17.2. Загальна характеристика відчуттів

 

Терміни “відчуття” й “сприймання” мають щонайменше двоякий зміст:

– використовуються для позначення філософських категорій і в цьому розумінні виступають як елементарні, первинні ступені індивідуального пізнання. При цьому вони розуміються і як психічні процеси, і як кінцеві результати цих процесів, тобто як певна форма психічного відображення зовнішнього світу;

– є найважливішими психологічними поняттями, у цьому розумінні відчуття й сприймання – певні види образів.

Відчуття – це найпростіший психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників на відповідні рецептори.

Сприймання – відображення цілісних предметів і явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття.

Рецепторна концепція відчуттів виражається в принципі специфічної енергії органів чуття та в гіпотезі сталості зв'язку між стимулом і відчуттям.

У 1826 р. І.Мюллер сформулював принцип специфічної енергії органів чуття: відчуття залежать не від природи подразника, а від органа чи нерва, у якому відбувається процес подразнення, тобто відчуття є вираженням його специфічної енергії.

За допомогою зору, наприклад, пізнається неіснуюче в природі світло, оскільки наше око створює враження світла й тоді, коли на нього діє електричний чи механічний подразник, тобто при відсутності фізичного світла.

Відчуття світла – це вираження специфічної енергії сітківки, воно лише суб'єктивний стан свідомості.

Однак не всі подразники є такими універсальними, як струм або механічний подразник. Звуки, запахи, що діють на око, не викликають зорових відчуттів, світло й запах не викликають слухових відчуттів. До того ж відчуття, викликані різними подразниками, не однакові за якістю. Механічний удар чи електричний струм, впливаючи на вухо, викличуть грубе слухове відчуття, яке не можна порівняти з багатством слухових відчуттів, викликаних повітряними коливаннями.

Формування органів чуття, їх спеціалізації в процесі біологічної еволюції відбувалося в умовах реальних взаємовідношень організму із середовищем, під впливом зовнішнього світу. Вплив зовнішнього світу формував самі рецептори, закріплені в будові нервової системи відбитки ефектів процесу подразнення.

Сприймання змінюється разом зі зміною умов існування живих істот і ускладненням їх поведінки. У ході еволюції підвищується спеціалізація органів чуття, внаслідок чого вони виявляються чуттєвими тільки до певних форм енергії подразників. Слід розрізняти подразники, адекватні для даного органа чуття, і неадекватні. Навіть якщо за допомогою неадекватного подразника все ж таки вдається викликати відчуття, то здебільшого для цього потрібно набагато більше енергії.

Рефлекторна теорія виражається в принципі органів чуття специфічної енергії та в принципі уподібнення.

Принцип органів чуття специфічної енергії полягає в тому, що відображення зовнішнього світу здійснюється на основі рецепції адекватного подразника. Відчуття виникає як реакція організму на той чи інший подразник і має, як усяке психічне явище, рефлекторний характер.

У ході побудови образа відбувається уподібнення динаміки моторних ланок властивостям предмета. У рухах органів чуття відбувається безпосереднє відтворення чи уподібнення суб'єкта властивостям предмета, який сприймається. Мова йде не про деяку споконвічну відповідність органа об'єкту, а саме про уподібнення станів органа властивостям відбиваного об'єкта. Не сама рука, що обмацує, відтворює контур предмета, а її рухи. Чим більше рух подібний до об'єкта, тим досконаліше відображення його форми, тим точніше можна відрізнити дану форму від іншої.