11.2. Властивості, генезис і функції смислових утворень

Особистісний сенс відбиває у свідомості відношення мотиву до мети, тобто реальне життєве ставлення суб'єкта до того, на що спрямовано його дію.

У дослідженнях С. Л. Рубінштейна, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва і їхніх учнів позначений ряд властивостей смислових утворень, які відрізняють їх від сфери значень, знань і умінь:

1. Смислові утворення існують не тільки в усвідомленій, але часто й у неусвідомленій формі, утворюючи “прихований план свідомості”.

2. Вони не піддаються прямому довільному контролю і вербальним впливам.

3. Вони не мають свого “позаіндивідуального”, “непсихологічного” змісту, як світ значень і культури.

4. Смислові утворення не можуть бути зрозумілі і досліджені поза їхнім діяльним, життєвим контекстом; психологію особистості повинні цікавити не окремі факти, а акти поведінки, тобто цілісні ситуації і їхні взаємозв'язки, у яких виникають і виявляються ті чи інші смислові відношення.

Смислові системи – це завжди результат певного співвіднесення окремих ситуацій, вчинків з більш широким контекстом, з тим, що вище індивідуального життя. Додати чомусь сенс – це значить відповісти на запитання "Заради чого?". Відповідь на це запитання найчастіше вимагає від людини складної діяльності оцінювання свого життя. Що спонукує людину до таких шукань, що чи хто ставить перед людиною "завдання на сенс"?

По-перше, це можуть бути зовнішні (відносно конкретної діяльності) обставини (події життя, оточуючі люди). Так, утрата близької, значимої людини може поставити нас перед необхідністю перебудови всієї смислової сфери –необхідно вчитися жити без цієї людини. Усвідомлення власної викінченості, страх смерті і небуття впритул підводять людину до питання про сенс життя.

По-друге, "завдання на сенс" можуть поставити і внутрішні об'єктивні закони руху самої діяльності. Це пов'язано з можливістю виникнення протиріччя між рівнем реалізації (виконавським) і індивідуально-смисловим. Можливий варіант, коли виконавський рівень починає відставати від потреби, що розвивається і все більш ускладнюється, у людини не вистачає засобів здійснення діяльності, або навпаки, рівень реалізації "переростає" потребу, що спонукала діяльність. Так, людина – майстер у своїй справі, може зштовхнутися з тим, що сама справа стала для неї нецікавою, втратила сенс. Подібні протиріччя характерні для нормального розвитку, оскільки спонукують людину або "підтягувати" виконавський рівень, або розширювати мотиваційну сферу. Інший варіант, пов'язаний з аномальним розвитком, коли або потреба спотворюється, що веде до перебудови відповідної діяльності з її задоволення (наприклад, при алкоголізмі, коли діяльність максимально спрощується і спрямована на реалізацію лише однієї домінуючої потреби), або коли спотворюється, збіднюється діяльність, а це веде до перебудови потреб і мотивів (наприклад, при епілепсії).

Коли "завдання на сенс" вирішено, людина усвідомлює власні найзагальніші смислові утворення – особистісні цінності. Якщо особистісні сенси не завжди усвідомлюються, особистісні цінності – це усвідомлені і ухвалені людиною загальні сенси її життя.

Функції смислових утворень:

- проектування майбутнього, що можливо завдяки тому, що системи смислових утворень задають "площину відносин" між конкретними мотивами;

- моральна оцінка і регуляція діяльності, тобто оцінювання її не з погляду ефективності і результативності, а з погляду відповідності тим загальним принципам, що задаються смисловими утвореннями [2].