються як винагорода та з метою відшкодування витрат їх членам у межах .Будь-який спір між договір держ з приводу тлумачення або застосування Конвенції, не вирішений за допомогою переговорів, передається на розгляд Міжнародного суду ООН через подання однією зі сторін відповідної заяви, якщо ці держави не домовилися про інший спосіб вирішення спору. Також як приклад багатостор угоди можна розглянути Сеульську конвенцію 1985 р. про заснування БАГІ.

5. Практична ситуація:Дайте правову оцінку наступній ситуації та обґрунтуйте свою відповідь:

При укладенні міжнародного економічного договору, дві сторони визначили свої зобов’язання, але у процесі його виконання, одна сторона заявила, що умови договору не відповідають положенням її національного законодавства і відмовилась виконувати свої зобов’язання за договором належним чином.

27

Білет 2.4

1. Інституційний механізм врегулювання інвестиційних спорів

Важливе значення в регулюванні міжнар інвестиційних відносин належить багатостор міжнар угодам. Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжн центру з урегул інвест спорів між держ та особ інших держав через примирення та арбітраж. До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між Договірною державою та особою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди учасників спору про його передання для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися від неї в односторонньому порядку. До обов'язків Примирюв комісія належить з'ясування обставин, за яких між сторонами виник спір. З цією метою Комісія користується правом розглядати спір на будь-якій стадії та час від часу пропонувати їм умови, за яких спір може бути врегульований. Сторони зобов'язані добросовісно співробітничати з Комісією, щоб вона могла виконувати покладені на неї обов'язки, і серйозно ставитись до її рекомендацій. Будь-яка Догов держ або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генеральному секретарю. Рішення арбітражу є обов'язковим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком передбачених у Конвенції. Договірна держава визнає рішення арбітражу, прийняте відповідно до цієї Конвенції, як обов'язкове та таке, що забезпечує виконання грошових зобов'язань, покладених рішенням арбітражу. Кожний склад Комісії або арбітражу визначає розмір виплат, які здійснюються як винагорода та з метою відшкодування витрат їх членам у межах .Будь-який спір між договір держ з приводу тлумачення або застосування Конвенції, не вирішений за допомогою переговорів, передається на розгляд Міжнародного суду ООН через подання однією зі сторін відповідної заяви, якщо ці держави не домовилися про інший спосіб вирішення спору. Також як приклад багатостор угоди можна розглянути Сеульську конвенцію 1985 р. про заснування БАГІ.

2. Загальна характеристика угоди ТРІМС

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) - один з принципово нових багатосторонніх документів, підписаних у результаті Уругвайського раунду переговорів у рамках Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ). Угода покликана дисциплінувати поведінку урядів по відношенню до іноземних інвестицій у виробничій сфері, щоб уникнути несприятливої дії їх заходів на міжнародну торгівлю. Угода передбачає диференційований перехідний період для окремих груп країн - членів СОТ, впродовж якого вони повинні привести національне законодавство, регулююче іноземні інвестиції, у відповідність з вимогами цього документу. Прийняття
цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Фактично Угода відбиває передусім інтереси ТНК. Ураховуючи, що в міжнародному праві не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають.

У цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів: вимоги місцевого значення (іноземний інвестор зобов'язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі), експортні вимоги, які зобов’язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на певних умовах та інші вимоги, які визначені у цій Угоді як обмежувальні заходами для іноземних інвестицій: дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб’єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвестиційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.

Використання ТРІМС не лише сприяє регулюванню іноземних інвестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки.

В окремих країнах-інвесторах спостерігається неоднозначне ставлення до використання ТРІМС. Так, зокрема, США вважають за необхідне повністю його заборонити, оскільки, на їхню думку, подібні вимоги були закріплені ще ГАТТ. Основою даної позиції є те, що використання ТРІМС суперечить принципам вільної міжнародної торгівлі, а це, у свою чергу, негативно позначається на розвитку торговельних відносин. У країнах, що розвиваються, існує зовсім протилежна точка зору, згідно з якою ТРІМС є діючим економічним інструментом, що сприяє соціально-економічному розвитку держави, а також обмежує дискримінаційну політику ТНК.

3. Порядок укладення міжнародних договорів за законодавством України

Порядок укладання міжн. економічних договорів за законодавством України відбувається згідно розділу 2 Закону України "Про міжнародні договори України" - УКЛАДЕННЯ МІЖН. ДОГОВОРІВ УКРАЇНИ .

-Пропозиції щодо укладення від імені України, Уряду України міжн. договорів України подаються відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України.

-Рішення про проведення переговорів і про підписання міжн. договорів України приймаються:

а) щодо міжн. договорів, які укладаються від імені України, - Президентом України;

б) щодо міжн. договорів, які укладаються від імені Уряду України, - Кабінетом Міністрів України;

в) щодо міжвідомчих договорів - у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

-Рішенням, прийнятим Президентом України або Кабінетом Міністрів України визначаються міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які необхідно залучити до укладення міжнародного договору України, затверджується персональний склад делегації чи представник України, яким доручається ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності або підписання.

Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних

повноважень.

-Делегація чи представник України зобов'язані вести переговори та здійснювати інші дії згідно з наданими їм повноваженнями та директивами, подають відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України звіт про виконання директив. Звіт повинен містити погоджені з Міністерством закордонних справ України висновки та пропозиції щодо наступних дій з укладення міжнародного договору.

-Ратифікація міжн. договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору.

- Підготовка пропозицій щодо ратифікації міжн. договорів України здійснюється міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади.

Президент України або Кабінет Міністрів України розглядають пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору України і приймають рішення про внесення на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи проекту закону про ратифікацію міжнародного договору України.

Якщо на ратифікацію подається міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно.

- Обмін ратифікаційними грамотами

-Затвердження міжн. договорів України

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

4. Характеристика принципу юридичної рівності та недопущення економічної дискримінації держав

Принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав випливає із загального принципу співробіт¬ництва держав і принципу їх рівноправ’я. Як свідчить світова практика МЕВ, найбільшу ефективність вони мають у тому разі, коли будуються на основі юридичної рівності всіх держав як суб’єктів МЕП, недопущення їх економічної дискримінації. Цей принцип є загальновідомою правовою нормою і, як правило, не вимагає свого обов’язкового закріплення у договірних зобов’я¬заннях. Відповідно до нього кожна держава має право вимагати надавати їй рівні умови у МЕВ, як і вона іншим державам.

Звичайно, це не означає, що повністю виключається можливість введення державою обмежувальних заходів у МЕВ. З тих чи ін. причин вони можуть вводитись, але за однієї умови: такі обмеження мають стосуватися всіх держав. Якщо дана умова не виконується, то це слід вважати порушенням принципу юридичної рівності і недопущення економічної дискримінації. Одним із яскравих прикладів порушення цього принципу був торговельний закон, прийнятий конгресом США у 1974 р., а також анулювання на початку 1976 р. США програми економічної допомоги Індії. Але не слід розглядати як дискримінацію в екон. відносинах заходи відповід¬ного характеру (реторсії), які застосовуються до держави-поруш¬ника і які покликані забезпечити дотримання принципу рівності і недопущення дискримінації.

5. Україна та Італія уклали договір, де зазначили, що у випадку виникнення спору, він буде розглядатися Арбітражним судом м.стокгольм. Коли виникла суперечка, була подана заява про арбітраж до арбітражного інституту м. Стокгольм, але була отримана відмова. Дайте правову характеристику та можливе вирішення ситуації

28

Білет 3.6

1. міжнародні договори і контракти. Особливості

Міжнародний економічний договір — це добровільна угода між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права, відповідно до якої встановлюються, змінюються чи припиняються їх взаємні права та зобов'язання. Міжнародний договір є основним джерелом міжнародного права. Це зафіксовано у Статуті 00Н та Статуті Міжнародного суду 00Н. Договір покликаний чітко і у визначеній формі відбивати угоду між суб'єктами міжнародного права про створення обов'язкових для них правил, тобто міжнародно-правових норм, що регламентують встановлення, зміну чи припинення їх взаємних прав і обов'язків. Усі міжнародні договори незалежно від кількості їх учасників є джерелами міжнародного права. Міжнародний економічний договір є різновидом міжнародного публічного договору.

Основою міжнародного правового регулювання економічних відносин між державами є дво- та багатосторонні договори. Вони бувають різними як за змістом, так і за назвою. Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економічного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передбачуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми відрізняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням. Практика міжнародного економічного співробітництва виробила певні види договорів, які застосовуються останнім часом, а саме: торговельні договори, угоди про товарообіг, угоди про економічне і технічне співробітництво, угоди про інвестиції, кредитні угоди та ін.

2. концкпції міжн економ права

Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормами міжнародного економічного права (МЕП). Існує кілька концепцій міжнародного економічного права. У західній юридичній літературі існує чимало концепцій МЕП, серед яких особливо чітко виділяються дві.

Перша — це концепція англійського юриста Г. Шварценбергера, який стверджував, що міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб’єктів, які здійснюють таку діяльність. Г. Шварценбергер підкреслював, що міжнародне економічне право охоплює лише ті економічні аспекти, котрі є об’єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулювання, оскільки при цьому не створюються єдині для всіх держав норми і принципи.

Аналогічної точки зору дотримується і нідерландський юрист П. Верлорен ван Темаат. Він вважає, що до предмета МЕП не можуть включатися національні норми, які регулюють зовнішні економічні зв’язки, і норми міжнародного приватного права. Близька до цієї і позиція італійського вченого П. Піконе, французького — П. Вейля, американського — В. Леві.

Отже, основний висновок першої концепції полягає в тому, що норми МЕП — це частина міжнародного публічного права. Вони створюються суб’єктами міжнародного права і використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.

Друга концепція окреслена німецькими юристами П. Фішером і В. Фікентшером. Зокрема, на думку П. Фішера, в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які регулюють міжнародну господарську діяльність. А. В. Фікентшер, автор двотомної праці «Господарське право» (1983 р.), вважає, що будь-яка правова норма, пов’язана з міжнародною економікою, є нормою міжнародного економічного права.

З концепцією транснаціонального права у 1956 р. виступив американський професор Еф. Франклін, який висвітлив у своїй книзі транснаціональне право. Предметом регулювання, на його думку, були відносини, які виходили за межі державних кордонів.

Згідно з цією концепцією в систему міжнародного економічного права включаються не лише норми міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні економічні відносини.

3. декларація про новий Економ порядок

ДЕКЛАРАЦІЯ І ПРОГРАМА ДІЙ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ НОВОГО МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПОРЯДКУ 1974 - міжнародний документ, прийнятий 6-ю спец, сесією ГА ООН у 1974. В Декларації і Програмі викладено стратегію розвитку Організації Об'єднаних Націй у сфері сприяння міжнар. екон. співробітництву на справедливій і рівноправній основі, пов'язану насамперед із насущними потребами країн, що розвиваються. Останні успадкували від колоніальних держав договірні зобов'язання, які ставили їх у нерівні та несправедливі умови, а саме: позбавляли суверен, прав на природні ресурси; встановлювали низькі ціни на сировину, що вивозилася з них; зобов'язували імпортувати пром. товари, вироблені в розвинених країнах, за надто високими цінами. За цих умов стрижнем розроблених заходів стала концепція права на розвиток, яка включала два базових елементи: право та обов'язок усіх держав співробітничати з метою прогрес, розвитку і право країн, що розвиваються, на отримання пільгових, преференційних (невзаємних) режимів у різних сферах міжнар. співпраці (торгівля, фінанси, тр-т, н.-т. співробітництво та ін.). На основі Декларації 1974, а також Хартії економічних прав і обов’язків держав 1974, яку ГА ООН ухвалила на 29-й сесії у 1974, було сформульовано політ.-правову стратегію нового міжнародного економічного порядку (НМЕП).

Вона складається із 3 осн. напрямів. До першого належить повне, суверенне розпорядження д-вами своїми природ, ресурсами та екон. діяльністю, включаючи право на націоналізацію іноз. власності; суверенна рівність держав і право країн, колоніально залежних у минулому, на повну компенсацію шкоди, заподіяної у результаті експлуатації їх природ, ресурсів; регулювання і нагляд за діяльністю транс-нац. корпорацій шляхом прийняття кодексів їх поведінки; надання преференц. режиму для країн, що розвиваються, у тих сферах міжнар. співробітництва, які становлять для них особливий інтерес, у т. ч. у сфері передачі високих технологій. Другий напрям охоплює: вимоги у сфері міжнар. торгівлі, в основу яких покладено інтегровану програму стосовно сировини, яка передбачає систему стабілізац. товарних угод; справедливе співвідношення між цінами на сировину і готові вироби; забезпечення широкого доступу товарів країн, що розвиваються, на ринки розвинених країн; збільшення фін. допомоги, включаючи відстрочення виплати боргів і відсотків по них, а також списання боргів з найменш розвинених країн тощо.

Третій напрям пов'язаний із розширенням взаємного екон., торг., фін. і тех. співробітництва між д-вами, що розвиваються, та об'єднанням їхніх природ, ресурсів і зусиль з метою подолання екон. відсталості, досягнення реальної політ, незалежності. Положення Декларації та Програми 1974 знайшли втілення у багатьох резолюціях органів ООН, у правових актах її спеціаліз. установ. Однак декларовані в них принципи НМЕП так і не стали обов'язковими, універсальними нормами міжнародного економічного права. Вони фактично були відкинуті більшістю економічно розвинених держав, насамперед західних, які вважали, що вільні ринкові відносини самі по собі швидко вирівняють становище країн, хоча формально не заперечували проти Програми та Хартії. Пропозиція щодо перетворення цих док-тів в універсальну міждерж. угоду також не викликала серед згаданих країн зацікавлення, і багатостор. договору в цій сфері так і не було укладено.

Рекомендації, які містилися у Декларації і Програмі 1974 послужили основою для структур, перебудови міжурядових організацій системи ООН. В особі Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР), допоміж. органів ООН — Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організації Об'єднаних Націй з питань промислового розвитку (ЮНІДО) разом з Програмою розвитку ООН (ПРООН) було створено спец, механізм реалізації принципів НМЕП

4. не помню уже

5. задача про тнк

29

Білет 3/9