0. Лекція 23. Теорії мислення

 

1. Механістичний підхід до дослідження мислення.

2. Телеологічний підхід.

3. Цілісний підхід.

4. Логічна теорія мислення.

 

1. Механістичний підхід до дослідження мислення

Механістичний підхід характеризується переносом загальних механізмів психічних процесів на вищі пізнавальні процеси. У рамках цього підходу розвивалися теорії мислення асоціативної психології, біхевіоризму, інформаційна теорія мислення в її початкових варіантах.

Мислення як сполучення чуттєвих уявлень (асоціанізм). Мислення розуміється як асоціювання чуттєвих уявлень. Поняття – це асоціація уявлень. Судження – асоціація понять. Умовивід – асоціація суджень.

М.Мюллер висунув теорію “дифузійних репродукцій”: сполучення двох і більш чуттєвих уявлень відбувається в такий спосіб: кожне з них викликає в суб'єкта, подібно до кіл на воді, ненаправлений, дифузійний потік асоціацій з іншими уявленнями, які, у свою чергу, також можуть викликати нові асоціації. При зустрічі цих потоків відбувається їхнє накладення один на одного, або репродукція, і виділяється ознака, загальна для вихідного уявлення й істотна для утвореного поняття.

У.Джемс сформулював перше чітке визначення мислення: мислення – це здатність орієнтуватися в нових для нас даних досвіду. Розглянемо деякий силогізм:

М є Р метали електропровідні

S є М олово - метал

S є Р олово електропровідне

Нехай S – факт, М – істотний атрибут, Р – властивість атрибута. Умовивід від S до Р може бути зроблено тільки за допомогою М. Мислитель заміщає первісну конкретно дану ситуацію S (олово) її абстрактною властивістю М (метал). Що справедливо стосовно М, що пов'язано з М, те справедливо й стосовно S. Оскільки М є одна з частин цілого S, мислення можна визначити як заміщення цілого його частинами й пов'язаними з ними властивостями й наслідками. Тоді мистецтво мислення можна охарактеризувати такими рисами:

1) проникливістю, тобто умінням розкривати в цілому факті S, що знаходиться перед нами, його істотний атрибут М;

2) запасом знань або умінням швидко поставити М у зв'язок з Р, з його основною властивістю.

Друга посилка силогізму вимагає проникливості, перша – запасу знань.

Отже, для того щоб мислити, ми повинні виокремлювати з даного конкретного факту властивості, і не будь-які взагалі, а ті, які відповідають правильному висновкові. Беручи невідповідні властивості, ми одержуємо неправильний висновок.

2. Телеологічний підхід

Назва цього підходу походить від слова telos – ціль, предметом наукового дослідження стає не тільки цілеспрямованість, але й доцільність, призначення мислення.

Вюрцбурзька школа мислення (1901-1911 рр.) – один із напрямків психології свідомості. Засновниками школи були О.Кюльпе і К.Бюлер, до її представників належать Н.Ах, А.Марбе, О.Зельц та ін.

Ідея про спрямованість асоціативного потоку була виражена Ахом у понятті “тенденція, що детермінує”. У процесі дифузійного поширення чуттєвих уявлень і їх репродукцій має місце особлива тенденція, яка не підлягає законам асоціацій, а, навпаки, визначає, детермінує їх перебіг. Ця тенденція може (а в експерименті – повинна) бути задана поставленим суб'єкту запитанням і пошуком відповіді на нього. Саме вона визначає виділення істотної ознаки при утворенні понять.

В.Уатт уводить поняття задача й установки. Задача – це засвоєна інструкція, що перетворюється на самоінструкцію, а установка – готовність думки рухатися у певному напрямку. Завдяки задачі й установці спливають не будь-які асоціації, а саме ті, які передбачені інструкцією.

З метою опису властивостей мислення як особливої психічної реальності феномени внутрішнього досвіду були розділені на чуттєві уявлення та думки або усвідомленості.

Спробу пояснити психологічні механізми розумового процесу зробив О.Зельц. Якщо мислення – це акт усвідомлення відносин, то для пояснення його потрібно представити як розгорнуту дію з виконанням задача. Насамперед потрібно описати її структуру, форму вияву для суб'єкта. У структурі розумової дії Зельц виділяє:

•      S (situation) – ситуація, умови задача, наприклад задане слово;

•      P (purpose) – вимога, мета, якої людині потрібно досягти, наприклад шукане слово, пов'язане з S родо-видовими відносинами;

•      m (mean) – засіб досягнення мети, тобто усвідомлення названих відносин між S та Р.

Психологічна структура виконуваної задачі являє собою “схематично антиципаційний комплекс”. Схема комплексу розташовує елементи задачі за ієрархією по двох рівнях: чуттєвих уявлень (S та Р) і їх відношень, усвідомленостей (m). Основа вирішення задачі – попередній досвід суб'єкта, що містить такого роду схеми розуміння істотних відношень між предметами. У процесі виконання задача виступає для суб'єкта як незавершена комплексна структура. Ще не знайдений результат Р за схемою комплексу антиципується, передбачається суб'єктом – через усвідомлення ним відношення m. Операція заповнення комплексу, яка усвідомлюється, тобто знаходження Р, стає для суб'єкта методом вирішення задачі. Пояснюється ж рішення готовністю суб'єкта до актуалізації заданого відношення m – центральної частини комплексу, тобто до переходу цього відношення з попереднього досвіду в актуальний.