Права:

1. Самостійно визначати форми і ме­то­ди аудиту на підставі чинного зако­нодавства, існуючих норм і стан­дар­тів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

2. Отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета пе­ре­вірки і знаходяться як у замов­ника, так і у третіх осіб.

3. Отримувати необхідні пояснення в письмовій або усній формі від керів­ництва та працівників замовника.

4. Перевіряти наявність майна, гро­шей, цінностей; вимагати від керів­ниц­тва господарюючого суб’єкта про­ведення контрольних замірів вико­на­них робіт, визначення якості продук­ції, щодо яких здійснюється перевірка документів.

5. Залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю

Обов’язки:

1. Належним чином надавати ауди­торсь­кі послуги, перевіряти стан бухгал­терсь­кого обліку та звітності замовника, їх дос­товірність, повноту і відповідність чин­ному законодавству та встановленим нор­мативам.

2. Повідомляти власників, уповноваже­них ними осіб, замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ве­ден­ня бухгалтерського обліку і звітності.

3. Зберігати в таємниці інформацію, отри­ману при проведенні аудиту та ви­конанні інших аудиторських послуг.

4. Відповідати перед замовником за по­ру­шення умов договору відповідно до чинного законодавства України.

5. Обмежувати свою діяльність надан­ням аудиторських послуг та іншими ви­дами робіт, які мають безпосереднє від­ношення до надання аудиторсь­ких послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз

Забороняється проведення аудиту

Форми аудиторських послуг

Аудиторські перевірки (аудит)

Експертизи

Консультації з питань бухгал­терського обліку, звітності оподаткування тощо

Правовою підставою для проведення аудиту є укладений договір між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником.

Істотні умови для договору на проведення аудиту

Аудит може проводитись

У випадках, передбачених законом

За ініціативою господарюючих суб’єктів

За результатами проведення аудиту складається аудиторський висновок.

Глава 5. Характеристика основних фінансово-правових інститутів зарубіжних країн

1. Основи бюджетного права зарубіжних країн.

2. Правове регулювання оподаткування в зарубіжних країнах.

3. Органи управління державними фінансами в зарубіжних краї­нах.

4. Система фінансових органів Російської Федерації.

1. Основи бюджетного права зарубіжних країн

Законодавство з бюджетних питань зарубіжних країн відрізняється значною різноманітністю підходу до визначення бюджету.

Основні принципи бюджетного права зарубіжних країн

У вигляді парламент­ської резолюції (Нор­ве­гія, Фінляндія)

У вигляді закону (Німеччина, Ізраїль, Франція)

1. Бюджет у формі акта, що прий­­­мається представницьким органом влади і складається з 3-х основних частин: пояснювальної записки, тек­сту бюджетного акта, документів у додатках

2. Вимога повноти бюджету – тобто всі доходи і видатки повинні бути представлені в бюджеті у повному обсязі

3. Єдність бюджету – єдність бюджетної системи, одноманітності бюд­жетної документації з однією класифікаційною схемою доходів і видатків

4. Пріоритетність публічних видатків відносно доходів

5. Достовірність і наочність бюджету. Цей принцип закріплює забезпечення глас­ності фінансової політики, а також організацію бюджетного контролю. Достовір­ність бюд­жету залежить, у першу чергу, від результатів економічного прог­но­зуван­ня, від наяв­ності інформації про виконання поточного бюджету. Наоч­ність бюджету – це подання його в найбільш інформативній і доступній для розуміння формі

7. Принцип бюджетної рівноваги, тобто збалансування дохідної та видаткової частини

8. Взаємодія державного бюджету з іншими ланками бюджетної системи

Важливе місце в системі бюджетного права зарубіжних країн займає правове регулювання бюджетного процесу на кожній стадії.

Стадії бюджетного проце­су

США: за півтора року до початку нового фі­на­нсового року влада починає складати бюджет

Великобританія, Німеч­чи­на, Японія: за 6 – 7 місяців до початку нового року починають складати бюджет

Складання проек­ту бюджету

Розгляд і зат­вер­дження бюджету

Використовуються різ­номанітні при­йоми, нап­равлені про­ти порушення графіка бюджетного процесу:

– встановлення виз­наченого строку по­дання проекту бюд­жету в парламент;

– продовження стро­ків сесій;

– прийняття бюд­же­ту в формі відпо­від­ного акта глави дер­жави чи уряду;

– прийняття тим­ча­со­вого бюджету або про­довження строку дії поточного

Виконання бюд­жету пов’язане з діяль­ніс­тю фіна­нсової адмі­ніст­рації

Система організації касового виконання бюджету

Бюджетний контроль

Обов’язкове зат­вердження парла­ментом звіту про виконання бюджету

2. Правове регулювання оподаткування в зарубіжних країнах

Основним принципом податкового права зарубіжних країн, закріпленого в конституціях, є той, що податок не може бути встановлений, змінений або відмінений інакше як законом.

Законодавчі акти, що містять податкові норми

Фінансові закони

Спеціальні податкові закони

Закони неподаткового ха­рак­те­ру, які мають окре­мі норми, що регулюють податкову систему

Приймаються парламентом

Податкові закони (норми)

Не мають зворотної сили

Мають деякі особли­вос­­ті в правовому регулю­ванні оподаткування щодо фактора часу

Особливості дії в просторі. По­дат­ко­ва норма розповсюд­жуєть­ся за тери­торіальні межі держа­ви. Наприклад, держава з висо­ки­ми податковими ставками, звід­ки проходить відтік капіта­лу, намагається перешкодити цьо­му шляхом створення на те­ри­то­рії інших держав податкових оази­сів, де діють спеціальні подат­кові норми

Податкове право зарубіжних країн

Встановлює цільові податки

Проводить чітке розме­жу­ва­ння між податком і збором

Здійснює право­охоронну функцію

Особливістю правового регулювання оподаткування в зарубіжних країнах є використання не лише норм фінансового, але й інших галузей права.

Основні підходи в законодавстві зарубіжних країн з питань податкових санкцій

“Американський” – харак­те­ризується жорстокістю пока­рань. Наприклад, спроба ухи­литися від сплати податку ка­рається позбавленням волі на строк до 5 років

“Європейський” – характеризується більш м’яким поводженням з поруш­никами податкових норм. Часто сан­к­ції змінюються різними доплатами до податків, що встановлюються не суда­ми, а адміністративними органами