3. Цілісний підхід

Цілісний підхід до мислення розвивався в межах гештальтпсихології. Основні представники цілісного підходу: Макс Вертгеймер (1880–1943, Берлін, США); Карл Дункер (1903–1940, Берлін); Вольфганг Келер (1887–1967, Геттінген, Берлін, Прінстон). Частина (наприклад, дані, доступні спостереженню) одержує свій дійсний зміст, тільки будучи співвіднесеною з єдиною структурою цілого – така основна ідея цілісного підходу. Розуміння всіх складових частин досліджуваного явища як включених у цілісну структуру (гештальт) називається інсайтом.

Поняття інсайту було запропоноване Келером при дослідженні інтелектуальної поведінки людиноподібних мавп. Келер описав інсайт як подію, яка наступає у певний момент вирішення: після безуспішних спроб досягти мети безпосередньо, зниження рухової активності й пасивного розглядання ситуації, тварина раптово вдавалася до засобів, як би уперше виявляючи їх, і з цього моменту її поведінка ставала організованою, упорядкованою, тобто розумною.

К.Дункер вивчив внутрішній зміст, психологічні механізми інсайту. Він вважав, що в основі пояснення інсайту лежить не розгляд випадкової події і зовнішніх умов, що провокують його з тією чи іншою імовірністю, а аналіз об'єктивної структури проблемної ситуації, при вирішенні якої інсайт внутрішньо, істотно необхідний.

Мислення – це процес, що за допомогою інсайту (розуміння) проблемної ситуації приводить до адекватних відповідних дій.

Вихідним предметом аналізу є не процес вирішення задача, а його власна внутрішня структура. Тому внутрішніми тут називаються не власне психологічні механізми інсайту (і, звичайно, не внутрішній досвід суб'єкта), а закономірні структурні відношення елементів проблемної ситуації.

Розуміння проблемної ситуації є розуміння її основного конфлікту, тобто конкретного протиріччя між умовами й вимогами, що перешкоджає досягненню мети. Дункер роз'ясняє зв'язок конфлікту й спрямованості на його усунення словом “занадто”: банан занадто високо, кінцівки занадто короткі...

Результатом проникнення в ситуацію з метою усунення конфлікту є знаходження функціонального вирішення. Функціональне вирішення – це принциповий спосіб усунення конфлікту, що далі реалізується у використанні конкретного засобу. З винаходом і реалізацією засобу проблемна ситуація утворює цілісну структуру.

Таким чином, інсайт являє собою таку цілісну організацію умов і вимог задачі, у якій розкривається й вирішується її основний конфлікт.

4. Логічна теорія мислення

Уявлення про мислення як про процес. Розкрити поняття процесу в мисленні – значить показати, як зовнішні умови визначають внутрішні і як внутрішні умови переломлюють зовнішні впливи.

С.Л.Рубінштейн вважав, що проблемна ситуація – це ситуація, у якій невідоме не дано прямо, а задано через своє відношення до того, що міститься в ній. Мислення не зводиться до одного акту пізнання об'єкта, невідоме, шукане не розкривається відразу. Результат одного акту мислення включається в подальший хід розумового процесу, пізнання об'єкта все більше поглиблюється. Цей процес здійснюється як взаємодія суб'єкта й об'єкта, людини й проблемної ситуації. Мислення змінює первісну постановку проблеми, а ця змінена проблема штовхає далі рух нашої думки.

Характеристика зовнішніх умов не може бути дана без умов внутрішніх, без урахування того, що ці зовнішні умови детермінують. Взаємодія суб'єкта й об'єкта (зовнішнього і внутрішнього) у процесі мислення здійснюється таким чином:

1. Зовнішні обставини, що впливають на мислення, самі випробують на собі вплив внутрішніх умов.

2. Від внутрішніх умов процесу мислення значною мірою залежить, як включаються в детермінацію цього процесу зовнішні умови.

3. Результати процесу мислення (нова постановка проблеми, розчленовування її на ряд окремих завдань), включаючись у цей процес, змінюють і внутрішні умови його протікання, а під впливом цього стають іншими й зовнішні умови.

Мислення – це діяльність з перетворення об'єкта, що дає можливість знайти в ньому щось нове, дотепер невідоме, це процес знаходження все більш повних і точних формулювань, процес переформулювання задачі. Здійснюється це за допомогою розумової операції аналізу через синтез.

Аналіз через синтез – це пізнання нових сторін, якостей, властивостей предметів шляхом включення їх у ту систему зв'язків і відносин, у якій вони можуть виявити, а потім і виявляють шукані властивості.

Те, що невідомо, завжди якось пов'язано з відомим, даним у задачі. Невідоме завжди може бути поставлене мисленням у різні зв'язки й відношення до вже даного. Через включення невідомого в нові зв'язки і відносини воно й виявляється.