1. Предметність

Вихідна емпірична ознака психічного акту – це наявність двох рядів фактів:

– відправлення органа; динаміка відправлення органом психічної функції (око, мозок або нервова система в цілому) може бути описана лише в термінах тих внутрішніх явищ, які в цьому органі відбуваються;

– однак кінцеві підсумкові характеристики будь-якого психічного процесу загалом можуть бути описані тільки в термінах властивостей та відношень зовнішніх об'єктів, фізичне існування яких з органом цього психічного процесу ніяк не пов'язане.

Таким чином, процесуальна динаміка механізму й інтегральна характеристика результату в психічному акті віднесені до різних предметів: перша – до органа, друга – до об'єкта.

2. Суб’єктивність

У картині психічного процесу, оскільки вона є саме картина, що відкриває носію психіки властивості її об'єктів, залишається схованою, нерепрезентованою вся внутрішня динаміка тих зрушень у стані органа-носія, що даний процес реалізує.

3. Чуттєва неприступність

Психічні процеси недоступні прямому чуттєвому спостереженню. Сприйняття, уявлення, думки, почуття – усі психічні явища “трагічно невидимі”. При цьому приховані вони не тільки від стороннього спостерігача, але й від суб'єкта, що є їх носієм. Людина не усвідомлює своїх сприйнять, але їй безпосередньо відкривається предметна картина їх об'єктів. Безпосередньому спостереженню збоку доступні тільки процеси в органі, що складають механізм психічного акту.

4. Спонтанна активність

Психічний процес знаходить вираження в поведінковому акті, у зовнішній дії, спонукуваній за допомогою психічного процесу. У цьому своєрідність активності психічного процесу, що не тільки “оживляє”, але й одушевляє фізичну плоть організму.

При цьому конкретні параметри структури й динаміки цього акту не можуть бути безпосередньо виведені ні з фізіологічних зрушень усередині організму, ні з фізичних властивостей стимулів, що впливають на них. Це саме психічна активність.

Але водночас, оскільки ця активність не є однозначною рівнодіючою фізіологічних і фізичних сил, у ній немає наперед заданої і жорстко фіксованої програми, і суб'єкт може діяти, за словами Сєченова, “на багато ладів”, психічна активність виявляється й розрізняється як активність вільна [3; 9-17].

Рівні й форми психічного відображення

Один зі шляхів системного дослідження психічного процесу – це виділення його рівнів:

•      сенсорно-перцептиві процеси;

•      уявлення;

•      мисленнєво-мовлєнневі процеси, понятійне мислення, інтелект.

Рівні психічного відображення розрізняються:

– його глибиною й обсягом ;

– умовами, необхідними для формування й розвитку;

– особливостями прояву його регулюючої функції.

Сенсорно-перцептивні процеси – це генетично вихідний рівень відображення. Їх специфіка полягає в тому, що образ формується в умовах безпосередньої взаємодії суб'єкта з об'єктом і розгортається в реальному масштабі часу. Людина сприймає об'єкт у тім місці, де він знаходиться, і в той момент часу, у який він діє на органи чуття.

Уявлення: уява, образна пам'ять тощо – усі ці образи вторинні.

З погляду теорії відображення уявлення – це узагальнений образ, у ньому з'єднуються образність (наочність) і узагальненість. Уявлення – сполучна ланка між сприйманням і мисленням.

Мисленнєво-мовлєнневий рівень відбиває істотні зв'язки й відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Відображення на різних рівнях здійснюється в різних формах – образній чи понятійній – та їх сполученнях.

В образі так чи інакше відтворюється оригінал, знак – заступник оригіналу; в образі відбивається одиничне, конкретне, суб'єктивно забарвлене, у знаку – сутність, загальне, абстрактне, очищене від суб'єктивності.

На рівні сенсорно-перцептивних процесів переважає образна форма, на рівні мисленнєво-мовлєнневих процесів – знак, на рівні уявлень – перехідна форма. Але зв'язки між рівнями й формами неоднозначні і нежорсткі, у реальному процесі психічного відображення співвідношення між ними змінюється.