0. Лекція 18. Сприймання

18.1. Особливості образів сприймання.

18.2. Фігура й тло: закономірності перцептивної організації матеріалу.

18.3. Активність сприймання.

 

 

18.1. Особливості образів сприймання

Основна характеристика образів сприймання – предметність, тобто здатність людини сприймати світ не у вигляді набору не пов'язаних одне з одним відчуттів, а у вигляді відділених один від одного предметів, які мають властивості, що викликають дані відчуття. Це означає, що феномен предметності виявляється у таких властивостях:

1) реальність – людина вірить у реальність того предмета, який подається їй в образі;

2) об'єктивація (об'єктивованість) – людина переживає образ як існуючий зовні. При неадекватному стимулюванні того чи іншого органа чуття можуть виникати образи, позбавлені об'єктивованості (“у вухах дзенькає”, “з очей посипалися іскри”);

3) означеність (усвідомлення, категоріальність) людського сприймання виявляється в тім, що воно має узагальнений характер й кожен об'єкт, який сприймаємо, ми позначаємо словом-поняттям, відносимо до певного класу;

4) цілісність сприймання полягає в тому, що образ предметів не подається у цілком готовому вигляді з усіма необхідними елементами, а наче добудовується думкою до деякої цілісної форми на основі невеликого набору елементів;

5) константність – здатність сприймати предмети відносно постійними за формою, кольором, величиною і рядом інших параметрів незалежно від мінливих фізичних умов сприймання; джерело константності сприймання є активні дії перцептивної системи;

6) полімодальність – образ сприймання являє собою єдність даних від органів чуття різної модальності;

7) аперцепція – залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості, минулого досвіду, завдань і мотивів діяльності.

Перераховані властивості розкривають поняття предметності образа, що являє собою вираження в нашій свідомості предметності світу. Ми живемо в предметному світі, що відрізняється від світу, описаного в підручниках фізики. Предметність – це спосіб членування реальності, адекватний формам людської діяльності.

В образі сприймання можна виділити два плани – чуттєвий і предметний. Одна чуттєва тканина, той самий стимул можуть втілитись у різний предметний зміст. Виникає проблема стимулу. Так, для зорового аналізатора прийнято розрізняти дистальні й проксимальні стимули. Дистальний стимул – цілісний фізичний об'єкт, який, однак, не подається оку безпосередньо й тому його, строго кажучи, не можна вважати стимулом. Для ока доступний лише світловий потік, відбитий від дистального стимулу, і, зрозуміло, власне стимулом можуть бути тільки якісь параметри або структури цього потоку, які й називаються проксимальними стимулами.

Таким чином. сприймання варто розглядати як дію суб'єкта, за допомогою якої здійснюються різноманітні види перетворень стимулів на образ. Розходження завдань, які постають перед суб'єктом, призводить до того, що ті самі властивості предметів можуть викликати в спостерігача неоднаковий пізнавальний ефект.