4.Джерела норм адміністративного права

джерело адміністративного права - це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки, що регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, обумовленими цільовою спрямованістю й змістом норм, які його становлять, їхньою юридичною чинністю, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальної й локальної дії, обов'язковим до виконання всіма органами керування й об'єктами, незалежно від підпорядкування, або як тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, що видав акт. До системи джерел адміністративного права ставляться нормативні акти, що діють у межах України, а також такі, котрий регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела, що діють у межах області, міста, району й т.п.

З огляду на розмаїтість джерел адміністративного права, їх доцільно розділити на такі види.

1. Конституція України (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України:

закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. "Про утворення" й ін.);

кодекси, положення, устави й інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КУпАП й ін.).

3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеpу (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України Положення про паспорт громадянина України).

4. Укази й розпорядження Президента України (наприклад, затверджене Указом Президента України Положення про Міністерство юстиції України).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

положення, устави, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення про порядок легалізації об'єднань громадян);

нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ й організацій.

7. Нормативні акти місцевих рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами й міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані нашою державою.

10. Акти Конституційного Суду України

3. Реалізація адміністративно – правових норм.

Адміністративно-правові норми, прийняті в офіційному порядку, повинні бути реалізовані, тобто практично використані з метою регулювання управлінських суспільних відносин суб'єктами, яким адресовані приписи цих норм. Правові норми реалізуються шляхом їх виконання або застосування. Виконання адміністративно-правових норм - це точне, неухильне дотримання учасниками управлінських суспільних відносин приписів зазначених норм. Йдеться про осіб, яким адресовані ці норми, і які, або вчиняють зазначені нормами дії, або утримуються від заборонених дій. Суб'єктами виконання можуть бути майже всі можливі учасники управлінських суспільних відносин: органи, посадові особи, підприємства, установи, організації, громадські організації, громадяни. В такому порядку реалізуються всі зобов'язуючі і забороняючі адміністративно-правові норми.

Застосування адміністративно-правових норм полягає у виданні уповноваженим суб'єктом індивідуальних юридичних актів по конкретних справах чи з питань, що виникають у зв'язку із здійсненням виконавчої і розпорядчої діяльності, так звана асиміляція правового припису у конкретній об'єктивній ситуації. Звичайно, повноваження, необхідні для цього, є лише у офіційних представників держави у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності, тобто у органів виконавчої влади та їх посадових осіб. Саме вони мають право і зобов'язані видавати акти застосування правових норм.