15.2. Емоційні явища як специфічний вид фізіологічних процесів (органічні теорії)

Ч. Дарвін у праці “Походження виразних рухів людини” показав зв'язок емоцій людини з відповідними афективними й інстинктивними реакціями у тварин. Важливо було довести, що почуття, які вважалися “свята святих” людської душі, мають тваринне походження. Так виникла рудиментарна теорія емоцій, в межах якої емоції людини розумілися суто ретроспективно. Виразні рухи, що супроводжують наш страх, розглядаються як рудиментарні залишки тваринної реакції при втечі й обороні, а виразні рухи, що супроводжують гнів – рудиментарні залишки тваринної реакції нападу. Страх – загальмований напад. Гнів – загальмована бійка.

Першим традиційну концепцію емоцій похитнув У. Джемс, американський психолог інтроспективної орієнтації, у 1884 р. Датський психолог К. Ланге виступив з цими ж ідеями в 1885 р. Теорія Джемса – Ланге розглядає як результат органічних змін, викликаних деякими подразниками. “Якщо ми уявимо собі якусь сильну емоцію і спробуємо думкою відняти з цього стану нашої свідомості одне за одним усі відчуття пов'язаних з ним тілесних симптомів, то зрештою від даної емоції нічого не залишиться, ніякого “психічного матеріалу”, з якого могла б утворитися дана емоція. У залишку ж вийде холодний байдужний стан чистий інтелектуального сприйняття...Я зовсім не можу уявити собі, що за емоція страху залишиться в нашій свідомості, якщо усунути з нього почуття, пов'язані з посиленим серцебиттям, з коротким подихом, із тремтінням губ, з розслабленням членів, з “гусячою шкірою” і з порушеннями в нутрощах”, – писав У.Джемс.

Динаміка емоцій у теорії Джемса – Ланге виглядає так: сприймання емоціогенних стимулів – нервово-м’язова реакція організму – переробка в центральній нервовій системі імпульсів, які надходять від органів – виникнення суб’єктивного переживання стимулу у вигляді емоцій.

Основний доказ своєї теорії Джемс і Ланге бачили не стільки в тому факті, що емоційні стани супроводжуються фізіологічними змінами, скільки в тому, що без фізіологічних змін не може існувати і сама емоція, емоція – це і є прямий результат того, що колись приймалося за її тілесні прояви. З цього положення випливало два наслідки:

1) якщо придушити зовнішні прояви пристрасті, він повинна завмерти:

2) викликаючи в собі довільно при спокійному стані духу зовнішні прояви тієї чи іншої емоції, ми повинні відчувати і саму емоцію.

Таламічну теорію У. Кеннона та Ф. Барда (1927–1928) можна вважати науковою альтернативою теорії Джемса – Ланге, тому що її автори вважали, що не емоція є усвідомленням рухової та вегетативної реакції, а навпаки, вегетативні зміни та м’язові реакції організму є наслідком переживання емоцій. Первинний аналіз емоціогенної ситуації здійснюється в особливому відділі центральної нервової системи – таламусі, який водночас надсилає сигнали як до вегетативної та периферичної нервової системи, так і до півкуль головного мозку, де усвідомлюється біологічне значення подій, що відбуваються, та формується їх емоційна оцінка. Таким чином, центром емоцій є таламус, а кора великих півкуль виконує функцію більш тонкого розрізнення емоціогенних стимулів і регулювання емоційних реакцій. За теорією Кеннона – Барда динаміка емоцій така: сприймання емоціогенних стимулів – переробка нервових імпульсів, які надходять від рецепторів до центральної нервової системи з одночасною передачею збудження в кору головного мозку і до інших органів тіла – виникнення суб’єктивного переживання емоційного стану та поява нервово-м’язової реакції організму на відповідні стимули.