11. 3. Поняття і рівні смислової сфери особистості

Д. О. Леонтьєв вважає смислову сферу головною підструктурою особистості і визначає її так: “смислова сфера – це особливим чином організована сукупність смислових утворень (структур) і зв’язків між ними, які забезпечують смислову регуляцію цілісної життєдіяльності суб’єкта в усіх її аспектах” [10, с.154]. Смислова сфера –це ядро особистості, що визначає її моральне ставлення до світу. Вона складається з окремих смислових утворень, до яких належать: 1) ситуативні смисли; 2) смисли, що виникають у рамках окремих видів діяльності й обумовлені відношенням того чи іншого об'єкта (явища) до потреб людини; 3) ціннісні орієнтації, як найбільш усвідомлені і прийняті людиною загальні сенси її життя.

Критерієм для виділення рівнів смислової сфери виступає ставлення до іншої людини. Два крайніх полюси цього континуума: ставлення до іншого як до речі або як до самоцінності. Виходячи з цього, Б.С.Братусь виділяє такі рівні смислової сфери:

Нульовий рівень або рівень прагматичних, ситуаційних змістів. Змісти цього рівня визначаються логікою досягнення цілей у конкретній ситуації і виконують службову роль в її усвідомленні.

Перший рівень, з якого починається власне індивідуально-смислова сфера, – егоцентричний рівень. Особистісні сенси цього рівня обертаються навколо власних інтересів: вигода, зручність, престижність тощо.

Другий рівень – групоцентричний, сенси цього рівня визначаються інтересами групи, до якої належить людина, яку вона ставить вище за себе.

Третій рівень – просоціальний, це рівень моральних, загальнолюдських цінностей і смислів, рівень вчинків і діянь.

За ступенем привласнення смислового змісту виділяються:

– хитливі, ситуативні смисли;

– стійкі, що вплетені в загальну структуру смислової сфери;

– особистісні цінності, тобто найбільш усвідомлені, генералізовані сенси людського життя.

Вершину смислової сфери особистості утворює сенс життя. Д. О. Леонтьєв вважає, що у феноменологічному аспекті сенс життя можна визначити як більш чи менш адекватне переживання інтенціональної спрямованості власного життя. При цьому з психологічної точки зору головним є не свідоме уявлення про сенс життя, а насиченість реального повсякденного життя реальним сенсом. Усі спроби сконструювати собі сенс життя інтелектуальним шляхом будуть швидко відкинуті самим життям, тільки спрямованість життя, що склалася об’єктивно, несе у собі справжній сенс. Усвідомити і сформулювати сенс свого життя – означає оцінити своє життя цілком. На думку Д.О.Леонтьєва, між сенсом життя і свідомістю можливе існування таких відносин:

1. Неусвідомлена задоволеність. Таке життя перебігає гладко і без рефлексії і надає почуття задоволення, не спонукаючи до роздумів про його сенс.

2. Неусвідомлена незадоволеність. Людина відчуває фрустрацію, порожнечу, незадоволеність, не усвідомлюючи причин цього.

3. Усвідомлена незадоволеність. Людина відчуває відсутність сенсу і активно, свідомо і цілеспрямовано цей сенс шукає.

4. Усвідомлена задоволеність. Людина здатна звітуватися собі про сенс власного життя, це усвідомлене уявлення не розбігається з реальною спрямованістю життя і викликає позитивні емоції.

Окремо слід позначити ще один випадок – витискування сенсу життя, коли адекватне усвідомлювання об’єктивної спрямованості життя містить у собі загрозу самоповазі.

У відомій книзі В.Франкла "Человек в поисках смысла" сенс життя розглянутий насамперед у площині цінностей, до яких прагне людина і які можуть стати смислами її життя. Основна теза В.Франкла: людина прагне до знаходження сенсу і відчуває фрустрацію або екзистенціальний вакуум, якщо це прагнення залишається нереалізованим.

На думку Франкла, сенс не може бути наданий людині, але вона може сенс знайти. Знаходження цінності - тільки перший крок до осмислення життя, цінності повинні бути далі реалізовані в продуктивних творчих діях людини. Залежно від того, у яких формах поведінки і діяльності реалізуються цінності, виділяються такі їх категорії:

1. Творчі цінності, що реалізуються в продуктивних творчих діях, насамперед у професійній трудовій діяльності, мистецтві, спорті.

2. Цінності переживання, що виявляються в наших переживаннях, у нашій чутливості до явищ навколишнього світу, наприклад, у благоговінні перед красою природи чи твором мистецтва. Ядро цієї категорії цінностей складає любов до іншої людині, яка розкриває нам ціннісний образ іншого.

3. Цінності ставлення. Тут мається на увазі насамперед ставлення людини до того, що обмежує її життя. Навіть, коли життя марне у творчому змісті і небагате на переживання, воно не стає безглуздим, якщо людина відкриває для себе принципово новий тип цінностей, що відносяться до розряду вищих цінностей - цінностей ставлення людини до долі, що їй випала. Цінності ставлення актуалізуються усюди, де людина зіштовхується з чимось, що нав'язане долею, чого вже не можна змінити. З того, яким чином людина приймає "подарунки" долі, особливо сумні, як вона асимілює ці труднощі у своїй душі, виникає безліч потенційних цінностей. Це означає, що людське життя може бути наповнено не тільки творенням і насолодою, але і стражданням. Цінності ставлення підрозділяються на осмислене ставлення до болю, провини і смерті. Страждання має сенс, якщо змінює щось у самій людині [18].